У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
20.05.10 Справа №2/201-пд-09
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Коробка Н.Д. судді Коробка Н.Д. , Кагітіна Л.П. , Хуторной В.М.
при секретарі: Савченко Ю.В.
за участю представників
позивача: ОСОБА_1., дов. № ВМС 518392 від 13.04.2009 р.
відповідача: ОСОБА_2, прив. підпр.;
ОСОБА_3, дов. б/н від 17.05.2010 р.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємця ОСОБА_4, м. Херсон
на рішення господарського суду Херсонської області від 08.12.2009 року
у справі № 2/201-ПД-09
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_4, м. Херсон
73000, АДРЕСА_1
до Приватного підприємця ОСОБА_2, м. Херсон
73000, АДРЕСА_2
про визнання недійсним договору оренди та зобов’язання до укладання договору
за зустрічним позовом Приватного підприємця ОСОБА_2, м. Херсон
до Приватного підприємця ОСОБА_4, м. Херсон
про розірвання договору оренди, стягнення 251.281,83 грн. та виселення
Встановив:
Приватний підприємець ОСОБА_4, м. Херсон, (далі - позивач) звернулась в господарський суд Херсонської області з позовною заявою до Приватного підприємця ОСОБА_2, м. Херсон, (далі - відповідач) про визнання недійсним договору № 77 оренди нежитлового приміщення за адресою: м. Херсон, вул. Суворова, 38 пл. 152 м2 від 16.05.2007 р., укладеного між позивачем і відповідачем, та зобов’язання відповідача укласти договір згідно з чинним законодавством.
До прийняття рішення у справі відповідач звернувся в господарський суд Херсонської області із зустрічною позовною заявою до позивача про розірвання договору № 77 оренди нежитлового приміщення за адресою: м. Херсон, вул. Суворова, 38 пл. 152 м2 від 16.05.2007 р., укладеного між позивачем і відповідачем, про стягнення з позивача на користь відповідача 251.281,83 грн., які складаються з 207.096,78 грн. основного боргу за вказаним договором і 44.185,05 грн. пені за неналежне виконання умов договору, про виселення позивача з нежитлового приміщення, розташованого в м. Херсоні, по вул. Суворова, 38. Зустрічний позов прийнято судом першої інстанції до розгляду сумісно з первісним позовом ухвалою господарського суду Херсонської області від 12.10.2009 р. у цій справі.
Розглянувши справу по суті, господарський суд Херсонської області своїм рішенням від 08.12.2009 року у справі № 2/201-ПД-09 (суддя Скобєлкін С.В.) в задоволенні первісного позову відмовив; зустрічний позов задовольнив, договір оренди № 77 від 16.05.2007 р., укладений між позивачем і відповідачем, розірвано, з позивача на користь відповідача стягнуто 207.096,78 грн. основного боргу, 44.185,05 грн. пені, 2.630,00 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, позивача виселено з нежитлового приміщення, розташованого в м. Херсоні, по вул. Суворова, 38. Рішення суду мотивовано наступним.
Згідно договору № 77 оренди нежитлового приміщення від 16.05.2007 року та на підставі Акту прийому-передачі нежитлового приміщення в оренду, приватний підприємець ОСОБА_2 передав, а приватний підприємець ОСОБА_4 прийняла в строкове платне користування нежитлове приміщення під магазин "Арбат" площею 152 квадратних метрів за адресою м. Херсон, вул. Суворова, 38. Позивач не надав доказів, які б підтверджували, що спірні пункти договору не відповідають загальним вимогам чинності правочину, не доведено належними доказами, що зазначеними пунктами порушуються його права та інтереси. Статями 15, 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту прав, як покладання обов'язку на іншу сторону укласти визнаний судом недійсний договір (частина 1 позову) у відповідності із чинним законодавством. Отже, судом першої інстанції не знайдено правових підстав для задоволення заявлених ПП ОСОБА_4. позовних вимог щодо орендних відносин з ПП ОСОБА_2
На підставі ст.ст. 173, 193, 283 – 286 ГК України судом першої інстанції задоволено зустрічні позовні вимоги про стягнення основного боргу і пені. Договір оренди № 77 від 16.05.2007 року на вимогу позивача підлягає розірванню, оскільки це відповідає умовам Розділу 4.3. цієї угоди, положенням ст. 188 ГК України, а орендар свідомо порушує взяті на себе зобов'язання, що призводить до застосування відносно нього штрафних санкцій, порушення прав орендодавця як суб'єкта підприємницької діяльності. Одним з видів захисту порушеного права власника є виселення винної особи з об'єкта нерухомості власника. Таким чином, вимоги позивача - ПП ОСОБА_2 в цій частині заявлені у правовий спосіб і підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі позивач просить рішення господарського суду Херсонської області від 08.12.2009 р. у справі № 2/201-ПД-09 скасувати, справу передати на новий розгляд в іншому складі суду. Свої доводи мотивує наступним. Відповідач свавільно, на власний розсуд встановлює орендну плату за приміщення, рахунки, які він виставляв на сплату, були суттєво більші від сум, які б розраховувалися на підставі курсу НБУ. На думку позивача, рахунки є остаточною підставою для сплати орендної плати, а доказів надсилання їх відповідачем позивачу не надано.
Відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Відповідач вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1238 від 20.05.2010 р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів: Коробки Н.Д., суддів: Кагітіної Л.П., Хуторного В.М.
Представники сторін в судовому засіданні 20.05.2010 р. підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.
За клопотанням представників сторін судовий процес вівся без застосування засобів технічного забезпечення.
В судовому засіданні 20.05.2010 р. колегією суддів прийнято постанову Запорізького апеляційного господарського суду, за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи і апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
16.05.2007 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 77 оренди нежитлового приміщення за адресою: м. Херсон, вул. Суворова, 38 пл. 152 м2 (далі - Договір), згідно з умовами якого відповідач передав, а позивач прийняв в оренду нежитлове приміщення магазин (Арбат) за адресою: м. Херсон, вул. Суворова, 38, площею 152 м2 (далі - орендоване приміщення).
Факт передачі підтверджується двостороннім підписаним Актом прийому-передачі нежитлового приміщення в оренду від 01.06.2007 р. до Договору (а.с. 13). В процесі прийому-передачі зауважень і претензій від сторін немає.
Відповідно до п. 3.1 Договору розмір орендної плати визначається, виходячи із розрахунку: за один квадратний метр орендованих приміщень позивач сплачує відповідачу щомісячно суму, еквівалентну 12 доларам США (в т.ч. ПДВ). Рахунок на оплату виставляється щомісячно і є остаточним платежем за орендну плату.
Згідно з п. 3.3 Договору оплата проводиться за наступний місяць (авансом) в строк до 5 числа поточного місяця шляхом перерахування орендної плати, визначеної Договором, з розрахункового рахунку позивача на розрахунковий рахунок відповідача або шляхом внесення коштів в касу відповідача. Допускається внесення авансових платежів.
Пунктом п. 3.4 Договору сторони передбачили, що за кожний день прострочення перерахування орендної плати нараховується пеня в розмірі 0,5% від суми заборгованості.
Згідно з п. 4.1 Договору строк оренди встановлюється з 01.06.2007 р. по 01.05.2010 р.
Зміна умов Договору, його розірвання і припинення допускаються за згодою сторін. Доповнення і зміни, що вносяться, розглядаються сторонами в тижневий строк і оформлюються додатковою угодою (п. 4.2 Договору).
В пункті 4.3 Договору сторони передбачили випадки, коли на вимогу відповідача Договір може бути достроково розірваний, а позивач виселений, зокрема у випадку якщо позивач не вніс орендну плату протягом одного місяця після закінчення строку оплати (п. 4.3.3 Договору).
На думку позивача, вартість орендної плати (ціна) та податок на додану вартість зазначеного Договору повинні визначатись у договорі у гривнях, а не в іноземній валюті, розмір пені за прострочку перерахування орендної плати повинен бути не 0,5 % від суми заборгованості, а не перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період за який сплачується пеня. Вимагаючи повного визнання недійсності вказаного вище Договору, позивач (ПП ОСОБА_4.) вважає, що сукупність порушень чинного законодавства в умовах договору створюють умови, які негативно впливають на додержання його прав при здійсненні нею підприємницької діяльності. З цих підстав позивач також зацікавлена в укладанні з відповідачем (ПП ОСОБА_2) іншого договору оренди, але у чіткій відповідності до норм чинного законодавства. За первісними позовними вимогами позивач просить визнати Договір недійсним в цілому, а також зобов’язати відповідача укласти договір згідно з чинним законодавством.
Взяті на себе зобов’язання за Договором щодо сплати орендних платежів позивач належним чином не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість по орендній платі за періоди: червень – листопад 2007 р., листопад 2008 р., січень – жовтень 2009 р. в сумі 207.096,78 грн.
Відповідачем направлялися позивачу на сплату орендної плати рахунки за спірний період, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 57 - 72).
Також відповідач звертався до позивача з претензією № 27 від 29.12.2008 р. (а.с. 56), в якій просив виплатити заборгованість за Договором в сумі 102.144,00 грн., яка виникла станом на 01.12.2008 р.
Позивач залишив претензію відповідача без відповіді і задоволення.
За зустрічним позовом предметом спору в суді першої інстанції стало розірвання Договору, укладеного між позивачем і відповідачем, стягнення з позивача на користь відповідача 251.281,83 грн., які складаються з 207.096,78 грн. основного боргу за Договором і 44.185,05 грн. пені за неналежне виконання умов Договору, виселення позивача з орендованого приміщення.
Відповідно до ст. ст. 99 та 101 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Договір, яким врегульовано правовідносини сторін, є за своєю правовою природою договором найму (оренди).
Відповідно до частини 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 759 Цивільною кодексу України закріплює, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
У частині першій статті 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечили цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною першою статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Так, дійсно, частиною 2 ст. 189 ГК України закріплено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Але на підставі ч. ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України у разі, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної, валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, розрахунки між сторонами за Договором мали місце і здійснювалися у національній валюті на підставі виставлених відповідачем рахунків, і таким чином відповідають умовам Договору та діючого законодавства.
Також помилковою є позиція позивача стосовно того, сторони не є вільними самостійно визначати відповідальність за порушення зобов'язання у розмірі більшому, ніж подвійна облікова ставка НБУ, оскільки ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" чітко встановлено граничний розмір пені, яка є обов'язковою для виконання всіма суб'єктами господарювання.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому, статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З наведеного вбачається, що сторони вільні у визначенні умов договору, а законодавець лише обмежує розмір стягнення пені.
Також слід зазначити, що відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Стаття 231 ГК України закріплює законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. До таких видів зобов'язань віднесені зобов'язання, які ґрунтуються на державному замовленні, де одна сторона віднесена до державного сектора економіки. За п. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як вказано у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом. Пунктом 8 тієї ж постанови визначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 того ж Кодексу, саме на момент вчинення правочину. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд у першу чергу встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до абзацу 2 п.1 Роз'яснення Вищою арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 року вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно ст.ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач не надав доказів, які б підтверджували, що спірні пункти Договору не відповідають загальним вимогам чинності правочину; позивачем не доведено належними доказами, що зазначеними пунктами порушуються його права та інтереси.
З огляду на викладене суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про те, що зазначені позивачем окремі пункти Договору (п.п. 3.1, 3.4.) не суперечать вимогам чинного законодавства, будь-які обставини, які могли б бути підставою для визнання їх недійсними, або недійсним Договору в цілому, відсутні, а позивачем протилежного не доведено. Це також стосується і включення до розміру орендної плати ПДВ, і при цьому позивач не позбавлений права в установленому порядку вимагати внесення змін в окремі пункти угоди, якщо буде вважати, що його права порушуються.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що перша та друга частини первісної позовної заяви є взаємовиключними, оскільки у випадку визнання договору недійсним, як того вимагає позивач, цей же договір неможливо укласти знову, оскільки виникають підстави лише для укладання нового договору оренди, який буде мати самостійну правову природу і відповідні наслідки для обох сторін.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 ГК України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Вищезазначеними нормами не передбачено такого способу захисту прав, як покладання обов'язку на іншу сторону укласти визнаний судом недійсний договір (частина 1 позову) у відповідності із чинним законодавством.
Між сторонами вже укладено та виконується договір оренди, дія якого закінчується лише 01.05.2010 р. До того ж, пунктом 4.2. Договору сторони передбачили та узгодили можливість і підстави внесення до нього змін. У ньому до речі вказано, що зміна умов договору допускається за погодженням сторін. Доповнення і зміни, що вносяться до договору, розглядаються сторонами у тижневий строк і оформлюються додатковою угодою.
В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач використав свої права, узгоджені в Договорі та у зазначений у ньому спосіб запропонував відповідачу внести необхідні, на його думку, зміни.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивачем не правильно обраний спосіб захисту порушеного права.
Враховуючи викладене, підстави для задоволення первісного позову відсутні.
Зустрічні позовні вимоги, на думку колегії суддів, підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Матеріалами справи підтверджено, що у спірний період позивач орендував приміщення, зазначені в Договорі.
Доказів сплати орендної плати в терміни і в обсягах, закріплених в Договорі, позивач ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надав.
Заперечення позивача стосовно того, що рахунки, які відповідач виставляв на сплату, були суттєво більші від сум, які б розраховувалися на підставі курсу НБУ, а також щодо відсутності доказів надсилання рахунків відповідачем позивачу не приймається колегією суддів до уваги.
Так, дійсно, пунктом 3.1 Договору передбачено, що рахунок на оплату виставляється щомісячно і є остаточним платежем за орендну плату.
Але пункті 3.3. Договору чітко зазначений строк оплати орендної плати і прив’язка до рахунку відсутня, а саме: оплата проводиться за наступний місяць (авансом) в строк до 5 числа поточного місяця шляхом перерахування орендної плати, визначеної Договором, з розрахункового рахунку позивача на розрахунковий рахунок відповідача або шляхом внесення коштів в касу відповідача.
Розрахунок суми основного боргу (а.с. 33) колегією суддів перевірено, зазначені в ньому суми відповідають офіційному курсу НБУ долара США відносно української гривні станом на спірний період.
Враховуючи вищевикладене, зустрічні позовні вимоги про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 207.096,78 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Як вже зазначалось, відповідно до п. 63.4 Договору сторони передбачили, що за кожний день прострочення перерахування орендної плати нараховується пеня в розмірі 0,5% від суми заборгованості.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що зустрічні позовні вимоги про стягнення пені за заявлений період підлягають задоволенню частково в сумі 5.242,56 грн., з урахуванням перерахунку за подвійною обліковою ставкою НБУ.
Щодо інших зустрічних позовних вимог про розірвання Договору, укладеного між позивачем і відповідачем і виселення позивача з орендованого приміщення, то задоволенню вони не підлягають з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Статтею 291 ГК України передбачено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Як вже зазначалось вище, зміна умов Договору, його розірвання і припинення допускаються за згодою сторін. Доповнення і зміни, що вносяться, розглядаються сторонами в тижневий строк і оформлюються додатковою угодою (п. 4.2 Договору).
В пункті 4.3 Договору сторони передбачили випадки, коли на вимогу відповідача Договір може бути достроково розірваний, а позивач виселений, зокрема у випадку якщо позивач не вніс орендну плату протягом одного місяця після закінчення строку оплати (п. 4.3.3 Договору).
Статтею 782 ЦК України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Беручи до уваги наведені вище норми права, а також умови Договору, для дострокового розірвання Договору оренди за ініціативою відповідача (орендодавця) необхідно звернення з боку відповідача до позивача з вимогою про розірвання Договору. Відповідного звернення в порядку ст. 188 ГК України, ст. 782 ЦК України, п. 4.3 Договору відповідач суду не надав. На думку колегії суддів відсутні підстави для розірвання Договору.
Оскільки не підлягають задоволенню зустрічні позовні вимоги про розірвання Договору, то відповідно відсутні правові підстави для задоволення зустрічних позовних вимог про виселення позивача з орендованого приміщення.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Приватного підприємця ОСОБА_4, м. Херсон, задоволенню не підлягає, рішення господарського суду Херсонської області від 08.12.2009 року у справі № 2/201-ПД-09 підлягає зміні через невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права.
Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України слід віднести на позивача пропорційно розміру задоволених вимог, в тому числі і за розгляд апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд
Постановив:
Апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_4, м. Херсон, залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Херсонської області від 08.12.2009 року у справі № 2/201-ПД-09 змінити. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:
«В задоволенні первісного позову відмовити.
Зустрічний позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_4, м. Херсон, на користь Приватного підприємця ОСОБА_2, м. Херсон, 207.096,78 грн. основного боргу, 5.242,56 грн. пені, 2.123,39 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.
В іншій частині зустрічного позову відмовити.»
Видачу наказу із зазначенням необхідних реквізитів доручити господарському суду Херсонської області.
Головуючий суддя Коробка Н.Д.
судді Коробка Н.Д.
Кагітіна Л.П. Хуторной В.М.