ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2010 р. № 22/198-08-5154
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Дерепи В.І.
суддів :Грека Б.М.,
Подоляк О.А.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну
скаргу
СПД-ФО ОСОБА_4
на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 07.04.2009 р.
у справі№ 22/198-08-5154
за позовомТОВ "Тідісі Південь"
(надалі –Товариство)
доСПД-ФО ОСОБА_4
(надалі –Підприємець)
простягнення 16 730,10 грн.
за участю представників:
від позивача- Чуйко А.В.
від відповідача- не з'явилися
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області від 21.01.2009 р. (суддя Торчинська Л.О.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.04.2009 р. (судді: Жеков В.І., Картере В.І., Пироговський В.Т.), позов задоволено: стягнуто з Підприємця на користь Товариства 13 177 грн. вартості товару, 3 553,10 грн. штрафу.
Не погоджуючись з постановою, Підприємець звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 05.04.2008 р. між Товариством (Власник) та Підприємцем (Зберігач) укладено договір № 617/2008 в/з відповідального зберігання (надалі –Договір), згідно умов якого Власник передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання пневматичні шини для вантажного автотранспорту.
Відповідно до п. 2.1. Договору продукція передається на склад Зберігача по Акту прийому-передачі.
Згідно п. 2.2. Договору датою передачі на зберігання вважається дата, зазначена в товарно-супровідній документації в момент передачі продукції Зберігачу.
Як встановлено судами, на виконання умов Договору Товариство відповідно до акту приймання передачі № 1 від 05.04.2008 р. передало, а Підприємець прийняв продукцію.
02.11.2008 р. позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення товару.
Згідно п. 3.4.2. Договору Зберігач зобов'язаний в дводенний термін повернути товар Власнику за першою вимогою.
Однак, Підприємець своїх зобов'язань за Договором не виконав і не повернув продукцію Товариству.
Відповідно до п. 3.1. Договору Власник має право перевіряти умови зберігання продукції на складі Зберігача, а також проводити інвентаризацію залишків продукції.
06.11.2008 р. Товариством проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться на відповідальному зберіганні. За її результатами складено інвентаризаційний опис № 1, в якому зазначено про відсутність зазначених цінностей. Даний опис підписано представником Зберігача та скріплений його печаткою.
Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
У відповідності з п. 5.2. Договору у випадку втрати, псування, приведення продукції в стан непридатний для подальшого цільового використання, що відбулося з вини Зберігача, останній відшкодовує Власникові її повну вартість, яка вказана в актах приймання-передачі.
Статтею 951 ЦК України передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі –у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі –у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.
Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій правомірно та обґрунтовано задовольнили позов в частині стягнення суми вартості продукції.
Пунктом 5.3. Договору встановлено, що за неналежне виконання Договору Зберігач зобов'язується сплатити Власнику штраф у розмірі 30 % від вартості втраченого товару.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків щодо стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 30 % від вартості втраченого товару.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу СПД-ФО ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.04.2009 р. у справі № 22/198-08-5154 залишити без змін.
Головуючий, суддя В. Дерепа
С у д д і Б. Грек
О. Подоляк