ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2010 р. Справа № 2-а-1608/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Дмитришеної Руслани Миколаївни,
при секретарі судового засідання: Котюжанській Тетяні Олександрівні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1
відповідача : Лучинського П.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: фізичної особи підприємця ОСОБА_3
до: Державної податкової інспекції у м. Вінниці
про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000591721/0 та 0000601721/0 від 26.03.2010 року
ВСТАНОВИВ :
Заявлено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами документальної перевірки додержання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 було складено акт перевірки №501/17-21/2412910493 від 18.03.10 р., в якому зафіксовані порушення позивачем п.п.7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».
За наслідками проведеної перевірки ДПІ у м. Вінниці прийняті оскаржувані податкові повідомлення рішення, а саме: рішення №0000591721/0 від 26.03.10 р., яким позивачеві нарахована сума податкового зобов’язання з податку на додану вартість в загальній сумі 1249,50 грн. та рішення №0000601721/0 від 26.03.2010 року, яким визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в розмірі 1375,00 грн.
Позивач не погоджується з названими рішеннями та вважає їх незаконними з тих підстав, що податкові зобов’язання зі сплати ПДВ та податку з доходів фізичних осіб позивачем не занижувались, ПДВ ним сплачено в ціні наданих послуг і відображено в податкових деклараціях з податку на додану вартість за перевіряємий період, а первинні документи по здійснених господарських операціях наявні та були представлені перевіряючим.
За вказаних обставин, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовними вимогами визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000591721/0 і №0000601721/0 від 26.03.2010 року.
Ухвалою суду від 15.04.2010 року відкрито провадження у справі.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позовні вимоги задовольнити, в обґрунтування заявленого посилався на обставини, що викладені в позовній заяві, та докази, які знаходяться в матеріалах справи.
Представник відповідача позов не визнав, з підстав, що викладені в письмових запереченнях на позов, які долучені до матеріалів справи.
В якості свідка в ході судового засідання було допитано головного державного податкового ревізора-інспектора ДПІ у м. Вінниці ОСОБА_4, який суду під присягою про кримінальну відповідальність пояснив, що під час проведення перевірки СПД ОСОБА_3 не були взяті до уваги первинні документи – акти виконаних робіт від СПД ОСОБА_5 про надання юридичних і бухгалтерських послуг на суму 5 тис. грн., оскільки не вказана інформація напрямку наданих послуг - представництво в судах, підготовка податкової та фінансової звітності, первинні документи не підтверджували обсяг виконаних робіт, а фізична особа –підприємець діючим законодавством звільнена від ведення бухгалтерського обліку.
Разом з тим, акт виконаних робіт №ОУ-0000241 від 09.04.2009 року, що підписаний між позивачем та ПП агрофірми Лани-Поділля на зберігання мінеральних добрив у кількості 62,5тонни, не було взято до уваги, так як згідно первинних документів ПП ОСОБА_3 за вказаний в акті виконаних робіт період товарно-матеріальні цінності (міндобрива) не придбавав. Згідно видаткової наклодної від 07 квітня 2009 року зазначено придбаний товар як нітроамофоска, а не міндобриво. Працівники податкової служби не є спеціалістами, тому чи вказаний товар відноситься до міндобрив, не маючи спеціальних знань, не могли їх віднести до таких. Крім того, під час перевірки відсутні первинні документи, які б підтверджували факт передачі на зберігання міндобрива від позивача агрофірмі Лани-Поділля. На запитання, чи проводилась зустрічна перевірка ПП агрофірми Лани-Поділля, свідок пояснив, що це право податкового органу, а не обов"язок здійснювати такі перевірки. Натомість, державною податково інспекцією у м.Вінниці 01.03.2010 року було направлено на ДПІ у Подільському районі м.Києва запит щодо проведення перевірки підтвердження отриманих від платника податків (іншої особи - підприємства "Тасман") відомостей стосовно відносин з контрагентом та дотримання податкового законодавства. Однак, відповіді не надходило.
Допитана в якості свідка ОСОБА_6, яка перебуває у трудових відносинах із СПД ОСОБА_5 суду зазначила, що вказані особи надавали юридичні та бухгалтерські послуги позивачу. Безпосередньо свідок здійснювала послуги по бухгалтерському обліку, вона за перевіряємий період замість позивача робила звіти та заповнювала деларації і направляла їх до Пенсійного фонду та до податкового органу. Відповідно до договору №281 від 19 червня 2008 року, що укладений між ПП Крикливим та ДПІ у м.Вінниці, всі податкові звітності на електронну адресу останнього направлялись із електронної адреси СПД ОСОБА_5 Це є підтвердженням того, що бухгалтерський облік здійснювався.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, покази свідків, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
З 17.02.2010 року по 15.03.2010 року, ДПІ у м. Вінниці проведена планова документальна перевірка суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_3 за період з 01.10.2006 року по 30.09.20009 року щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства. За результатами проведеної перевірки було складено акт №501/17-21/2412910493 від 18.03.10 р., у якому зафіксовані порушення позивачем податкового законодавства.
Зокрема, як вбачається з акта перевірки, позивачем в порушення п.п.7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість на суму 833 грн. та встановлені порушення вимог ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» щодо завищення валових витрат за перевіряємий період в результаті чого занижено податкове зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб на суму 1375 грн.
За результатами проведеної перевірки ДПІ у м. Вінниці прийняті оскаржувані податкові повідомлення рішення, а саме: рішення №0000591721/0 від 26.03.10 р., яким позивачеві нарахована сума податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 1249,50 грн., в тому числі штрафні (фінансові) санкції в сумі 416,50 грн. та основний платіж в розмірі 833 грн. та рішення №0000601721/0 від 26.03.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем - податок з доходів фізичних осіб в розмірі 1375,00 грн.
Як вбачається з Акту перевірки, підприємцем ОСОБА_3 надані документи на витрати, в тому числі: - акти виконаних робіт від ПП ОСОБА_5 (інд. № НОМЕР_2) на отримання юридичних та бухгалтерських послуг на загальну суму без ПДВ 5000 гривень за період 9 місяців 2009 року, а саме акти за №ОУ -000029 від 30.04.2009 року; акт №ОУ-000007 від 28.02.2009 року, акт №ОУ-000003 від 31.01.2009 року; акт №ОУ-000010 від 31.03.2009 року; акт №ОУ-000031 від 31.05.2009 року. Перевіряючі прийшли до такого висновку, що в даних актах виконаних робіт відсутні дані (не вказана інформація щодо напрямку наданих послуг - представництво в судах, підготовка податкової та фінансової звітності (тощо), які б свідчили про відношення наданих послуг до здійснення господарської діяльності.
Крім того, Акт виконаних робіт №ОУ-0000241 від 09.04.2009 року ПП Агрофірми «Лани Поділля» на збереження 62,5 тон міндобрива, не взято перевіряючими до уваги, оскільки згідно наданих первинних документів приватний підприємець ОСОБА_3 за вказаний в акті виконаних робіт період товарно-матеріальні цінності (міндобрива) не придбавав та згідно первинних документів станом на 09.04.2009 року у підприємця ОСОБА_3 залишки ТМЦ відсутні.
З урахуванням положень ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року за № 996-14, перевіряючі в Акті перевірки зазначають, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Однак, вказані документи не свідчать про відношення наданих послуг до здійснення господарської діяльності. В результаті, вищезазначеного підприємцем ОСОБА_3 завищені валові витрати за період 9 місяців 2009 року на суму 9166,66 гривень, чим було порушено ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» №13-92.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходив з наступного.
Відповідно до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом ГДПІ України від 21.04.1993 року №12 в додатку № 7 ( Про склад валових витрат виробництва (обігу), що виключаються з валового доходу платників податку - фізичних осіб ) зазначено, - що - «Відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( далі – Закон №334).
Фізична особа - платник податку не є платником податку на прибуток та не має обов'язку вести бухгалтерській облік, а тому формує витрати за переліком статті 5 "Валові витрати" і відповідно до статті 8 "Амортизація" Закону №334 з деякими особливостями.
Положення статті 5 ("Валові витрати") застосовуються в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно із операціями (які відповідають переліку статті 5), за результатами або за участю яких у податковому періоді (у звітному кварталі) безпосередньо отриманий дохід.
Підпунктом 5.3.9. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (Первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені цим Законом обов'язкові реквізити.
Втім, як вбачається з акта перевірки №501/17-21/2412910493 від 18.03.10 р. відповідач в якості порушення позивачем наведених положень законодавства вказав на відсутність інформації щодо наданих йому послуг. Тобто, відповідач протиправно розширив низку документів, якими повинен підтверджуватись факт надання бухгалтерських, юридичних та інших послуг позивачем.
В ході судового засідання, судом були досліджені докази, а саме акти приймання – здачі виконаних робіт між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 «юридичні та бухгалтерські послуги» (а.с.49-53) та платіжні доручення про перерахування коштів (а.с.55-58). Судом встановлено, що вони не суперечать вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та в розумінні ст.70 КАС України є належними і допустимими доказами в даній справі.
Як вбачається з пояснень представника позивача та свідка ОСОБА_6, між сторонами існувала усна домовленість про надання юридичних та бухгалтерських послуг.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст.639 та глави 63 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно ст. 901 вказаного Кодексу, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Підпунктом 1 ст. 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний нечинним.
Нормами частини 2 статті 71 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб"єкта владних повноважень обов"язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається з пояснень представника відповідача, останнім не заперечується факт укладення вказаних зобов"язань між позивачем та ПП ОСОБА_5 Крім того, не наведено жодного критерію щодо нікчемності таких договорів. В той же час, згідно пояснень представника відповідача вбачається, що податковий орган вважає, що акти виконаних робіт не містять відомостей про господарську операцію та не підтверджують її здійснення.
Проте згідно Акту перевірки зазначено, що в актах виконаних робіт, підписаних між позивачем та ПП ОСОБА_5, відсутні дані (не вказана інформація щодо напрямку наданих послуг - представництво в судах, підготовка податкової та фінансової звітності (тощо), які б свідчили про відношення наданих послуг до здійснення господарської діяльності.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Судом при дослідженні доказів, була допитана в якості свідка ОСОБА_6, що перебуває у трудових відносинах із СПД ОСОБА_5, яка суду зазначила, що вказані особи надавали юридичні та бухгалтерські послуги позивачу. Безпосередньо свідок здійснювала послуги по бухгалтерському обліку, вона за перевіряємий період замість позивача робила фінансові звіти та заповнювала деларації і направляла їх до Пенсійного фонду та до податкового органу. Відповідно до договору №281 від 19 червня 2008 року, що укладений між ПП Крикливим та ДПІ у м.Вінниці, всі податкові звітності на електронну адресу останнього направлялись із електронної адреси СПД ОСОБА_5 Даний факт підтверджується письмовим доказом (договір про визнання електронних документів №281 від 19.06.08 р.), а також не заперечується і представником відповідача.
Вихочи із вищенаведеного, суд дійшов висновку, що послуги ПП Павлюком позивачу були надані, що підтверджується їх виконання відповідними Актами, оплатою за їх здійснення. А також тим, що сторони не мають притензій одна до одної. Вказане підтверджує реальне виконання послуг, фінансова звітність та бухгалтерський облік придбавались ПП ОСОБА_3 для спрямування та реалізації господарської діяльності.
Таким чином, валові витрати в сумі 5000 грн. за отримання юридичних та бухгалтерських послуг підтверджених належними чином, актами здачі виконаних робіт (послуг) між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, платіжними дорученнями про перерахування коштів є достатньою підставою для віднесення їх до складу валових витрат позивачем.
Крім того, судом встановлено, що відповідно до видаткової накладної №070409/008 від 07 квітня 2009 року підприємство TOB «Тасман» відвантажило ФОП ОСОБА_3 62,5 тонн мінеральних добрив, а саме нітроамофоска в мішках по 50 кг., на загальну суму з ПДВ 213750,00 гривень. Суд зазначає, що дана накладна подавалась до перевірки, однак не була врахована податковим інспектором при визначенні залишків товарно-матеріальних цінностей.
На ряду з цим, протягом квітня 2009 року, позивач здійснював продаж отриманих мінеральних добрив, а саме нітроамофоски, придбаної 07 квітня 2009 року у TOB підприємство «Тасман» для інших суб’єктів господарювання, а саме :
видаткова накладна №4 від 08.04.2009 року згідно з якою відвантажено ПП «Лани Поділля» 20 тон,
видаткова накладна №6 від 24.04.2009 року - відвантажено АПНВП «Візит» 20 тон,
відповідно до видаткової накладної № 8 від 27.04.2009 року відвантажено 6 тон СТОВ «Україна»,
видаткова накладна №10 від 29.04.2009 року відвантажено ПП «Лани Поділля» 13,9 тон.
В силу частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність не заборонено законом. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договору, який передбачає придбання послуг вже є ознакою господарської діяльності. Зміст договору про надання послуг та їх особливість в цілому полягає в тому, що вони споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (ст. 901 Цивільного кодексу України).
Згідно пояснень представника відповідача та свідка ОСОБА_4 вбачається, що акт виконаних робіт №ОУ-0000241 від 09.04.2009 року, який підписаний між позивачем та ПП агрофірми Лани-Поділля на зберігання мінеральних добрив у кількості 62,5тонни, не було взято перевіряючими до уваги, так як згідно первинних документів ПП ОСОБА_3 за вказаний в акті виконаних робіт період товарно-матеріальні цінності (міндобрива) не придбавав. Згідно видаткової наклодної від 07 квітня 2009 року зазначено товар як нітроамофоска, а не міндобриво. Оскільки працівники податкової служби не є спеціалістами, тому не могли вказаний товар віднести до міндобрив.
Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров"я України №173 від 19.06.1996 року, нітроамофоска відноситься до ІУ типу мінеральних добрив.
В той же час, судом встановлено, що між ПП Агрофірма «Лани Поділля»та ФОП ОСОБА_3 існувала усна домовленість про надання послуг по збереженню мінеральних добрив. Назване підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000241 від 09.04.2009 року (а.с.32), рахунком фактурою №СФ-0000241 від 09 квітня 2009 року (а.с.35), платіжним дорученням №10 від 09 квітня 2009 року про сплату 5000,00 гривень за послуги збереження, розвантажувальних робіт (а.с.34), видатковими накладними №4, №6, №8, №10, та податковими накладними (а.с. 39, 41, 43, 45).
Крім того, як вбачається з листа №52 від 14.06.10 р. ПП агрофірма «Лани Поділля» підтверджує обставину прийняття на збереження від позивача мінеральні добрива – нітроамофоска у кількості 62,5 т. Втім, зустрічна перевірки у даного господарюючого суб’єкта відповідачем не проводилась.
Пунктом 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачений вичерпний перелік витрат платника податку, що не включаються до складу валових. Серед таких обмежень послуги, які були виключенні відповідачем зі складу валових витрат позивача, відсутні. Крім того, п.5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не дозволяє встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення до складу валових витрат платника податку крім тих обмежень, що зазначені в цьому Законі.
Відповідно до п. 4.4.1. ст. 4 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Суд звертає увагу на те, що суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, а тлумачення закону в жодному разі не повинно спричиняти несправедливих обмежень прав особи. Цей критерій вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.
Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі Закон № 198), датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Разом з тим, згідно з п.п. 7.7.1 ст. 7 цього Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
В силу п.п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону №198, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
Таким чином, досліджена в судовому засіданні податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість у ціні послуги. Проведення такої оплати за надані послуги підтверджується платіжним дорученням про перерахування коштів №10 від 09 квітня 2009 року про сплату 5000,00 гривень за послуги по збереженню.
Проведений судом аналіз дозволяє стверджувати, що Законом України "Про податок на додану вартість" визначено дві самостійні підстави для виникнення права на податковий кредит: фактична сплата коштів постачальнику в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), в т.ч. і ПДВ чи факт отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг), в якій зазначено суми ПДВ, тобто при нарахуванні податкового кредиту без фактичної сплати вартості товарів (робіт, послуг).
З огляду на вищенаведене, суд вважає, що податковий кредит позивачем був сформований правомірно, суми ПДВ ним сплачені в ціні послуги, що відображено в досліджених у судовому засіданні податкових деклараціях з податку на додану вартість за перевіряємий період, а тому податкове повідомлення-рішення №0000591721/0 від 26.03.2010 року відповідно до якого позивачеві визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість в сумі 1249,50 грн. (з яких 833 грн. за основним платежем та 416,50 грн. за штрафними (фінансовими санкціями) є протиправним та підлягає скасуванню.
На підставі вищенаведеного суд не вбачає порушення позивачем декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», а тому оскаржуване податкове повідомлення рішення від 26.03.2010 року за №0000601721/0, яким позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 1375 гривень у зв'язку з заниженням податку з доходів фізичних осіб внаслідок завищення валових витрат є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З приписів ст.ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих рішень, не надав доказів, які б спростовували доводи позивача, суду не надав, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
У відповідності до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, що в даному випадку є сума 3,40 грн., яка підтверджена документально.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000591721/0 від 26.03.2010 року, відповідно до якого фізичній особі підприємцю ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання за платежем податку на додану вартість в розмірі 1 249 грн., з яких 883 грн. за основним платежем та 416,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000601721/0 від 26.03.2010 року, відповідно до якого фізичній особі підприємцю ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в розмірі 1 375,0 грн.
Стягнути з Державного бюджету на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 3,40 грн.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 18.06.10
Суддя: Дмитришена Руслана Миколаївна
14.06.2010