У Х В А Л А

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні 19 липня 2007 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на постановлені щодо ОСОБА_2 судові рішення.          

Вироком Баришівського районного суду Київської області від                                 12 грудня 2005 року засуджено

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не судимого,

за ч. 3 ст. 152 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 4 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 153 КК України на 3 роки позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено 4 роки позбавлення волі.

Постановлено стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на  відшкодування моральної шкоди 15 000 грн.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_4, судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржено.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 1 лютого 2006 року зазначений вирок щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

            ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він 25 жовтня 2003 року у сел. Баришівці Київської області, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою із ОСОБА_4 та невстановленою слідством особою, із застосуванням фізичного насильства та погроз, зґвалтував ОСОБА_3, після чого ОСОБА_4, використовуючи допомогу ОСОБА_2 та невстановленої слідством особи, які тримали потерпілу, задовольнив статеву пристрасть неприродним способом

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1, не заперечуючи правильності кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 152 КК України, посилається на те, що за ч. 2 ст. 153 КК України його засуджено необґрунтовано, оскільки сам засуджений статеву пристрасть неприродним способом не задовольняв. Зазначає, що суд незаконно визнав у якості обставини, що обтяжує покарання, невідшкодування ним потерпілій моральної шкоди. Вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що суд безпідставно визнав засудженого організатором злочину і це потягло призначення занадто суворого покарання. Просить змінити судові рішення, виключити з вироку обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 153 КК України і звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає.

Суд апеляційної інстанції ретельно перевіряв доводи апеляції захисника, аналогічні доводам його касаційної скарги, і обґрунтовано визнав їх безпідставними.

З вироку убачається, що висновок суду про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні разом із зґвалтуванням ОСОБА_3 задоволення статевої пристрасті неприродним способом ґрунтується на сукупності зібраних у справі доказів і є правильним.

Посилання у касаційній скарзі захисника на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи були предметом розгляду судів першої й апеляційної інстанції, та їм дана належна оцінка. Відповідно до вимог ст. 398 КПК України вони перегляду в касаційному порядку не підлягають. Отже, при розгляді доводів касаційних скарг колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Твердження у скарзі захисника про те, що дії ОСОБА_2 кваліфіковано неправильно, необґрунтовані і спростовуються розглянутими у судовому засіданні доказами.

Так, із показань засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_4 та потерпілої ОСОБА_3 убачається, що після того, як хлопці утрьох зґвалтували потерпілу, ОСОБА_4 задовольнив статеву пристрасть неприродним способом, а вони у цей час тримали потерпілу, він - за руки, а ОСОБА_5 наступив їй на ногу, тобто ОСОБА_2, ОСОБА_4 та невстановлена слідством особа діяли погоджено з метою вчинення насильницьких актів із потерпілою природним та неприродним способом.

Відповідно до роз'яснень п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 27 березня 1992 року “Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини” дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт (природним чи неприродним способом), але безпосередньо застосувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану з метою її зґвалтування (чи задоволення статевої пристрасті неприродним способом), повинні розглядатися як співвиконавство у цьому злочині. Кваліфікацію дій таких співвиконавців необхідно здійснювати без посилання на ст. 27 КК України.

Тому правильність застосування апеляційним судом кримінального закону - кваліфікація дій засудженого ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК України сумнівів не викликає.

Вивченням матеріалів справи не виявлено порушень кримінально-процесуального закону, які тягнуть скасування чи зміну постановлених у справі судових рішень.

Що стосується призначеного ОСОБА_2 покарання, то, як убачається з постановлених судових рішень, при вирішенні цього питання суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, врахував характер і ступінь суспільної небезпечності вчинених ним злочинів, дані про його особу, обставини справи, які впливають на ступінь його відповідальності, і обрав покарання, яке є обґрунтованим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Зокрема, суд узяв до уваги щире каяття засудженого, активне сприяння розкриттю злочину, його неповнолітній вік, та дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення покарання нижче від найнижчої межи, встановленої санкцією ч. 3 ст. 152 КК України.

При цьому суди першої та апеляційної інстанції, виходячи з конкретних обставин справи, не знайшли достатніх підстав для звільнення ОСОБА_2  від відбування покарання з випробуванням.             

Отже, передбачені ст. 398 ч. 1 КПК України підстави для призначення справи щодо ОСОБА_2 до касаційного розгляду відсутні.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

у задоволенні касаційної скарги захисника ОСОБА_1 відмовити.

С у д д і :

            Верещак В.М.                        Гошовська Т.В.                         Мороз М.А.