ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" серпня 2007 р. Справа № 5/2655
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів:
при секретарі ,
за участю представників сторін:
від позивача: Дубовик П.В.- довіреність №1 від 23.04.2007р., був присутній в судовому засіданні 16.08.2007 року,
від відповідача: Камінський А.Ф.-довіреність б/н від 23.04.2007р.,
Ковцуняк М.І.-голова правління,
розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Коростишівське хлібоприймальне підприємство", м. Коростишів Житомирської області
на рішення господарського суду Житомирської області
від "21" грудня 2006 р. у справі № 5/2655 (суддя Брагіна Я.В.)
за позовом Селянсько-фермерського господарства "Валентина" м. Коростишів Житомирської області
до Відкритого акціонерного товариства "Коростишівське хлібоприймальне підприємство",м. Коростишів Житомирської області
про стягнення 11990,81 грн.,
з перервою в судовому засіданні згідно ст. 77 ГПК України з 16.08.2007 року по 21.08.2007 року
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 21.12.2006р. у справі №5/2655 задоволено позов Селянсько-фермерського господарства "Валентина" м.Коростишів до Відкритого акціонерного товариства "Коростишівське хлібоприймальне підприємство" м. Коростишів.
Стягнуто з останнього на користь позивача 11990,81 грн. збитків, 119,91 грн. витрат з держмита та 118,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ВАТ "Коростишівське хлібоприймальне підприємство" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуваний судовий акт, а позов-залишити без задоволення.
Апеляційна скарга з доповненями до неї (а.с.120-121 та 127-128) мотивована тим, що судом першої інстанції при прийняті судового рішення допущено порушення норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні, матеріалам справи.
Порушення місцевим судом норм матеріального права, на думку відповідача, полягає у тому, що суд при прийнятті рішення не врахував норми Законів України: "Про зерно та ринок зерна в Україні", "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні свідоцтва", "Про податок на додану вартість", "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а також ст. 961 Цивільного кодексу України.
Зазначає, зокрема, що згідно ст. 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" документами, що підтверджують прийняття зерна на зберігання є подвійне складське свідоцтво, просте складне свідоцтво та складська квитанція.
Стверджує, що відповідно до ст.24 даного Закону, а також п. 11.3 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Мінагрополітики від 27.06.03р. №198 видача зерна провадиться в обмін на один із зазначених вище документів, а накладні № 9 та № 10 від 05.01.2005р. не відповідають вимогам Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а реєстр накладних, виписаний головним бухгалтером ВАТ "Коростишівське хлібоприймальне підприємство", та пояснення, надані суду першої інстанції посадовими особами відповідача, не є належним доказом прийняття зерна на зберігання.
В засіданні суду представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги.
Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги,вважаючи рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим , просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Зазначив, зокрема, що позовні вимоги підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, а тому задоволені обгрунтовано.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
20.07.2004р. між позивачем як "Замовником" та відповідачем, зазначеним, як "Заготівельник" було укладено договір № 46 на тимчасове зберігання зерна врожаю 2004 року.
ВАТ "Коростишівське хлібоприймальне підприємство" згідно умов зазначеного договору зобов'язалось приймати зерно безпосередньо від СФГ "Валентина" або від сільгоспвиробників на особовий рахунок "Замовника" по накладних, де зазначено на чий рахунок зарахувати зерно, а також на основі зазначеної накладної виписати квитанцію ф. 13 або складську квитанцію ( п.2.1.1. договору).
Зобов'язання позивача у справі по оплаті витрат, пов'язаних з прийманням, збереженням, сушкою та очисткою зерна та їх вартість визначені у п. 2.2.1. договору.
Слід зазначити, що позовні вимоги СФГ "Валентина" обгрунтовані саме вказаним договором.
Згідно пояснень представників відповідача саме цей договір укладено між сторонами.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком, місцевого господарського суду що передача позивачем на зберігання зерна-жита групи "А" в кількості 23720 кг підтверджується накладними № 9 та № 10 від 05.01.2005р., та реєстром №1 накладних на прийняте зерно від 05.01.05. виписаним відповідачем, а також поясненнями посадових осіб відповідача.
Так, згідно пояснень, наданих суду першої інстанції Абраімовою Н.М., яка працювала старшим майстром у відповідача в січні 2005р. (а.с. 60) саме вона приймала зерно від позивача, накладну записала в ваговий журнал та здала в бухгалтерію для виписки реєстру.
Відповідачем не заперечується виписка головним бухгалтером реєстру накладних (а.с. 7) , про що свідчить доповнення до апеляційної скарги (а.с. 121).
Слід зазначити, що у розділі ІІ реєстру №1 "Лабораторний аналіз середньодобового зразку" (а.с. 7 зворот) в наявності відомості аналізу лабороторії, підписані лаборантом Масною Л.М.
Згідно заяви Масної Л.М. (а.с. 66), справжність підпису на якій засвідчено державним нотаріусом Коростишівської держнотконтори, Масною Л.М. 05.01.2005р. було зроблено відбір зерна жита, що надійшло від СФГ "Валентина" та визначено ряд показників якості.
Як вказано в поясненнях головного бухгалтера Сагадіної Н.О. (а.с. 61,80), (яка працювала у відповідача станом на січень 2005 року), після виписки реєстру накладних №1 вона заповнила книгу кількісного та якісного обліку хлібопродуктів форма 36 за 2005р., але надана відповідачем до суду книга (а.с. 36) не відповідає тій формі, яку вела головний бухгалтер Сагадіна Н.О.
Сторонами не виконано ряд вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 24.05.07р.
Зокрема, позивачем не надано пояснень щодо відсутності у нього документів, оформлення яких передбачено умовами договору №46, та доказів оплати позивачем наданих за договором послуг.
Згідно пояснень колишнього головного бухгалтера Сагадіної Н.О. за послуги, надані товаровиробникам КХП, вони розрахувались зерном, коли забирали його зі зберігання.
Надана відповідачем апеляційному суду книга кількісно-якісного обліку хлібопродуктів ф.36 не відповідає оглянутій у судовому засіданні суду першої інстанції книзі ф.36 (а.с.36).
Відповідач не надав для огляду до суду апеляційної інстанції книгу продажу послуг, що надаються при прийнятті зерна на зберігання та проведенні аналізу якості зерна, ваговий журнал.
Не надано ним також доказів ведення на підприємстві у січні 2005 р. реєстру зерна, вимоги до якого визначаються Кабінетом Міністрів України та реєстру складських документів на зерно згідно ст.ст.36,45 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".
Не виконано відповідачем також вимоги апеляційного суду щодо надання доказів декларування зерна за січень 2005р. Згідно ст.20 зазначеного вище Закону зернові склади зобов'язані щомісячно надавати декларації щодо обсягів зерна державного продовольчого резерву та іншого зерна, що зберігається.
Як визначено п.15 ст.1 вказаного вище Закону зерновий склад є юридичною особою, що має на праві власності зерносховище та сертифікат на відповідність послуг із зберіганням зерна та продуктів його переробки.
Наданий відповідачем суду сертифікат видано Державною інспекцією з контролю якості сільськогосподарської продукції та моніторингу її ринку 18.08.2004р. за №34 на підставі рішення комісії з сертифікації послуг зернових складів із зберігання зерна та продуктів його переробки Житомирської обласної хлібної інспекції від 29.07.2004р. №3.
Таким чином, укладаючи договір №46 від 20.07.2004р. відповідач не мав статусу зернового складу у розумінні ст.1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".
Слід також зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2003р. №510 затверджено типовий договір складського зберігання зерна.
Аналіз змісту зазначеного договору та договору №46 від 20.07.2004р. не дає підстав вважати, що останній містить усі істотні умови договору складського зберігання зерна.
З врахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає обгрунтованим посилання суду першої інстанції при прийнятті рішення на статті, що містяться у параграфі 1 "Загальні положення про зберігання" глави 66 "Зберігання" Цивільного кодексу України".
За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажадавцем) і повернути її поклажедавцеві у схоронності (ст.936 ЦК України).
У відповідності до ч.1 ст.953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажадавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
На вимогу позивача щодо повернення прийнятого на зберігання зерна №5 від 20.02.2006р. відповідач відмовився видати зерно, мотивуючи тим, що зерно повернуто, а позивач не надав складських документів відповідно до Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" (лист від 22.02.2006р. №21 - а.с.6).
Як передбачено ст.950 ЦК України, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.
Згідно ст.22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, право або законні інтереси якого порушені.
Ст.623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно приписів зазначеної вище статті, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Згідно довідки Житомирської товарної біржі №213 від 10.11.06р. (а.с.73) ціна за тону жита групи А 1 класу становить 600 грн., тому розрахунок суми збитків є обгрунтованим.
Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо доведеності позовних вимог, який вірно оцінив подані позивачем та витребувані судом докази у їх сукупності як докази прийняття відповідачем від позивача зерна жита на зберігання.
Слід також зазначити, що згідно ч.1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно ч.1 ст.937 ЦК України письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписом зберігача.
Слід зазначити також, що ст.961 ЦК України, ст.37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" передбачає обов'язок саме зберігача (товарного, зернового складу) видати зазначені у нормах цих законів складські документи (складську квитанцію, просте складське свідоцтво, подвійне складське свідоцтво).
Невиконання зберігачем свого обов'язку по видачі відповідного складського документу не повинно впливати на захист порушеного права суб'єкта господарських відносин та не може слугувати підставою для відмови у позові. .
Колегія суддів вважає, що позивач довів наявність протиправної поведінки відповідача, факту спричинення збитків та причини наслідкового зв'язку між ними.
Відповідач не довів, що збитки спричинено не з його вини.
Враховуючи наведене вище, доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи.
Тому рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Житомирської області від 21 грудня 2006 року у справі №5/2655 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Коростишівське хлібоприймальне підприємство", м. Коростишів Житомирської області - без задоволення.
2. Справу №5/2655 повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя
судді:
На друк 3
1 - до справи2 - позивачу
3 - відповідачу
4 - в наряд