Р І Ш Е Н Н Я                                 Справа № 2-61/10

                                                                   ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

            01 липня 2010 року Шишацький районний суд Полтавської області у складі:

 головуючого – судді Савченко Л.І.

                        при секретарі – Кулинченко О.А.

за участю позивача – ОСОБА_1, його представника – адвоката ОСОБА_2, представника відповідача – Шириноса Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в с. Шишаки цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства Київське автотранспортне підприємство №13061 про визнання формулювання причини звільнення неправильною та   зміну формулювання причини звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та витрат на службові відрядження,

за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства Київське автотранспортне підприємство № 13061 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником підприємству,-

      в с т а н о в и в :

    Позивач ОСОБА_1 у січні 2010 року звернувся до суду з позовом до ВАТ Київське АТП № 13061 про визнання формулювання причини звільнення неправильною та зміну формулювання причини звільнення із «звільнення з роботи за прогули без поважних причин, згідно ч.4 ст.40 КЗпП України» на «звільнення за угодою сторін, згідно п.1 ст.36 КЗпП України», стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, витрат на службові відрядження та компенсаційних за невикористану відпустку у сумі 13 468 грн. 35 коп. Прохав стягнути судові витрати по справі у вигляді витрат на правову допомогу у сумі 1000 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що 22 грудня 2008 року був прийнятий на роботу до ВАТ Київське АТП № 13061 на посаду водія по безстроковому трудовому договору. Перебуваючи у відпустці без збереження заробітної плати, направив відповідачу заяву про звільнення з роботи на підставі п.1 ст.36 КЗпП України з 30 листопада 2009 року рекомендованим листом від 27 листопада 2009 року. Однак його звільнено з роботи за прогули, про що повідомлено в день звільнення 9 грудня 2009 року. Вважає причину звільнення неправильною, оскільки відповідач до дня звільнення одержав його заяву з проханням звільнити з роботи, проте звільнив по своїй ініціативі. Крім того, відповідачем порушено порядок накладення дисциплінарного стягнення, оскільки від нього не відібрані письмові пояснення, не надано копії наказу про звільнення за прогули, він також не був присутнім на засіданні профспілкового органу, який надавав згоду на звільнення, так як не був повідомлений про час розгляду подання. Крім того, при видачі трудової книжки йому не виплачена заборгованість по заробітній платі за вересень-листопад 2009 року у сумі 1560 грн. 05 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку починаючи з 09 грудня 2009 року по день набрання чинності рішенням суду, витрати на службові відрядження та компенсація за невикористану відпустку, всього у розмірі 13 468 грн. 35 коп.

В ході судового розгляду уточнив свої позовні вимоги, прохав стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у сумі 1111 грн. 01 коп., витратах на службові відрядження у сумі 13 468 грн. 35 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 5 259 грн., виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, яка з 1 січня 2010 року по березень 2010 року становила 869 грн., з квітня 2010 року по червень 2010 року – 884 грн.

Відповідач ВАТ Київське АТП № 13061 звернувся до суду із зустрічним позовом про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником підприємству у сумі 120 207 грн., посилаючись на те, що 22 грудня 2008 року ОСОБА_1 був допущений до праці на посаду водія експедитора 1-ої автоколони служби перевезень ВАТ КАТП № 13061 з строком випробування 2 місяці та оплатою праці згідно штатного розкладу. В цей же день він ознайомився з Вступним інструктажем з питань охорони праці та безпеки дорожнього руху та з ним укладений Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Відповідно до Наказу про відрядження для виконання міжнародних перевезень вантажів та посвідчення про відрядження відповідач з 25 вересня 2009 року по 01 жовтня 2009 року повинен був знаходитися у відрядженні та здійснювати рейс на вантажному автомобілі DAF д.н.з. НОМЕР_1 з причепом д.н.з. НОМЕР_2 по маршруту Київ-Вінниця-Гданськ (Польша)-Київ. Оскільки 29 вересня 2009 року близько 4 год. 00 хв. позивач потрапив у дорожньо-транспортну пригоду по вул.Зулавській в м.Ельблаг Республіка Польща, 1 жовтня 2009 року в м.Київ він не повернувся. В результаті ДТП автомобіль зазнав механічних пошкоджень, вартість робіт по ремонту якого склала 8 939, 28 Євро, що становить 102 809 грн. 99 коп. Оскільки ОСОБА_1 повідомив, що органи польської поліції забороняють йому залишати територію Республіки Польща до з»ясування всіх обставин, на його прохання відповідачем в період з 25 вересня 2009 року по 13 листопада 2009 року було перераховано 20 300 грн. При цьому попереджено про надання підтверджуючих документів про заборону залишати територію Польщі. Після повернення до м.Києва 18 листопада 2009 року ОСОБА_1 написав пояснювальну розписку про свою участь в ДТП, склав звіт про використання коштів у сумі 2 902 грн. 53 грн., однак не зміг відзвітувати про необхідність перебування на території Польщі з 2 жовтня 2009 року по 17 листопада 2009 року та використання 17 397 грн. 47 коп. Враховуючи, що з позивачем укладався Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 22 грудня 2008 року, прохав стягнути з нього матеріальну шкоду заподіяну внаслідок ДТП у сумі 102 809 грн. 99 коп. та невідзвітовані кошти за відрядження у сумі 17 397 грн. 47 коп., а всього 120 207 грн. 46 коп.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, прохав його задовольнити у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Зустрічний позов не визнав, додатково пояснив, що перебуваючи у відрядженні в Республіці Польща 29 вересня 2009 року потрапив у ДТП. Зателефонувавши до начальника автоколони, з яким в подальшому і вів всі переговори, отримав вказівки про необхідність зібрання всіх документів в трьохденний термін та направлення їх факсом до України, як він вважав для надання страховій компанії  для ремонту. Таким чином він залишився на території Польщі для вирішення питань пов»язаних з ремонтом та збереженням автомобіля до 14 листопада 2009 року. Після ремонту автомобіля завантажився та повернувся до м.Києва 17 листопада 2009 року. Відповідачем за час його перебування у відрядженні перераховано 20 300 грн., хоча повинно було 33768 грн. 35 коп.  Відзвітувати він зміг за 7290 грн., решту йому запропонували повернути частинами, але оформити це як позику, на що він спочатку погодився. Проконсультувавшись з юристом, 18 листопада 2009 року написав заяву на відпустку без збереження заробітної плати, яку підписав начальник автоколони, і поїхав додому. 27 листопада 2009 року написав заяву про звільнення за угодою сторін та відправив поштою відповідачу. Однак в цей же день його викликали на профспілкове зібрання та підписали наказ про звільнення за прогули, який вважає незаконним.  Прохав у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник позивача адвокат ОСОБА_2 у судовому засіданні позов ОСОБА_1 підтримала, в зустрічному позові прохала відмовити. Додатково пояснила, що надані представником відповідача документи по ремонту автомобіля не відповідають дійсності, так як ремонтні роботи проводилися підприємством «ADAR» на території Польщі, а підприємство «Hardt Ersatzteil» було посередником між польською стороною та АТП. Вважає, що договір про надання послуг укладений пізніше, ніж розпочатий ремонт автомобіля, а тому не може бути визнаний судом. Також заперечила проти законності укладення договору про індивідуальну матеріальну відповідальність ОСОБА_1 Зазначила, що вина ОСОБА_1 у вчиненні ДТП не доведена, причини аварії залишилися не з»ясованими. Також посилалася на неправдивість даних відповідача та страхової компанії «Універсал» щодо відсутності договору добровільного страхування на автомобіль  DAF д.н.з. НОМЕР_1.

Представник відповідача ВАТ Київське АТП № 13061 Ширинос Є.В. у судовому засіданні позов ОСОБА_1 визнав в частині заборгованості по заробітній платі за листопад 2009 року у сумі 448 грн. 94 коп., невиплати компенсації за невикористану відпустку у сумі 465 грн. 89 коп. та середнього заробітку за несвоєчасно виплачену заробітну плату у сумі 533 грн. 34 коп. В іншій частині позовні вимоги не визнав, зустрічний позов підтримав у повному обсязі. Пояснив, що жодних угод між сторонами про надання позивачу відпустки без збереження заробітної плати не укладалося, як і не укладалося угоди про припинення трудового договору. Про звільнення за прогули позивача повідомили у встановленому порядку, він був присутнім на засіданні профспілкового органу, йому пропонували надати пояснення щодо відсутності на робочому місці з 20 листопада 2009 року по 09 грудня 2009 року, що він зробити відмовився, також  його ознайомили з наказом про звільнення від 09 грудня 2009 року.  Витрати на службові відрядження компенсовані позивачу понаднормово, а тому заборгованості перед ним не існує. Крім того, зазначив, що необхідності залишатися ОСОБА_1 на території Польщі по 14 листопада 2009 року не було, підтверджуючих цьому документів він не надав.

Ухвалою суду від 26 січня 2010 року первісний позов об»єднаний в одне провадження із зустрічним позовом, оскільки відповідно до ч.2 ст.123 ЦПК зустрічний позов приймається до спільного провадження з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов»язані і спільний їх розгляд є доцільним. На думку суду, позовні вимоги ВАТ КАТП про стягнення невідзвітованих коштів за відрядження та вимоги ОСОБА_1 про стягнення витрат на службові відрядження є взаємопов»язаними, так як виникли з одних правовідносин, а тому об»єднані в одне провадження.

Ухвалою суду від 30 червня 2010 року позов в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку у сумі 465 грн. 89 коп. закрито, у зв»язку з відмовою позивача від позову.

Заслухавши учасників судового розгляду, перевіривши фактичні обставини справи у межах наданих письмових доказів, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення первісного та зустрічного позовів, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 22 грудня 2008 року прийнятий на роботу на посаду водія-експедитора ВАТ Київського АТП № 13061 згідно наказу № 169 вк від 22 грудня 2008 року (а.с.3). В цей же день пройшов вступний інструктаж з питань охорони праці та безпеки руху (для водіїв) (а.с.42).

Відповідно до Наказу про виконання міжнародних перевезень вантажів № 765/3-09 КТП від 25 вересня 2009 року та посвідчення про відрядження, водія ОСОБА_1 відряджено на автомобілі DAF д.н.з. НОМЕР_1 з причепом д.н.з. НОМЕР_2 до Республіки Польща строком на 7 діб, з 25 вересня 2009 року по 01 жовтня 2009 року (а.с.54-55).

З інформаційного запису про подорожній випадок Міської комендатури поліції в м.Ельблонг від 30 вересня 2009 року вбачається, що 29 вересня 2009 року о 3 год. 45 хв. сталася ДТП за участю водія ОСОБА_1, який керував автомобілем DAF д.н.з. НОМЕР_1 та визнаний винуватцем події (а.с.99).

Для вирішення питань пов»язаних з ремонтом та збереженням автомобіля ОСОБА_1 за вказівкою начальника автоколони № 1 залишився на території Республіки Польща до повного відновлення транспортного засобу, тобто до 14 листопада 2009 року. Цей факт підтвердив допитаний в порядку судового доручення свідок ОСОБА_6, який показав, що дав ОСОБА_1 вказівку залишатися в Польщі для контролю за ремонтом автомобіля після ДТП (а.с. 218). Про перебування автомобіля DAF д.н.з. НОМЕР_1 з 29 вересня 2009 року по 9 листопада 2009 року в м.Ельблонг у зв»язку з ремонтом внаслідок ДТП підтверджує засвідчення, видане фірмою «ADAR» (а.с.154). Тому доводи відповідача про безпідставне перебування ОСОБА_1 на території Польщі не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Перебуваючи на території Польщі, ОСОБА_1 витрачено на проживання в готелі 4 380 грн .,  на придбання добових карт 332 грн. 93 коп. та 551 грн. 96 коп., на єдиний збір 129 грн. 32 коп., на інші дозволи 65 грн. (а.с.20). Також ним понесені витрати на паркування транспортного засобу у сумі 512, 01 PL, що становить 1495 грн. 28 коп. і підтверджується рахунком –фактурою № S21/1747/10/2009 від 16 жовтня 2009 року (а.с.140-142), на технічну допомогу у сумі 677, 59 PL, що становить 1978 грн. 84 коп. згідно рахунку-фактури  № S21/1640/9/2009 від 30 вересня 2009 року  (а.с.143-145), на огляд автомобіля у сумі 500, 20 PL, або 1460 грн. 79 коп., згідно квитанції від 01 жовтня 2009 року(а.с.146-149) та на інші витрати, пов»язані з приведенням автомобіля до готовності, у сумі 199, 50 PL, що становить 582 грн. 62 коп. згідно рахунку-фактури FVS 40/09/4361 від 10 листопада 2009 року (а.с.156-158). Крім того, ОСОБА_1 був придбаний поліс обов»язкового страхування цивільної відповідальності «Зелена картка» за 658 грн. (а.с.16,20) та понесені витрати на банківські послуги у сумі 204 грн. 71 коп. (а.с.12), а всього витрачено 11 839 грн. 45 коп.

Як вбачається з розрахунку наданого позивачем, який суд приймає до уваги як обґрунтований та підтверджений належними доказами (21-22), відповідач повинен виплатити позивачу добові витрати по Україні за період з 22 по 27 вересня 2009 року  та з 15 по 17 листопада 2009 року у сумі 270 грн., добові (доплату) по Україні за цей же період у сумі 317 грн. 70 коп. та добові витрати по Польщі за період з 28 вересня по 14 листопада 2009 року у сумі 19 183 грн. 92 коп., що передбачено Постановою Кабінету Міністрів України № 663 від 23 квітня 1999 року та підтверджується наданими відповідачем розрахунками з водіями для авансових звітів (а.с.13, 20), що разом становить 19 771 грн. 62 коп.

Таким чином, загальний борг ВАТ КАТП № 13061 перед ОСОБА_1 становить 31611 грн. 07 коп., який складається із понесених ним витрат у Польщі у сумі 11 839 грн. 45 коп. та заборгованості по відрядженнях у сумі 19 771 грн. 62 коп.

Оскільки за період з 25 вересня 2009 року по 13 листопада 2009 року відповідач перерахував ОСОБА_1 20 300 грн.(а.с.64-65), позовні вимоги в частині стягнення витрат на службові відрядження підлягають частковому задоволенню у розмірі 11 311 грн. 07 коп. (31 611 грн. 07 коп.-20 300 грн.).

З наданого позивачем розрахунку також вбачається, що відповідач повинен виплатити йому заробітну плату у сумі 407 грн. 07 коп. за поїздку до м.Іллічівська з 22 вересня 2009 року по 25 вересня 2009 року відповідно до шляхового листа 108075-В-09КТП від 18 листопада 2009 року (а.с.19) та у сумі 1152 грн. 98 коп. за поїздку до Польщі з 25 вересня 2009 року по 17 листопада 2009 року згідно шляхового листа 922675-М-09 КТП від 18 листопада 2009 року (а.с.11). Враховуючи, що відповідачем виплачено позивачу заробітну плату за вересень 2009 року у сумі 557 грн. 97 коп., за жовтень 2009 року - 574 грн. 25 коп., що підтверджується платіжними відомостями № АТ-0000029 та № АТ-0000024 (а.с.187, 189), за листопад 2009 року - 448 грн. 94 коп. (а.с.164), що не оспорював у судовому засіданні ОСОБА_1, а всього 1581 грн.97 коп., заборгованості по заробітній платі перед позивачем не існує.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган , який виносить рішення по суті спору.

Враховуючи, що в день звільнення 9 грудня 2009 року ОСОБА_1 не виплачені належні йому суми, а саме 11 311 грн. 07 коп., чим порушено вимоги ст.116 КЗпП України, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача середнього заробітку з дня затримки розрахунку по день розгляду справи в суді, тобто за період з 9 грудня 2009 року по 1 липня 2010 року.

Визначаючи розмір середнього заробітку, суд керується Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, згідно п.3 якого усі виплати включаються у розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані без виключення сум відрахувань на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт або позбавлення волі.

Пунктом 8 зазначеної Постанови передбачено проведення нарахування виплат, що обчислюються  із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені  за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Оскільки середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 18 грн. 79 коп. (а.с.102), середній заробіток, який підлягає виплаті ВАТ КАТП № 13061 на його користь за період з 9 грудня 2009 року по 1 липня 2010 року становить 2 555 грн. 44 коп. (136 робочих днів х 18 грн. 79 коп.). При цьому суд враховує виплачені відповідачем 20 січня 2010 року 533 грн. 34 грн. (а.с.164) та вважає за необхідне стягнути з нього на користь ОСОБА_1 2022 грн. 10 коп.( 2 555 грн. 44 коп. – 533 грн. 34 коп.).

Таким чином загальна заборгованість відповідача перед позивачем складається із витрат на службові відрядження та середнього заробітку у сумі 13 333 грн. 17 коп. (11 311 грн. 07 коп. + 2022 грн. 10 коп.).

Суд не приймає до уваги посилання відповідача, що ОСОБА_1 відзвітував за 2 902 грн. 53 коп., оскільки вони спростовуються іншими доказами наданими позивачем.

Також судом спростовуються розрахунки позивача щодо визначення розміру середнього заробітку виходячи з мінімальної заробітної плати, як такі, що не відповідають чинному законодавству.

 Вирішуючи питання про визнання формулювання причини звільнення неправильною та зміну формулювання причини звільнення, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами 22 грудня 2008 року укладений безстроковий трудовий договір за заявою ОСОБА_1 про прийняття його на роботу (а.с.42). Згідно наказу № 104 вк про звільнення, ОСОБА_1 звільнений з роботи 09 грудня 2009 року за прогули без поважних причин, згідно п.4 ст.40 КЗпП України. З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомився в цей же день (а.с.68).

Про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 20 листопада 2009 року без поважних причин свідчить Представлення № 10 від 27 листопада 2009 року, адресоване профспілковому комітету ВАТ КАТП  № 13061 (а.с.91), та службова записка начальника автоколони ОСОБА_6 (а.с.90). Підставою для його звільнення став протокол № 08.09 засідання профспілкового комітету від 9 грудня 2009 року, на якому постановили дати згоду адміністрації на звільнення відповідно до ч.4 ст.40 КЗпП України (а.с.92). Про вказане засідання профкому ОСОБА_1 повідомили 27 листопада 2009 року за вих. № ПК-12 (а.с.93), письмові пояснення останній на засіданні надавати відмовився, що вбачається з акту від 9 грудня 2009 року (а.с.69).  

Відповідно до ч.4 ст.40 КУпАП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності  можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Частиною 3 вказаної статті встановлено недопущення звільнення працівника з ініціативи власника в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування його у відпустці.

    Зі змісту п.1 ст.43 КЗпП України вбачається, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 4 статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник .

    Таким чином, відповідач, звільняючи ОСОБА_1 з роботи за прогули, дотримався чинного законодавства України, яким передбачено процедуру звільнення за ініціативи власника, в тому числі дотримався вимог ч.2 ст.47 КЗпП України, у судовому засіданні довів відсутність працівника на робочому місці з 20 листопада 2009 року по 9 грудня 2009 року без поважних причин, а тому підстав для визнання формулювання причини звільнення неправильною, суд не вбачає.

    Доводи позивача про перебування його на час звільнення у відпустці без збереження заробітної плати, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні виходячи з наступного.

    Відповідно до ч.2 ст.84 КЗпП України відпустка без збереження заробітної плати за сімейними обставинами чи з інших причин, може надаватися працівнику на термін, обумовлений угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. Доказів досягнення угоди із відповідачем про надання відпустки без збереження заробітної плати позивач не надав. Його посилання на усне надання згоди на це начальника автоколони ОСОБА_6, недостатньо для визнання такої угоди досягнутої. Тому у суду немає підстав вважати, що ОСОБА_1 з 20 листопада 2009 року перебував у відпустці без збереження заробітної плати, а тому трудовий договір між сторонами розірваний з порушенням трудового законодавства.     Звільнення працівника на підставі п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України проводиться за угодою сторін. Направлення позивачем заяви на ім»я голови правління ВАТ КАТП № 13061 про звільнення з роботи з 30 листопада 2009 року з цих підстав (а.с.7), не є приводом для розірвання трудового договору за угодою сторін. Доказів, що відповідач надав згоду на звільнення відповідно до п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України суду не надано.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для зміни формулювання причини звільнення із «звільнення з роботи за прогули без поважних причин, згідно ч.4 ст.40 КЗпП України» на «звільнення за угодою сторін, згідно п.1 ст.36 КЗпП України».

Задовольняючи частково зустрічний позов ВАТ КАТП № 13061 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником підприємству, суд виходить з наступного.

Позивач за зустрічним позовом прохає відшкодувати матеріальну шкоду заподіяну працівником підприємству у розмірі 120 207 грн. 46 коп., які складаються із 102 809 грн. 99 коп. витрат понесених на ремонтні роботи внаслідок ДТП та 17 397 грн. 47 коп. невідзвітованих коштів за відрядження.

Оскільки позов ОСОБА_1 в частині стягнення з ВАТ КАТП № 13061 витрат на службові відрядження судом задоволений, визнано доведеним використання 20 300 грн. за цільовим призначенням, підстав для стягнення невідзвітованих коштів за відрядження з ОСОБА_1 у сумі 17 397 грн. 47 коп. суд не вбачає.

Разом з тим, суд вважає, що зустрічний позов в частині відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок проведення ремонтних робіт у зв»язку з ДТП, підлягає задоволенню у повному обсязі.

При цьому суд враховує вимоги ст.130 КЗпП України, яка передбачає загальні підстави та умови матеріальної відповідальності працівників, та п.1 ч.1 ст.134 КЗпП України, згідно якого відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках , коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст.135-1 КЗпП України укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому на зберігання або для інших цілей.

Так, судом встановлено, що між сторонами 22 грудня 2008 року укладений Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, згідно якого працівник, що займає посаду водія-експедитора та виконує роботу безпосередньо пов»язану з отриманням, перевезенням та видачею матеріальних цінностей, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей, в тому числі за транспортний засіб, закріплений за водієм, його обладнання, за понаднормові витрати палива та понаднормові витрати виданих грошових коштів. Згідно п.3 Договору у випадку невиконання його положень та незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, останній несе відповідальність щодо відшкодування у повному обсязі (а.с.51).

Також судом встановлено, що ДТП за участю автомобіля DAF д.н.з. НОМЕР_1 сталася з вини водія ОСОБА_1 (а.с.99).

З метою відновлення вказаного автомобіля між ВАТ Київське АТП № 13061 та компанією Hardt Ersatzteil, Bundersrepublik Deutschland укладений договір про надання послуг від 23 жовтня 2009 року (а.с.57-59). Вартість виконаних ремонтних робіт склала 8 939, 28 Євро, що становить 102 809 грн. 99 коп. відповідно до курсу НБУ встановленого на дату звернення до суду з позовом, про що свідчить акт про надання послуг № 09-103 від 29 жовтня 2009 року (а.с.60), довідка Hardt Ersatzteil (а.с.96-97) та платіжне доручення в іноземній валюті № 651 від 11 листопада 2009 року (а.с.103).

Таким чином, ВАТ КАТП № 13061 заподіяно матеріальної шкоди на суму 102 809 грн. 99 коп., яка підлягає відшкодуванню винною особою у повному обсязі.

Посилання ОСОБА_1 на те, що автомобіль DAF д.н.з. НОМЕР_1 був об»єктом договору добровільного страхування, а тому заподіяна матеріальна шкода підлягає відшкодуванню страховиком, не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні. Також не доведено, що у вказаному автомобілі була несправна гальмівна система, що і стало причиною ДТП, а вина ОСОБА_1 відсутня. Не приймаються до уваги судом і доводи позивача про недійсність документів щодо ремонту автомобіля компанією «Hardt Ersatzteil», як не спростовані іншими доказами. Немає підстав у суду вважати недійсним і договір про індивідуальну матеріальну відповідальність, оскільки цей факт на день розгляду справи у суді не встановлений..

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ч.ч.1,3 ст.88 ЦПК України та вважає за необхідне стягнути з ВАТ КАТП № 13061 на користь держави судові витрати, які складаються із судового збору у сумі 133 грн. 33 коп. та витрат на ІТЗ у сумі 120 грн., на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у сумі 500 грн. (а.с.31), а також з ОСОБА_1 на користь ВАТ КАТП № 13061 судовий збір у сумі 1 028 грн. 09 коп. та витрати на ІТЗ у сумі 102 грн.(а.с.70-71). При цьому суд враховує правило розподілу судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись п.1 ч.1 ст.36, п.4 ч.1 ст.40, ч.1 ст. 43, ст.47, ч.2 ст. 84, ст.ст. 116, 117, 130, п.1 ст.134, ст. ст.135-1, 135-3 КЗпП України,  Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100,  ст.ст. 10, 11, 15, 60, 62, 82, 208, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-  

В И Р І Ш И В:

              Позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ВАТ КАТП № 13061 – задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства Київське автотранспортне підприємство № 13061 на користь ОСОБА_1 витрати на службові відрядження за період з вересня 2009 року по листопад 2009 року у сумі 11 311 грн. 07 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 2022 грн. 10 коп., витрати на правову допомогу у сумі 500 грн., а всього стягнути 13 833  грн. 17 коп.

    Стягнути з ОСОБА_1 на користь відкритого акціонерного товариства Київське автотранспортне підприємство № 13061 у відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником підприємству, 102 809 грн. 99 коп., судові витрати по справі, які складаються із судового збору  у сумі 1 028 грн. 09 коп. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 102 грн., а всього 103 940 грн. 08 коп.

    Стягнути з відкритого акціонерного товариства Київське автотранспортне підприємство № 13061 на користь держави судові витрати, які складають із судового збору у сумі 133 грн. 33 коп., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн., а всього 253 грн. 33 коп.

    В іншій частині позовних вимог – відмовити.

            Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення та наступною подачею апеляційної скарги, яку може бути подано протягом 20 днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження, через суд першої інстанції.

              Рішення суду набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.

           Суддя                                                                                                           Л.І.Савченко