Справа № 2-а-2097
2010 рік
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2010 року
Суддя Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Баранов В.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Мелітополі адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Мелітопольському районі Запорізької області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги “Дітям війни”,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області із позовом до відповідача про відновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 р. по 01.02.2008 року, та просить стягнути з відповідача на її користь недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01.01.2006 року по 01.01.2009 року, в сумі 3887,10 грн. В обґрунтування позову посилається на те, що вона , ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно зі ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, має соціальний статус “дитина війни” та їй згідно з ст.6 вказаного Закону з 01.01.2006 року повинна була щомісячно виплачуватися соціальна допомога в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. В 2006-2007 роках позивачеві така допомога не виплачувалась. Законом України від 20.12.2005 року “Про державний бюджет України на 2006 рік” та ст.71 п.12 Закону України від 19.12.2006 року “Про державний бюджет України на 2007 рік” Верховна Рада України призупинила дію ст.6 розділу 2 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Однак, Конституційний Суд України своїм рішенням від 09.07.2007 року визнав такими, що не відповідають Конституції України та є неконституційними положення Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, якими зупинено дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року, а також положення ст.71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” визнані неконституційними. Рішення Конституційного суду по цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дій положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Зазначене рішення є обов’язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути оскаржені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Згідно з ч.2 ст.19 та ч.3 ст.22 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України. При прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. Враховуючи вищевикладене, позивач вказує, що невиплата ї й підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” є протиправною і такою, що суперечить Конституції та Законам України, а також практиці Європейського суду. Розмір підвищення відповідно до ст.6 вказаного закону становить 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Згідно із Законом України “Про державний бюджет України на 2006 рік”, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив з 01 січня 2006 року 350 грн., з 01 квітня 2006 року – 359 грн., з 01 жовтня 2006 року – 366 грн.. Згідно із Законом України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив з 01 січня 2007 року – 380 грн., з 01 квітня 2007 року - 406 грн., з 01 жовтня 2007 року – 411 грн. Відповідно до ст.58 Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України” прожитковий мінімум осіб, які втратили працездатність складає: з 1 січня – 470 грн., з 1 квітня – 481 грн., з 1 липня – 482 грн., з 1 жовтня – 498 грн. Таким чином, позивач вказує, що сума невиплаченої ї й соціальної допомоги за 2006-2007 роки становить 2733 грн. 30 коп. Крім того, з початку 2008 року позивач отримувала соціальну допомогу у розмірі 10% від мінімальної пенсії за віком, що, на її думку, також є порушенням її прав на отримання соціальної допомоги у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком. У 2008 році позивачу за перший квартал повинні були виплачувати по 141 грн., а виплатили по 47 грн., тобто не доплачено 282 грн.; за другий квартал – по 144,30 грн. за кожний місяць, а виплатили по 48,10 грн., тобто не доплачено 288,60 грн.; за третій квартал – по 144,60 грн. за кожний місяць, а виплатили по 48,20 грн., тобто не доплачено 289,20 грн.; за четвертий квартал 2008 року повинні були виплачувати по 149,40 грн. за кожний місяць, а виплатили по 49,80 грн., тобто не доплачено 298,80 грн. Таким чином, позивач зазначає, що загалом за 2008 рік їй не доплачено соціальну допомогу у розмірі 1158,60 грн. Загальна сума недоплати за період з 2006 по 2008 роки складає 3887,10 грн. Позивач зазначає, що про належні їй як дитині війни виплати її повідомлено не було, про факт порушення своїх прав вона дізналася лише після висвітлення зазначених подій у ЗМІ у зв’язку з ухваленням відповідного рішення Конституційним судом України 09.07.2007 року, тому просить поновити їй пропущений строк звернення до суду з позовом за період з 01.01.2006 р. по 01.02.2008 р. та стягнути з відповідача на її користь недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни з 01.01.2006 року по 01.01.2009 р. в розмірі 3887,10 грн.
Позивач в судове засідання не з’явилася, в матеріалах справи є її клопотання, в якому вона просила слухати справу за її відсутності у зв’язку з похилим віком та станом здоров’я.
Представник відповідача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, а також заперечення проти позову, вказуючи на те, що законодавством не була передбачена виплата підвищень дітям війни в 2006 році. Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України норми п.12 ст.71 та ст.111 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, а рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10/рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції норми п.41 розділу ІІ Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік”. Відповідно до вимог ч.2 ст.152 Конституції України, закони, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Оскільки дані питання пов’язані з рішеннями Конституційного Суду України, то тільки з часу прийняття таких рішень в 2007 році (з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р.) та в 2008 році (з 22.05.2008 року) особи зі статусом дітей війни мають право на підвищення на 30 % мінімальної пенсії за віком. Органами ПФУ виплачується підвищення до пенсії дітям війни в 2009 році у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 р., а саме з 22.05.2008 р. – по 48,1 грн., з 01.07.2008 р. – по 48,2 грн., з 01.10.2008 р. – по 49,8 грн. Вимоги позивача про нарахування підвищення до пенсії як дитині війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії для непрацездатних осіб, не відповідають статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. № 1058, якою встановлено, що розмір мінімальної пенсії за віком застосовується виключно до пенсій, що призначаються на умовах цього закону, іншої величини, з якої мало б обчислюватись вказане підвищення, законодавством не встановлено. Таким чином, виконуючи вимоги постанови КМУ № 530, органи Пенсійного фонду України діють відповідно до Конституції України та чинного законодавства, тому представник позивача просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
З урахуванням того, що сторони просять розглядати справу за їх відсутності, вважаю можливим розглянути справу в порядку письмового провадження відповідно до ч.3 ст.122 КАС України, на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, вважаю, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 дійсно відповідно до абз.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має статус “Дитина війни”, що також підтверджується штампом в копії її пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 /а.с.5/.
Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Законом України “Про державний бюджет на 2007 рік” дію цієї статті зупинено, а Законом України “Про державний бюджет на 2008 рік” ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладена в такій редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.”
Право позивача на отримання соціальної допомоги відповідачем не оспорюється. Посилання відповідача на те, що Законом України про державний бюджет на 2007 р. дія правової норми про виплату дітям війни соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком була зупинена, не було розроблено механізм виплати цієї допомоги та не були передбачені кошти на ці витрати в державному бюджеті, а також про те, що Законом України „Про державний бюджет на 2008 рік” встановлено інші розміри надбавки до пенсії дітям війни і вони зараз виплачуються, безпідставні, оскільки, відповідно до ст.22 Конституції України звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається.
Відсутність коштів на виплату грошової допомоги не позбавляє осіб, яким вона повинна виплачуватись, права на таку допомогу. Законом „Про соціальний захист дітей війни” не передбачено обмеження таких виплат наявністю певних коштів чи фінансування.
Конституційний Суд України своїми рішеннями № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р. та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. визнав неконституційними положення Закону України “Про державний бюджет на 2007 рік” та Закону України “Про державний бюджет на 2008 рік” в частині зупинення дії ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та зміни розміру соціальної допомоги в 2008 році.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї, а також практику Європейського суду як джерело права.
Згідно зі ст.1 Протоколу № 1 до зазначеної Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Борги розглядаються у сенсі поняття “власність”, яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції, і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежать від формальної кваліфікації у національному законодавстві. Борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права” і, таким чином, також як власність.
Доводи відповідача відносно відсутності фінансових можливостей держави для обчислення та виплати підвищення до пенсії особам – “дітям війни” не можуть вважатись обґрунтованими, тому що Європейський суд з прав людини при розгляді справи “Кечко проти України” зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати з державного бюджету; держава може вводити, припиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всіх вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними, у зв’язку з чим Європейський суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів – Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно якого встановлені надбавки з бюджету і який є діючим, та Закону України “Про державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього закону, на думку Уряду України, превалювали. Європейський суд не прийняв і аргументи Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Тому доводи стосовно відсутності фінансових можливостей держави для обчислення та виплати підвищення до пенсії особам – “дітям війни” не можуть вважатися обґрунтованими.
Таким чином, після прийняття рішення Конституційним судом України відповідач повинен був здійснити перерахунок пенсії позивача та здійснити виплату у розмірах, передбачених Законом. Однак, відповідачем, в порушення ч.5 ст.124 Конституції України, якою передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України, зазначене рішення Конституційного суду України не виконано. З матеріалів справи вбачається, що відповідач будь-яких дій, пов’язаних з перерахунком пенсії позивачу в частині підвищення пенсії відповідно до положень ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” не здійснював, а також не проводив виплату.
Крім того, посилання відповідача на відсутність бюджетних коштів не може бути взято до уваги з огляду на те, що ст.69 Закону України “Про Конституційний Суд України” встановлено, що рішення і висновки Конституційного Суду України є обов’язковими для виконання.
При вирішенні питання про застосування строку позовної давності, виходжу з наступного.
Позивач просила суд поновити їй строк для звернення до суду за період з 01.01.2006 року по 01.02.2008 року.
Згідно з ч.2 ст.99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач вказує, що пропустила строк звернення до суду з поважних причин і тому пропущений строк їй слід поновити, оскільки Законом України “Про державний бюджет на 2007 р.” було зупинено дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” і тільки після прийняття рішення Конституційним Судом України 09.07.2007 р. позивач могла дізнатись про порушення її законних прав на отримання соціальної допомоги за 2007 рік. Фактично вона дізналася про це рішення пізніше, а саме після висвітлення зазначених подій засобами масової інформації.
Однак, позивач звернулася до суду з позовом тільки 16.03.2009 року, не надала суду доказів того, що пропустила строк позовної давності з поважних причин, тому вважаю, що вимоги позивача про відновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів з 01.01.2006 року задоволенню не підлягають.
Оскільки під час судового розгляду було встановлено, що відповідачем протиправно не нараховувалася та не виплачувалася позивачу допомога у встановленому законом розмірі, відповідно до ч.1 ст.2 та ч.2 ст.11 КАС України, а також зважаючи на підстави та зміст позовних вимог, вважаю можливим для повного захисту прав позивачки вийти з межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу підвищення пенсії відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Таким чином, вважаю, що позов підлягає задоволенню в частині зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” після прийняття рішення Конституційного суду України 22.05.2008 року, в межах строку позовної давності, тобто за період з 22.05.2008 року по 01.01.2009 року.
Керуючись ст.ст.11, 71, 94, 99, 161 КАС України, Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”,
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Мелітопольському районі Запорізької області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги “Дітям війни” задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Мелітопольському районі Запорізької області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 підвищення пенсії відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Мелітопольському районі Запорізької області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 підвищення пенсії відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період.
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Мелітопольський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної заяви протягом десяти днів з дати ознайомлення з постановою в повному обсязі, а потім апеляційної скарги на постанову суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в десятиденний строк без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, з подачею копії апеляційної скарги до апеляційного суду.
СУДДЯ В.І.БАРАНОВ