Справа № 2 – 770 / 2010  

    Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И  

 17 червня 2010 року  Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі:           головуючого судді Казана І.С.

при секретарі Павлику В.І.,

із участю:      позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Самборі Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності на майно, -  

  в с т а н о в и в :  

 ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності за ними на майно посилаючись на те, що розпорядженням органу приватизації Бісковицької сільської ради №15 від 20.06.2002 року житлова квартира АДРЕСА_1 була передана у приватну власність ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8 та відповідачу ОСОБА_3 у спільну часткову власність по ј частини кожному. Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 04.10.2005року було розділено спірну квартиру та цим же рішенням у власність відповідача ОСОБА_3 було виділено частину квартиру, присвоївши їй номер АДРЕСА_2 також було зобов'язано Самбірське МБТІ провести реєстрацію поділу квартир між сторонами. У результаті реального розподілу даної квартири право власності відповідача на ј ідеальну частину квартири припинилося. Однак, відповідач на вимогу рішення суду не провів реєстрації виділеної йому частини квартири і фактично тим самим було приховано реальний поділ квартири і виділення йому частини в натурі. Тоді було відчужено ј частину квартири 6 травня 2006 року і між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу ј частини квартири, що знаходиться в АДРЕСА_1 У договорі зазначено, що квартира, ј частина якої є предметом договору, належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Предметом договору купівлі-продажу є ј ідеальна частина квартири АДРЕСА_1 у той час як ОСОБА_3 в результаті реального розподілу квартири згідно рішення суду від 04.10.2005 року вона не належала. На момент укладення договору купівлі-продажу відповідач навмисно ввів в обман покупця ОСОБА_4, однак був власником тільки окремих приміщень цієї квартири, а тому він не мав права відчужувати ј ідеальну частину квартири, яка була реально за рішенням суду розділена і у власності ОСОБА_3 була частина квартири, виділена в окрему квартиру під номером АДРЕСА_2

Між позивачами та ОСОБА_3 була домовленість про продаж їм у спільну часткову власність реально виділеної відповідачу частини житлової квартири. На виконання досягнутих домовленостей, позивачі передали відповідачу суму коштів, а він у свою чергу відчужив належну йому формальну частку ОСОБА_4, - уклав договір купівлі-продажу ј частини квартири АДРЕСА_1 Відтак, позивачі змушені звернутися в суд за захистом своїх прав, свобод та інтересів.

У судовому засіданні ОСОБА_1, ОСОБА_2 у своїх інтересах та як представник позивача ОСОБА_5 в підтримання позовних вимог посилалися на обставини, викладені у позовній заяві та пояснили, що вони є власниками житлового приміщення, яке знаходиться в АДРЕСА_1 на праві часткової приватної власності по ј частині. Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 04.10.2005 року було розділено квартиру АДРЕСА_1 між ними та відповідачем ОСОБА_3 та виділено частину квартири останньому, присвоївши їй номер АДРЕСА_2 відповідач мав зобов’язання провести реєстрацію присудженої частини в Самбірському МБТІ. Однак, цього не зробив, а натомість відчужив ј частину квартири згідно договору купівлі-продажу ОСОБА_4 та паралельно домовився із позивачами отримати кошти про відчуження виділеної йому частини квартири. Позивачі вважають, що між ними та ОСОБА_3 були досягнуті домовленості щодо виникнення взаємних прав та обов'язків щодо укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 району, які ними були повністю виконані, а тому вони повинні бути визнані власниками житлової квартири АДРЕСА_2 загальною площею 31,2 кв. м. Таким чином їхнє право було порушено і вони були змушені звернутися до суду.

Відповідач ОСОБА_3 позов визнав та пояснив, що після розподілу спірного в даній цивільній справі майна за рішенням суду від 04.10.2005 року йому фактично позивачі запропонували придбати замість присудженої частки у квартирі АДРЕСА_1 іншу квартиру в АДРЕСА_3 Для цього вони отримали у банківській установі кредит, який формально склали на ОСОБА_4 У свою чергу він відчужив за договором купівлі-продажу свою частку квартири ОСОБА_4, який також фактично проживав у спірній квартирі та був чоловіком його дочки ОСОБА_2 Кредитні зобов’язання у банку на себе взяла ОСОБА_1, яка фактично сплачувала кошти і оплачує по сьогодні. Оскільки відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 погіршились і останній почав вести аморальний спосіб проживання, а в свою чергу він формально володіє ј часткою квартири позивачів у АДРЕСА_1 то ОСОБА_3 вважає, що його слід позбавити такого права та визнати за рішенням суду право власності в часках по 1/3 за позивачами.

Відповідач ОСОБА_4 по суті позов визнав та пояснив, що кошти за придбану по договору купівлі-продажу ј частини квартири АДРЕСА_1 він ОСОБА_3 не сплачував, набув право власності на дану часку лише формально і готовий відчужити належну йому ј частку квартири своїм дітям, що залишилися від шлюбу із ОСОБА_2, чи позивачам за умови, що вони повернуть залишок оформленого на нього кредиту в банку розміром близько 3000 євро.

З’ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 власниками житлової квартири АДРЕСА_1 слід задовольнити з наступних підстав:  

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 04.10.2005 року було розділено квартиру АДРЕСА_1 між ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яким у власність останньому було виділено частину квартиру, присвоївши їй номер АДРЕСА_2, а саме житлову кімнату 1-4 та комірку 1-3 корисна площа яких становить 31,2 кв. м., залишено в користуванні частину приміщення під літерою «ІІ» в підвалі площею 16,4 кв. м. разом з відгороджуючою стіною 16,7 кв. м. та частину приміщення «І» площею 3,8 кв. м., що разом становить 20,5кв.м. Цим же рішенням суду було зобов'язано Самбірське МБТІ провести реєстрацію поділу квартир між сторонами.

У відповідності до ст. 367 ЦК України у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Судом установлено, що на даний час житлова квартира АДРЕСА_1 є у власності ОСОБА_1, ОСОБА_2., ОСОБА_8 Дане підтверджується витягом №7774175 від 14.07.2005 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно, - реєстраційний номер 11390067, номер запису 566 в книзі 3, - на квартиру за адресою по АДРЕСА_1 підстава виникнення права власності по ј частині свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ №271033 Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області. А також в 1/4 частці перебуває у власності ОСОБА_4, що підтверджується витягом №10750546 від 25.05.2006 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно, - підстава виникнення права власності на ј частину – договір купівлі-продажу Р№2012 від 06.05.2006 року, що є оспорюваним у даній цивільній справі. Згідно згаданого договору ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 ј частини квартири, що знаходиться в АДРЕСА_1; де разом з тим зазначено, що квартира, ј частина якої є предметом договору, складається з трьох житлових кімнат та кухні житловою площею 70,8 кв. м., загальною 132,7 кв. м. та належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого органом приватизації при Бісковицькій сільській раді 19.09.2005 року.  

Предметом договору купівлі-продажу є ј ідеальна частина квартири АДРЕСА_1 в той час, як стороні договору ОСОБА_3 в результаті реального розподілу квартири згідно рішення суду від 04.10.2005 року, вона не належала. На момент укладення договору купівлі-продажу відповідач був власником тільки окремих приміщень цієї квартири, а тому він не мав права відчужувати ј ідеальну частину квартири, так як на день укладення договору купівлі-продажу він не мав у власності ј ідеальної частини квартири,  яка була реально розділена і у власності ОСОБА_3 була частина квартири, виділена в окрему квартиру під номером АДРЕСА_2, що складається з житлової кімнати 1-4 та комірки 1-3 корисна площа яких становить 31,2 кв. м. ОСОБА_3. було відомо, що він не є власником ідеальної ј частини житлової квартири в АДРЕСА_1 і не має права її відчужити. Натомість він навмисно ввів ОСОБА_4 в обман щодо предмету договору купівлі – продажу, продавши йому частину цілої квартири та нотаріуса, якому заявив, що немає спору стосовно згаданої квартири.

У відповідності до вимог ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, (цінність предмету правочину, його властивості та якості) такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце тоді, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 відповідно до статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Аналізуючи раніше наведене, судом установлено, що позивачі надали кошти ОСОБА_3 за його частку в квартирі по АДРЕСА_1 у с. Бісковичі Самбірського району, однак, з невідомих причин останній відчужив належну йому частину квартиру формально за договором ОСОБА_4, який у свою чергу набув право власності незаконно та у спосіб, який суперечить цивільному законодавству; коштів за придбану частку квартири нікому не надавав. Внаслідок відчуження відповідачем ј ідеальної частини житлової квартири АДРЕСА_1 порушено право позивачів на майно; володіння, користування та розпорядження, виділеної у власність частини житлової квартири у розмірах, визначених рішенням суду.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою-особою.

Судом із пояснень відповідача ОСОБА_4 установлено, що він повністю визнав позов про розірвання договору купівлі-продажу квартири, що незаконно придбав частку в квартирі та не сплачував жодних коштів за оспорюваним договором, однак, побоюється, що позивач ОСОБА_1 надалі не сплачуватиме оформлений у банку на нього кредит, відтак визнав позов із нібито умовою. Дане питання не може заслуговувати на увагу, оскільки договір кредиту не є предметом спору в даній цивільній справі та відповідач ОСОБА_4 під час провадження у справі не заявляв клопотань про його дослідження, чи про його розірвання, що може бути об'єктом іншого спору між сторонами та з банківською установою.    

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 у своїх інтересах та в інтересах позивача ОСОБА_5 наполягали на визнанні договору купівлі-продажу недійсним та таким чином на позбавленні ОСОБА_4 права власності на їх частку квартири та визнанні за ними права власності по 1/3 частці квартири АДРЕСА_1; відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позов у тій частині визнали повністю; судом не встановлено підстав для відмови у прийнятті визнання відповідачами позову, а відтак, визнання позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів сторін.  

Виходячи із Конституційних засад захисту права власності, змагальності щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості, диспозитивності цивільного судочинства, аналізуючи пояснення сторін, суд вважає, що позов про визнання права власності на майно підлягає задоволенню. Під час провадження в справі та під час судового розгляду позивачами представлено суду достатньо доказів у підтвердження своїх вимог, відповідачами не подано суду жодних письмових доказів та клопотань про доказування чи про звільнення від доказування інших обставин, а тому, - позов підставний і такий, що підлягає задоволенню.

  Керуючись ст. ст. 10, 11, 174, 209, 212, 214 - 215, 218 ЦПК України, ст. ст. 220, 230, 316, 319, 328, 367, 392 ЦК України, ст. 41 Конституції України, суд  

  в и р і ш и в :  

 Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу ј частини житлової квартири АДРЕСА_1 укладеного 26 травня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Визнати право приватної спільної часткової власності за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_9 на квартиру АДРЕСА_1

Зобов’язати Самбірське міжміське бюро технічної інвентаризації (реєстраційний номер 11390067, номер запису 566 в книзі 3) провести належну перереєстрацію житлового приміщення в частках по 1/3 за особами і видати Свідоцтво про право власності на нерухоме майно (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно) власникам ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_10

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

  Суддя                                                         підпис                                       І.С. Казан  

  Згідно з оригіналом  

  Суддя         І.С. Казан.