Справа № 2 - 174/10

  РІШЕННЯ

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня  2010 р.                         Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

в складі:   головуючого судді: Слюсар Л.П.

                  при секретарі : Карпенко І.Ю.            

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпропетровську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, та її в інтересах малолітнього  сина ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення про вселення в квартиру,  суд -

ВСТАНОВИВ:

    В липні 2009 року позивачка  звернулася до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3, та її в інтересах малолітнього  сина ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення про вселення в квартиру  АДРЕСА_1 . В ході розгляду справи позовні вимоги були уточнені.   В обґрунтування позовних вимог  позивачка в позовній заяві, уточненій позовній заяві, та позивачка   і  представник позивачки в ході судового засідання   посилалися на те, що спірна  квартира   належить  позивачці на праві власності  на підставі договору  купівлі – продажу  від 11 лютого 1999 року. Зазначена квартира складається із однієї  житлової кімнати площею 15,6 кв.м., загальною 28,8 кв.м.   Оскільки  позивачка  має в приватній власності  приватний будинок,  то в квартирі  проживала лише  в холодні пори року.   Весною 2008 року її онук, відповідач по справі та його дружина попросили  позивачку тимчасово пожити  в квартирі,  так як  в них  виникали постійні сварки з батьками.  А оскільки влітку квартирою  позивачка не користувалася то вона  дозволила їм  тимчасово  проживати в належній їй квартирі.  Відповідачі разом з малолітнім сином  ОСОБА_4, 04 грудня 2007 року  вселилися в квартиру.  Восени позивачка  попросила відповідачів  звільнити помешкання, однак вони  вказали, що виселятися не мають наміру.  Відповідачі мають постійну реєстрацію та постійне  місце помешкання в м. Дніпропетровську, а в спірній квартирі проживають тимчасово.     Просили суд усунути перешкоди  в користуванні належній  ОСОБА_1  на праві власності квартири  за адресою: АДРЕСА_1  шляхом   виселення  ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4  без надання іншого жилого приміщення  та просили  вселити ОСОБА_1  в квартиру АДРЕСА_1

    Відповідачі  та їх представник  в судовому засіданні позовні вимоги не визнали. Вказали про те, що позивачка обіцяла  подарувати спірну квартиру, своєму онукові відповідачу  по справі ОСОБА_2. Тому заселившись в квартиру, вони здійснили ремонт на який затратили чималі кошти. Однак  замість того, щоб подарувати квартиру  позивачка  стала вимагати, щоб вони звільнили квартиру.  Просили в позові відмовити.  

 Суд, вислухавши пояснення  позивачки,  представника позивачки, відповідачів, представника відповідачів,    вивчивши матеріали справи, вважає, що  позовна заява   підлягає задоволенню   з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно     ксерокопії договору купівлі-продажу, біржова угода,   від 11 лютого 1999 року   ОСОБА_1  придбала  квартиру  АДРЕСА_1  Право власності зареєстровано в КП ДМБТІ 22.03.1999 року   в реєстрову книгу  №491п за реєстровим номером 1224-460 ( а.с.9).    Відповідно до технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1,   квартира  однокімнатна (а.с. 10-12).

Оскільки оригінал  договору – купівлі було втрачено, а Товарної біржі « Нове століття» більше шести років не існує, то  ОСОБА_1 звернулася до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою, про визнання права власності на квартиру.  Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.09.2008 року  визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1  

Як встановлено в судовому засіданні, про що не заперечували сторони по справі, відповідач  ОСОБА_2  є онуком позивачки,   з її дозволу  він разом із своєю сім’єю – дружиною  ОСОБА_3  та  малолітнім сином  ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 року,  народження    в 2008 році  вселилися в спірну квартиру АДРЕСА_1 та  здійснили в ній ремонт.

Відповідно до  ч.1 ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у  справі не підлягають доказуванню.

 Як пояснила  позивачка вона дозволила онуку із сім’єю  тимчасово проживати в її квартирі,   квартирну плату  та плату за комунальні платежі вони не оплачували,  однак вони  викинули її речі з квартири,  та вона не має  доступу в свою квартиру і не має від неї ключів.  На даний час вона хворіє,  не в змозі  оплачувати  комунальні платежі за будинок та квартиру,  будинок потребує ремонту, вона  бажає  розпорядитися своїм майном та  проживати в своїй квартирі, а відповідачі перешкоджають їй.  

Як вбачається із наданої  ОСОБА_1  постановою   Індустріальному РВ ДМУ ГУМВС України  в  Дніпропетровській області від 22.06.2009 року  про відмову в порушені кримінальної справи,  відповідач   ОСОБА_2 не бажає добровільно виїжджати  з квартири позивачки ( а.с.14).        

  Суд не може прийняти до уваги твердження відповідачів про те, що позивачка  мала намір подарувати спірну квартиру своєму онукові,  по що могли засвідчити свідки, а саме сусіди, оскільки  договір дарування між сторонами   не укладався, про що також не заперечували сторони.

 Також суд не може прийняти твердження відповідачів  про те, що  свідки могли  засвідчити   відсутність речей в квартирі,  які начебто були ними знищені, оскільки  предметом позовної заяви є  усунення перешкод  в користуванні квартирою  та вселення власника квартири, а не відшкодування  завданої  шкоди.  

Як вбачається  із паспорту   ОСОБА_2 він  зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_2 ( а.с. 33).

Відповідно до паспорту  ОСОБА_3 вона зареєстрована за адресою:  АДРЕСА_3 ( а.с.34), тобто відповідачі  мають інше  постійне місце  проживання.    

Представником позивача  було заявлено клопотання щодо допиту свідків, однак в судовому  засіданні позивачка  зняла заявлене клопотання і не наполягав на допиті свідків.

 Як встановлено в судовому засіданні договір найму ( оренди) житла між сторонами не укладався, із-за дій відповідачів   ОСОБА_1   позбавлена можливості здійснювати своє право  розпоряджатися майном, що належить їй на праві власності.

 Згідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.  Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконання обов’язків власник  зобов’язаний додержуватися моральних засад  суспільства.

 Відповідно до ст.391 ЦК України  власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Права власника квартири визначені ст.383 ЦК України, яка передбачає право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб в розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливо лише з підстав, передбачених законом.

    Оскільки відповідачі перешкоджають позивачці  належним чином володіти  та користуватися належним їй на праві власності квартирою, то  суд вважає, що вимоги позивачки найшли своє підтвердження в судовому засіданні і підлягають задоволенню.

 У відповідності зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи  не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.  

Відповідно до ст.88 ЦПК України із відповідачів підлягають стягненню солідарно  на користь позивачки понесені судові витрати по справі  в розмірі  45 грн.50 коп.  та на користь держави судовий збір в розмірі 8 грн. 50 коп.  

Керуючись ст. 41 Конституції України, Постановою  Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 р. № 20 та «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок» від 04.10.1991 р. № 7, ст.319, 383, 386, 391 ЦК України  ст.ст.98 ЖК України  ст.ст.3,7, 11, 15, 60,88, 212-215  ЦПК України, -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги   ОСОБА_1   – задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди  у користуванні та розпорядженні  належній їй на праві власності  квартири  АДРЕСА_1  шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3  та  ОСОБА_4   із  квартири  АДРЕСА_1 без  надання іншого жилого приміщення.

Вселити  ОСОБА_1  в квартиру  АДРЕСА_1.

Стягнути із ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі в розмірі 45 грн. 50 коп.

Стягнути  із ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь держави  судовий збір в розмірі 8 грн. 50 коп.

   Рішення може  бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд, шляхом подачі у 10-ти денний строк, з дня проголошення рішення, заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги, або без подання заяви про апеляційне оскарження, шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 10-ти днів з дня проголошення рішення.

    Суддя:                                                                Л.П.Слюсар