УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«18» липня 2006 р.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Ткача З.Є.
суддів - Бершадської Г.В., Гірського Б.О.
при секретарі - Смій К.В.
з участю - сторін ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 і їхніх представників
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від «19» травня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав,-
ВСТАНОВИЛА:
В листопаді 2005 р. ОСОБА_2 звернулась з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо малолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Позивач зазначила, що після розірвання шлюбу з 23.06.2004 р. ОСОБА_1 не приймає участі у вихованні дитини, не надає матеріальної допомоги на її утриманні, не цікавиться станом її здоров»я та не дбає про фізичний, духовний і моральний розвиток дитини.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 19 травня 2006 року позов задоволено і позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і постановити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на те, що ОСОБА_2 перешкоджала йому бачитись з дочкою та не бажала приймати від нього матеріальної допомоги в силу чого він не міг виконувати своїх батьківських обов»язків.
В судовому засіданні апелянт апеляційну скаргу підтримав та пояснив, що в 2002 р. дружина змінила місце проживання, однак він її розшукав по телефону з її роботи і продовжував зустрічатись з дочкою. В січні 2004 р. після
Справа №22а-777 Головуючий у 1 інстанції - Мартиць О.І.
Категорія Доповідач - Бершадська Г.В.
інциденту з ножем, коли при сварці з ним дружина отримала ножове поранення, вона заборонила йому бачитись з дочкою, мотивуючи що заявить в міліцію. Потім ОСОБА_2, одружившись, вдруге змінила адресу проживання, яка йому не була відомою. Він знав лише де вона працює та номер мобільного телефону.
ОСОБА_2 вважає рішення суду законним та пояснила, що ОСОБА_1 після зміни місця проживання в 2002 р. дозволяла зустрічатись з дочкою, однак в січні 2004 р. після чергової сварки при зустрічі останній, будучи в нетверезому стані, наніс їй ножове поранення і мати позивача просила не заявляти в міліцію та обіцяла, що він більше не буде турбувати її. Після випадку з ножем ОСОБА_1 лише один раз в квітні 2004 р. на день народження дочки просив зустрічі з дитиною і вона йому дозволила.
В жовтні 2004 р. вона одружилась і переїхала проживати до чоловіка, однак знаючи її місце роботи та телефон після квітня 2004 р. відповідач не домовлявся про зустрічі з дочкою.
Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Задовольняючи позов суд виходив з того, що відповідач протягом двох останніх років без поважних причин самоусунувся від виконання батьківських обов»язків щодо виховання та утримання дочки ОСОБА_3.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду І інстанції, так як встановлено судом, що з квітня 2004 р. ОСОБА_1 не спілкувався з дочкою, не надавав їй утримання та не робив спроб зустрічей з нею.
Зміна ОСОБА_2 місця проживання в жовтні 2004 р. у зв»язку з одруженням не свідчить про те, що остання перешкоджала зустрічам і спілкуванню, оскільки ОСОБА_1 знаючи місце роботи та номер мобільного телефону ОСОБА_2 не звонив та не шукав можливості зустрічі з дочкою, так як робив це в 2002 р. коли дружина вперше змінила місце проживання. ОСОБА_1 після ножового поранення ОСОБА_2 в січні 2004 р. при черговій зустрічі з дочкою лише один раз домовлявся з позивачкою про зустріч з дитиною, в якій остання йому не відмовила і в квітні 2004 р. відбулась остання зустріч ОСОБА_1 з дитиною.
Таким чином твердження апелянта про те, що ОСОБА_2 перешкоджала ОСОБА_1 спілкуватись з дочкою не заслуговують уваги суду.
ОСОБА_1, стверджуючи що ОСОБА_2 перешкоджала йому в спілкуванні з дочкою не звертався в органи опіки та піклування та суд за встановлення порядку зустрічей з нею та не відкривав рахунку і не перераховував коштів та її утримання.
Доводи апелянта, що ОСОБА_2 забороняла йому бачитись з дочкою не свідчить про поважність причин, які перешкоджали б проявляти батьківську турботу щодо дочки.
За таких обставин суд І інстанції прийшов до вірного висновку, що ОСОБА_1 самоусунувся від виховання батьківських обов»язків по вихованню дитини та не спілкувався з нею на протязі двох останніх років.
Пояснення допитаних судом свідків стосуються періоду спільного проживання сторін до 2002 р. та періоду 2002-2004 р.р. (коли позивач вперше змінила місце проживання), що підтвердили в судовому засіданні сторони, а суд при постановленні рішення виходив з того, що ОСОБА_1 з квітня 2004 р. самоусунувся від виконання батьківських обов»язків по вихованню та утриманню дитини.
Таким чином рішення суду є законним і обґрунтованим і підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі колегія судців не вбачає.
Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 19 травня 2006 р. залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду України на протязі двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.