Справа: 2-212/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

    15 червня 2010 року     Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області в складі:

                головуючого судді – Чаплицького В.В.,

                при секретарі – Дікал О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Орджонікідзе цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду із позовом про стягнення заробітної плати та матеріальної шкоди посилаючись на те, що з 13 червня 2006 року вона працювала на посаді бармена у приватного підприємця ОСОБА_2 На протязі всього часу її роботи у приватного підприємця ОСОБА_2 останньою постійно порушувались умови трудового договору та трудового законодавства, позивачка працювала по 14 годин, їй не надавалася щорічна оплачувана відпустка, з вересня 2008 року відповідачка перестала виплачувати заробітну плату. Такі умови праці не влаштовували позивачку та 13 квітня 2009 року вона була змушена написати заяву про звільнення, однак відповідачка відмовилася звільнити позивачку та не надала відповіді на заяву.

Таким чином, з 13 квітня 2009 року позивачка фактично звільнилась з роботи, однак не отримала розрахунок при звільненні, заборгованість по заробітній платі та трудову книжку.

В судовому засіданні позивачка уточнила позовні вимоги та просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість по заробітній платі за період з вересня 2008 року по 13 квітня 2009 року в сумі 3 258 грн. 00 коп.; середню заробітну плату за час затримки її виплати за період з 13 квітня 2009 року по 20 травня 2010 року в сумі 9 593 грн. 33 коп.; середню заробітну плату за час затримки видачі трудової книжки за період з 13 квітня 2009 року по 20 травня 2010 року в сумі 9 593 грн. 33 коп.; заборгованість за невикористані відпустки в сумі 2 147 грн. 60 коп.; моральну шкоду в сумі 10 000 грн. 00 коп.; витрати на правову допомогу в сумі 2 000 грн. 00 коп.; витрати на розміщення оголошення в ЗМІ в сумі 100 грн. 00 коп.; зобов’язати ОСОБА_2 видати їй трудову книжку з відповідним записом про звільнення за власним бажанням; зобов’язати ОСОБА_2 сплатити внески до Пенсійного фонду України за час роботи позивачки; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на її користь заборгованості по заробітній платі за період з вересня 2008 року по 13 квітня 2009 року в сумі 3 258 грн. 00 коп., середню заробітну плату за час затримки її виплати в сумі 9 593 грн. 33 коп. та середню заробітну плату за час затримки видачі трудової книжки в сумі 9 593 грн. 33 коп.

Відповідачка в попередньому судовому засіданні заперечувала проти заявлених позовних вимог, однак письмових або усних заперечень та доказів в обґрунтування своїх заперечень суду не надала. Крім того, відповідачка неодноразово не з’являлась в судові засідання, однак жодного разу не надала суду документів, які підтверджують поважність причин її неявки у судові засідання. В судовому засіданні 20 травня 2010 року отримавши уточнення до позову, заперечень або будь-яких доказів знов суду не надала. Про час та місце проведення наступного судового засідання була попереджена завчасно, отримавши судову повістку (а.с.63), однак знов не з’явилася у судове засідання не повідомивши завчасно суд про причини неможливості з’явитись у судове засідання.

Крім пояснень позивачки в судовому засіданні були опитані свідки.

Свідок ОСОБА_3 пояснила, що вона працювала в кафе «Пан Піцца»  у ОСОБА_2 з 2007 по 2009 рік, звільнилася 15 травня 2009 року, на місяць пізніше, ніж позивачка. З позивачкою вони змінювали один одного, працювали чотири через чотири дні з 09 години ранку по 23 годину, тобто до пізнього вечора, працювали за трудовим договором, їм повинні були платити мінімальну заробітну плату, але платили завжди на 100 грн. менше. ОСОБА_1 намагалася звільнитися раніше, ще з осені, коли почали не виплачувати заробітну плату, писала заяви на звільнення, але ці заяви не підписувалися, їх просто викидали.13 квітня 2009 року вона знов написала заяву на звільнення. Трудові та санітарні книжки знаходилися в столі в приміщенні кафе. Згодом вони всі зникли зі столу.

Свідок ОСОБА_4 пояснила що ОСОБА_1 є її подруга, в піццерії вона працювала майже п’ять років, графік її роботи був з 9 години по 23 годину. ОСОБА_5 вона барменом, але в її обов’язки входило і прибирання території, робота офіціантки, та робота на кухні. Вона звільнилася приблизно в квітні-травні 2009 року, часто скаржилася, що їй не виплачують заробітну плату.

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що позивачка є її донька. ОСОБА_5 в піццерії  з 9 години ранку до пізнього вечора, працювала всі святкові дні. Їм не виплачували заробітну плату. У її доньки була трудова книжка, але вона залишилась у ОСОБА_2, яка її не видала доньці до теперішнього часу.

Суд, вислухавши пояснення позивачки, заслухавши свідків, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що заявлені позивачкою вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до пояснень позивачки, свідків та наявних у справі доказів судом встановлено, що між позивачкою та приватним підприємцем ОСОБА_2 було укладено трудовий договір № 2489 від 13 червня 2006 року, відповідно до якого позивачка була прийнята на посаду бармена (а.с.4-5). Відповідно до умов договору відповідачка зобов’язана була оплачувати позивачці роботу в розмірі 375 грн. на місяць, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати. Тривалість робочого часу повинен був встановлений відповідно до графіку, однак як вбачається з пояснень позивачки та свідків робочий день становив з 09 години ранку до 23 години вечора.

Також в судовому засіданні встановлено, що позивачка з 13 квітня 2009 року фактично припинила трудові відносини з відповідачкою, що підтверджується поясненнями самої позивачки та свідків. Крім позовної заяви факти, викладені в ній підтверджуються заявою позивачки на ім’я відповідачки від 25 травня 2005 року та ніким не спростовані в судовому засіданні.

В судовому засіданні також встановлені, ніким не спростовані та підтверджені поясненнями свідків ті факти, що з вересня 2008 року позивачка не отримувала заробітну плату, при звільненні з роботи до теперішнього часу не отримала розрахунок по заробітній платі та трудову книжку.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідачки заборгованості по заробітній платі суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 трудового договору № 2489 від 13 червня 2006 року роботодавець зобов’язан був оплачувати позивачці роботу в розмірі 375 грн. на місяць, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.

Позивачка вказує на те, що ОСОБА_2 сплатила їй в рахунок заборгованості по заробітній платі 1 000 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» № 107-VI від 28.12.2007 року встановлено розміри мінімальної заробітної плати, а саме:

- з 01 жовтня 2008 року – 545 грн.,

- з 01 грудня 2008 року – 605 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» № 835-VI від 26.12.2008 року встановлено розміри мінімальної заробітної плати, а саме:

- з 01 січня 2009 року – 605 грн.,

- з 01 квітня 2009 року – 625 грн.,

- з 01 липня 2009 року – 630 грн.,

- з 01 жовтня 2009 року – 650 грн.,

- з 01 грудня 2009 року – 669 грн.

    Відповідно до Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати на 2010 рік» № 1646-VI встановлено розміри мінімальної заробітної плати , а саме:

- з 01 січня 2010 року – 869 грн.;

- з 01 квітня 2010 року – 884 грн.

Таким чином, суд вважає, що відповідачка, порушуючи законодавство про працю не виплатила позивачці заробітну плату  за період з вересня 2008 року по 13 квітня 2009 року в розмірі 3 305 грн. 00 коп., а саме:

- за вересень 2008 року – 525 грн.,

- за жовтень-листопад 2008 року – (545 х 2) – 1 090 грн.,

- за грудень 2008 року – 605 грн.,

- за січень-березень 2009 року (605 х 3) – 1 815 грн.,

- з 01 квітня по 13 квітня 2009 року (625 / 30 х 13) – 270 грн,

всього в розмірі 4 305 грн. – 1 000 грн., сплачених відповідачкою.

    Однак, позивачка наполягала на стягненні саме суми 3 285 грн., таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивачки не виходячи за межі заявлених позовних вимог в сумі 3 285 грн. 00 коп.

     Вирішуючи питання про стягнення з відповідачки середньої заробітної плати за час затримки її виплати за період з 13 квітня 2009 року по 20 травня 2010 року суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до вимог ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачка не отримала розрахунок при звільненні 13 квітня 2009 року по теперішній час.

Враховуючи положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» № 107-VI від 28.12.2007 року, Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» № 835-VI від 26.12.2008 року, Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати на 2010 рік» № 1646-VI, суд вважає, що відповідачка, порушивши законодавство про працю повинна виплатити позивачці середню заробітну плату за час затримки її виплати за період з 13 квітня 2009 року по 20 травня 2010 року, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, яку повинна була отримувати позивачка, встановленої умовами трудового договору в сумі 9 599 грн., а саме:

- з 13 квітня 2009 року по 30 квітня 2009 року – (625 / 30 х 17) – 354 грн.;

- за травень-червень 2009 року – (625 х 2) – 1 250 грн.;

- за липень-вересень 2009 року – (630 х 3) – 1 890 грн.;

- за жовтень-листопад 2009 року – (650 х 2) – 1 300 грн.;

- за грудень 2009 року – 744 грн.;

- за січень-березень 2010 року – (869 х 3) – 2 607 грн.;

- з 01 квітня 2010 року по 20 травня 2010 року – 884  + (884 / 31 х 20) – 884 + 570 – 1 454 грн.

    Однак, позивачка наполягала на стягненні саме суми 9 593 грн., таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивачки не виходячи за межі заявлених позовних вимог в сумі 9 593 грн. 00 коп.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідачки середньої заробітної плати за час затримки видачі трудової книжки за період з 13 квітня 2009 року по 20 травня 2010 року суд зазначає наступне.

Виходячи з положень ст.ст.47, 235 КЗпП України суд вважає, що ці позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розмір суд керується положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» № 107-VI від 28.12.2007 року, Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» № 835-VI від 26.12.2008 року, Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати на 2010 рік» № 1646-VI, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, яку повинна була отримувати позивачка, встановленої умовами трудового договору.

За аналогією розрахунку середньої заробітної плати за час затримки її виплати за період з 13 квітня 2009 року по 20 травня 2010 року суд вважає, що сума середньої заробітної плати за час затримки видачі трудової книжки становить 9 599 грн., однак позивачка наполягала на стягненні саме суми 9 593 грн., таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивачки не виходячи за межі заявлених позовних вимог в сумі 9 593 грн. 00 коп.

Щодо заявлених вимог позивачки про стягнення з відповідачки заборгованості за невикористані відпустки в сумі 2 147 грн. 60 коп. суд зазначає наступне.

Як самою позивачкою так і свідками не було підтверджено те, що позивачці на протязі 2006-2008 років не було надано відпусток, будь-яких клопотань про забезпечення доказів та витребування таких доказів щодо підтвердження позовних вимог в цій частині до суду не надходило, крім того суду не надано обґрунтування розрахунку суми заборгованості за невикористані відпустки.

Таким чином у суду немає законних підстав для задоволення позову в цій частині.

Вирішуючи питання про задоволення позовних вимог в частині стягнення на користь позивачки моральної шкоди, суд вважає, що такі вимоги підлягають частковому задоволенню, та зазначає наступне.

Відповідно до статті 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, суд виходячи із глибини душевних страждань позивачки пов’язаних із порушенням її законних прав на оплату праці, виходячи із принципів розумності та справедливості, вважає, що сума відшкодування завданої моральної шкоди підлягає в розмірі 1 000 грн.

Розглянувши питання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу суд вважає, що в цій частині позовні вимоги підлягають повному задоволенню, виходячи з положень гл.8 ЦПК України, а саме.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.79 ЦПК України до судових витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивачкою підтверджено факт оплати юридичних послуг відповідно до рахунку фактури № 085 від 19 жовтня 2009 року (а.с.29).

Крім того, позивачкою було оплачено надання оголошення в ЗМІ щодо виклику у судове засідання відповідачки (а.с.58), таким чином суд вважає, що позовні вимоги про стягнення витрат за оголошення в ЗМІ також підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про зобов’язання відповідачки видати позивачці трудову книжку суд задовольняє такі вимоги.

Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачка не відреагувавши на заяву позивачки про звільнення з роботі за власним бажанням не тільки не здійснила розрахунок із позивачкою, але й не видала на руки позивачці трудову книжку, таким чином суд вважає за необхідним зобов’язати відповідачку видати трудову книжку ОСОБА_1 з відповідним записом про звільнення за власним бажанням.

Вирішуючи питання про зобов’язання відповідача сплатити до Пенсійного фонду України внески за час роботи позивачки суд зазначає наступне.

Обов’язок сплати податків та обов’язкових внесків суб’єкт господарювання несе перед державою. Контроль за дотриманням пенсійного законодавства щодо нарахування та сплати пенсійних внесків покладено відповідно на Пенсійний фонд України в особі його регіональних управлінь.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Частиною 2 ст.3 ЦПК України передбачено можливість звернення до суду органів, яким надано право захищати державні інтереси.

Таким чином, якщо управлінням Пенсійного фонду України в м.Орджонікідзе буде встановлено порушення при нарахуванні та сплаті пенсійних внесків до Пенсійного фонду України, цей орган має право звернутися до суду в загальному порядку, передбаченому діючим законодавством.

Крім того, відповідно до п.2 ч.1 ст.367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Однак, ч.2 ст.367 ЦПК України допускається негайне виконання рішення суду у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні працівникові виплати заробітної плати.

Таким чином, суд вважає за можливим допустити негайне виконання рішення суду, але не в межах заявлених позивачкою вимог щодо негайного виконання рішення, а лише в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки заборгованості по заробітній платі за період з вересня 2008 року по 13 квітня 2009 року , яка становить - 3 258 грн. 00 коп.

Для задоволення позовних вимог щодо негайного виконання рішення суду в частині стягнення з відповідачки середньої заробітної плати за час затримки її виплати та за час затримки видачі трудової книжки за період з 13 квітня 2009 року по 20 травня 2010 року, у суду не має законних підстав.

Суд вважає, що в цій частині позовні вимоги позивачки слід залишити без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.47, 116, 117, 232, 235, 2371 КЗпП України ст.ст. 10, 11, 60, 81, 89, 207, 209, 211-215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з вересня 2008 року по 13 квітня 2009 року в сумі 3 258 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки її виплати за період з 13 квітня 2009 року по 20 травня 2010 року в сумі 9 593 грн. 33 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки видачі трудової книжки за період з 13 квітня 2009 року по 20 травня 2010 року в сумі 9 593 грн. 33 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди суму 1 000 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 2 000 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на розміщення оголошення в ЗМІ в сумі 100 грн. 00 коп.

Зобов’язати ОСОБА_2 видати трудову книжку ОСОБА_1 з відповідним записом про звільнення за власним бажанням.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за період з вересня 2008 року по 13 квітня 2009 року в сумі 3 258 грн. 00 коп.

В частині зобов’язання сплатити внески до Пенсійного фонду України ОСОБА_2 за час роботи ОСОБА_1 позовні вимоги залишити без розгляду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий сбір в сумі 226 грн. 44 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий сбір в сумі 17 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Орджонікідзевський міський суд шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги

Повний текст рішення виготовлено та підписано суддею 21 червня 2010 року.

Суддя Орджонікідзевського

міського суду Дніпропетровської області                                   В.В.Чаплицький