ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
27.08.07 Справа № 17/053-07
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Візит”, м. Бориспіль
до Державного міжнародного аеропорту “Бориспіль”, м. Бориспіль
про визнання договору укладеним та стягнення 205 369,94 грн.
Суддя В.Г. Суховий
Представники: згідно протоколу судового засідання.
СУТЬ СПОРУ:
В господарський суд Київської області звернулося з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю “Візит” (далі –Позивач) до Державного міжнародного аеропорту “Бориспіль” (змінене найменування –Державне підприємство “Міжнародний аеропорт “Бориспіль”, далі –Відповідач) про визнання договору купівлі-продажу майна укладеним та стягнення 205 369,94 грн.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги наявністю правовідносин між сторонами на підставі Договору про спільну діяльність № 2.5.30-10 та Додаткової угоди № 5 від 01.02.2003р. щодо продовження строку його дії. Листом від 01.02.2003р. № Д-01-23-18 відповідач повідомив позивача про припинення дії Договору про спільну діяльність та повернення всього майна, яке було передано для використання у спільній діяльності. З метою врегулювання відповідної ситуації між позивачем та відповідачем відбувалися зустрічі 06.05.2005р., 04.07.2005р., 08.09.2005р., результатом яких, за посиланням позивача, стала передача позивачем відповідачу на відповідальне зберігання придбаного у спільну часткову власність майна на загальну суму 513 424,87 грн. Отже, позивач вважає договір купівлі-продажу майна фактично укладеним оскільки: - між сторонами досягнуто домовленості по всіх істотних питаннях; - відповідач використовує майно у господарській діяльності;- відповідач в усній формі не заперечує проти укладання договору купівлі-продажу; - відповідач надав згоду на оформлення договору купівлі-продажу частки позивача у спільному майні та отримав дозвіл Державіаслужби.
В судових засіданнях 04.04.2007р. та 23.04.2007р. оголошувались перерви.
02.08.2007р. позивачем подано заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої позивач просить визнати укладеним між ДМА “Бориспіль” та ТОВ “Візит” договір купівлі-продажу частки ТОВ “Візит” в спільному майні (малоцінних необоротних матеріальних активів) згідно переліку, та стягнути з ДМА “Бориспіль” на користь ТОВ “Візит” заборгованість в розмірі 49 193,41 грн. за
придбання частки ТОВ “Візит” у спільному майні.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, проте в судових засіданнях представник відповідача проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що Закон України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” забороняє відповідачу укладання відповідних договорів.
В судовому засіданні 14.08.2007р. суд оголосив перерву до 27.08.2007р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та представників відповідача, суд в с т а н о в и в:
1 лютого 2001 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Візит” та Державним міжнародним аеропортом “Бориспіль” було укладено Договір про спільну діяльність № 2.5.30-10 (далі –Договір). Відповідно до умов даного Договору сторони домовились діяти спільно з метою обслуговування пасажирів за системою VIP в міжнародному аеропорту “Бориспіль”. З цією метою сторони домовились діяти спільно та використовувати всі можливості для досягнення спільної мети та отримання прибутку. Укладаючи зазначений договір, сторони домовились про оцінку внесків у спільну діяльність у співвідношенні: відповідач - 65%, позивач - 35% (п. 7.1 Договору).
Додатковими угодами від 28.02.2002р. (а.с. 21) та від 01.02.2003р. (а.с. 22) сторони продовжували термін дії Договору № 2.5.30-10 до 01.02.2003р. та до 01.02.2008р. відповідно.
Відповідно до протоколу зустрічі представників ДМА “Бориспіль” та ТОВ “Візит” від 25.12.2003р. (а.с. 41) сторони вирішили починаючи з 01.01.2004р. оцінити свої внески у спільну діяльність та встановити їх у слідуючому розмірі: аеропорт –60%, оператор –40%.
09.03.2005р. Державний міжнародний аеропорт “Бориспіль” звернувся до позивача з листом № Д-01-23-18 (а.с. 42), в якому повідомлялось, що ДМА “Бориспіль” відмовляється від подальшої участі в Договорі про спільну діяльність № 2.5.30-10 від 01.02.2001р. та просить вважати з 01.04.2005р. Договір розірваним.
06 травня 2005 року відбулася зустріч уповноважених представників сторін позивача та відповідача, за результатом якої складено протокол (а.с. 39), яким сторони затвердили баланс спільної діяльності за перший квартал 2005 року, розподілили прибуток та розглянули питання по ліквідації спільної діяльності. Зокрема, п.3 зазначеного протоколу, сторони вирішили у зв’язку з розірванням Договору створити ліквідаційну комісію, та ДМА “Бориспіль” викупити долю (частку) ТОВ “Візит” спільного майна, яке було придбане за час спільної діяльності.
8 вересня 2005 року відбулось засідання ліквідаційної комісії з порядком денним: “щодо розподілу майна, яке було придбано за рахунок спільної діяльності” (протокол засідання, а.с. 60). Члени ліквідаційної комісії, розглянувши надані спільною діяльністю переліки майна, які були придбані за рахунок спільної діяльності, та приймаючи до уваги те, що починаючи з 01.04.2005 року аеропорт “Бориспіль” самостійно обслуговує пасажирів за системою VIP та, відповідно до цього, існує виробнича необхідність в користуванні майном, яке знаходиться у Терміналі “С”, вирішили викупити долю ТОВ “Візит” (Позивача) у спільній діяльності після отримання дозволу Державіаслужби. До отримання вказаного дозволу відповідальним особам ДМА “Бориспіль” прийняти на зберігання майно (згідно наданих переліків).
Отже, у 2005 році сторони дійшли згоди щодо дострокового розірвання Договору про спільну діяльність № 2.5.30-10 від 01.02.2001р., що підтверджується листами сторін та зазначеним вище протоколом від 06.05.2005р. (а.с. 39) зборів повноважних представників сторін Договору.
В судовому засіданні представники сторін також пояснили суду, що сторони вважають, що на даний час Договір про спільну діяльність № 2.5.30-10 від 01.02.2001р. припинився у зв’язку з його розірванням на вимогу його учасника –ДМА “Бориспіль”.
Згідно з Актом (а.с. 43) від 11.04.2005р. ТОВ “Візит” повернуло ДМА “Бориспіль” приміщення, меблі та засоби зв’язку, право на використання яких було передано позивачем відповідачу на виконання умов Договору.
Станом на 01.04.2005р. ТОВ “Візит” передало ДМА “Бориспіль” на відповідальне зберігання залишки основних засобів та малоцінних необоротних матеріальних активів від спільної діяльності (а.с. 49, 50).
ТОВ “Візит” звернулось до ДМА “Бориспіль” з листом № 129 від 02.09.2005р. (а.с. 52), у якому: “в зв’язку з закінченням Договору про спільну діяльність № 2.5.30-10 від 01.02.2001р. між ДМА “Бориспіль” та ТОВ “Візит” просимо вас викупити основні засоби та МБП, які були придбані за рахунок коштів спільної діяльності”. Також, у листі від 13.01.2006р. № 155 (а.с. 53) ТОВ “Візит” просив “сделать оплату за имущество приобретенное совместно по договору СД для ускорения закрытия расчетных счетов”.
ДМА “Бориспіль” повідомив ТОВ “Візит” листом від 26.05.2006р. № Д-01-23-568, за підписом генерального директора (а.с. 57), що “Згідно з п.1 Протоколу засідання ліквідаційної комісії від 08.09.2005р. отримано дозвіл від Державіаслужби на укладання договору купівлі-продажу майна, яке було придбане за рахунок спільної діяльності. Оформлення договору триває”.
Правовідносини сторін, що виникли у зв’язку зі здійсненням спільної діяльності на підставі Договору від 01.02.2001р. та його припиненням шляхом дострокового розірвання за згодою сторін регулюються главою 77 “Спільна діяльність” Цивільного кодексу України з огляду на приписи ч.4 “Прикінцевих та перехідних положень” ЦК України, оскільки спірні права і обов’язки за Договором про спільну діяльність № 2.5.30-10 від 01.02.2001р. продовжують існувати після набрання чинності ЦК України.
Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об’єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об’єднання вкладів учасників.
Зі змісту Договору про спільну діяльність № 2.5.30-10 від 01.02.2001р. вбачається, що його сторони, здійснюють спільну діяльність на основі об’єднання вкладів (взносів) учасників (п. 5, 6 і 7 Договору).
Виходячи з цього на спірні правовідносини поширюються норми параграфа 2 глави 77 “Просте товариство” ЦК України.
Згідно з п.4 ч.1 ст. 1141 ЦК України договір простого товариства припиняється у разі відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників. У разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін (абз.1 і 2 ч.2 ст. 1141 ЦК України). Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом (ч.2 ст. 1141 ЦК України).
Отже, враховуючи специфіку правової природи договору простого товариства, закон передбачає наступні наслідки його припинення:
1) повернення речей, які були передані у спільне у спільне володіння та (або) користування, учасникам, які їх надали;
2) поділ майна, що є у спільній власності. Оскільки майно знаходиться у спільній частковій власності, то його поділ відбувається відповідно до правил ст. 367 ЦК України;
3) поділ спільних прав вимоги, яке відбувається за правилами ст. 367 ЦК України;
4) визначення відповідальності за невиконання спільних зобов’язань щодо третіх осіб.
Правовий режим спільного майна учасників визначено ч.1 ст. 1134 ЦК України, згідно з якою зазначене майно є спільною частковою власністю учасника.
У ст. 367 ЦК України зазначено, що майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
З матеріалів справи не вбачається доказів, які б свідчили про те, що сторони здійснили поділ в натурі спільного майна.
Хоча питання “Щодо розподілу майна, яке було придбано за рахунок спільної діяльності” й було предметом розгляду ліквідаційної комісії (протокол від 08.09.2005р., а.с. 60), проте сам розподіл майна за цим протоколом не здійснено, оскільки ліквідаційна комісія вирішила (п.1) “викупити долю ТОВ “Візит” у спільній діяльності”, а не “майно”. Переліки розподіленого майна згідно з протоколом відсутні. До того ж, протокол не підписано повноважними представниками сторін для того, що б вважати, що з нього виникають права та обов’язки у сторін.
Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що спільне майно учасників на даний час належить їм на праві спільної часткової власності. Частки учасників визначено Договором від 01.02.2001р. (з урахуванням протоколу від 25.12.2003р.): ТОВ “Візит” –40 відсотків; Державний міжнародний аеропорт “Бориспіль” –60 відсотків.
Згідно зі ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпоряджатися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
З урахуванням приписів ч.2 ст. 367 ЦК України реалізувати це право, зокрема, продати свою частку співвласник може у будь-який час до моменту поділу майна. Після поділу майна предметом продажу може бути лише майно, а не частка у праві спільної часткової власності.
Заявою про зміну позовних вимог від 01.08.2007р. (а.с. 109- 112) позивач просить суд:
1) визнати укладеним між ДМА “Бориспіль” та ТОВ “Візит” договір купівлі-продажу частки ТОВ “Візит” в спільному майні (малоцінних необоротних матеріальних активів) згідно переліку;
2) стягнути з ДМА “Бориспіль” на користь ТОВ “Візит” заборгованість в розмірі 49 193,41 грн. за придбання частки ТОВ “Візит” у спільному майні (малоцінних необоротних матеріальних активів).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що “договір купівлі-продажу частки позивача в спільному майні є фактично укладеним, так як досягнуто домовленості по всіх істотних питаннях та здійсненні відповідні взаємо погоджені дії”.
Однак, суд не може погодитися з таким висновком, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 і 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Зі змісту цієї норми вбачається необхідність погодження сторонами в договорі купівлі-продажу таких істотних умов: 1) предмет договору купівлі-продажу (майно, майнові права тощо); 2) ціна (грошова сума, вартість); 3) строк дії договору.
Проте, аналіз матеріалів справи не дає підстав вважати, що сторони досягли згоди з усіх зазначених істотних умов.
З листів ТОВ “Візит” № 129 від 02.09.2005р., № 155 від 13.01.2006р., № 42 від 14.07.2006р., № 52 від 27.09.2006р. та № 54 від 17.10.2006р. (а.с. 52-56) вбачається, що ТОВ “Візит” просить ДМА “Бориспіль” “викупити основні засоби та МБП, які були придбані за рахунок коштів Спільної діяльності”, “сделать оплату за имущество преобретенное совмесно по Договору СД…”, “сплатити частину його (майна) вартості …” і таке інше.
Тобто, ТОВ “Візит” визначило як предмет договору (на той час) –майно. Майно, як предмет купівлі-продажу, розглядалось керівництвом ДМА “Бориспіль”, а також питання про дозвіл від Державіаслужби на укладання договору купівлі-продажу ставилося щодо майна, а не частки.
Водночас, згідно з протоколом від 06.05.2005р. за участю керівників сторін було вирішено, “ГМА “Борисполь” выкупить долю (частку) ООО “Визит” совмесного имущества приобретенного в период совмесной деятельности”.
Виходячи з правової природи спільної часткової власності, предметом купівлі-продажу може бути частка у праві спільної часткової власності, що не виключає продажу її (частки) певної частини.
У зв’язку з цим сторонами договору купівлі-продажу у такому випадку повинна бути досягнута згода не лише щодо назви предмета купівлі-продажу (частки), але й її розміру (відсотків) у спільній частковій власності.
Позивачем не надано суду доказів, що сторони узгодили предмет купівлі-продажу та розмір відсотків (для частки). Навіть у змінених позовних вимогах (п.1) позивач не зазначає розмір частки, що також свідчить про відсутність погодження у якому саме розмірі сторони мали намір визначити предмет купівлі (відсотки).
Позивачем також не подано доказів на підтвердження узгодження сторонами ціни (грошової суми), якою вони визначили вартість предмету купівлі-продажу, оскільки з матеріалів справи в переліках майна та інших документах зазначено вартість спільного майна, проданого у процесі спільної діяльності, а не вартість (ціна) частки (долі) ТОВ “Візит” у праві спільної часткової власності, оскільки поняття “частка” і “майно” не є тотожними поняттями, до того ж майно не розподілено в натурі.
Посилання позивача на те, що спільне майно передано на зберігання відповідачу і ним фактично використовується в господарській діяльності також не дає підстав вважати, що сторони таким чином уклали договір купівлі-продажу частини ТОВ “Візит”.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Однак, враховуючи наведене позивачем не доведено, що договір купівлі-продажу частки ТОВ “Візит” укладено.
Згідно зі ст. 174 ГК України господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Аналогічні приписи щодо виникнення цивільних прав та обов’язків містяться в п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України.
Враховуючи висновок суду щодо відсутності укладеного договору купівлі-продажу частки, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в розмірі 49 193,41 грн. за придбання частки не можуть бути задоволені, оскільки у відповідача не виникло зобов’язання.
Виходячи з наведеного, позовні вимоги позивача не є обґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.
У зв’язку з відмовою в позові судові (господарські) витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд
В И Р І Ш И В:
У позові відмовити повністю.
Суддя