Справа № 22ц-1881/10 Головуючий у 1 інстанції Гладіч Н.І.
Категорія: 34 Доповідач: Мудренко Л.І.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 липня 2010 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого-судді Мудренко Л.І.
суддів Веремчук Л.М., Русинчука М.М.
при секретарі Губарик К.А.
з участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування завданої майнової та моральної шкоди, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 30 березня 2010 року,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 30 березня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали з наведених у ній підстав, просили скаргу задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 апеляційну скаргу заперечили, просили рішення суду залишити без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.
Судом із наявних у матеріалах справи і досліджених в судовому засіданні письмових доказів встановлено, що 10.10.2009 року позивач ОСОБА_1 вигнала випасати свою корову на випас корів громадою села, де згідно черги випасав худобу в кількості 57 голів відповідач ОСОБА_3, який прийняв в стадо корову позивача. Цього ж дня в обідню пору він побачив, що одна з корів не встає, в неї були судоми, з носа йшла піна. Останній у зв’язку з існуванням загрози життю корови, а також для запобігання настанню шкоди, вжив заходів щодо повідомлення власників корів та намагався повідомити ветеринарного лікаря. Вказана обставина підтверджується показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (а.с.40-47).
Відповідач ОСОБА_3 як пастух, виконав усі зобов’язання щодо випасу та збереженню корів, що підтвердили зазначені вище свідки. В матеріалах справи відсутні докази про те, що корова позивача захворіла через неналежне виконання відповідачем ОСОБА_3 обов’язків по випасанню та збереженню корів.
Судом першої інстанції також було встановлено, що в череді, яку випасав ОСОБА_3, випасалася корова відповідача ОСОБА_4, який на виклик ОСОБА_3 приїхав на пасовище. Вважаючи її своєю, враховуючи стан в якому перебувала корова та з метою запобігти шкоді внаслідок загибелі тварини, відповідач ОСОБА_4, дорізав її ножем. Вказана обставина підтверджується показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 (а.с.40-47), які перебували в той час на пасовищі.
На виклик відповідача ОСОБА_4 приїхала заготівельник ОСОБА_10, яка спочатку не хотіла забирати корову, оскільки дорізали тварину фактично неживою, і яка не була ідентифікованою, однак пізніше забрала її і реалізувала м'ясо та шкіру, за які виручила 1700 грн. Гроші в сумі 1700 грн. вона заплатила ОСОБА_4, який в свою чергу сплатив їх позивачу ОСОБА_1 Вказані обставини підтверджуються відмовним матеріалом № 566 Любешівського РВУ МВС України, постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 12 жовтня 2009 року, які позивачем ОСОБА_1 не оспорюються.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Доводи позивача ОСОБА_1 щодо завдання їй відповідачем ОСОБА_3 шкоди не знайшли свого ствердження в судовому засіданні оскільки відповідальність за таку шкоду настає у випадку наявності протиправної поведінки заподіювача шкоди, настання шкоди, причинного зв’язку між завданою шкодою і наслідками, що наступили та вини особи яка, завдала шкоди.
Таких підстав судом першої інстанції встановлено не було, а раптова смерть корови наступила внаслідок наявності в серцевій сумці тварини металевого предмету, який був вилучений під час її розтину, що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_10 Така смерть відповідно до показань ветеринара ОСОБА_11 могла наступити в будь-який час і будь-якому місці. Крім того, відповідач ОСОБА_3 вживав усіх заходів щодо повідомлення власника корови про нещасний випадок та ветеринарного лікаря.
Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, відмовивши позивачу в задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_3 про стягнення майнової шкоди.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_4, який дорізав корову з метою запобігти більшим збиткам, які могли настати внаслідок загибелі тварини, вважав її своєю, а отже, його дії не були спрямовані на усунення небезпеки, що загрожувала правам та інтересам іншої фізичної особи. Враховуючи цю обставину та те, що відповідач дорізав фактично мертву корову, то шкода позивачу його діями не була заподіяна, а відтак, немає підстав для покладення обов’язку по її відшкодуванню на даного відповідача. Крім того, кошти виручені в заготівельника за корову в розмірі 1700 грн. відповідачем ОСОБА_4 в повному об’ємі були виплачені позивачу ОСОБА_1, що останньою не оспорюється. А тому, колегія суддів приходить до висновку, що з мотивувальної частини рішення слід виключити посилання суду на ст.1171 ЦК України.
З огляду на вищенаведені обставини, відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо відшкодування заявленої позивачем суми упущеної вигоди за молочну продукцію.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
П. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Абз. 2 п. 5 зазначеної Постанови передбачає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Ч. 1 ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги позивача щодо стягнення з відповідачів в її користь моральної шкоди суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального права. Чинним цивільно-процесуальним законодавством визначений обов’язок позивача довести заподіяння йому відповідачами моральної шкоди. Проте позивачем не доведено і не надано доказів завдання такої шкоди діями відповідачів.
Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні зазначеної справи суд прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Підстав для скасування оскарженого судового рішення колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Любешівського районного суду Волинської області від 30 березня 2010 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до судової палати в цивільних справах Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ухвалою законної сили.
Судді: