У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

 Верховного Суду України у складі:

     

головуючого-судді	Кармазіна Ю.М.,
суддів	Кліменко М.Р. і Таран Т.С.
за участю прокурорів	Лобаня Д.М. і Сухарєва О.М.
захисників	ОСОБА_1 і ОСОБА_2
потерпілого	ОСОБА_3  та його представника ОСОБА_4, а також
засуджених	ОСОБА_5 і ОСОБА_6

 

розглянула в судовому засіданні 14 серпня 2007 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами потерпілого  ОСОБА_3, засуджених ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та їх захисників ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду м. Києва від 8 травня 2007 року, яким

 

ОСОБА_5,                          

ІНФОРМАЦІЯ_1, 

громадянин України, такий, що раніше

не судився,

 

   і      ОСОБА_6,

         ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянин України, такий, що раніше

не судився,

 

засуджені за ст. 365 ч. 2 КК України на три роки позбавлення волі кожний з позбавленням права обіймати будь-які атестовані посади в органах внутрішніх справ з виконанням функцій представника влади строком на три роки кожного.

На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_5 позбавлено спеціального звання “ІНФОРМАЦІЯ_3”, а ОСОБА_6 - “ІНФОРМАЦІЯ_4”.

Доля речових доказів у справі вирішена відповідно до вимог ст. 81 КПК України.

ОСОБА_5 и ОСОБА_6 засуджені за перевищення влади і службових повноважень, яке супроводжувалось незаконним затриманням потерпілого ОСОБА_3, насильством над ним та болісними  і такими, що ображають його особисту гідність, діями.

Як установив суд злочин було вчинено за наступних обставин.

ОСОБА_5, будучи ІНФОРМАЦІЯ_4 і обіймаючи посаду ІНФОРМАЦІЯ_5 Управління організації боротьби з небезпечними злочинами та організованою злочинністю Головного управління кримінального пошуку Міністерства внутрішніх справ України (далі - ГУ КП МВС України), а ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_6 і обіймаючи посаду ІНФОРМАЦІЯ_7  цього ж підрозділу МВС України, 9 червня 2000 року за вказівкою особи, матеріали щодо якої виділено із даної кримінальної справи в окреме провадження у зв'язку з її розшуком, були залучені до проведення оперативних заходів у районі Львівської площі, що в м. Києві, які здійснювались щодо громадянина ОСОБА_3, який, будучи членом громадського об'єднання “МИ”, активно займався громадською діяльністю і в 1999-2000 р.р. опублікував та розповсюдив ряд критичних статей на адресу діючого на той час Президента України, посадових осіб МВС України, а також в яких стверджував про наявність корупції у вищих ешелонах влади України.

Під час виконання службового завдання ОСОБА_5, ОСОБА_6 і особа, матеріали щодо якої виділено із даної кримінальної справи в окреме провадження, перебуваючи в службовому автомобілі “Хюндай Соната”, приблизно о 22-ій годині 30 хвилин отримали інформацію про те, що ОСОБА_3 перебуває на Львівській площі і зупиняє таксі.

Особа, матеріали щодо якої виділені із даної кримінальної справи в окреме провадження, запропонувала ОСОБА_5 і ОСОБА_6 вчинити щодо ОСОБА_3 протиправні дії, а саме: затримати його і з метою залякування вивезти за межі м. Києва та побити.

Діючи з особистої зацікавленості, не бажаючи ускладнювати стосунки з керівництвом і зокрема з особою, матеріали щодо якої виділено із даної кримінальної справи, яка була їх керівником, розраховуючи здобути в неї прихильність та отримати підвищення по службі, ОСОБА_5 і ОСОБА_6, діючи всупереч вимогам ст. ст. 10-13 Закону України “Про міліцію”, ст. ст. 6-10 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”,  наказу МВС № 005 від 4.06.1992 року, які регламентують права та обов'язки працівників міліції, підстави застосування заходів фізичного впливу та проведення оперативно-розшукової діяльності, в тому числі права та обов'язки підрозділів кримінального пошуку органів внутрішніх справ України, які проводять таку діяльність, погодились спільно вчинити протиправні дії щодо ОСОБА_3 При цьому вони усвідомлювали незаконний характер дій, які пропонувалось їм вчинити, а відповідно і те, що вчинення таких дій явно виходить за межі їх прав та повноважень.

Реалізовуючи спільний злочинний умисел, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з особою, матеріали щодо якої виділено із даної кримінальної справи в окреме провадження, під'їхали до ОСОБА_3 і під виглядом надання послуги по перевезенню заманили його в салон автомобіля. Там вони застосували до нього фізичну  силу  і  вивезли  з  м. Києва  у   поле  до   лісосмуги,  що біля с. Петрівське Прилуцького району Чернігівської області.

Там засуджені з особою, матеріали щодо якої виділені із даної кримінальної справи в окреме провадження, з метою залякування потерпілого та змушення його до відмови від участі в громадсько-політичній діяльності продовжили побиття ОСОБА_3, застосовуючи при цьому до нього також і психічне насильство. При цьому ОСОБА_5, взявши потерпілого за волосся, змусив його вилізти на руках із автомобіля та рачкувати до лісосмуги. Такі свої дії ОСОБА_5 супроводжував погрозою потерпілому викопуванням власної могили. ОСОБА_6, діючи узгоджено з ОСОБА_5 та з особою, матеріали щодо якої виділено із даної кримінальної справи в окреме провадження, дістав із багажника автомобіля каністру для бензину та лопату,  які продемонстрував ОСОБА_3 на підтвердження висловлених погроз з метою його залякування. В цей же час потерпілому були нанесені удари гумовою палицею по ногах і спині.

Захищаючись від ударів, ОСОБА_3 перевернувся на спину. ОСОБА_5 взяв потерпілого за ремінь на штанях і намагався перевернути на живіт, однак цього йому зробити не вдалося, оскільки ремінь розірвався. Після цього засуджені, діючи узгоджено з особою, матеріали щодо якої виділені із даної кримінальної справи в окреме провадження, продовжили побиття потерпілого, в процесі якого ОСОБА_5 взяв кусок розірваного ременя і з метою залякування став затягувати його на шиї ОСОБА_3

Внаслідок таких дій засуджених ОСОБА_3 були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, та принижена його особиста гідність.

Після вчинення вищезазначених протиправних дій щодо          ОСОБА_3 засуджені залишили його в нічний час у полі та з місця пригоди зникли.

На вирок подані касаційні скарги з доповненнями, в яких:

- потерпілий ОСОБА_3 просить вирок щодо ОСОБА_5 змінити і призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, а також постановити окремі ухвали на адреси керівництва МВС та Генеральної прокуратури України про порушення Конституції України та інших законів при розслідуванні даної справи. Своє прохання вмотивовує тим, що при призначенні ОСОБА_5 покарання суд не врахував факту визнання ним вини, щирого каяття і сприяння розкриттю злочину, тощо. Крім того, касатор посилається на те, що при розслідуванні справи були допущені такі порушення закону, про які необхідно було б довести до відома керівництва Міністерства внутрішніх справ і Генеральної прокуратури України;

- засуджений ОСОБА_5 також порушує питання про зміну вироку і призначення покарання, яке не було б пов'язане з реальним позбавленням волі. Своє прохання обґрунтовує тим, що злочин учинив уперше, щиро розкаявся і сприяв його розкриттю. Позбавляючи волі, суд, на його думку, не врахував тієї обставини, що потерпілий просив такого покарання йому не призначати;

- захисник ОСОБА_1 просить вирок щодо ОСОБА_5 змінити і, виключивши з нього посилання на обставину, що обтяжує покарання, а саме: наявність попередньої змови між його підзахисним та ОСОБА_6 на вчинення злочину, застосувати ст. 75 КК України та звільнити від покарання з випробуванням. Посилається на те, що матеріалами справи не доведена наявність у засуджених попередньої змови на вчинення злочину стосовно потерпілого. Стверджує, що його підзахисний в ситуації, що склалась, виконував наказ керівника, запізно усвідомивши його злочинний характер. Вважає, що призначене ОСОБА_5 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про його особу, а тому є несправедливим унаслідок суворості;

- засуджений ОСОБА_6 порушує питання про скасування вироку і закриття провадження у справі за відсутністю в його діяннях складу злочину. Своє прохання вмотивовує тим, що він не є суб'єктом інкримінованого йому злочину, бо виконання владних функцій до його обов'язків не входило. Крім того, також стверджує, що в ситуації, що склалась, діяв за наказом свого безпосереднього керівника і про те, що його дії були протиправними, він не усвідомлював. Вважає, що засуджений ОСОБА_5 з потерпілим ОСОБА_3 обмовили його в діях, яких він не вчиняв. Посилається також на те, що досудове і судове слідство проведені однобічно, неповно і необ'єктивно з порушенням його права на захист, що призвело до незаконного засудження;

- захисник ОСОБА_2 також просить вирок щодо ОСОБА_6 скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю в діях підзахисного складу злочину. Своє прохання вмотивовує такими ж, що і його підзахисний доводами. Крім того, вважає, що орган досудового слідства пред'явив ОСОБА_6 обвинувачення, яке є неконкретним, що стало перешкодою для захисту його прав та законних інтересів.   

Заслухавши доповідача, пояснення потерпілого ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4, засуджених ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та їх захисників ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на підтримання касаційних скарг, думки прокурорів Сухарєва О. і Лобаня Д., які вважали вирок законним та обґрунтованим, а тому заперечували проти задоволення касаційних скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга потерпілого задоволенню не підлягає, а касаційні скарги засуджених та їх захисників підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про винність ОСОБА_5 і ОСОБА_6 у злочині, за який їх засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наведеними у вироку доказами, які судом досліджені всебічно, повно й об'єктивно.

Доводи касаційних скарг захисника ОСОБА_2 і засудженого  ОСОБА_6 про незаконність засудження останнього є безпідставними і спростовуються такими доказами.

Як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні ОСОБА_6 не заперечував своєї участі в захопленні ОСОБА_3 на Львівській площі в м. Києві, вивезенні його за місто в поле автомобілем, яким він керував, і залишенні там у пізній час доби. Проте стверджував, що потерпілого в машині не утримував, а в полі не залякував і не бив. За його показаннями в подіях, що мали місце в ніч на 10 червня 2000 року за участю            ОСОБА_3, функцій представника влади він не здійснював, а виконував указівки (розпорядження) свого керівника, не усвідомлюючи їх злочинного характеру (т. 7, а.с. 156-160; т. 13, а.с. 109-222).

Ретельно дослідивши показання ОСОБА_6 і співставивши їх з іншими наявними у справі доказами причетності цього засудженого до інкримінованих йому протиправних дій стосовно потерпілого, суд обґрунтовано піддав їх критиці, навівши у вироку з цього приводу переконливі мотиви.

Так, визнаючи ОСОБА_6 службовою особою, суд виходив із положень, що містяться в ст. 1 Закону України “Про міліцію”, відповідно до яких міліція в Україні - державний збройний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Як видно із особової справи ОСОБА_6 він наказом начальника ГУВС м. Києва НОМЕР_1 від 20.05.1994 року був призначений на посаду ІНФОРМАЦІЯ_7 цього структурного підрозділу і станом на 9 червня 2000 року обіймав посаду ІНФОРМАЦІЯ_7 Головного управління кримінального пошуку Міністерства внутрішніх справ України та мав спеціальне звання - ІНФОРМАЦІЯ_6.

Отже, доводи касаційних скарг захисника ОСОБА_2 і засудженого ОСОБА_6 про те, що останній у своїй діяльності владних функцій не здійснював, а тому не мав статусу службової особи, є непереконливими і такими, що не відповідають вищенаведеним даним про його службове становище, оскільки співробітники міліції всіх структурних, у тому числі і спеціальних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, є представниками влади.

Не ґрунтуються на матеріалах справи і доводи цих же касаторів про те, що ОСОБА_6 протиправних дій щодо потерпілого не вчиняв.

Як видно зі змісту показань засудженого ОСОБА_5 і потерпілого ОСОБА_3, які вони давали на досудовому слідстві і в суді, дії ОСОБА_6 хоча були і дещо менш активними в порівнянні з діями інших співучасників, проте спрямовувались на захоплення і посадку потерпілого в автомобіль, утримування його в ньому, вивезення з м. Києва за 130 км у безлюдне місце - в поле, залякування ОСОБА_3 там і демонстрацію перед ним з цією метою каністри та лопати, а також застосування фізичної сили - нанесення ударів ногою в тулуб (т. 8, а.с. 116-121; т. 13, а.с. 12-88, 255-294).

Показання вищезазначених осіб про причетність ОСОБА_6 до побиття потерпілого об'єктивно узгоджуються з даними, що містяться у висновку судово-медичної експертизи, згідно з якими на тілі                  ОСОБА_3, в т.ч. і в місці, куди за його показаннями наносив удари ОСОБА_6, були виявлені тілесні ушкодження, які за висновком експертизи в сукупності відносяться до категорії легких з короткочасним розладом здоров'я (т. 6, а.с. 228-229).

Твердження захисника ОСОБА_2 і його підзахисного ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_5 і ОСОБА_3 обмовили його в діях, яких він не вчиняв, є голослівними, оскільки  матеріали справи підстав для підтвердження такої обставини не містять.

Як видно із даних висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 475 від 21.02. 2006 року ОСОБА_6 ознак будь-яким психічним захворюванням не страждав і тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності під час вчинення інкримінованих йому дій не виявляв і не виявляє, за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, яких-небудь психічних вад, через які був би нездатний правильно сприймати факти, що мають значення для справи і давати по них правильні показання, також не виявляв, а тому за вчинене є осудним і застосування примусових заходів медичного характеру не потребує (т. 7, а.с. 165-166).

Ураховуючи такі дані про психічний стан здоров'я ОСОБА_6, а також очевидність протиправних дій, вчинених ним у співучасті з іншими учасниками злочину стосовно потерпілого, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги цього засудженого про те, що він не усвідомлював злочинного характеру вказівок і розпоряджень свого керівника, а тому виконував  їх, є видуманими з метою зменшити ступінь своєї участі в подіях, що мали місце в ніч на 10 червня 2000 року.

Матеріали справи не містять даних про те, що при її розслідуванні та розгляді в суді були порушені права і законні інтереси ОСОБА_6, в т.ч. і право на захист, про що він та його захисник стверджують у касаційних скаргах. Та обставина, що справа розглядалась по першій інстанції апеляційним судом, не може розцінюватись як порушення права              ОСОБА_6 на розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 34 КПК України апеляційний суд мав такі повноваження.

У сформульованому у вироку обвинуваченні, яке визнане судом доведеним, містяться посилання  суду на конкретні норми законів України “Про міліцію” і “Про оперативно-розшукову діяльність” відповідно від 25.12.1990 року та 18.02.1992 року з наступними змінами та доповненнями до них, а також на відомчий наказ МВС № 005 від 4.06.1992 року, які регламентували права та повноваження засуджених при виконанні ними службових обов'язків і які вони явно перевищили, внаслідок чого заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам потерпілого. З огляду на це посилання в касаційній скарзі захисника ОСОБА_2 на неконкретність обвинувачення, за яким засуджено ОСОБА_6, є безпідставним.

Доводи касаційних  скарг  захисника  ОСОБА_1 і засудженого ОСОБА_5 про те, що він не здавлював ременем шиї ОСОБА_3, спростовуються показаннями потерпілого та даними, що містяться у висновку судово-медичної експертизи, про наявність смугоподібного синяка в цьому місці тіла (т. 13, а.с. 255-294; т. 6, а.с. 228-229).

Що ж стосується доводів касаційних скарг засуджених та їх захисників про необхідність виключення із вироку посилання суду на вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою як на обставину, що обтяжує покарання, то така вимога є обґрунтованою і підлягає задоволенню, оскільки матеріали справи достатніх доказів наявності такої змови до початку злочину не містять і суд у вироку переконливих мотивів з цього приводу не навів.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що винуватість засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_5 в інкримінованому їм злочині доведена, їх дії за ст. 365 ч. 2 КК України кваліфіковані правильно, а призначене покарання відповідає вимогам закону.

Позбавляючи засуджених волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ст. 365 ч. 2 КК України, суд врахував як ступінь тяжкості вчиненого ними злочину, так і позитивні дані про їх особи, а також обставини, що пом'якшують покарання, навівши у вироку з цього приводу обґрунтовані мотиви.

Таке покарання, за переконанням колегії суддів, є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів, а тому підстав для застосування ст. 75 КК України і звільнення ОСОБА_5 від покарання з випробуванням, про що йдеться у касаційних скаргах засудженого, його захисника і потерпілого, не вбачається.

Суд своєю окремою постановою звернув увагу Міністра внутрішніх справ на встановлені по справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину. Реагувати додатково на такі порушення ще й окремою ухвалою касаційного суду, про що порушується питання в касаційній скарзі потерпілого, необхідності не має.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону при розслідуванні справи слідчими Генеральної прокуратури України, які б перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу та постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, не встановлено. Тому відсутні підстави для винесення окремої ухвали з цього приводу на ім'я Генерального прокурора України, на чому наполягав потерпілий в касаційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 394-396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

         касаційні скарги засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_5 та їх захисників ОСОБА_2 і ОСОБА_1 задовольнити частково, а касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_3 залишити без задоволення.

         Вирок Апеляційного суду м. Києва від 8 травня 2007 року щодо ОСОБА_5 і ОСОБА_6 змінити: виключити із мотивувальної частини судового рішення вказівку суду на вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, а також посилання на це, як на обставину, що обтяжує покарання засуджених.

         У решті вирок залишити без зміни.

 

судді:

 

      Ю.М. Кармазін                      М.Р. Кліменко                          Т.С. Таран