У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
20.05.10 Справа №21/110/09
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Коробка Н.Д. судді Коробка Н.Д. , Кагітіна Л.П. , Хуторной В.М.
при секретарі: Савченко Ю.В.
за участю представників
позивача: ОСОБА_1, дов. № 22 від 09.06.2010 р.
відповідача: ОСОБА_2, дов. № ВМВ 334789 від 29.12.2008 р.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3, с. Володимирівське Запорізького району Запорізької області
на рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2010 р.
у справі № 21/110/09
за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3, с. Володимирівське Запорізького району Запорізької області
70411, Запорізька обл., Запорізький район, с. Володимирівське, вул.. Шкільна, буд. 9
до Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4, м. Запоріжжя
69067, АДРЕСА_1
про стягнення 50.000,00 грн. збитків
Встановив:
Фізична особа – підприємець ОСОБА_3, с. Володимирівське Запорізького району Запорізької області, (далі - позивач) звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4, м. Запоріжжя, (далі - відповідач) про стягнення з останнього 50.000,00 збитків у вигляді неодержаного прибутку.
Розглянувши справу по суті, господарський суд Запорізької області своїм рішенням від 26.01.2010 р. у справі № 21/110/09 (суддя Черкаський В.І.), у задоволені позову відмовив.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач не надав суду докази здійснення відповідачем підприємницької діяльності у спірному кіоску за період з серпня 2008 року по серпень 2009 року та отримання доходу від такої діяльності у сумі 50.000,00 грн. Тобто, позивач не довів суду факт заподіяння йому відповідачем збитків на суму 50.000,00 грн., у вигляді упущеної вигоди, тому відсутній причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками, відсутня вина відповідача щодо заподіяння збитків.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі позивач просить рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2010 р. у справі № 21/110/09 скасувати й прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Позивач вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушені та неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права. Позивач вказує, що безпідставне користування та не допуск його до володіння його майном почалося у серпні 2008 року. Починаючи з цього часу позивач не мав можливості використовувати належне йому майно для отримання прибутку, оскільки він є приватним підприємцем.
Відповідач письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, представник в судовому засіданні просив залишити її без задоволення, рішення – без змін.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1243 від 20.05.2010 р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів: Коробки Н.Д., суддів: Кагітіної Л.П., Хуторного В.М.
Представник позивача в судовому засіданні 20.05.2010 р. підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.
За клопотанням представників сторін судовий процес вівся без застосування засобів технічного забезпечення.
В судовому засіданні 20.05.2010 р. колегією суддів прийнято постанову Запорізького апеляційного господарського суду, за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи і апеляційної скарги, взявши до уваги доводи представників сторін, колегія суддів встановила наступне.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 12.06.2009 р. у справі № 22/38д/09, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 24.11.2009 р., первісний позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу б/н від 16.07.2008 р., укладений між Фізичною особою–підприємцем ОСОБА_5 та Фізичною особою–підприємцем ОСОБА_4 (відповідач у цій справі), визнано за Фізичною особою–підприємцем ОСОБА_3 (позивач у цій справі) право власності на металевий кіоск № 58Х, площею 6,6 м2, який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Новгородська, 26-Б (торговий комплекс), витребувано металевий кіоск № 58 Х, площею 6,6 м2, який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Новгородська, 26-Б (торговий комплекс), з незаконного володіння Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 (відповідача) на користь власника майна - Фізичної особи–підприємця ОСОБА_3 (позивача).
Як встановлено вищевказаними судовими рішеннями і в порядку ст. 35 ГПК України не потребує доказуванню, право власності позивача на спірне майно: металевий кіоск № 58Х, площею 6,6 м2, розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Новгородська, 26-Б (торговий комплекс), підтверджується договором купівлі-продажу від 16.03.2003 р., укладеним між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (продавець) і позивачем (покупець). Також вказаними судовими рішеннями встановлено, що металевий кіоск № 58Х, площею 6,6 м2, який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Новгородська, 26-Б (торговий комплекс) на день прийняття рішення господарським судом Запорізької області (12.06.2009 р.) використовується відповідачем.
В позові позивач зазначив, що відповідач з серпня 2008 року по серпень 2009 року безпідставно володів та користувався металевим кіоском № 58Х, площею 6,6 м2, який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Новгородська, 26-Б (торговий комплекс).
На думку позивача, вчинивши неправомірні дії відповідач спричинив неотримання позивачем доходу. Позивач просить суд стягнути з відповідача 50.000,00 грн. збитків, які відповідач отримав від підприємницької діяльності, яку провадив у спірному кіоску.
Стягнення з відповідача на користь позивача 50.000,00 грн. збитків у вигляді неодержаного прибутку стало предметом спору в суді першої інстанції.
Відповідно до ст. ст. 99, 101 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Аналогічна норма права міститься в ст. 22 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (п. 1 ст.614 ЦК України).
Зазначені статті визначають загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу господарського правопорушення: порушення права; завдання збитків та причинний зв’язок між порушенням права та збитками. При наявності таких обставин в особи виникає право на відшкодування завданих збитків.
Притягнення до господарсько-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад господарського правопорушення, який є підставою господарсько-правової відповідальності. Склад господарського правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб’єкт, об’єкт, об’єктивну та суб’єктивну сторону. Суб’єктом є боржник; об’єктом - правовідносини по зобов’язаннях; об’єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, противоправна поведінка суб’єкта господарювання, а також причинний зв’язок між противоправною поведінкою правопорушника і збитками; суб’єктивну сторону господарського правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї противоправної поведінки і її наслідків.
Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Статтею 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Відшкодування збитків – це міра відповідальності за правопорушення в сфері господарювання, тому її застосування можливе лише за наявності підстави відповідальності, передбаченої законом. Особа, яка вимагає відшкодування збитків, повинна довести факт порушення господарського зобов’язання контрагентом, наявність і розмір понесених ним збитків, причинний зв’язок між правопорушенням і збитками.
Таким чином, пред’явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (втраченої вигоди) покладає на кредитора обов’язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були би ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов’язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання, зроблені з цією метою приготування.
При обчисленні розміру втраченої вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби зобов’язання було виконано боржником належним чином. Нічим не підтверджені розрахунки кредитора про можливі доходи не можуть братися до уваги. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, потягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які кредитор поніс би, якби не відбулося порушення права обґрунтування і доказування розміру збитків здійснюється кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків.
Позивачем не надано до позовної заяви жодних доказів реальної можливості отримання грошових сум, що заявлені до стягнення в якості упущеної вигоди. Припущення позивача про можливість отримання ним будь-яких доходів, без конкретних та достовірних даних, не можуть враховуватися як докази упущеної вигоди.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, зазначена позивачем сума 50.000,00 грн. не може вважатись збитками (упущеною вигодою), завданими позивачу відповідачем, оскільки, позивач не довів факту наявності, розміру збитків, відсутній причинний зв’язок між діями відповідача та заявленими збитками, відсутня вина відповідача щодо заподіяння збитків.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів з огляду на наступне.
Витребування від податкового органу декларацій про доходи Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 (відповідача у справі) за спірний період не може підтверджувати факт отримання таких доходів саме при використанні у діяльності відповідача спірного кіоску. Витребування дозволу на розміщення об’єкту торгівлі та сфери послуг відповідача та витребування дозволу на реалізацію відповідачем радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв є недоцільним, оскільки вказані докази не можуть підтверджувати здійснення відповідачем підприємницької діяльності у спірному кіоску за спірний період.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним.
Таким чином, порушення або неправильного застосування норм матеріального і процесуального права не вбачається, оскільки позивач всупереч ст.33 ГПК України не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. А відтак підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду відсутні.
Судові витрати по апеляційній скарзі відповідно до ст.49 ГПК України слід віднести на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд
Постановив:
Апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3, с. Володимирівське Запорізького району Запорізької області, залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2010 р. у справі № 21/110/09 - без змін.
Головуючий суддя Коробка Н.Д.
судді Коробка Н.Д.
Кагітіна Л.П. Хуторной В.М.