Справа № 22-11261/2006 Головуючий
Категорія -19(1) у 1 інстанції - Ан О.В.
Доповідач - Михайлів Л.В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2006р. червня 15 дня колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
Головуючого: - судді Михайлів Л.В.
Суддів: - Карнаух В.В., Братіщевої Л.А.
при секретарі - Юровській О.Ю.
за участю - ОСОБА_1, ОСОБА_2,ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Кривому Розі, відкритого акціонерного товариства „Криворізький залізорудний комбінат" (далі ВАТ „КЗРК") на рішення Сакса-ганського районного суду м.Кривого Рогу від 25 квітня 2005 року за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства „Криворізький залізорудний комбінат", відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Кривому Розі про стягнення заборгованності по регресних виплатах, -
Встановила:
В грудні 2001 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВАТ „КЗРК" про стягнення заборгованності по регресних виплатах.
В подальшому він неодноразово уточнював і доповнював свої позовні вимоги до ВАТ „КЗРК", та заявив позов і до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Кривому Розі.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він працював у відповідача ВАТ „КЗРК" на шахті „Родина", де 29.12.1984 року з ним стався нещасний випадок і він частково Втратив професійну працездатність.
Відповідач виплачував йому втрачений заробіток, виходячи із ступеню втрати працездатності і його середнього заробітку.
Однак, починаючи з липня 1994 року відповідач не збільшив розмір відшкодування шкоди на коефіцієнти 2,0 з 1.07.1994 року; замість коефіцієнту 2,5 з 1.01,1996 року застосував коефіцієнт 1,25, з 1.06.1997 року не застосував коефіцієнт 1,25; замість коефіцієнту 1,226 з 1.01.2000 року застосував - 1,1; замість коефіцієнту 1,217 з 1.05.2000р. застосував коефіцієнт 1,193.
Вважає, що з 1.07.1994 року по 1.04.2001 року ВАТ „КЗРК" не доплатило йому 12998,41грн.
Крім того, просив стягнути заборгованість по щомісячних страхових виплатах з Фонду соціального страхування у розмірі 15 180грн.
Так як з вини ВАТ „КЗРК" своєчасно не виплачені суми регресу, просив стягнути компенсацію втрати частини відшкодування шкоди у зв"язку з несвоєчасною виплатою.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України просив стягнути моральну шкоду у сумі 5 000грн.
Рішенням Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 25 квітня 2005 року позов ОСОБА_1 задоволений частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ВАТ „КЗРК" заборгованість по щомісячних виплатах відшкодування втраченого заробітку в сумі З 452грн.96коп. За період з 1.01.1996 року по 1.04.2001 року та 1 346грн.96коп. - компенсацію в зв"язку з несвоєчасною виплатою частини відшкодування шкоди.
З відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Кривому Розі стягнута заборгованість по щомісячних страхових виплатах у розмірі 6 467грн.40коп. і щомісячно з 1.04.2005 року по 355грн822коп. до зміни обставин, що тягнуть перерахунок щомісячних виплат.
В решті частини позову відмовлено.
Ухвалою суду від 10 лютого 2006 року в порядку ст.219 ЦПК України виправлені описки, допущені в рішенні суду від 25 квітня 2005 року.
Ухвала суду не оскаржена.
На рішення суду від 25.04.2005р. відповідачи подали апеляційну скаргу, в якій вони ставлять питання про скасування вищезазначеного рішення посилаючись на те, що районний суд неправильно застосував коефіцієнти підвищення тарифних ставок і окладів при перерахунку суми відшкодування шкоди та невірно не застосований строк позовної давності, необгрунтовано стягнуто компенсацію втрати частини щомісячних виплат відшкодування шкоди здоров"ю оскільки вони не є елементами заробітної плати.
ОСОБА_1 і його представник ОСОБА_2 (кожен окремо) заперечували проти апеляційної скарги, вважають, що суд вірно застосував коефіцієнти підвищення тарифних ставок і окладів до суми відшкодування шкоди.
Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Матеріалами справи встановлено, що з позивачем 29.12.1984 року стався нещасний випадок, про що був складений акт форми НОМЕР_2.
Висновком ВТЕК від 21 листопада 1988 року позивачу вперше встановлено 15 % втрати професійної працездатності. Наказом № НОМЕР_1 йому призначені щомісячні виплати відшкодування втраченого заробітку.
Висновком ВТЕК від 7.09.1995 року позивачу встановлено 50% втрати працездатності з 7.09.1995 року безстроково.
Позивачу визначені щомісячні платежі, виходячи із середнього заробітку за січень-квітень 1992 року і на оспорюваємий позивачем період 1.07.1994 року відповідачем виплачувалось по 332 009крб. - відшкодування втраченого заробітку.
Розмір регресу до 1.07.1994 року не оспорювався.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо не застосування коефіцієнту 2,0 відповідачем з 1.07.1994 року до суми відшкодування шкоди. Такий висновок сторонами не оспорюється.
Суд першої інстанції правильно застосував коефіцієнт 2,5 з 1.01.1996 року на підставі спільної постанови адміністрації і профкому № НОМЕР_3, оскільки статтею 5 Закону України „Про колективні договори і угоди" заборонено включати в колективні договори і угоди умови, які пошіршують положення працівників відповідно до чинного законодавства і наказало такі умови вважати недійсними.
З цих же підстав судом правильно зроблений висновок про необхідність застосування коефіцієнту 1,25 для перерахунку сум відшкодування шкоди з 1 червня 1997 року, оскільки тарифні ставки і оклади на підприємстві були збільшені в 1,25 рази згідно спільної постанови адміністрації і профкому № НОМЕР_4, а розмір відшкодування втраченого заробітку в зв"язку з ушкодженням здоров"я не переглядався.
Доводи відповідача ВАТ „КЗРК" про необхідність застосування з 1 січня 1996 року коефіцієнту фактичного збільшення заробітної платні, що становить 1,25 безпідставні, оскільки згідно п.28 абз.5 „Правил відшкодування шкоди..." розмір відшкодування перераховується у разі кожного підвищення тарифних ставок (посадових окладів) на підприємстві. Перерахунок проводиться шляхом множення розміру відшкодування шкоди на фактичні коефіцієнти підвищення тарифних ставок (посадових окладів) відповідних працівників на підприємстві.
ВАТ „КЗРК" не надав суду доказів зміни структури заробітної плати з 1.01.1996 року, з 1.06.1997 року, 31.07.1999 року, з 1.01.2000р. та 1.05.2000 року.
Доводи ВАТ „КЗРК" про те, що суми відшкодування втраченого заробітку не підлягають компенсації безпідставні, оскільки п.43 „Правил відшкодування шкоди..." в редакції, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 3.10.1997 року № 1100, статтею 34 Закону України від 24 березня 1995 року „Про оплату праці", Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв"язку з порушенням строків її виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 142 від 21.12.1997 і № 692 від 23.04.1999 року, Законом України „Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв"язку з порушенням строків їх виплати", „Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв"язку з порушенням строків їх виплати", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року № 958 від 9.08.2001 і № 430 від 31.03.2003 року, передбачена компенсація сум відшкодування шкоди у разі несвоєчасної виплати.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно стягнув на користь позивача компенсацію втрати частини відшкодування втраченого заробітку за період з 1.01.1998 по 1.04.2001 року.
Посилання в апеляційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду... нате, що суд не врахував вимоги п.28 Правил в редакції від 3.10.1997 року і те, що суми регресу в перерахунку на 100% втрати професійної працездатності перевищують середній заробіток відповідної професії, починаючи з 1.01.1998 року, не відповідає дійсності і суперечить матеріалам справи.
Інші доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду обгрунтовані і підтверджуються письмовими матеріалами справи і поясненнями сторін.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процеуального законодавства, у зв"язку з чим, апеляційні скарги підлягають відхиленню.
Керуючись ст.ст.303,307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги відкритого акціонерного товариства „Криворізький залізорудний комбінат", відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Кривому Розі - відхилити.
Рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 25 квітня 2005 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.