ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2007 р. | № 2-2/2304-07 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Подоляк О.А. |
суддів : | Кузьменка М.В., Самусенко С.С., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги | ЗАТ “Страхова компанія “Юпітер-М” |
на постанову | від 12.06.2007 р. Севастопольського апеляційного господарського суду |
у справі | № 2-2/2304-2007 |
за позовом | Акціонерного банку “Експрес-Банк” в особі Кримської філії |
до | ТОВ “Транс-Тур”; ЗАТ “Страхова компанія “Юпітер-М”; ТОВ “Аеропорт “Бельбек”; ТОВ “Аероміст “Севастополь” |
про | стягнення 1138617,19 грн. |
за участю представників: |
від позивача | - Золотарьов О.Д. |
від відповідача-1 | - не з’явились |
від відповідача-2 | - Мазурова М.В., Змієвська С.О. |
від відповідача-3 | - не з’явились |
від відповідача-4 | - не з’явились |
В С Т А Н О В И В:
В січні 2007 р. Акціонерний банк “Експрес-Банк” в особі Кримської філії (надалі –Банк) звернувся до суду з позовом до ТОВ “Транс-Тур”, ЗАТ “Страхова компанія “Юпітер-М” (надалі –Компанія), ТОВ “Аеропорт “Бельбек”, ТОВ “Аероміст “Севастополь” з вимогами про стягнення солідарно 1138617,19 грн. заборгованості за кредитним договором № 267-05/КЛ від 04.07.2005 р., з мотивів порушення ТОВ “Транс-Тур” грошових зобов’язань за цим договором і виникнення у поручителів (згідно договорів поруки № 267-05/П і № 267-05/П1 від 04.07.2005 р.), та Компанії (згідно договору добровільного страхування кредитів від 04.07.2005 р.) зобов’язань по погашенню заборгованості за кредитним договором.
За наслідком уточнення позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України Банк просив суд стягнути з Компанії 1099671,22 грн., а з ТОВ “Транс-Тур” –59527,98 грн. на викладених в позовній заяві підставах.
Компанія проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на відсутність у Банку права вимоги до неї у відповідності до договору добровільного страхування кредитів від 04.07.2005 р.
ТОВ “Аеропорт “Бельбек” у відзиві на позов вказував на готовність виконати договір поруки № 267-05/П1 від 04.07.2005 р. та погасити заборгованість ТОВ “Транс-Тур” за кредитним договором № 267-05/КЛ від 04.07.2005 р. в передбачені строки після офіційного повідомлення та надання розрахунку про розмір заборгованості за кредитом і платіжних реквізитів кредитора.
За наслідком подання заяви про уточнення позовних вимог, Банк просив суд стягнути з Компанії 1000000 грн. простроченої кредитної заборгованості та 99671,22 грн. прострочених відсотків за користування кредитом, а також стягнути з ТОВ “Транс-Тур” 52909,59 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту та 6618,39 грн. пені за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом.
Рішенням господарського суду АР Крим від 03-17.04.2007 р. (суддя Толпиго В.І.) позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ “Транс-Тур” на користь Банку 59527,98 грн. пені; в частині стягнення з Компанії 1099671,22 грн. страхового відшкодування в позові відмовлено; ТОВ “Аеропорт “Бельбек” та ТОВ “Аероміст “Севастополь” виключено із числа відповідачів у даній справі.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.06.2007 р. (судді: Горошко Н.П., Гоголь Ю.М., Прокопанич Г.К.) рішення господарського суду АР Крим від 03-17.04.2007 р. змінено: в частині вимог до Компанії рішення скасовано, стягнуто з Компанії на користь Банку 1099671,22 грн. страхового відшкодування; в іншій частині рішення залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою, Компанія звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.
Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.
Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 04.07.2005 р. між Банком (кредитор) та ТОВ “Транс-Тур” (кредитоотримувач) укладено кредитний договір № 267-05/КЛ, відповідно до умов якого кредитор відкриває кредитоотримувачу відновлювальну кредитну лінію в поточну діяльність з лімітом максимальної заборгованості 1000000 грн. на строк з 04.07.2005 р. по 23.12.2006 р. зі сплатою 22 % річних. В пункті 3.1 кредитного договору у якості забезпечення виконання зобов’язань за ним наведені: договір № 77/03/05 від 04.03.2005 р., укладений з Фірмою KNOSSOS TRAVEL LTD (Кіпр) на послуги по організації авіаперевезень по програмі турів вихідного дня; договір поруки № 267-05/П від 01.07.2005 р., укладений з ТОВ “Аероміст “Севастополь”; договір поруки № 267-05/П1 від 01.07.2005 р., укладений з ТОВ “Аеропорт “Бельбек”; договір поруки № 267-05/П2 від 01.07.2005 р., укладений з фізичною особою Цукановим О.В.; договір поруки № 267-05/П3 від 01.07.2005 р., укладений з фізичною особою Тихоновською М.О.; договір страхування кредитних ризиків банку в частині непогашення кредиту та процентів, укладений з Компанією.
Судами досліджено, що 04.07.2005 р. між Компанією (страховик) та ТОВ “Транс-Тур” (страхувальник) укладено договір добровільного страхування кредитів (надалі –Договір страхування) на користь Банку (вигодонабувач), об’єктом страхування за яким визначено: майнові інтереси страхувальника, які не суперечать законодавству України, пов’язані зі збитками, що завдані вигодонабувачу внаслідок повного або часткового неповернення страхувальником суми кредиту та (або) відсотків за користування кредитом на умовах, встановлених діючим Кредитним договором, який укладений між страхувальником та вигодонабувачем (пункт 1.1). Предметом Договору страхування є майнові інтереси страхувальника, пов’язані з повною або частковою втратою ним коштів, в результаті неповернення ним вигодонабувачу суми кредиту та (або) відсотків за користування ним на умовах, обумовлених діючим кредитним договором, який укладений між страхувальником та вигодонабувачем (пункт 2.1).
Відповідно до положень розділу 4 Договору страхування страховим випадком за договором є факт завдання збитків вигодонабувачу внаслідок невиконання страхувальником своїх зобов’язань перед ним по поверненню суми кредиту та (або) відсотків за користування кредитом (в строки та на умовах, передбачених кредитним договором № 267-05/КЛ від 04.07.2005 р.) внаслідок таких причин: неплатоспроможності; банкрутства страхувальника; умисного невиконання, неналежного виконання страхувальником зобов’язань за договором кредиту; неможливості виконання страхувальником своїх зобов’язань за договором кредиту в результаті форс-мажорних обставин.
Приймаючи рішення та постанову судами не досліджені належним чином обставини настання (ненастання) страхового випадку.
Матеріали справи не містять доказів неповернення грошових коштів за кредитною угодою, актів перевірок про цільове використання кредитних коштів, виписок банку про рух грошових коштів в період дії кредитного договору та інші докази, які підтверджують розмір збитків, завданих вигодонабувачу внаслідок невиконання страхувальником зобов’язань за кредитним договором.
Відповідно до п. 10.1 Договору страхування та Правил добровільного страхування кредитів, страхове відшкодування виплачується страховиком на підставі заяви страхувальника і на підставі страхового акту після отримання всіх необхідних документів по страховому випадку і відповідно до згаданих Правил.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач не надав суду доказів повідомлення страхувальником страховика про настання страхового випадку, звернення страхувальника - ТОВ “Транс-Тур” із заявою до Компанії про виплату страхового відшкодування, надання відповідних документів, не представив доказів складання страхового акту.
Судами не враховано, що в Договорі страхування не передбачено право вигодонабувача (позивач) звертатися до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування. В свою чергу, 16.08.2006 р. Банк звертався до ТОВ “Транс-Тур” з листом, в якому просив звернутися до Компанії із заявою про настання страхового випадку по кредитному договору чи самостійно погасити заборгованість.
Страхувальник (ТОВ “Транс-Тур”) і поручитель Цуканов О.В. (він же засновник ТОВ “Транс-Тур”) в листі до Компанії повідомили, що претензій до Договору страхування та до Компанії не мають і обов’язки перед Банком виконують самостійно.
Також, ТОВ “Аеропорт “Бельбек” (засновником якого являється Цуканов О.В.) зобов’язався виконати договір поруки № 267-05/П1 та перерахувати заборгованість за кредитним договором в передбачені договором поруки строки після офіційного повідомлення і подання розрахунку заборгованості по кредиту і платіжних реквізитів кредитора.
Відповідні листи містяться в матеріалах справи.
Проте, суди не звернули уваги на вказані обставини, належну оцінку їм не надали.
За таких обставин, прийняті у справі рішення та постанову не можна визнати законними та обґрунтованими.
Відповідно до ч. 3 ст. 43 ГПК України господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку для дотримання згаданих положень та належного дослідження спірних відносин сторін, суду слід було залучити до участі в справі й інших осіб, які забезпечили виконання зобов’язань за кредитним договором (п. 3.1 кредитного договору № 267-05/КЛ від 04.07.2005 р.). Зокрема, суд не позбавлений був можливості залучити до участі в справі в якості третіх осіб фізичних осіб Тихоновську М.О. та Цуканова О.В.
Неповне дослідження фактичних обставин та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.
Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.
Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 1117 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ЗАТ “Страхова компанія “Юпітер-М” задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.06.2007 р. та рішення господарського суду АР Крим від 03-17.04.2007 р. у справі № 2-2/2304-2007 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду АР Крим.
Головуючий, суддя О. Подоляк
С у д д і: М. Кузьменко
С. Самусенко