ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

                    20.05.2010                                                                Справа №  17/67-10

Господарський суд Херсонської області у складі судді  Сулімовської М. Б. при секретарі Реві Д.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу              

за позовом Херсонської обласної спілки споживчих товариств, м.Херсон

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Херсон  

про  стягнення 8087 грн. 04 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - Александров Ю. Ю., дов. від 11.05.10р.

від відповідача - ОСОБА_3, дов від. 05.05.10р.

              Херсонська обласна спілка споживчих товариств (позивач) звернулася до суду з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач) заборгованості за договором оренди об’єкта нерухомості від 01.03.2009р. №16 в сумі 8087 грн. 04 коп., з яких 7749 грн. 96 коп. основного боргу та 327 грн. 08 коп. пені.

          Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить їх задовольнити.

          Представник відповідача проти позову заперечує, просить відмовити в його задоволенні.

Відповідач свою правову позицію виклала у відзиві на позовну заяву, зокрема зазначила, що вона не використовувала орендоване приміщення з грудня 2009 року, оскільки 03.12.2009р. подала заяву про дострокове розірвання договору оренди та звільнила орендоване приміщення. Також зазначила, що саме з вини позивача між сторонами не було укладено акт-приймання передачі орендованого майна, оскільки відповідно до п.2.4 договору обов’язок зі складання акту приймання-передачі покладається на сторону, яка є власником об’єкта оренди.

          Безпосередньо справу було розглянуто в судових засіданнях, які відбулися 06.04.2010р., 20.04.2010р., 29.04.2010р. та 11.05.2010р. з оголошенням перерви до 20.05.2010р. для ухвалення рішення по справі.

          Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

в с т а н о в и в:

          01.03.2009 року між Херсонською обласною спілкою споживчих товариств (орендодавець, відповідач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар, відповідач) було укладено договір оренди об’єкта нерухомості №16 з терміном дії з 01.03.2009р. по 01.03.2010р. включно.

Відповідно до приписів ч.1 статті 284 господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Так, укладаючи договір оренди об’єкта нерухомості, сторони досягли всіх істотних умов. За умовами розділу 1 договору орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування нежитлове приміщення площею 18,7 кв.м., розташоване за адресою м. Херсон, вул.9 Січня, 30. Оціночна вартість об’єкта оренди на дату укладення договору становить 25725 грн. 00 коп.

В розділі 2 договору сторони передбачили порядок передачі об’єкта оренди. Об’єкт оренди передається орендарю у термін не пізніше трьох днів після укладення цього договору за актом приймання-передачі, який є невід’ємною частиною цього договору. Об’єкт оренди повертається орендодавцеві орендарем за актом приймання-передачі, в якому сторони зазначають склад об’єкта оренди, його стан на момент повернення, протягом 7 днів з моменту закінчення строку дії договору або в разі дострокового припинення строку дії договору - з дати припинення строку дії договору. Відповідно до п.2.4 договору обов’язок зі складання акту приймання-передачі покладається на сторону, яка є власником об’єкта оренди.

В розділі 5 договору сторони дійшли згоди, що орендна плата за користування одним квадратним метром об’єкта оренди становить 80,00 грн. за місяць, в т.ч. ПДВ. Загальний розмір орендної місячної плати за користування об’єктом оренди становить 1500 грн. в т.ч. ПДВ. Орендна плата сплачується в національній валюті України з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць за даними Держкомстату України. Орендна плата сплачується орендарем на рахунок орендодавця до 10 числа кожного місяця, в якому здійснюється користування об’єктом оренди.

Відповідно до п.5.3 договору крім орендної плати, орендар на підставі показників лічильників та після отримання рахунків орендодавця відшкодовує вартість усіх комунальних послуг (водо-, енерго-, теплопостачання, телефонний зв’язок тощо), які споживаються орендарем, та експлуатаційних послуг. Оплата рахунків орендодавця, виставлених орендареві відповідно до цього пункту, здійснюється не пізніше (?) днів після отримання рахунку орендарем від орендодавця. Втім, кількість днів, протягом яких має бути оплачено визначені рахунки, сторонами в даному пункті договору не зазначено.

В розділі 7 договору щодо умов зміни та дострокового розірвання договору визначено, що всі зміни та доповнення до цього договору є чинними, якщо вони оформлені у письмовому вигляді за належними підписами повноважних представників обох сторін. Відповідно до п.п.7.4, 7.5 договору орендодавець має право відмовитися від цього договору і вимагати повернення об’єкта оренди, якщо орендар прострочив сплату орендної плати більше як на один місяць. У разі відмови орендодавця від цього договору договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору. Орендодавець має право достроково розірвати цей договір і вимагати повернення об’єкта оренди у випадках порушення орендарем своїх обов’язків, передбачених п.3.3 договору.

Так, на виконання умов договору, орендодавець 01.03.2009р. передав, а орендар прийняв об’єкт оренди, про що сторонами було складено двосторонній акт приймання- передачі об’єкта нерухомості.

03.12.2009р. орендар звернулася до орендодавця з листом, в якому просила достроково розірвати договір оренди об’єкта нерухомості у зв’язку з надмірно високою орендною платою та платою за опалення.

У своїй відповіді від 10.12.2009р. №01-10/05-264 орендодавець відмовив орендареві у розірванні договору оренди з посиланням на ч.1 статті 651 Цивільного Кодексу України та положення самого договору оренди, яким не передбачено  розірвання договору в односторонньому порядку з ініціативи орендаря.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується представниками сторін, з початку грудня 2009 року відповідач вивезла з орендованого приміщення своє особисте майно, і, вважаючи договір оренди розірваним, припинила оплату оренди та комунальних послуг. При цьому між сторонами не було укладено акту приймання-передачі орендованого майна. Таким чином, позивач зазначає, що договір оренди від 01.03.2009р. №16 був чинним до 01.03.2010р., що передбачено умовами зазначеного договору.

У зв’язку з невиконанням відповідачем умов договору щодо оплати орендної плати та комунальних платежів станом на 01.03.2010р. за нею обліковується заборгованість в сумі 7749 грн. 96 коп., з якої 4931 грн. 28 коп. орендної плати та 2818 грн. 68 коп. на оплату комунальних послуг та експлуатаційних витрат.

З метою досудового врегулювання спору 11.01.2010р. за вихідним №03-10/232 позивач направив відповідачеві претензію з вимогою сплатити заборгованість, яка існувала станом на 01.01.2010р. Претензія залишена відповідачем без відповіді та належного реагування.

12.02.2010р. за вихідним №03-10/237 позивач направив відповідачеві лист, в якому попередив про припинення дії договору з 01.03.2010р. та вимагав сплатити існуючу заборгованість з орендної плати та комунальних послуг. Відповіді на зазначений лист позивач не отримав.

За своєю правовою природою існуючий між сторонами договір є договором оренди, до якого застосовуються загальні положення Цивільного кодексу України про найм (оренду).   

              Так за приписами статті 759 цього Кодексу за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. В статті 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься  щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. При цьому суд звертає увагу на те, що обставини, що є причиною неможливості використовувати найняте майно наймачем, можуть бути пов’язані як із діяльністю наймодавця (наприклад, майно терміново знадобилося самому наймодавцеві), так і з певними об’єктивними обставинами (проведення ремонту майна внаслідок його пошкодження третіми особами). Неможливість використання майна через надмірно високу орендну плату та плату за опалення, на думку суду, не є належним доказом  неможливості використання відповідачем орендованого майна з грудня 2009 року; оскільки розмір орендної плати було обумовлено сторонами при укладенні договору оренди без жодних заперечень з боку орендаря.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що договір оренди від 01.03.2009р. є достроково розірваним з 03.12.2010р. з огляду на наступне.

Згідно зі ст.188 Господарського Кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни або розірвання договору, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 291  цього ж Кодексу передбачено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації об’єкту оренди); ліквідації суб’єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об’єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним Кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 ГК України.

Втім, жодних підстав для припинення даного договору, передбачених ст.ст.781-784 ЦК України, станом на грудень 2009 року не існувало.

Загальні положення про укладення, зміну і розірвання договору викладені у розділі 53 Цивільного Кодексу України. Так відповідно до приписів статті 651 цього Кодексу зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, в грудні 2009 року сторони не дійшли згоди щодо розірвання договору оренди, оскільки листом від 10.12.2009р. (а.с.19) орендодавець відмовив орендарю у достроковому розірванні договору за згодою сторін. Умовами договору від 01.03.2009р. не передбачено  розірвання договору в односторонньому порядку з ініціативи орендаря. В процесі розгляду даної справи відповідачем не надано суду доказів того, що спір про дострокове розірвання договору було передано на вирішення суду. За таких умов суд констатує, що договір оренди від 01.03.2009р. не є розірваним з 03.12.2009р. як це стверджує відповідач, а є припиненим з 01.03.2010р. як це передбачено його умовами.

За таких обставин вимоги позивача щодо стягнення з відповідача орендної плати за період з 01.12.2009р. по 01.03.2010р. є обґрунтованими.

              Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до пункту 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Доказів виконання грошових зобов’язань зі слати орендної плати суду не надано.

Суд не приймає до уваги зауваження відповідача стосовно того, що позивачем не виконувались вимоги договору, а саме п.3.1.2 в частині обов’язку орендодавця своєчасно надавати орендарю рахунки на оплату орендної плати; оскільки п.п.5.1-5.2 не передбачено надання рахунків на оплату орендної плати. Відповідач був обізнаний про те, що за умовами цих пунктів сторони чітко визначили суму орендних платежів та строк їх оплати, а тому повинен був виконувати свій обов’язок щодо своєчасної оплати орендних платежів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 4931 грн. 28 коп. орендної плати є обґрунтованими, документально доведеними, а тому підлягають задоволенню.

Щодо стягнення 2818 грн. 68 коп. на оплату комунальних послуг та експлуатаційних витрат, оплата яких передбачена п.5.3 договору, суд звертає увагу на наступне.

Як вже зазначалося, за приписами п.5.3 договору орендар відшкодовує вартість комунальних послуг та експлуатаційних витрат на підставі показників лічильників та після отримання рахунків орендодавця.

Ухвалами про порушення провадження у справі від 24.03.2010р. та відкладення розгляду справи від 06.04.2010р. суд зобов’язав позивача надати докази надсилання (або вручення) відповідачу кожного з рахунків, які виставлялися відповідачу на підставі п.5.3 договору. Доказів направлення рахунків суду не надано. Однак, в письмовому поясненні з цього питання позивач зазначив, що, мовою оригіналу ”рахунки на оплату комунальних послуг не відсилалися на адресу відповідача, оскільки позивач не володів інформацією про дійсне місцезнаходження останньої, а вона не зверталася до позивача за даними рахунками”.

          Суд вважає дані пояснення  необґрунтованими, оскільки самим позивачем надано в матеріали копію свідоцтва про державну реєстрацію відповідача та копію паспорту ОСОБА_1, а яких містяться відомості щодо місця проживання останньої. Крім цього,  відповідно до вимог ч. 1 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. Згідно з ч. 2 ст. 17 вказаного Закону в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, у тому числі місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою.      

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивач своїх обов'язків за договором по своєчасному виставленню рахунків на оплату комунальних послуг та експлуатаційних витрат не виконував. Оскільки позивачем не надано до матеріалів справи доказів отримання відповідачем рахунків на оплату зазначених послуг, суд дійшов висновку щодо неналежного виконання позивачем своїх обов'язків за договором щодо своєчасного виставлення рахунків.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Питання про належність доказів вирішується судом. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини підтверджуються певними засобами доказування. Письмовими доказами, в розумінні статті 36 ГПК України, є документи, в яких містяться дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Такі документи повинні містити відомості, що мають значення для справи, бути виконані у формі, яка дає змогу встановити достовірність документу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних доказів існування обставин, що були б підставою для задоволення позовних вимог в частині стягнення 2818 грн. 68 коп. на оплату комунальних послуг та експлуатаційних витрат; позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім основної заборгованості позивачем заявлено до стягнення неустойку у вигляді пені в розмірі 327 грн. 08 коп., а саме 198 грн. 64 коп. за несвоєчасну оплату орендних платежів та 128 грн. 44 коп. за несвоєчасну оплату комунальних послуг.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням  зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

              Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

              Згідно з ч.1 статті 548 ЦК України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

           Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які   боржник   повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов'язання.

              Пенею  є  неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов'язання  за  кожен   день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 ЦК України, також створює зобов’язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено що в разі, якщо   предметом  неустойки  є  грошова  сума,  її  розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідальність сторін за договором оренди передбачена розділом 8 договору. Так, згідно п.8.2 договору у випадку несвоєчасної сплати орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає сплаті за кожен день прострочення.

                    Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

              Аналогічна норма міститься в п. 2 ст. 343 Господарського кодексу України.

Отже, виходячи із змісту вищенаведених норм та змісту договору щодо стягнення пені (п. 8.2), суд дійшов висновку, що сторони не досягли згоди щодо розміру пені, оскільки ставка НБУ є величиною змінною і необхідно зазначити, за який саме період вона береться.  

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що  позовні вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 4931 грн. 28 коп. з орендної плати. В решті вимог в частині стягнення  2818 грн. 68 коп. на оплату комунальних послуг та 327 грн. 08 коп. пені слід відмовити.

Відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є пов’язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються, у тому числі, з державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За правилами статті 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що даний спір доведено до вирішення у судовому порядку з вини відповідача, з останнього на користь позивача стягуються 102,00 грн. державного мита та  236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В судовому засіданні за згодою представників позивача та відповідача оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

         На підставі наведених вище норм матеріального права, керуючись ст.ст. 44, 49,  82,  84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

          1. Позовні вимоги задовольнити частково.

          2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Херсонської обласної спілки споживчих товариств (м. Херсон, вул. 9-го Січня, буд. 30, код ЄДРПОУ 01770740,  р/рах. 26003101013001 в ХФ АБ "Укоопспілка", МФО 352736) 4931 грн. 28 коп. боргу по орендній платі, 102 грн. витрат по оплаті державного мита та  236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

          3. В решті позовних вимог в частині стягнення  2818 грн. 68 коп. боргу по комунальних послугах та 327 грн. 08 коп. пені  відмовити.

                                       Суддя                                                      М.Б. Сулімовська

           Дата підписання рішення

           відповідно до вимог ст. 84 ГПК України

           20.05.2010р.