Справа: № 2-А-152\10\1512
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2010 року
Київський районний суд м.Одеси
У складі судді Калашнікової О.І.
При секретарі Козак А.В.
Розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою
ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання незаконною бездіяльності і зобов”язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з вимогами ухвалити рішення, яким визнати незаконними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у перерахунку щомісячного підвищення до державної пенсії, як інваліду війни 2-ї групи за період з 1 січня 2000 року. Позивач просив зобов”язати відповідача виконати перерахунок щомісячного підвищення пенсії, як інваліду війни 2-ї групи, починаючи з 1 січня 2000 року у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком, як то передбачено ЗУ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та ЗУ „Про пенсійне забезпечення осіб, звільненних з військової служби та деяких інших осіб”; зобов”язати сплатити заборгованість, яка виникла у зв”язку з перерахунком пенсії, та зобов”язати відповідача у подальшому нараховувати і сплачувати щомісяця підвищення державної пенсії у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком. У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі і на обгрунтування позовних вимог посилався на ч.4 ст.13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, ч.1 ст.25 Закону „Про пенсійне забезпечення осіб, звільненних з військової служби, та деяких інших осіб”, ст.17,19 ЗУ „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”,ст.ст.22,46 Конституції України.
Представник відповідача з позовом не погодився з таких підстав: ОСОБА_1 призначено та виплачується підвищення до державної пенсії, як інваліду війни 2-ї групи, відповідно до діючого законодавства і правові підстави для перерахунку позивачу пенсії відсутні. Відповідачева сторона стверджує, що УПФ України призначає (перераховує) та виплачує пенсії громадянам, які мають право на пенсійне забезпечення на підставі ЗУ „Про пенсійне забезпечення осіб, звільненних з військової служби та деяких інших осіб”, з 1 січня 2007 року і УПФ не несе відповідальності за дії (чи бедіяльність) Міністерства Оборони України, яке до 31.12.2006 року призначало та виплачувало пенсії зазначеній категорії громадян. До того ж, представник відповідача посилався на порушення ОСОБА_1 процесуального терміну для звернення до суду за захистом свїх пенсійних прав.
Суд вислухав сторони, вивчив надані документи і встановив наступне:
ОСОБА_1 – з 2000 року є генерал-майором запасу Збройних Сил України, пенсіонером Міністерства Оборони України і отримує державну пенсію як інвалід війни 2-ї групи. До 31 грудня 2006 року ОСОБА_1 перебував на пенсійному обліку в Одеському обласному військовому комісаріаті, а з 1 січня 2007 року відповідно до Постанови КабМіну України 1522 від 2.11.2006 року „Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян” - в Головному Управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.
Право позивача, як інваліда війни 2-ї групи, на підвищення до державної пенсії у розімірі 350% мінімальної пенсії за віком передбачено ч.1 ст.13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі Закон №3551-Х11).
У період з 2000 року по 2004 рік розмір мінімальної пенсії за віком закон не визначав. Законом на кожен рік визначався розмір прожиткового мінінмуму на місяць (2000 р.-216,56 грн Закон №2025-Ш, 2001 р. – 248,77 грн Закон №2330-Ш, 2002 р.- 268 грн Закон № 2780-Ш, 2003 р. – 268 грн Закон № 247-IУ, 2004 р. -284,69 грн. Закон №1704-IУ).
З 1 січня 2000 року по 1 жовтня 2003 року позивач отримував підвищення до державної пенсії на підставі Закону №3551-Х11 та відповідно до постанов КабМіну України №342 від 19 березня 1996 року і №831 від 26 липня 1996 року. Розмір підвищення до державної пенсії розраховувався з грошової суми 16 грн,62 коп., а з 1 жовтня 2003 року відповідно до постанови КабМіну України №1 від 3 січня 2003 року – з грошової суми у розмірі 19 грн.91 коп.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України „ Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” від 9.07.2003 року. Ч.1 ст.28 зазначеного Закону визначає, що мінімальна пенсія за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Позивач звернувся до ГУПФ України в Одеській області з заявою про перерахунок підвищення до пенсії, як інваліду війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком (визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність). Листом №634/Р-11 від 6.04.2009 року ГУПФ України в Одеській області відмовило ОСОБА_1 у задоволенні вимог, тому ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Пленум Верховного Суду України у постанові від 1 листопада 1996 року №9 „Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя” зазначив, що судам при розгляді справи необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автоновмної республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій, тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції так і закону.
Ч.1ст.46 Конституції України передбачає право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Основні положення щодо правового статусу ветеранів війни, у тому числі щодо надання їм пільг, переваг та соціальних гарантій, визначаються Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та Законами України основних соціальних гарантій, до яких відноситься і пенсія, визначаються ЗУ „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”. Відповідно до ст.17 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, як основна соціальна гарантія, встановлюється законами. На підставі ч.3 ст.46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Із урахуванням наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого має обраховуватися надбавка позивачу до державної пенсії як інваліду війни не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Аналогічне положення щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком міститься в ч.1 ст.28 ЗУ „Про загальнообов”язкове пенсійне страхування”, який набрав чинності з 1 січня 2004 року. Будь-якими іншими діючими законодавчими актами розмір мінімальної пенсії за віком не визначається.
Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами , при визначенні позивачу розміру підвищення до державної пенсії та додаткової пенсії належить керуватися ч.3 ст.46 Конституції України, ч.4 ст.12 ЗУ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, ст.17 ЗУ „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, ч.1 ст.28 ЗУ „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”, а не постановами Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.
Оскільки позивачу слід визначати підвищення до пенсії з розрахунку мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму повинен проводитись і перерахунок підвищення до пенсії з урахуванням нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Ст.1 ЗУ „Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік” прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність, на 2000 рік затверджено у розмірі 216 грн.56 коп. Аналогічними Законами затверджені прожиткові мінімуми на 2001 рік – 248,77 грн, на 2002 рік і 2003 рік – 268 грн, на 2004 рік – 284,69 грн. Ст.65 ЗУ „Про державний бюджет України на 2005 рік” визначила, що розмір мінімальної пенсії за віком відповідає рівню прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, які втратили працездатність, і визначила розмір мінімальної пенсії за віком у 2005 році- 332 грн на місяць. Ст.65 ЗУ „Про Державний бюджет України на 2006 рік” визначила мінімальний розмір пенсії за віком з 1.01.2006 р. у розмірі 350 грн, з 1.04.2006 р. у розмірі 359 грн. Надалі розмір мінімальної пенсії відповідними законами визначався у таких розмірах: з1.10.2006 р -366 грн, з 1.01.2007 р. -380 грн, з 1.04.2007 р.-410,06 грн, з 1.10.2007 р.-415,11 грн, з 1.01.2008 р. -470 грн, з 1.04.2008 р. -481 грн, з 1.07.2008 р. -482 грн, з 1.10.2008 р.- 498 грн, з 1.01.2009 р. – 498 грн.
З урахуванням викладеного , ОСОБА_1 у період з 1.01.2000 року має право на отримання підвищення до державної пенсії у таких розмірах:
З 1.01.2000 р.по 31.12.2000 р.- 216,56 грн х350% = 757,96 грн;
З 1.01.2001 р. по 31.12.2001 р. - 248,77 грн х 350% = 870,69 грн;
З 1.01.2002 р. по 31.12.2003 р. - 268 грн х 350% = 938 грн;
З 1.01.2004 р. по 31.12.2004 р. – 284,69 грн х 350% = 996,4 грн;
З 1.01.2005 р. по 31.12.2005 р. – 332 х 350% = 1162 грн;
З 1.01.2006 р. по 31.03.2006 р. – 350 грн х 350% = 1225 грн;
З 1.04.2006 р. по 30.06.2006 р. – 359 х 350% = 1256,5 грн.;
З 1.10.2006 р. по 31.12.2006 р. – 366 х 350% = 1281 грн;
З 1.01.2007 р. по 31.03.2007 р. – 380 х 350% = 1330 грн,
З 1.04.2007 р. по 31.09.2007 р. – 410,06 х 350% = 1435,2 грн;
З 1.10.2007 р. по 31.12.2007 р. – 415,11 х 350 % = 1452,8 грн;
З 1.01.2008 р. по 31.09.2008 р. – 481 х 350% = 1683,5 грн;
З 1.10.2008 р. по 1.01.2009 р. – 498 х 350% = 1743 грн;
З 1 липня 2006 року вступили в дію зміни, внесені 5.10.2005 року Законом №2939-У1 до ЗУ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Нова редакція ч.4 ст.12 ЗУ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачає право учасника бойових дій на надбавку до пенсії в розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Отже, з 1 липня 2006 року право позивача на отримання підвищення до пенсії зменшено з 350 % до 40% прожиткового мінімуму.
Ст.22 Конституції України гарантує, що при прийнятті нових законів або при внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу прав і свобод. До того ж
Відповідно до вимог ст.99 КАС України адміністративний позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод і інтересів особи встановлено річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Також для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими Законами можуть встановлюватися інші строки звернення до адміністративного суду. У даному випадку суд вважає, що з питання строків звернення до суду належить керуватися вимогами ст.46 ЗУ „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”, яка передбачає „суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає та виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.”
Пнсійний фонд України діє у відповідності до Положення „Про пенсійний фонд України” і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначенного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”, рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Керуючись ст.158-163 КАС України, суд
Постановив:
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати неправомірною відмову Головного Управління пенсійного фонду України в Одеській області у перерахунку щомісячного підвищення до пенсії , як учаснику бойових дій, у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком та зобов”язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області виконати перерахунок ОСОБА_3 щомісячного підвищення до пенсії, як учаснику бойових дій у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком :
З 1 січня 2000 року по 31 грудня 2000 року у розмірі 324 грн 84 коп.;
З 1 січня 2001 року по 31 грудня 2001 року у розмірі 373 грн 15 коп;
З 1 січня 2002 року по 31 грудня 2003 року у розмірі 402 грн;
З 1 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року у розмірі 427 грн 03 коп;
З 1 січня 2005 року по 31 грудня 2005 року у розмірі 498 грн
З 1 січня 2006 року по 31 березня 2006 року у розмірі 525 грн;
З 1 квітня 2006 року по30 червня 2006 року у розмірі 538,5 грн.
Зобов”язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області нараховувати і виплачувати ОСОБА_4 щомісячне підвищення до пенсії як учаснику бойових дій у розмірі 538,5 грн з 1 липня 2006 року.
Зобов»язати Головне Управління пенсійного фонду України в Одеській області виплатити ОСОБА_3 недоотримане підвищення до пенсії як учаснику бойових дій за період з 1 січня 2000 року по день фактичного перерахунку і виплати.
Постанова може бути оскаржена в Одеській апеляційний адміністративний суд через Київський райсуд м.Одеси. Заява про апеляційне оскарження надається протягом 10 днів з дня оголошення постанови, апеляційна скарга подається протягом 20 днів з дня подачі заяви, з направленням копії до апеляційного суду.
Суддя