Справа №2-20/10

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

Іменем       України

  01  квітня  2010  року

Літинський  районний  суд  Вінницької  області

        в складі:  головуючого  судді: Сільченко О.В.

                при  секретарі: Плахотнюк Л.М.

розглянувши  у попередньому  відкритому  судовому  засіданні  в  залі  суду  смт.Літина  цивільну  справу  за  позовом  ОСОБА_1  до  ОСОБА_2 та  ОСОБА_3, третя  особа   Селищенська сільська Рада Літинського району Вінницької  області про  усунення  перешкод  в  користуванні  земельною  ділянкою  загального користування- заїздом,  стягнення  моральної  шкоди та  судових  витрат   та   за  позовом   ОСОБА_3,  ОСОБА_2  до  ОСОБА_1,  третя  особа  Селищенська сільська рада  Літинського району  Вінницької  області   про   зобов»язання  не претендувати  на заїзд  та  не чинити  перешкод  в  його використанні,  зобов»язання  облаштувати  для  себе  окремий  заїзд та  стягнення  моральної  шкоди;

                                                             В С Т А Н О В И В:

0.1.1.    та   12.11.09 року  ці  позови  заявлено  до  суду.

             Під  час  розгляду  справи    ОСОБА_1  та її представник  ОСОБА_4 позов  підтримали  частково  та  вимагали зобов»язати   ОСОБА_3  та  ОСОБА_2    демонтувати залізо- бетонну  конструкцію,  яка  встановлена  перед  в»їздом  до  домоволодіння  ОСОБА_1  зі  сторони  домоволодіння  ОСОБА_2  та  створює  перешкоди  для  заїзду  на  територію   її  домогосподарства,  стягнути   з  ОСОБА_3  та  ОСОБА_2  судові  витрати.

              Від  позовних  вимог  в  частині   стягнення  моральної  шкоди  ОСОБА_1  відмовилася  повністю.

             ОСОБА_1  обґрунтовувала  позовні  вимоги тим, що  заїзд  до  її  домогосподарства  та  домогосподарства  ОСОБА_2  здійснюється  через  земельну  ділянку  загального користування   і  ОСОБА_2  не  мають  права  вчиняти  перешкоди  у  користуванні  цим  заїздом, як  заїздом  загального користування.

             ОСОБА_1  пояснила, що  розширити  заїзд  зі  сторони  межі  її домоволодіння  неможливо, так як   обвал  грунту  може  потягнути    руйнування   її  гаража,  а  заїхати   на  свій  город  через  ворота  зі    сторони   центральної  вулиці  Леніна   вона   не має  можливості, так як   цьому  заважають  будівлі, що  споруджені  на  подвір»ї.  

              ОСОБА_3  в  судовому  засіданні  позову  не  визнала  та  пояснила, що  частина  земельної  ділянки,  на  якій  збудовано  заїзд  належить  їй  та  її чоловікові  ОСОБА_2  та  входять  до  складу  0,45 га.,  які  надані  у  приватну  власність  для  будівництва  і  обслуговування  будинку  та  ведення  підсобного господарства. ОСОБА_3  пояснила, що заїзд  не може  бути  землею  загального користування, так як,  отримавши  земельну  ділянку  для  будівництва  будинку,  вони  з  чоловіком    у  1975  році  будували  власними  силами та  за  власні  кошти  заїзд до  свого  домоволодіння  і  на  даний час ця  земельна  ділянка  належить  їй  на  праві  власності.

             ОСОБА_2   під  час  розгляду  справи  позову  не  визнав  та  надав   пояснення  аналогічні  поясненням  ОСОБА_3

             ОСОБА_3  та  ОСОБА_2  підтримали  зустрічний  позов  частково  та  пояснили, що  земельна  ділянка, на  якій  побудований  заїзд  до  їх  домоволодіння  належить  їм  та  входить  до  складу  тих 0,45 га, що  надано  їм  у  приватну  власність,  а   тому  ОСОБА_1  користується    їх  заїздом  незаконно, створюючи  їм  перешкоди  у   користуванні  ним.

             ОСОБА_3  пояснила, що  крім  цього,    перешкоди  полягають  в  тому, що  ворота  домоволодіння  ОСОБА_1  розміщені  впритул до  її  горожі  та  коли  вона  їх  відкриває, то   одна  частина  воріт  перекриває  їм  вхід  до  домогосподарства  ( хвіртку)  та  не дає  можливості  відкрити  свої  ворота  для  заїзду   на  подвір»я.

            В  частині  позовних  вимог  щодо  стягнення  моральної  шкоди  ОСОБА_3 та  ОСОБА_2  відмовилися  повністю. Вимога щодо  стягнення  витрат  на  правову  допомогу   ОСОБА_3  просила   залишити без  розгляду, так як  на  час  розгляду  справи  відсутні  документи, що  їх  підтверджують, хоч  такі  витрати  понесені.

           ОСОБА_1  та  її представник  ОСОБА_4  позовні  вимоги  ОСОБА_3  та  ОСОБА_2  не  визнали  та  пояснили, що  земельна  ділянка,  на  якій  знаходиться  заїзд  до  їх  домоволодінь  не належить  ОСОБА_2, а  є  землею  загального користування,  а   відкриття  воріт  для  в»їзду  до  свого  домоволодіння  зі  сторони  домоволодіння  ОСОБА_2,  ніяких  перешкод  у  відкритті  хвіртки  та   воріт  їх  домогосподарства   не  створюють  і  це  їм  не  перешкоджає  користуватися  своєю  власністю.

         Представник  Селищенської  сільської  ради  Махан О.П. під  час  розгляду  справи   пояснив, що  ОСОБА_3  зверталася  із  заявою  до  сільської  ради  про  надання  їй  у  приватну  власність  спірної  земельної  ділянки, на  якій  знаходиться  заїзд  до  домоволодінь  Тарасюк   та  ОСОБА_3, однак    її заява  задоволена  не  була. Згідно   листа   Селищенської  сільської  ради   вказана  земельна  ділянка  відноситься  до  земель  загального  користування.

          Свідок   ОСОБА_6  в  судовому  засіданні  пояснила, що   ОСОБА_3  перед  заїздом  до  їх  домоволодіння  залишають  свою  автомашину, що  перешкоджає  заїзду  та  не  забирають  її на  їх  прохання. Через  ці   причини  виникають  сварки,   образи   та  погрози.  

          Свідок  по  справі  ОСОБА_7  в  судовому  засіданні пояснила, що  коли  ОСОБА_3  наділялася  земельна  ділянка під  будівництво  житлового будинку, то заїзду  не  було. У  1976  р.  ОСОБА_3  наймали  людей  для  будівництва  заїзду  та  будували  його своїми  силами.

          Свідок ОСОБА_8  пояснив, що  заїзд  до  свого домогосподарства  будували  батьки  своїми силами  та  весь  час  підтримували  його у  належному  стані,  але  тепер  ОСОБА_6  заважають  ним  користуватися.

          Свідок   ОСОБА_9   пояснив, що   є  проблеми  із  користуванням  заїзду  до  свого домогосподарства  через те,  що  ОСОБА_6  заважають  ним користуватися,  хоч  будували  його  за  свої  кошти.

          Свідок  ОСОБА_10  пояснив, що   коли  земельна  ділянка  виділялася  ОСОБА_9  під  забодову, то  заїзду  не  було. ОСОБА_9  своїми  силами  будували  заїзд. Паламарчук,   у  якого пізніше  ОСОБА_1  купила  будинок,  участі  у  будуванні  заїзду  не  приймав.

          Свідок  ОСОБА_11  пояснив, що  чув  сварку   за  дорогу  між  сторонами.  Вони  викликали  представника ДАІ   Літинського району. Працівник ДАІ  прибирав  камінь- перешкоду  для  заїзду  до  домоволодіння ОСОБА_1, а  ОСОБА_3  вручав  документи, які  вона   відмовилася  отримати.

         З»ясувавши   позиції  сторін,    пояснення  свідків, дослідивши   докази  в  справі   суд  вважає,  що    позов  ОСОБА_1  до  ОСОБА_3  про  усунення  перешкод  в  користуванні   земельною  ділянкою  загального користування  задовільнити  повністю а позовні  вимоги  ОСОБА_3  та  ОСОБА_2  до  ОСОБА_1  про   зобов»язання   не   претендувати  на заїзд,  не чинити  перешкод  у  його використанні  та  зобов»язання  облаштувати   для  себе  окремого заїзду   задовільнити  частково  з  таких  підстав.

       В  судовому  засіданні   достовірно  встановлено, що  ОСОБА_1  проживає  в АДРЕСА_2.  В  АДРЕСА_1   проживають  ОСОБА_3  та ОСОБА_2   та  до  своїх  домоволодінь  вони  мають  спільний  заїзд.  Крім  цього,  ОСОБА_1  має  окремий  заїзд  до   частини  свого  домоволодіння  зі  сторони  вул. Леніна,  що  не  торкається  інтересів  ОСОБА_2, однак   через  вказаний  заїзд  ОСОБА_1  не  має  можливості   проїхати  транспортними засобами  на  город  для  здійснення  господарської  діяльності.

       В  судовому  засіданні  беззаперечно   встановлено, що   спільний  заїзд  до їх  домоволодінь   знаходиться   на  земельній  ділянці  загального користування,  що  підтверджується   листом  Селищенської  сільської  ради  (а.с. 159)  та  тими  обставинами, що  ОСОБА_2    звертався  до  Селищенської  сільської  ради  про  надання  їй  у  приватну  власність  земельної  ділянки,  на  якій   знаходиться  заїзд   біля   присадибної  ділянки  Тарасюк  та  ОСОБА_2,  однак  11.09.2009 року    рішенням  сесії сільської  ради №114  в  задоволенні   заяви  було  відмовлено  та  вказано,  що  земельна  ділянка  є  спільним  заїздом  на  їх  земельні  ділянки (а.с. 82).

     Доводи  ОСОБА_3  та  ОСОБА_2  в   тій  частині,  що  заїзд  до  їх  домоволодіння   являється  їх  власністю  та  входить  до  складу 0,45  га  землі, що  їм   надана  у  приватну  власність  також  спростовується   рішенням  сесії Селищенської  сільської  ради  №114  від 11.09.09 р.  (а.с. 82),    яким   ОСОБА_3  відмовлено  у  наданні  у  приватну власність  саме  цієї  земельної  ділянки, так як  вона  є  спільним  заїздом  та   викопіюванням  (а.с. 32, 61, 161, 165),  де  зображені  земельні   ділянки  сторін  та  земель  загального користування, що  відносяться  до  земель  сільської  ради.

      В  судовому  засіданні  доведено, що  ОСОБА_3  самовільно  встановили  бетонну  конструкцію  перед  в»їздом  до   домоволодіння  ОСОБА_1,  що  зображено  на  фотокартках   (а.с.40-48,  138-143),  що  підтверджую  доводи  ОСОБА_1  про перешкоду   заїжджати  на  своє домогосподарство, тобто  користуватися  власністю.

      Оглядом  фотокарток  (а.с.  40-48, 138-143)  також  встановлено, що  ворота  домоволодіння  ОСОБА_1  знаходяться  впритул  до  огорожі  домоволодіння  ОСОБА_3   та  при   відкритті  ворота   перекривають  вхід (хвіртку)  домоволодіння  ОСОБА_3  та  перешкоджають  відкривати  ворота  для  в»їзду   на  подвір»я,  що  підтверджує  доводи  ОСОБА_3  про  перешкоди  користуватися  власністю.

    Відповідно  до  ст.. 321 ЦК  України  право  власності  є  непорушним, Ніхто  не може бути протиправно  позбавлений  цього права  чи  обмежений  у  його здійсненні.

    Відповідно до ст.. 391 ЦК України  власник  має  право  вимагати  усунення  перешкод  у  здійсненні  ним  права  користування  та  розпоряджання  своїм  майном.

     В  судовому  засіданні   суд  дійшов  висновку, що  сторони  перешкоджають  у  здійсненні  ними  права  користування  та  розпоряджання  своїми домоволодіннями  у   вищезазначений   спосіб,  а  тому  вимоги  в  цій  частині  слід  задовільнити.

     Оцінивши  доводи та  докази  в  справі, суд  вважає, що  в  задоволення  позову  ОСОБА_3  та  ОСОБА_2  до  ОСОБА_1  про  зобов»язання  облаштувати для  себе  окремий  заїзд, як  дозволяє  межовий  контур  садиби  слід  відмовити  з  тих  підстав, що  згідно  листа відділу  містобудування, архітектури  та ЖКГ  райдержадміністрації  (а.с.164)   при  розробці  грунту  при  розширенні  вказаного заїзду  можливий  його обвал  та  руйнування  будівлі  гаража,  що  є  неприпустимим.

    Суд  критично  відноситься  до  доводів  ОСОБА_3, ОСОБА_2  та  їх  адвоката  ОСОБА_12  в  тій  частині, що  проїзд  не  може  належати  до  земель  загального користування, так як  згідно довідки  (а.с.163)  за  період  з 1988 р. до 2004 р.  питання  про затвердження  земель  загального користування  на сесіях сільської  ради  не  розглядалися,  а  тому  такі  землі  не  визначені  з  тих  підстав, що   спірна  земельна  ділянка ( заїзд)  згідно  рішень  сільської  ради  не  належить  сторонам та  іншим  особам, а  відтак,-  належить  органу  місцевого самоврядування, тобто  Селищенській   сільській  раді, що  підтверджує  статус  землі  загального користування.

    Крім  цього,  в  довідці  вказано, що  таке питання  не  розглядалося  за  період  з 1988  до  2004 р., але  воно  могло  розглядатися  у  період, що  не зазначений  у  довідці,  що  не  є  визначальним  для  вирішення  вказаного спору.

    Враховуючи, що  позивачі  відмовилися  від  стягнення  моральної  шкоди, то  в  цій  частині    позовів  справу  слід  закрити,  на  підставі  ст. 174, 205  ЦПК  України,  що  регулюють  вказані  правовідносини.

         Керуючись ст. 212-215 ЦПК України, -

В  И  Р  І  Ш  И  В  :

    Позов   ОСОБА_1  до  ОСОБА_3  та  ОСОБА_2, третя  особа  Селищенська  сільська  рада   про  зобов»язанні  відповідачів   не  чинити  перешкод  у  користування  земельною  ділянкою спільного  користування- заїздом  до  домоволодіння   шляхом  демонтування  залізо-бетонної  конструкції, що  встановлена  на земельній  ділянці  спільного користування- заїзді  до  домоволодіння  в АДРЕСА_2   та  стягнення  судових  витрат  задовільнити  повністю.

          Зобов»язати   ОСОБА_3   та  ОСОБА_2  демонтувати залізо-бетонну  конструкцію, що  встановлена  на  земельній  ділянці  загального користування, а  саме  заїзді  до  домоволодіння  ОСОБА_1  в АДРЕСА_2  зі  сторони  домоволодіння  ОСОБА_2, що розташоване  в  АДРЕСА_1.

         Провадження  в  справі  а  позовом   ОСОБА_1  до  ОСОБА_3   та  ОСОБА_13,  третя  особа  Селищенська сільська рада   в  частині  стягнення  моральної  шкоди  закрити  через  відмову  позивача  від  позову.

        На  користь  ОСОБА_1   стягнути    в  рівних   частках  із  ОСОБА_3  та  ОСОБА_2   судові  витрати:  8 грн. 50 коп.- судового збору, 35  грн.- витрат на  інформаційно- технічне  забезпечення  розгляду  справи,  2500 грн.-  витрат  на  правову  допомогу.

        На  користь  держави  стягнути   в  рівних  частках  із   ОСОБА_3   та   ОСОБА_2  8 грн. 50 коп. судового збору  та  2,00 грн.  на  інформаційно- технічне  забезпечення  розгляду  справи.  

         Позов   ОСОБА_3  та  ОСОБА_2 до ОСОБА_1,   третя  особа  Селищенська  сільська  рада   про  зобов»язання   відповідача  не претендувати  на заїзд  та  не чинити  перешкод  в  його використанні,   облаштуванні  для  себе  окремого  заїзду та  стягнення  моральної  шкоди  задовільнити  частково.

       Зобов»язати    ОСОБА_1   не  чинити  перешкод  у  використанні  земельної  ділянки загального користування- заїзду  до  домоволодіння  ОСОБА_3  та    ОСОБА_2  шляхом  перенесення  воріт   на  два метри  вліво  ( до  свого  гаража)  від  межі  домоволодіння  ОСОБА_2,  що розташоване  в  АДРЕСА_1.

        В  частині  позову  ОСОБА_3  та  ОСОБА_2  до  ОСОБА_1  щодо   облаштування  до  свого домоволодіння  окремого заїзду,   відповідно до  межового контура  садиби   відмовити.

         Провадження  в  справі  за  позовом ОСОБА_3   та  ОСОБА_13  до ОСОБА_1,    третя  особа  Селищенська сільська рада   в  частині  стягнення  моральної  шкоди  закрити  через  відмову  позивача  від  позову.

        На  користь   ОСОБА_3   стягнути    із  ОСОБА_1  судові  витрати:  17   грн.- судового збору   та 37 грн.- витрат на  інформаційно- технічне  забезпечення  розгляду  справи.

         Позовні  вимоги   в  частині   стягнення    на користь  ОСОБА_3  та  ОСОБА_2   із  ОСОБА_1  витрат  на  правову  допомогу   залишити  без  розгляду.  

        Рішення  може  бути  оскаржене  до  апеляційного  суду Вінницької  області  через  Літинський  районний  суд  на  протязі 20-ти  днів  з  дня  подання  заяви  про його

оскарження,  яка  може  бути  подана  протягом 10-ти  днів  з дня  оголошення  рішення.

    Рішення  суду  надруковано в  нарадчій  кімнаті  в  одному  примірнику.

        Суддя: