ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2010 р. Справа № 2-а-1387/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Дмитришеної Руслани Миколаївни,
Суддів: Драчук Тетяни Олександрівни
Чудак Олесі Миколаївни
при секретарі судового засідання: Котюжанській Тетяні Олександрівні
Сторони в судове засідання не з"явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_2
до: Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного Казначейства України, апеляційного суду Вінницької області
про: визнання дій протиправними та стягнення коштів
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного Казначейства України, апеляційного суду Вінницької області про визнання протиправними дій та стягнення невиплаченої заробітної плати, щомісячноого грошового утримання працюючих суддів з урахуванням індексації та компенсації втрати частини заробітної плати і щомісячного грошового утримання працюючих суддів в зв’язку з порушенням термінів їх виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що вона є професійним суддею та в даний час працює суддею апеляційного суду Вінницької області. Вважає, що на порушення статті 130 Конституції України, частини 3 статті 11 Закону України "Про судоустрій України" відповідачами у справі протиправно допущена заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2006 року по березень 2010 року. ОСОБА_2 зазначає, що її посадовий оклад, починаючи з 01.01.2006 року, неправомірно обрахувався виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в сумі 332 грн., встановленої постановою КМУ України №865 від 03.09.2005 року. Свою позицію мотивує тим, що пункт 4-1 вказаної Постанови, в якому передбачається розмір мінімальної заробітної плати для обчислення посадових окладів суддів, не відповідає та суперечить діючому законодавству, зокрема, Конституції України та Закону України "Про судоустрій України". Крім того, вищезазначений пункт Постанови скасовано постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, яка на момент звернення до суду позивача набрала законної сили.
З огляду на викладені в позовній заяві обставини, позивач обґрунтовує позовні вимоги протиправною бездіяльністю відповідачів, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті заробітної плати та щомісячного грошового утримання судді, тому з метою захисту своїх прав просить стягнути невиплачену заробітну плату та щомісячне грошове утримання з урахуванням індексації, компенсацію за втрату частини щомісячного грошового утримання за відповідні періоди на її користь.
Позивач 21.05.2010 року надала суду заяву про розгляд справи без її участі. До завяи долучено додаткове обґрунтування суми позову, яка визначена шляхом аудиту. Вказані документи направлялись на адреси відповідачів. Відповідно до поданої заяви позивач, крім визнання протиправними дій, просить стягнути на свою користь заборгованість по заробітній платі з урахуванням індексації та сум компенсації за втрату частини заробітної плати за період з 01.07.2008 року по березень 2010 року кошти в розмірі 120 276,19грн, та заборгованість по щомісячному грошовому утриманню працюючих суддів з урахуванням індексації та суми компенсації за втрату частини щомісячного грошового утримання за період з 01.01.2006 року по березень 2010 року в сумі 125 477грн.
Відповідач 1 - Міністерство фінансів України вимоги позивача не визнав. У своїх письмових запереченнях зазначив, що надбавки, доплати, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій, є додатковою заробітною платою і носять необов’язковий характер, оскільки встановлювати її розмір являється пріоритетом керівників установ у межах фонду заробітної плати, затвердженого для бюджетних установ у кошторисах на відповідний бюджетний період. Також Мінфін повідомляє, що видатки, передбачені у Державному бюджеті України на 2006-2009 роки, на оплату праці суддів були фактично здійснені Державним казначейством України на 100% від плану. Крім того, відповідач зазначив, що з 01.01.2003 року головним розпорядником коштів, передбачених в Державному бюджеті України на утримання судів загальної юрисдикції, на оплату праці суддів судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка здійснює подальший розподіл вказаних коштів між розпорядниками нижчого рівня. За даних обставин відповідач в позові до Міністерства фінансів України просить відмовити та розглянути справу у відсутність уповноваженого представника.
Відповідач - 3 - Державне казначейство України свого представника в судове засідання не направило, надавши суду письмові заперечення на позов. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, справу розглядати без участі представника відповідача. Із заперечень відповідача слідує, що для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. В даному випадку, як зазначає Держказначейство України, функції головного розпорядника бюджетних коштів Державного бюджету України щодо матеріального забезпечення діяльності судів, фінансового забезпечення суддів виконує ДСА України. ДСА України є головним розпорядником цих коштів та здійснює їх розподіл самостійно. Відповідно до зазначеного, Державне казначейство України не має права розпоряджатися коштами, які призначені для фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції.
Апеляційний суд Вінницької області як відповідач - 4 згідно поданої заяви просив розглянути справу без участі уповноваженого представника, позицію щодо позовних вимог невідома, оскільки він заперечень на позовну заяву не подав.
Відповідач - 2 Державна судова адміністрація України - заперечення на позовну заяву та повноважного представника в судове засідання не направив. Про час, дату та місце судового розгляду відповідач повідомлений завчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи, зокрема повідомленням про вручення поштового відправлення від 02.06.2010 року №21275. Про причини неявки суду не повідомив. Зазначене не перешкоджає розгляду справи без участі відповідача, який належним чином повідомлений про розгляд справи в суді.
Відповідно до ст. 122 КАС України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Провадження у справі відкрито 31.03.2010 року, суд вважає, що вжив всіх можливих заходів для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду справи з його участю та реалізації ним права судового захисту, своїх прав та інтересів.
Оскільки судом вжито всіх залежних від нього заходів для повідомлення сторін, враховуючи, що у справі доказів достатньо для встановлення прав та взаємовідносин сторін, відповідно до ст.ст. 122, 128 КАС України, суд ухвалив розглядати справу без участі представника Державної судової адміністрації України.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, оцінивши та дослідивши наявні в ній докази у своїй сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 призначена на посаду судді з 1984 року та на даний час працює суддею апеляційного суду Вінницької області.
Оцінюючи доводи сторін при встановленні обставин справи, суд керується ч. 3 ст. 72 КАС України, згідно з якою обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Щодо розміру заявлених позовних вимог суд дослідив подані позивачем розрахунки сум заборгованості по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню. Судом також досліджені рішення кваліфікаційної комісії суддів Вінницької області, довідки про величини індексів інфляції за 2008, 2009, 2010 роки, довідки про кваліфікаційний клас та вислугу років.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У державному бюджеті для реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів та оплату праці суддів. Організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладено на Державну судову адміністрацію України та її територіальні управління.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.
У відповідності до ст. 11 Закону України "Про статус суддів" та рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року по справі №1-1/2004 про офіційне тлумачення положень ч. 1 та ч.2 ст. 126 Конституції України та ч.2 ст. 3 Закону України "Про статус суддів" визначено, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, не можуть бути скасовані або занижені без відповідної компенсації. По своїй суті пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Надання суддям таких пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування
03.09.2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 "Про оплату праці суддів", якою затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів згідно з додатку 1-6. Посадові оклади, передбачені цією Постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року пунктом 4-1 такого змісту: "Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться."
Однак, постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, що набула законної сили згідно ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного Казначейства України, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року, визнано протиправною та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 року згадані судові рішення залишено без змін.
Таким чином, суд вважає, що рішеннями вказаних вище судів відновлено в повному обсязі постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" у співвідношенні посадових окладів до розміру мінімальної заробітної плати, яка набрала чинності з 01.01.2006 року. Тобто, розмір посадового окладу суддів повинен встановлюватись виходячи з розміру мінімальної заробітної плати помноженому на відповідний коефіцієнт (для суддів - 8,5; для заступника голови суду - 9,5) та змінюватись відповідно зі зміною розміру заробітної плати.
Так, законами України про Державні бюджети України на 2006, 2007, 2008, 2009 роки та Законом України від 20.10.2009 року за № 1646-VІ "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати" встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: у 2006 році з 01.01.- 350 грн., з 01.07. –375 грн., з 01.12. –400 грн.; у 2007 році з 01.07. - 420 грн., з 01.12. –450 грн.; у 2008 році з 01.01. - 515 грн., з 01.04. –525 грн., з 01.10.2008 р. –545 грн., з 01.12.2008 р. –605 грн.; у 2009 році: з 01.01.09 р. - 605 грн., з 01.04.09 р. - 625 грн., з 01.07.09 р. - 630 грн., з 01.10.09 р. - 650 грн., з 01.11.09 р. - 744грн.; у 2010 році з 01.01.2010 р. - 869 грн., з 01.04.2010 р. - 884 грн.
В рішенні Конституційного Суду України від 24.06.1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів зазначено, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про статус суддів" гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів гарантується державою.
В рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, справа № 1-15/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), положення ч.1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 Конституції України у взаємозв'язку із положеннями ст. 11, 44 Закону України "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна врахувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.
Статтею 123 Закону України "Про судоустрій України" визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
З викладеного випливає, що норми, які регулюють матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно ст. ст. 44, 45 Закону України "Про статус суддів", не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.
При цьому судом з’ясовано, що нарахування заробітної плати позивачу проводилось без врахування відповідних положень, тобто не на підставах, що передбачені Конституцією та законами України, у зв’язку з чим утворилась відповідна заборгованість за період з 01.01.2006 року по 01.04.2010 року.
Крім того, судом встановлено, що суддя Сорока Л.А. одержує щомісячне грошове утримання працюючого судді з 2004 року, яке передбачене статтею 44 Закону України "Про статус суддів", указів Президента України №584/95 від 10.07.1995 року, №1150 від 11.12.2002 року.
Оскільки щомісячне грошове утримання працюючим суддям нараховується із сум щомісячної заробітної плати, яка з 01.01.2006 року по даний час не відповідала вимогам постанови КМ України №865 від 03.09.2005 року, то і по щомісячному грошовому утриманню позивачу допущена заборгованість.
Статтею 34 Закону України "Про оплату праці" передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" встановлено, що починаючи з березня 2003 року індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Таким чином за втрату частини заробітної плати і частини щомісячного грошового утримання у зв’язку з порушенням термінів її виплати позивач має право на компенсацію та індексацію.
Відповідно до проведених розрахунків, сума заборгованості по заробітній платі разом з урахуванням індексації та сум компенсації за втрату чистини зарплати за період з 01.07.2008 року по березень 2010 року становить 120276,19 грн.
Сума заборгованості по щомісячному грошовому утриманню працюючих суддів з урахуванням індексації та суми компенсації за втрату частини щомісячного утримання за період з 01.01.2006 року по березень 2010 року становить 125 477грн.
На підтвердження проведеного розрахунку, позивачем надано аудиторський висновок , визначений бухгалтерією апеляційного суду Вінницької області.
Відповідачами не надано заперечень щодо правильності проведеного розрахунку по заробітній платі, щомісячному грошовому утриманню, з урахуванням індексації та компенсації.
Дослідивши надані докази, суд прийшов до висновку, що причиною невиплати вказаних коштів є бездіяльність Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України.
Так, згідно ст. 126 Закону України "Про судоустрій України" Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Відповідно до ч. 2 п. 1 Указу Президента України "Про положення про Державну судову адміністрацію України" від 03.03.2003 року на Державну судову адміністрацію України покладено обов’язок щодо організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи, а ч. 4 п. 3 передбачає, що основним завданням ДСА України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників судів.
Крім того, п. 4 Положення встановлено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: готує матеріали для формування пропозицій до державного бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування; виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Так як Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, тому несе відповідальність за фінансове забезпечення кожного суду. А оскільки остання не виконала в повному обсязі вимог постанови КМ України № 865 від 03.09.2005 року щодо нарахування та виплати заробітної плати та щомісячного грошового утримання позивачам, в її діях вбачаються очевидні ознаки бездіяльності, яка, виходячи з обставин справи, є протиправною.
Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 року №1837, Мінфін у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням.
Згідно з даним Положенням, Міністерство фінансів України, зокрема, забезпечує підготовку проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; розроблення в установленому порядку проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, прогнозних показників зведеного бюджету України, організацію роботи, пов'язаної із складенням та виконанням Державного бюджету України, координацію діяльності учасників бюджетного процесу.
Відповідно до положень ст. 32 Бюджетного кодексу України проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів України. Міністр фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів, згідно ст. 35 Бюджетного кодексу України організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України.
Мінфін відповідно до покладених на нього завдань і повноважень на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабміну.
Міністерству фінансів України як державному органу був відомий зміст постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів", а відтак при аналізі бюджетних запитів розпорядника бюджетних коштів - ДСА України, відповідачем-1 мало б бути перевірено їх відповідність вимогам зазначеної постанови та здійснено відповідне коригування.
Суд відмічає, що ці чинники не були поза межами контролю держави в особі її органів і, отже, визнає відповідальність Міністерства фінансів України за ситуацію, що склалася.
Оскільки невиплата позивачу заробітної плати та щомісячного грошового утримання пов’язана також із бездіяльністю Міністерства фінансів України, яким при формуванні проектів Державних бюджетів на 2008-2009 роки не було враховано відповідність бюджетних запитів ДСА України вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року з врахуванням постанови Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, суд, про визнання такої бездіяльності відповідача-1 протиправною.
Згідно ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, про захист яких вони просять.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про правомірність доводів позивача, та з метою захисту прав, свобод та інтересів позивача вважає за необхідним вийти за межі заявлених позовних вимог, та стягнути з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації України заборгованість по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню з урахуванням індексації та компенсації.
До такого висновку, суд дійшов з урахуванням положень ст. 48 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України:
1) операцій з коштами державного бюджету;
2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;
3) контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів;
4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.
Щодо заявлених вимог позивача до апеляційного суду Вінницької області, то суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки обов"язок щодо перерахунку заробітної плати та довічного грошового утримання покладено на Державну судову адміністрацію України.
Як передбачено ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб’єкти владних повноважень зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням вищенаведеного, позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не нарахування та не виплати заробітної плати та щомісячного грошового утримання судді Сороці Лідії Андріївні.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо не врахування при розробленні проектів Державного бюджету України на 2008 - 2009 роки вимог постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005р. "Про оплату праці суддів".
Стягнути з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державного Казначейства України на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації України для виплат по заробітній платі з урахуванням індексації та сум компенсації за втрату частини заробітної плати за період з 01.07.2008р. по березень 2010 року включно в сумі 120276,19 грн. та щомісячного грошового утримання з урахуванням індексації та суми компенсації за втрату частини щомісячного грошового утримання за період з 01.01.2006р. по березень 2010 року включно в сумі 125477 грн. на користь ОСОБА_2.
В решті позовних вимог відмовити.
Копію даної постанови направити сторонам по справі.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 14.06.10
Головуючий суддя./підпис/. Дмитришена Руслана Миколаївна
Судді./підпис/. Драчук Тетяна Олександрівна
/підпис/. Чудак Олеся Миколаївна
Копія вірна.
Суддя:
Секретар:
11.06.2010