У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 28 серпня 2007 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 і його захисника ОСОБА_2 на вирок Залізничного районного суду м. Сімферополя від            1 лютого 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 березня 2007 року.

Зазначеним вироком засуджено  

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

судимого 14.11.2005 року за ч.1 ст.190 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі, звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік,

- за ч.2 ст.15 і ч.2 ст.186 КК України  на 4 роки 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст.71 КК України до покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Київського районного суду м.Сімферополя від 14.11.2005 року та  ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 9 місяців.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_3, судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржені.

ОСОБА_1 засуджено за те, що він 06.10.2006 року близько 23 год.20 хв. за попередньою змовою з ОСОБА_3 і невстановленою досудовим слідством особою, будучи в стані алкогольного сп'яніння, в арковому проході в двір будинку №42 по вул. К.Маркса в м. Сімферополі з метою відкритого заволодіння майном нанесли ОСОБА_4 удари руками й ногами в різні частини тіла, спричинивши легкі тілесні ушкодження, що не потягли за собою короткочасного розладу здоров'я, та намагалися заволодіти його майном на загальну суму 1500грн., проте не довели свій умисел до кінця, оскільки були затримані працівниками міліції.

Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 березня 2007 року вирок Залізничного районного суду м. Сімферополя від 1 лютого 2007 року  щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_3 залишено без зміни.

У касаційних скаргах:

- засуджений ОСОБА_1 стверджує, що на досудовому слідстві обмовив себе внаслідок застосування працівниками міліції фізичного та психічного тиску та доводить, що, спричиняючи тілесні ушкодження ОСОБА_4, не мав умислу на заволодіння його майном, а показання свідків і потерпілого в цій частині суперечливі, тому, на його думку, вина у вчиненні злочину, за який його засуджено, не доведена, а дії за ч.2 ст.15 і ч.2 ст.186 КК України кваліфіковано неправильно. Просить скасувати судові рішення, а справу направити на нове розслідування;

- захисник ОСОБА_2 зазначає, що дії ОСОБА_1 за ч.2 ст.15 і ч.2 ст.186 КК України кваліфіковано неправильно, вирок суду в частині  визнання наявності умислу у ОСОБА_1 на заволодіння майном ОСОБА_4 немотивований, оскільки ОСОБА_4 було побито під час конфлікту з хуліганських мотивів.  Стверджує, що на досудовому слідстві та в суді було порушено право ОСОБА_1 на захист, оскільки їй не надавались дозволи на побачення з ним як з підзахисним. Просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу провадженням закрити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні  замаху на відкрите викрадення майна ОСОБА_4, поєднаного з насильством, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, скоєного повторно за попередньою змовою з ОСОБА_3 і невстановленою досудовим слідством особою, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.

Посилання засудженого ОСОБА_1 на те, що, спричиняючи тілесні ушкодження ОСОБА_4, він не мав умислу на заволодіння майном потерпілого, спростовані, зокрема, послідовними показаннями ОСОБА_4, в яких він зазначав, що під час його побиття особи, які наносили удари руками й ногами в різні частини тіла, хотіли відкрито заволодіти його майном,  висловлюючи вголос цей намір та намагаючись відкрити замки на кишенях його куртки, зняти з руки годинник та з пальця золоту весільну каблучку; показаннями ОСОБА_3, даними ним  на досудовому слідстві, в тому числі при допиті як підозрюваного, обвинуваченого, при проведенні очної ставки з потерпілим ОСОБА_4 та при відтворенні обстановки та обставин події, в яких він вказував, що за пропозицією ОСОБА_1 він разом з останнім та особою на ім'я Раміз намагався відкрито викрасти майно ОСОБА_4, в чому їм перешкодили працівники міліції; даними висновку судово-медичної експертизи, згідно з яким у ОСОБА_4 виявлені легкі тілесні ушкодження, що не потягли короткочасного розладу здоров'я.

Колегія суддів не має підстав не довіряти незмінним та послідовним показанням потерпілого ОСОБА_4 та показанням засудженого ОСОБА_3, даними на досудовому слідстві в частині, що підтверджує спрямованість умислу його та ОСОБА_1 на вчинення грабежу ОСОБА_4

Твердження про те, що ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_3 і невстановленою досудовим слідством особою безпідставно побив ОСОБА_4, спричинивши йому легкі тілесні ушкодження, тобто, діяв з хуліганських мотивів, висловлювались засудженим і його захисником у суді першої і апеляційної інстанцій, які їх ретельно перевірили та обґрунтовано визнали такими, що не відповідають матеріалам справи.

Свої висновки щодо отриманих доказів та їх оцінки суди належним чином мотивували.  З цими висновками погоджується і колегія суддів. У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_1 і його захисник ОСОБА_2  не навели ніяких інших доводів і доказів, які б спростовували висновки суду першої та апеляційної інстанцій за обговорюваними питаннями.

За встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_1 за ч.2 ст.15 і ч.2 ст.186 КК України кваліфіковано правильно і підстав для їх перекваліфікації на іншу статтю кримінального закону, як про це йдеться у касаційних скаргах, немає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть зміну чи скасування судових рішень щодо ОСОБА_1, не встановлено.

Твердження ОСОБА_2 про порушення права ОСОБА_1 на захист безпідставні та спростовуються матеріалами справи.

На досудовому слідстві ОСОБА_1 неодноразово роз'яснювалися його права, проте він самостійно здійснював захист своїх інтересів і не виявляв бажання мати захисника. Під час розгляду справи в суді ОСОБА_1 заявив відповідне клопотання, яке було задоволено, і його мати ОСОБА_2 була призначена його захисником.

З матеріалів справи видно, що на досудовому слідстві та при розгляді справи в суді першої інстанції клопотання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про надання їм побачення, як і скарги про перешкоджання захиснику у побаченні з підзахисним, не заявлялись, а відповідне клопотання ОСОБА_2 від 06.02.2007 року судом було задоволено (а.с.254, 256).

За таких обставин колегія суддів вважає, що право ОСОБА_1 на захист порушено не було.

Посилання ОСОБА_1 про застосування до нього на досудовому слідстві заходів фізичного та психічного тиску були предметом перевірки судів першої і апеляційної інстанцій і свого підтвердження не знайшли.

Покарання засудженому  ОСОБА_1 обрано відповідно до вимог ст.65 КК України з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого, обтяжуючої покарання обставини, які наведені у вироку суду.

Призначене покарання є необхідним  і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

З огляду на викладене, відсутні підстави для призначення справи до касаційного розгляду з повідомленням осіб, вказаних у ст.384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

ухвалила:

відмовити засудженому ОСОБА_1 і його захиснику ОСОБА_2 у задоволенні їх касаційних скарг.

Судді:

Філатов В.М.                    Кліменко М.Р.                        Таран Т.С.