Справа № 2-986/2010  року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 4 червня 2010 року                     м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області  в складі:

головуючого-судді:          Антоняк Т. М.

секретаря:              Барабаш М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк” про визнання недійсним кредитного договору та договору застави майнових прав, суд –

встановив:

 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк » з вимогою про визнання недійсним кредитного договору  №IFK0GB00000004, укладеного 29 серпня 2005 року, між її чоловіком ОСОБА_2 та відповідачем, а також з вимогою про визнання недійсним договору застави майнових прав №IFK0GB00000004Д1, укладеного 29 серпня 2005 року між її чоловіком ОСОБА_2 та  відповідачем.

      В судовому засіданні представник позивача позов підтримав , та суду пояснив, що кредитний договір №IFK0GB00000004 та договір застави майнових прав №IFK0GB00000004Д1, які були укладені 29 серпня 2005 року між чоловіком його довірительки — ОСОБА_2  та відповідачем, слід визнати недійсними, оскільки укладені без згоди одного з подружжя, а саме ОСОБА_1  Підставою для визнання недійсними вищезазначених договорів є  ч.2 ст.65 Сімейного кодексу України, в якій зазначено, що дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.  Просив позов задоволити.

 Представник відповідача - Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» в судов е засідання не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлений  у встановленому порядку.

 Заслухавши пояснення представника позивача та  дослідивши докази, які надані у розпорядження суду на обґрунтування вимог та заперечень, з’ясувавши таким чином фактичні обставини справи суд приходить до висновку про неналежну обґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для його задоволення у зв’язку з наступним.

Судом встановлено, що 29 серпня 2005 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком « Приват Банк », в особі заступника керівника Бізнесу обслуговування індивідуального клієнта зі споживчого кредитування Івано-Франківської філії Закритого акціонерного товариства комерційного банку “Приват Банк” ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №IFK0GB00000004 (а.с. 6-7). Відповідно до вказаного договору Банк надав Позичальнику кредитні кошти в розмірі 22787,00 доларів США (двадцять дві тисячі сімсот вісімдесят сім США 00 центів).

 З метою забезпечення виконання зобов’язання відповідача за кредитним договором із ЗАТ КБ  «Приват Банк»одночасно, із укладенням кредитного договору 29.08.2005р. було укладено договір застави майнових прав №IFK0GB00000004Д1 ізОСОБА_2(а.с. 8). Відповідно до цього договору позивач (як Заставодавець) в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором надає в заставу право вимоги передачі відповідачу трьохкімнатної квартири на шостому поверсі четвертої секції житлового будинку, розташованого АДРЕСА_1, а також інших прав за договором про дольову участь в будівництві від 22 квітня 2005р., укладеного між Заставодавцем та ПП ОСОБА_6 в особі директора ОСОБА_6, що є боржником перед Заставодавцем, з моменту сплати повної вартості майна по Договору купівлі-продажу.

    Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 19 лютого 1994 року було укладено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 09.11.2006 року.(а.с. 22).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі,та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зі змісту зазначеної норми випливає, що предметом кредитного договору є грошові кошти, а кредитодавцем — фінансова установа. Таким чином, у розумінні ч.1 ст.1054 ЦК України кредитом є надання коштів у позику, що є одним із видів фінансової послуги. А тому хибними  слід вважати доводи позову про те, що договір кредиту є угодою щодо розпорядження спільним майном подружжя,яка потребує письмової згоди іншого з подружжя.

Згідно ч.2 ст.65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого подружжя має бути надана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріальо засвідчена (ч.3 ст.65 СК України).

Відповідно до ч.4 ст.65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в  інтересах сім'ї.

З аналізу вищезазначеної статті випливає, що вона регулює правовідносини, які стосуються права розпорядження майном, що є в спільній сумісній власності подружжя і не стосуються права одного із подружжя на укладення цивільно-правових угод, щодо набуття майна, зокрема на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є угодою про отримання у власність грошових коштів і не створює обов'язків для другого із подружжя, а в даному випадку лише для ОСОБА_2 як сторони договору.

    Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

    Частиною 1 ст.574 ЦК України встановлено, що застава виникає на підставі договору, закону, або рішення суду.

    Зі змісту наведених норм випливає, що заставою є угода, за якою кредитор має право у разі невиконання боржником зобов'язання одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

    Тому слід вважати, що в спірних правовідносинах застава є способом забезпечення виконання кредитного зобов'язання  ОСОБА_2, є похідною саме від цього зобов'язання, при цьому відтермінованою в часі умовою невиконання саме основного кредитного зобов'язання,  а не є окремою угодою щодо розпорядження майном, належним заставодавцю. При цьому договір застави не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором, а тому суд не може взяти до уваги посилання позивача на ст.65 СК України, згідно з якою згода подружжя вимагається у разі розпорядження  майном,  що є об'єктом  права  спільної сумісної власності подружжя.    

Відповідно до вимог ст.10 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів.

      Згідно ч.1 ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

    Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. 65 СК України, ст.ст. 572, 574, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57, 60, 213-215 ЦПК України, суд-

вирішив:

В позові ОСОБА_1  до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» про визнання недійсним кредитного договору та договору застави майнових прав – відмовити.

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. В разі подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду, але апеляційна скарга не була подана в строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку.

    Заяву про апеляційне оскарження рішення суду до апеляційного суду Івано-Франківської області може бути подано протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20-ти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження, через Івано-Франківський міський суд.

    Суддя:                                  Антоняк Т. М.