ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" червня 2010 р. Справа № 2a-325/10/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Панікара І.В.
при секретарі Богусевич А.С.
за участю сторін:
позивача - ОСОБА_1,
представника відповдіача - Тинів С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1, АДРЕСА_1,
до відповідача: Івано-Франківської митниці, вул. Чорновола,159, місто Івано-Франківськ,
про визнання дій неправомірними та зобов'язання поверненути вилученений 09 квітня 2009 року автомобіль марки "Фольксваген Поло",-
ВСТАНОВИВ:
02.02.2010 року ОСОБА_1 (надалі –позивач), звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області про повернення автомобіля.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 09.04.2009 року в м. Надвірна Івано-Франківської області автомобіль марки «Фольксваген Поло», кузов НОМЕР_1 1996 року випуску, під його керуванням, був зупинений працівниками міліції з метою перевірки документів. Оскільки документів, які б надавали йому право керування транспортним засобом у нього не було, вищевказаний автомобіль у нього вилучено та поміщено на арешт-майданчик ВДАІ Надвірнянського району. 14.12.2009 року, власник зазначеного транспортного засобу –громадянин Німеччини ОСОБА_2, видав на його ім’я доручення на право розпорядження автомобілем, у зв’язку з чим, просить суд постановити рішення, яким зобов’язати відповідача повернути йому, вилучений у нього 09.04.2009 року автомобіль марки «Фольксваген Поло».
Як встановлено в судовому засіданні, відповідно до листа ВДАІ Надвірнянського району при УДАІ УМВС в Івано-Франківській області за № 59 від .04.03.2010 року, автомобіль марки «Фольксваген Поло», кузов НОМЕР_1 знаходиться під митним контролем на складі Івано-Франківської митниці.
09.04.2010 року позивач в судовому засіданні подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд визнати дії Івано-Франківської митниці щодо вилучення та поміщення на склад автомобіль марки «Фольксваген Поло», кузов НОМЕР_1 1996 року випуску, протиправними та зобов’язати Івано-Франківську митницю повернути йому зазначений транспортний засіб, як законному володільцю за дорученням.
У зв’язку з поданою заявою позивача, суд, керуючись частиною 1 статті 52 КАС України, враховуючи відсутність заперечень збоку представника відповідача, замінив відповідача - УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області на належного відповідача –Івано-Франківську митницю.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити.
Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила , на адресу суду направила письмові заперечення в яких зазначила, що 23.07.2008 року названий автомобіль було ввезено на митну територію України в режимі "тимчасове ввезення" громадянином Німеччини Єнсеном Генріком. Відповідно до ст. 208 Митного кодексу України та п. 2 ст. 11 Закону України "Про порядок ввезення і (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України" гр. Єнсен Генрік був зобов"язаний вивезти транспортний засіб за межі митної території України в строк, що не перевищує 1 рік з моменту його ввезення, тобто в термін до 23.07.2009 року. Однак, оскільки автомобіль вивезено не було, 25 березня 2010 року службою боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Івано-Франківської митниці, порушено справу про порушення митних правил, передбачених ст. 348 Митного кодексу України, санкція за якою передбачає накладення штрафу у розмірі від п'ятисот до тисячі неоподковуваних мінімумів доходів громадян або конфіскацію таких товарів. Водночас статтею 377 Митного кодексу України передбачено, що товари, що є безпосередніми предметами порушення митних правил, а також документи, необхідні для розгляду справи про порушення митних правил, вилучаються. Внаслідок чого вважає, дії Івано-Франківської митниці по вилученню транспортного засобу правомірними. Окрім того зазначає, що вимога про повернення транспортного засобу відповідачу є безпідставною, оскільки останній не є належним суб’єктом володіння та розпорядження даним автомобілем.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, вислухавши позиції сторін, дослідивши надані докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до загальних положень Митного кодексу України, останній визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Стаття 204 Митного кодексу України (надалі – МК України) встановлює поняття митного режиму тимчасового ввезення (вивезення), як митний режим, відповідно до якого товари можуть ввозитися на митну територію України чи вивозитися за межі митної території України з обов'язковим наступним поверненням цих товарів без будь-яких змін, крім природного зношення чи втрат за нормальних умов транспортування.
Згідно статті 208 МК України, загальний строк тимчасового ввезення (вивезення) товарів становить один рік з дня ввезення на митну територію України (вивезення з митної території України).
З урахуванням мети ввезення (вивезення) товарів та інших обставин строк, зазначений у частині першій цієї статті, може бути продовжений відповідним митним органом.
Статтею 210 МК України визначено порядок розпорядження товарами, щодо яких закінчилися строки тимчасового ввезення (вивезення), зокрема, до закінчення строків тимчасового ввезення (вивезення) особа, яка надала зобов'язання про зворотне вивезення (ввезення) товарів, що перебувають у режимі тимчасового ввезення (вивезення), повинна: 1) вивезти (ввезти) ці товари згідно із зобов'язанням, наданим митному органу; 2) або заявити про зміну митного режиму, що допускається щодо таких товарів з додержанням вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів України.
Розділом 18, главою 56 МК України регламентовано відповідальність за порушення митних правил, зокрема, статтею 348 визначено, що невивезення за митний кордон України товарів, які були тимчасово ввезені на митну територію України під зобов'язання про зворотне вивезення, або неввезення на митну територію України товарів, які були тимчасово вивезені за митний кордон України під зобов'язання про зворотне ввезення, у строк, зазначений у зобов'язанні про зворотне вивезення (зворотне ввезення) таких товарів, тягне за собою накладення штрафу у розмірі від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або конфіскацію таких товарів.
Відповідно до статті 377 МК України, товари, що є безпосередніми предметами порушення митних правил, товари із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортні засоби, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України, а також документи, необхідні для розгляду справи про порушення митних правил, вилучаються.
Внаслідок системного аналізу норм матеріального права, суд констатує, що як фізичні так юридичні особи зобов’язані сумлінно виконувати покладені на них обов»язки, в тому числі і щодо товарів, які були тимчасово ввезені ними на митну територію України під зобов'язання про зворотне вивезення, водночас органи митної служби, наділені повноваженнями вилучати товари, що є безпосередніми предметами порушення митних правил.
Як встановлено в судовому засіданні, з матеріалів адміністративної справи № 41/20600/10 заведеної Івано-Франківською митницею, щодо громадянина Німеччини –ОСОБА_2 відповідно статті 348 Митного кодексу України, 23.07.2008 року автомобіль марки «Фольксваген Поло», кузов НОМЕР_1 ввезено останнім на митну територію України в режимі «тимчасове ввезення». Названий громадянин був ознайомлений з умовами тимчасового ввезення автомобіля на митну територію України та умовами відповідальності за порушення митних правил. Проте в порушення вимог статті 208 Кодексу, в річний термін, тобто до 23.07.2009 року зазначений автомобіль митну територію не перетнув. По даному факту, начальником відділу митної варти служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Івано-Франківської митниці, складено протокол про порушення митних правил №41/20600/10. Зазначену справу, у відповідності до компетенції органу, який уповноважений розглядати справу про порушення митних правил, у відповідності до вимог статті 386 Кодексу направлено до Івано-Франківського міського суду для розгляду по суті.
Постановою Івано-Франківського міського суду від 30.04.2010 року у справі № 3-2298/2010 р. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого статтею 348 МК України та призначено адміністративне стягнення у вигляді конфіскації транспортного засобу марки «Фольксваген Поло», кузов НОМЕР_1 1996 р.в.
За апеляційною скаргою представника апелянта (ОСОБА_2) –ОСОБА_1, апеляційним судом Івано-Франківської області переглянуто постанову Івано-Франківського міського суду від 30.04.2010 року у справі № 3-2298/2010р. та постановою від 01.05.2010 року у справі № 33-162/2010р. скасовано постанову Івано-Франківського міського суду, а провадження у справі закрито, за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу правопорушення.
Суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині постанови зазначив, що суд першої інстанції не дослідив та не встановив з яких саме причин автомобіль знаходився на території України понад встановлений для цього термін. Також суд зазначив, що до закінчення граничного терміну вивезення автомобіля, 09.04.2009 року даний транспортний засіб був вилучений в ОСОБА_1, який керував ним згідно з наданою власником довіреністю, та поміщений на штраф майданчик, а через деякий час арештований митними органами, де і знаходився на час розгляду справи. Внаслідок чого, як Єнсен Генрік так і його довірена особа були позбавлені можливості вивезти автомобіль не тільки у вказаний термін, але й на момент розгляду справи.
Також, як встановлено адміністративним судом, позивач по справі –ОСОБА_1 отримав від Генріка Єнсена довіреність від 14.12.2009 року. Відповідно до умов зазначеної угоди: позивач уповноважений діяти від імені довірителя у всіх відношеннях стосовно справи автомобіля «Фольксваген Поло», кузов НОМЕР_1 з офіційними знаками НОМЕР_2. Даною довіреністю йому надано право керувати автомобілем, продати його, ремонтувати, чи здати на брухт, а також представляти довірителя в суді стосовно справ пов’язаних з вищеназваним автомобілем. Зазначена довіреність нотаріально посвідчена державним нотаріусом Вільного Гайзенського міста Гамбурга –Вольфгангом Рьозінгом, перекладена на українську мову та засвідчена Генеральним консульством України в Гамбурзі.
Проте суд критично сприймає вищевказану довіреність в окремих її частинах, з наступних підстав.
Правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України, останній є нікчемним. У силу частини 2 статті 215 цього Кодексу визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Довіреність Генріка Єнсена щодо ОСОБА_1 від 14.12.2009 року по своїй суті є одностороннім правочином доручення, відповідно до якого одна сторона наділяє іншу певним обсягом належних їй прав та обов’язків. Однак такий правочин в частині надання права повіреному керувати автомобілем, продати його, чи здати на брухт, порушує публічний порядок визначений статтями 204, 208, 210 МК України, адже у разі продажу чи здачі на брухт нівелюється митний режим, відповідно до якого товари можуть ввозитися на митну територію України чи вивозитися за межі митної території України з обов'язковим наступним поверненням цих товарів, тією ж особою, без будь-яких змін, крім природного зношення чи втрат за нормальних умов транспортування. Окрім того, керування таким транспортним засобом за таких умов, суд розцінює, як спосіб уникнення оподаткування при ввезенні товарів на митну територію України. Таким чином суд, вважає вищевказану довіреність нікчемним право чином в частині надання права ОСОБА_1 керування даним автомобілем, продажу, чи здачі на брухт.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 392 МК України у разі, якщо за результатами перевірки законності та обгрунтованості постанови суду у справі про порушення митних правил ця постанова буде скасована, а справа закрита, або стягнення за порушення митних правил буде змінено, конфісковані товари, транспортні засоби, сума штрафу або її відповідна частина повертаються особі, яка притягалася до відповідальності, або її представникові. Якщо конфісковані товари, транспортні засоби неможливо повернути в натурі, повертається їхня вартість за вирахуванням сум належних податків і зборів за ставками, що діяли на день конфіскації. Повернення грошових коштів, зазначених у цій частині, здійснюється органами Державного казначейства України з Державного бюджету України.
З урахуванням наведеного, зокрема, наявность у митних органів підстав для вилучення транспортного засобу, а саме, виявлення факту порушення митних правил збоку громадянина Німеччини ОСОБА_2, суд приходить до переконання, що дії відповідача спрямовані на вилучення автомобіля «Фольксваген Поло», кузов НОМЕР_1 1996 року випуску вчиненні Івано-Франківською митницею , на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України , відповідно позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог, про зобов’язання відповідача повернути позивачу транспортний засіб, суд вважає, що із врахуванням постанови апеляційного суд Івано-Франківської області від 01.05.2010 року у справі № 33-162/2010р., вимог статті 392 МК України та наявного доручення, позовні вимоги підлягають до задоволення, проте з урахуванням обмежень викладених судом вище. В даному випадку суд керується частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України та виходить за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів відповідача, про захист яких він просить.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити частково.
Зобов’язати Івано-Франківську митницю, вул. Чорновола,159, місто Івано-Франківськ, повернути ОСОБА_1, АДРЕСА_1, транспортний засіб - автомобіль «Фольксваген Поло», кузов НОМЕР_1, 1996 року випуску, без права ОСОБА_1: передачі вищевказаного транспортного засобу у власність чи користування іншим особам у будь- який спосіб, керування та розукомплектування на запчастини.
В решті позовних вимог відмовити.
Відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя: /підпис/ Панікар І.В.
Постанова складена в повному обсязі 29.06.2010 року.