Справа № 2-36-2007    

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2007 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в складі

головуючого -  судді Неминущого Г.Л.

при секретарі -        Фіртич О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Слов'янська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

18.04.2006р. ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_2, який уточнив 10.04.07, посилаючись на те, що ОСОБА_1 є інвалідом Великої Вітчизняної війни 1 групи. У 1995р. органом соціального забезпечення йому було виділено в користування автомобіль «Таврія» 1995р.в., красного кольору, двигун №НОМЕР_1, шасі НОМЕР_2, кузов НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_4.

Вказаним автомобілем з 1995р. по 2005р.    користувався ОСОБА_2., а також возив його по його потребам. Позивач  видавав  ОСОБА_2.  довіреності  на керування  його автомобілем. ^ ОСОБА_2. підтримував автомобіль у технічно справному стані.

У 2005р. Панібратченко відмовився продовжувати ремонт спірного автомобіля «Таврія» та просив забрати у нього разукомплектовании автомобіль до закінчення ремонту. Спірний автомобіль було перевезено в його гараж. Позивач вважає, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов»язань щодо ремонту автомобіля, йому спричинено матеріальну шкоду.

Згідно акту товарознавчого дослідження №37 від 2.03.06р. матеріальна шкода становить 4067,28 грн.

Також позивач вважає, що йому нанесено моральну шкоду, яка виразилася у сильних хвилюваннях, з приводу несправності автомобіля та неможливості його використовувати. Оцінює нанесену моральну шкоду у розмірі 2000грн.

В судовому засіданні представники позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтримали позовні вимоги, просили стягнути з відповідача вартість ремонту автомобіля в сумі 4067 грн. та моральну шкоду в сумі 2000 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги, посилалися на те, що позивач надав відповідачу довіреність на керування автомобілем «Таврія», який отримав через органи соціального захисту населення як інвалід Великої вітчизняної війни. Відповідач отримав автомобіль та користувався ним як у власних потребах, так і задовольняв потреби позивача у перевезеннях - возив його до лікарні, інших закладів, по господарських потребах. Між ними існувала усна домовленість про те, що відповідач буде самостійно, за власні кошти здійснювати обслуговування та ремонт автомобіля. Довіреності на керування автомобілем позивач надавав відповідачу терміном на три роки кожна. Строк дії останньої довіреності сплинув і 21.05.2005 р. Однак, у вересні 2004 року, відповідач, з метою ремонту автомобіля, розібрав його, але ремонт не завершив. Автомобіль тривалий час простояв у майстерні гр. ОСОБА_5, а потім, на вимогу ОСОБА_5 звільнити майстерню, він змушений був забрати автомобіль у розібраному вигляді. До теперішнього часу відповідач автомобіль не відремонтував, внаслідок чого він позбавлений можливості користуватися автомобілем. Тому просить суд стягнути з відповідача вартість відновлюваного ремонту автомобіля в сумі 4067,28 грн., та завдану моральну шкоду в сумі 2000грн. Ця шкода, на думку представників позивача, заподіяна внаслідок позбавлення позивача користуватися автомобілем, пов»язані із цим незручності, та його хвилюванням за подальшу долю автомобіля. Тобто позивач наполягає на тому, що відповідач повинен відшкодувати йому матеріальну та моральну шкоду на підставі усної домовленості про зобов»язання відповідача підтримувати автомобіль у належному стані та ремонтувати його. Але він також вважає, що якщо відповідач не має перед ним зобов»язань щодо ремонту автомобіля, то повинен відшкодувати йому шкоду на підставі зобов»язань, які виникають із спричинення шкоди - відповідач внаслідок неналежної експлуатації та зберігання привів автомобіль у неробочий стан, без його згоди розібрав автомобіль, а томі повинен був за власні кошти відремонтувати автомобіль, а тепер - сплатити йому вартість ремонту.

Відповідач ОСОБА_2. заперечував проти задоволення позовних вимог. Свої заперечення обґрунтовує тим, що дійсно, його батько - позивач по справі, у 1995 році отримав як інвалід війни автомобіль «Таврія», через органи соціального захисту населення. Він особисто отримував цей автомобіль

2

у м. Донецьку. Батько відразу надав йому довіреність на керування автомобілем, тому що сам за станом свого здоров»я не міг цього робити. І з 1995 року він, на підставі довіреності, керував спірним автомобілем. Коли строк дії довіреності закінчувався, батько надавав йому нову довіреність на керування. Стосунки на той час із батьком були гарні, ніяких нарікань з його боку щодо неналежної експлуатації автомобіля а також нецільового його використання з боку батька не було. Автомобіль він використовував в інтересах позивача - возив його до лікарні, в інші заклади, в господарських справах. Ніяких зобов»язань щодо ремонту автомобіля, підтримання його в робочому стані він на себе не брав - здійснював поточний ремонт та обслуговування автомобіля зі своєї ініціативи, за власні кошти. ОСОБА_5 допомагав йому в ремонті автомобіля, як спеціаліст в цієї галузі. А так як між ними були приятельські стосунки, ремонтував він автомобіль безкоштовно. Він особисто тільки купував запчастини. Бензин для автомобіля також купував, як за звичай, за свої гроші. Ніяких обмежень щодо кількості кілометрів пробігу автомобіля батько йому не встановлював. За весь час експлуатації з 1995 року автомобіль має пробіг 232040 км, що для автомобіля «Таврія» дуже багато. Ніяких механічних пошкоджень автомобіль не має. Внаслідок \ тривалої експлуатації автомобіля він потребував капітального ремонту. У вересні 2004 року він, з метою ремонту автомобіля, поставив його до майстерні ОСОБА_5, розібрав та почав ремонтувати. Були проведені зварювальні роботи, розпочато ремонт двигуна. Але в стислі строки він не мав можливості відремонтувати автомобіль - ніяких зобов»язань як щодо ремонту, так і щодо його строків він не перед ким не мав. Ремонт розпочав з власної ініціативи, з огляду на технічний стан автомобіля. В той час співвідношення із батьком погіршилися і батько став наполягати на тому, щоб він повернув йому автомобіль. Дізнавшись, що між ним та батьком виникли суперечки стосовно автомобіля, ОСОБА_5 став наполягати на тому, щоб автомобіль забрали із його майстерні, дзвонив з такими вимогами як йому особисто, так і батькові. І за дорученням батька, у 2005 p., його брат ОСОБА_3, представник позивача по справі, забрав автомобіль із майстерні ОСОБА_5а та відбуксував його у гараж батька. З ініціативи брата автомобіль був оглянутий автотоварознавцем, який зробив висновок, що автомобіль має пошкодження, які виникли внаслідок його експлуатації, відповідно до кількості кілометрів пробігу. Ніяких механічних ушкоджень автомобіль не має, всі комплектуючі вузли та агрегати - в наявності. Тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник УТСЗН м. Слов»янська, залученого судом в якості 3 особи, ОСОБА_6, в судовому засіданні пояснила, що забезпечення інвалідів війни автомобілями проводиться на підставі Порядку забезпечення інвалідів автотранспортом, затвердженого постановою KM України № 999 від 19.07.2006 p., а на момент одержання автомобіля позивачем - № 62 від 06.02.1992 р. Згідно вказаних постанов, із змінами та доповненнями, інвалідам війни видаються автомобілі «Таврія» в користування,  терміном на 10 років. По закінченні цього терміну вони мають право стати на чергу для отримання нового автомобіля, а старим мають право користуватися до отримання нового. Щоб отримати новий автомобіль, вони повинні старий здати в металобрухт, отримати довідку про здачу та надати цю довідку в УТСЗН. Права відчужувати цей автомобіль інваліди не мають, тобто не є власниками.

Експлуатувати ж автомобіль вони мають право на свій розсуд - ніяких обмежень щодо пробігу, інших умов, не існує. Один раз на півроку інвалідам, які отримали автомобілі в користування, УТСЗН виділяються кошти на придбання 50 л бензину.

Свідок ОСОБА_7 надав суду пояснення, що він неодноразово допомагав відповідачу, з котрим добре знайомий, ремонтувати автомобіль «Таврія», червоного кольору. Запчастини той купував за власні кошти. Ніяких механічних ушкоджень автомобіль не мав.

Свідок ОСОБА_5 пояснив, що також надавав допомогу відповідачу в ремонті автомобіля. Автомобіль ремонтували у належній йому майстерні. 2004 або у 2005 р. відповідач поставив до нього в майстерню автомобіль, розібрав та почав ремонтувати. Але до кінця не відремонтував, автомобіль забрав його старший брат, представник позивача по справі. Які між ними були укладені угоди щодо ремонту автомобіля, він не знає.

Свідок ОСОБА_8, спеціаліст - автотоварознавець, який робив висновок щодо вартості ремонту спірного автомобіля, в судовому засіданні пояснив, що на час огляду автомобіля «Таврія», який він робив з ініціативи позивача, ніяких механічних пошкоджень автомобіль не мав. Всі несправності автомобіля, ₍ корозія кузова, виникли внаслідок його  тривалої експлуатації. Вони відповідають пробігу автомобіля в 232040 км, як вказано на спідометрі, та терміну експлуатації - більше 9 років.

Допитаний в якості свідка представник позивача - ОСОБА_3 пояснив, що в серпні 2004 року відповідач розібрав автомобіль, але ремонт не зробив. Батько з цього часу був позбавлений можливості користуватися автомобілем, їздити на ньому в своїх справах. З цього приводу батько переживав, потерпав неподобства з приводу відсутності змоги користуватися автомобілем.

Вислухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи, суд доходить до переконання, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні і чого не заперечують сторони, позивачу, як інваліду війни, у 1995р. органом соціального забезпечення було виділено в користування автомобіль «Таврія» 1995р.в., красного кольору, двигун №НОМЕР_1, шасі НОМЕР_2, кузов НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_4. Оскільки сам позивач не міг керувати автомобілем, то надав довіреність на керування сину - ОСОБА_2.,

3

відповідачу по справі. Остання така довіреність була надана 21.05.02 строком на три роки. При цьому ніякої письмової угоди щодо умов користування автомобілем, обмежень стосовно кілометрів пробігу, інших обмежень - укладено не було. Акту прийому-передачі автомобіля, який свідчив би про те, що відповідач отримав автомобіль в технічно належному стані, не складалося. Також ніяких письмових зобов»язань щодо ремонту автомобіля відповідач на себе не брав. Згідно ж з цивільним законодавством України, якщо відповідач брав би на себе будь-які зобов»язання щодо утримання, ремонту автомобіля, то така угода повинна була укладатися в письмовій формі. Такі вимоги були закріплені в ст. 44 ЦК України 1963 p., який діяв під час надання довіреності у 2002 р. Такі ж вимоги щодо письмової форми угоди передбачені і ЦК України 2003 p., який діє з 1 січня 2004 р. Так, ст. 11 ЦК передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов»язків є договори та інші правочини. Згідно вимог п.3 ст. 208 ЦК України, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, належить вчиняти у письмовій формі. В разі недодержання вимоги щодо письмової форми правочину, рішення суду, згідно ст. 218 ЦК України, не може грунтуватись на свідченнях свідків. Але ніяких інших доказів щодо укладання з відповідачем угоди та умов цієї угоди, позивач не навів. Тому суд приходить до переконання, що з відповідача не може бути стягнута вартість ремонту автомобіля та моральна шкода, як того вимагає позивач, на підставі ст. 623 ЦК України як відшкодування збитків, завданих порушенням зобов»язання.

Разом з тим, суд не може погодитися з посиланням позивача на те, що його вимоги підлягають задоволенню з підстав зобов»язань, виникших із спричинення шкоди. Шкода, на думку позивача, спричинена діями відповідача щодо приведення автомобіля в неробочий стан. Але, як закріплено у ст. 1166 ЦК України, майнова шкода відшкодовується у випадку завдання її неправомірними діями чи бездіяльністю. Відповідач же ніяких неправомірних дій не вчиняв - він керував автомобілем на підставі виданої позивачем на його ім»я довіреності, здійснював обслуговування автомобіля та його поточний ремонт. Як пояснив в судовому засіданні відповідач, автомобіль, внаслідок його експлуатацій протягом тривалого часу, потребував ремонту. Тому, щоб не завдати шкоди експлуатацією технічно несправного автомобіля, він його розібрав та намагався ремонтувати, з власної ініціативи. Свідок ОСОБА_8, спеціаліст - автотоварознавець, який робив висновок щодо вартості ремонту спірного автомобіля, в судовому засіданні пояснив, що на час огляду автомобіля «Таврія», який він робив з ініціативи позивача, ніяких механічних пошкоджень автомобіль не мав. Всі несправності автомобіля, корозія кузова, виникли внаслідок його тривалої експлуатації. Вони відповідають пробігу автомобіля в 232040 км, як вказано на спідометрі, та терміну експлуатації - більше 9 років.

Тобто ніяких неправомірних винних дій в процесі експлуатації автомобіля за дорученням, відповідач не вчиняв, а тому не може й нести відповідальності перед позивачем.

На підставі викладеного,   керуючись ст.44 ЦК України 1963 р., ст. ст. 11, 208, 623, 1166,1167 ЦК України,, ст.ст. 10, 213, 214, 215, 228 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:                                                                          

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 його представника ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в Донецький апеляційний суд через Слов"янский міськрайоний суд Донецкої області, для чого протягом десяти днів з дня проголошення рішення треба подати заяву про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті.