Справа: № 2-А-524\10\1512
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2010 року
Київський районний суд м.Одеси
У складі судді Калашнікової О.І.
При секретарі Мішанчук О.Ф.
Розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою
ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій і зобов”язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з вимогами ухвалити рішення, яким визнати незаконними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у перерахунку щомісячного підвищення до державної пенсії, як інваліду війни 2-ї групи, починаючи з 1 січня 2000 року. Позивач просив зобов”язати відповідача виконати перерахунок щомісячного підвищення пенсії, як інваліду війни 2-ї групи, починаючи з 1 січня 2000 року у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком, як то передбачено ЗУ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та ЗУ „Про пенсійне забезпечення осіб, звільненних з військової служби та деяких інших осіб”; зобов”язати сплатити заборгованість, яка виникла у зв”язку з перерахунком пенсії, та зобов”язати відповідача у подальшому нараховувати і сплачувати щомісяця підвищення державної пенсії у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком. У судовому засіданні представник позивача вимоги підтримав у повному обсязі. На обгрунтування позовних вимог представник позивача посилався на ч.4 ст.13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, ч.1 ст.25 Закону „Про пенсійне забезпечення осіб, звільненних з військової служби, та деяких інших осіб”, ст.17,19 ЗУ „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”,ст.ст.22,46 Конституції України.
Представник відповідача з позовом не погодився з таких підстав: ОСОБА_1 призначено та виплачується підвищення до державної пенсії, як інваліду війни 2-ї групи, відповідно до діючого законодавства і правові підстави для перерахунку позивачу пенсії відсутні. Відповідачева сторона стверджує, що УПФ України призначає (перераховує) та виплачує пенсії громадянам, які мають право на пенсійне забезпечення на підставі ЗУ „Про пенсійне забезпечення осіб, звільненних з військової служби та деяких інших осіб”, з 1 січня 2007 року і УПФ не несе відповідальності за дії (чи бедіяльність) Міністерства Оборони України, яке до 31.12.2006 року призначало та виплачувало пенсії зазначеній категорії громадян. До того ж, представник відповідача посилався на порушення ОСОБА_1 процесуального терміну для звернення до суду за захистом свїх пенсійних прав.
Суд вислухав учасників процесу, вивчив надані документи і встановив наступне:
ОСОБА_1 – з 6 серпня 1998 року є пенсіонером Міністерства Оборони України і отримує державну пенсію як інвалід війни 2-ї групи. До 31 грудня 2006 року ОСОБА_1 перебував на пенсійному обліку в Одеському обласному військовому комісаріаті, а з 1 січня 2007 року відповідно до Постанови КабМіну України 1522 від 2.11.2006 року „Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян” - в Головному Управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.
Право позивача, як інваліда війни 2-ї групи, на підвищення до державної пенсії у розімірі 350% мінімальної пенсії за віком передбачалось ст.13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі Закон №3551-Х11). Законом України №2939-1У від 5.10.2005 р. «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» внесені зміни до ст.13 ЗУ №3551-Х11 і розмір підвищення до пенсії інваліду війни 2-ї групи визначено у 40% прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України „ Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” від 9.07.2003 року. Ч.1 ст.28 зазначеного Закону визначає, що мінімальна пенсія за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Позивач до 1.01.2006 року отримував підвищення до пенсії на підставі ЗУ № 3551-Х11 і відповідно до Постанови КабМіну України №1 від 3.01.2004 року. Розрахунок підвищення до пенсії проводився з суми 19,91 грн. З 1.01.2006 року розмір підвищення до пенсії ОСОБА_1 складає 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Позивач у жовтні місяці 2009 року звернувся до ГУПФ України в Одеській області з заявою про перерахунок підвищення до пенсії, як інваліду війни, виходячи з розміру 350% мінімальної пенсії за віком (визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність), починаючи з 1 січня 2000 року. Листом 2417/Б-11 від 6.11.2009 року ГУПФ України в Одеській області відмовило ОСОБА_1 у задоволенні вимог. Позивач вважає, що його право на отримання пенсії у розмірі, який передбачений законом порушено, тому звернувся до суду з цим позовом.
При вищенаведених обставинах суд вважає позов ОСОБА_1 не підлягаючим задоволенню з таких підстав:
Пленум Верховного Суду України у постанові від 1 листопада 1996 року №9 „Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя” зазначив, що судам при розгляді справи необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автоновмної республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій, тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції так і закону.
ЗУ «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» неконституційним не визнавався і відповідно до вимог діючго Закону позивачу з 2006 року нараховується і виплачується підвищення до пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність. Щодо вимог позивача в частині нарахування і виплати підвищення до пенсії у період з 1.01.2000 року по 1.01.2006 року, то суд погоджується з доводами відповідачевої сторони про порушення позивачем процесуального строку.
Відповідно до вимог ст.99 КАС України адміністративний позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод і інтересів особи встановлено річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пнсійний фонд України діє у відповідності до Положення „Про пенсійний фонд України” і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначенного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”, рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
З урахуванням викладеного суд вважає дії ГУПФ України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку і виплаті підвищення до пенсії як інваліду війни 2-ї групи правомірними.
Керуючись ст.158-163 КАС України, суд
Постановив:
ОСОБА_1 відмовити у задоволенні адміністративного позову до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов»язання вчинти певні дії.
Постанова може бути оскаржена в Одеській апеляційний адміністративний суд через Київський райсуд м.Одеси. Заява про апеляційне оскарження надається протягом 10 днів з дня оголошення постанови, апеляційна скарга подається протягом 20 днів з дня подачі заяви, з направленням копії до апеляційного суду.
Суддя