Справа № 2-1114/10

0351

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

        01 червня 2010 року Куйбишевський районний суд м. Донецьку у складі:

головуючого - судді Машкіної Н.В.

при секретарі Степановій К.І.

за участю представника позивача Носач Т.О.,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,                    

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку справу за позовом комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донелектроавтотранс» до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ККП ДМП «Донелектроавтотранс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить стягнути суму спричиненої нею матеріальної шкоди у розмірі 5000 грн. та суму судових витрат у справі.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ОСОБА_2 з 20.08.2009 року до 15.01.2010 року працювала в ККП ДМП «Донелектроавтотранс» кондуктора пасажирського транспорту 3-го класу пасажирського автотранспортного підрозділу (далі АТП), з якою 20.08.2009 року було укладено договір про повну  матеріальну відповідальність.

16.10.2009 під час ревізії збереження матеріальних цінностей, ввірених ОСОБА_2, було виявлено недостачу разових проїзних білетів у кількості 1000 шт., номінальної вартості 1,00 грн. на суму 1000 грн.

Відповідно до п.7 «Порядку визначення розміру шкоди від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року № 116 розмір шкоди від розкрадання, нестачі, знищення (псування) бланків документів суворої звітності визначається з застосуванням коефіцієнту 5 та 50 (до номінальної вартості, вказаної на бланках документів суворої звітності, або до вартості документів суворої звітності, встановлених державою).

Таким чином, сума шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 складає 5000 грн.

У судовому засіданні представник позивача на задоволенні позовних вимог наполягала, дала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві. Також пояснила, що нестача проїзних білетів у відповідача сталася через халатне виконання нею своїх обов’язків, передбачених інструкцією кондуктора автобуса, з якою відповідач була ознайомлена. Договір про повну матеріальну відповідальність з відповідачем було укладено 18.08.2009 року, після того як її було ознайомлено з чинним законодавством про матеріальну відповідальність робітників за шкоду, спричинену підприємству, а також інструкціями, нормативами та правилами зберігання, продажу, відпуску, перевезення та застосування у процесі роботи, ввірених їй матеріальних цінностей. Адміністрацією підприємства було створено всі умови, для нормальної роботи та схоронності ввірених кондуктору матеріальних цінностей шляхом видачі фартуху для збереження квитків та грошей отриманих за проїзд. Вважає, що хоча в порушенні кримінальної справи за фактом крадіжки сумочки ОСОБА_2, в якій знаходилися  проїзні білети було відмовлено за малозначністю викраденого, проте це не звільняє її від матеріальної відповідальності, оскільки вона зберігала квитки в сумочці в порушення своїх трудових обов’язків.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Пояснила, що 15.10.2009 року вона за накладною отримала разові білети близько 2500-3000 штук для продажу наступного дня. 16.10.2009 року близько 5 години вона приступила до робочої зміни. При цьому, частина білетів знаходилася при ній у фартуху, а іншу частину - 1000 штук вона поклала у свою сумочку, оскільки потреби в них не було, а їх зберігання у фартуху було незручним. Сумочку вона зберігала в кабіні водія, яка під час руху закривалася, виключаючи проникнення в неї сторонніх осіб. Під час зміни вона останній раз бачила сумочку близько 16:40 години під час відстою. Після закінчення роботи близько 20 години вона виявила, що її сумочка зникла, вона тривалий час намагалася її знайти, а потім зрозуміла, що її викрали. Крім білетів в кількості 1000 шт. в сумочці також знаходилися її блокнот та ключі від квартири. Зранку 17.10.2009 року вона прийшла на роботу, де повідомила про нестачу, після чого звернулася до міліції з заявою про викрадення сумочки, проте 26.10.2009 року було відмовлено в порушенні кримінальної справи за малозначністю спричиненої шкоди. Визнала, що при прийнятті на роботу в ККП ДМП «Донелектроавтотранс» кондуктором вона підписувала договір про повну матеріальну відповідальність, проте вважає, що вона вжила всіх заходів для збереження ввірених їй матеріальних цінностей, тому своїх трудових обов’язків не порушувала. Нестача квитків сталася не з її вини. Факт видачі їй фартуху, в якому вона мала зберігати квитки та гроші під час роботи, заперечувала.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Пояснила, що договір про повну матеріальну відповідальність з відповідачем, хоча і підписаний нею, проте не містить ні дати укладення, ні печатки підприємства, тому він взагалі не може бути підставою для матеріальної відповідальності працівника. При цьому, підприємством не було вжито заходів для нормальної роботи та забезпечення повної схоронності ввірених працівнику матеріальних цінностей, тому нестача квитків сталася не з вини кондуктора, яка діяла відповідно до своєї посадової інструкції. Крім того, в ході перевірки заяви відповідача органами міліції було встановлено, що її сумочку, в якій знаходилися квитки та особисті речі, було викрадено, що також виключає вину відповідача в нестачі квитків, вартість яких, до речі, було визначено в сумі 5 грн. 10 коп. Крім того, акт ревізії схоронності матеріальних цінностей, ввірених кондуктору АТП – ОСОБА_2 від 16.10.2009 року, також не може бути доказом її вини у нестачі квитків, оскільки його датовано 16.10.2009 року, а насправді ревізія мала місце 17.10.2009 року. Крім того ревізія була здійснена касиром, а не ревізійною групою, як зазначено в акті.  

Суд, заслухавши представника позивача, відповідача, представника відповідача, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

    З матеріалів справи вбачається, що відповідач з 20.08.2009 року прийнята на роботу до ККП ДМП «Донелектроавтотранс» кондуктором пасажирського транспорту 3-го класу пасажирського автотранспортного підрозділу (наказ № 1538л від 17.08.2009 року – а.с.3), 15.01.2010 року – звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (наказ № 51л від 15.01.2010 року – а.с.4)

    Факт укладення договору про повну матеріальну відповідальність (а.с.5) між підприємством та працівником визнаний відповідачем в судовому засіданні, тому суд відповідно до ст. 61 ЦПК України вважає його такими, що не підлягає доказуванню.

З пояснень свідка ОСОБА_5 в судовому засіданні вбачається, що вона є начальником маршруту, за яким працювала відповідач. 16.10.2009 року відповідач повідомила їй про крадіжку сумочки, в якій знаходилися квитки. За даним фактом, було проведено ревізію, в ході якої виявлено недостачу 1000 квитків вартість 1 грн. на суму 1000 грн. При цьому, відповідач всі квитки та гроші від їх продажу мала зберігати при собі, для чого їй було видано фартух, який має три відділення: для квитків, дрібних грошей та крупних купюр. Чи вміщує зазначений фартух всі квитки, видані кондуктору на робочу зміну, їй не відомо. Не заперечувала, що відповідач придбала фартух за власні кошти, оскільки він був більш зручним. Умови для нормальної роботи та схоронності ввірених кондуктору матеріальних цінностей забезпечувалися адміністрацією підприємства шляхом видачі фартуху.

З пояснень свідка ОСОБА_4 в судовому засіданні вбачається, що 16.10.2009 року він був водієм автобусу за маршрутом № 2 по вул. Артема в м. Донецьку, де кондуктором була відповідач. Не заперечував, що відповідач, як і інші кондуктори, під час роботи залишали свої особисті речі в кабіні, яка під часу руху зачинялася. Після закінчення робочої зміни кондуктор повідомила, що її сумочка зникла.  За яких обставин могла зникнути сумочка кондуктора, йому не відомо, оскільки він за нею не наглядав.

    Згідно акту ревізії схоронності матеріальних цінностей, ввірених кондуктору АТП – ОСОБА_2 від 16.10.2009 року (а.с. 6) було виявлено нестачу квитків на суму 1000 грн., що також підтверджується звітом про рух автобусних разових білетів у кондуктора АТП ОСОБА_2 з 01.10.09 до 31.10.2009 року (а.с.9).

    В судовому засіданні встановлено, що зазначений акт складено касиром відповідно до її посадової інструкції (а.с. 44-46), дата акту відповідає даті виявлення недостачі, тому доводи представника відповідача в цій частині суд вважає неспроможними.

    Також, в судовому засіданні встановлено, що для роботи 16.10.2009 року відповідач 15.10.2009 року отримала у білетного касира квитки, що підтверджується накладними на видачу та продаж разових квитків на проїзд у міському електротранспорті № 4070 та № 4072 (а.с. 7-8).

При цьому, жоден з наданих позивачем документів не містить інформації про обов’язки кондуктора щодо того, яким чином він мав зберігати ввірені йому квитки, де вони мали знаходитися, які заходи необхідно було вживати для їх збереження, а також, що відповідач  була ознайомлена з зазначеними обов’язками.

Так, інструкція кондуктора пасажирського транспорту (автобусу) (а.с.40-43) не закріплює обов’язки кондуктора щодо зберігання, продажу, відпуску, перевезення та застосування у процесі роботи, ввірених йому квитків. Більш того, позивачем не надано доказів щодо ознайомлення відповідача з зазначеною інструкцією.

За таких обставин, суд вважає слушними доводи відповідача про те, що не маючи жодних інструкцій з боку підприємства щодо збереження ввірених їй квитків, вона вважала, що тримаючи у сумочці разом з особистими речами ту їх частину, яка не поміщалася у фартух, вона бережливо ставилася до них і забезпечувала їх схоронність.

Також, в судовому засіданні було встановлено, що для нормальної роботи і забезпечення повної схоронності ввірених кондуктору матеріальних цінностей, підприємство видавало йому  фартуху, проте документальне підтвердження видачі такого фартуху відповідачу – відсутнє.

Крім того, суд вважає, що зазначений захід з боку підприємства, є недостатніми з урахуванням кількості квитків, що отримувала кондуктор на робочу зміну.  

З постанови оперуповноваженого СУР Куйбишевського РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області від 26.10.2009 року (а.с. 18) вбачається, що 17.10.2009 року ОСОБА_2 звернулася до Куйбишевського РВ ДМУ УМВС України з заявою про крадіжку 16.10.2009 року в період часу з 16.13 до 19.41 год. з кабіни водія автобуса ЛАЗ д/н НОМЕР_1 за маршрутом № 2 по вул. Артема в м. Донецьку, її сумочки, в якій знаходилися квитки в кількості 1000 шт, посвідчення працівника АТП, блокнот, ключі від квартири.

За даним фактом відмовлено в порушенні кримінальної справи за п.2 ст. 11 КК України, оскільки було встановлено, що хоча дії невідомого злодія формально і містять ознаки злочину, передбаченого  ст. 185 КК України, проте загальна вартість викрадених квитків складає 5 грн. 10 коп., а сама сумочка та речі, що в ній знаходилися не мають для потерпілої матеріальної цінності, що не створює суспільної небезпеки.

Відповідно до листа прокурора Куйбишевського району м. Донецька № 04/498 від 05.02.2010 року (а.с.38) підстав для скасування зазначеної постанови встановлено не було.

Аналізуючи викладене, суд вважає, що позивачем не надано доказів винного противоправного порушення відповідачем покладених на неї трудових обов’язків (яких саме), внаслідок чого було спричинено шкоду, а також, що   позивачем були  створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними, що відповідно до ст. 130, 131 КЗпП України  є обовязкоми підставами та умовами ма теріальної відповідальності працівника.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити за його недоведенністю.

На підставі ст.ст. 130, 131 КЗпП України, п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 року «Про  судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», керуючись ст.ст. 10, 11, 61, 209, 212-215 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову комунального комерційного підприємства Донецької міської ради  «Донелектроавтотранс» до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди – відмовити в повному обсязі.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

    Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана протягом встановленого строку, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: