КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22а-907/07 Головуючий у 1-й інстанції Панасюк О.С.
Суддя-доповідач Глущенко Я.Б.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 серпня 2007 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Глущенко Я.Б.,
суддів Бєлової Л.В., Малиніна В.В.,
при секретарі Маркевичі Т.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області на постанову Гайсинського районного суду Вінницької області від 14 березня 2007 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області про стягнення невиплаченої разової щорічної грошової допомоги учаснику бойових дій, -
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2007 року позивач звернувся з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Гайсинської районної державної адміністрації про стягнення невиплаченої разової щорічної грошової допомоги учаснику війни за 2004, 2005, 2006 роки в сумі 3252,25 грн., вказуючи, що він є учасником війни і згідно ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання щорічно до 5 травня відповідного року разової грошової допомоги у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, проте відповідачем зазначена допомога в 2004 році йому була виплачена в розмірі 120,00 грн., а в 2005 і 2006 роках була виплачена у розмірі по 250,00 грн. з посиланням на Закон України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки.
Постановою Гайсинського районного суду Вінницької області від 14 березня 2007 року позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача недоплачену щорічну разову грошову допомогу за 2004 - 2006 року в сумі 3252,25 грн.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, Управління праці та соціального захисту населення Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Судом першої інстанції встановлено, що недоплачена частина одноразової грошової допомоги підлягає стягненню у примусовому порядку у зв'язку з визнанням неконституційними положень Закону, згідно з яким такі виплати було обмежено.
З таким висновком суду не можна не погодитися.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1. є учасником війни.
Статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
Частиною 3 ст. 2 цього Закону встановлено, що нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Однак, Законами України «Про Державний бюджет України» на 2004-2006 роки зупинено дію положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету.
Обговорюючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Законів України «Про Державний бюджет України» на 2004-2006 роки, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Окрім того, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Рядом Рішень Конституційного Суду України роз'яснено, що окремі положення Законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій є такими, що не відповідають Конституції України.
Окрім того, встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, частиною другою статті 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
За змістом положень частин 2 і 3 статті 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, встановлення Законами України «Про Державний бюджет України» на 2004-2006 роки розміру виплат щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Залишивши незмінним зміст права на отримання щорічної разової грошової допомоги, Закони про Державний бюджет України на відповідні роки звузили обсяг цього права, встановивши інший (менший) розмір такої виплати, і водночас фактично скасували конституційну гарантію забезпечення належних умов існування ветеранів війни.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції при розрахунку суми разової щорічної допомоги, обґрунтовано керувався положеннями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки.
Відповідно до Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 року № 1498, призначення та виплата соціальної допомоги, встановленої законодавством, покладається саме на Управління, а тому суд першої інстанції правильно визначився про стягнення з зазначеної установи на користь позивача суми разової щорічної допомоги в розмірі 3252,25 грн.
Судова колегія погоджується також з посиланнями суду першої інстанції на те, що невиконання чи неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої недоплати одноразової грошової допомоги учасникам бойових дій.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на пропущення позивачкою строку звернення до суду в один рік, передбаченого ст. 99 КАС України, є також безпідставними, оскільки, як справедливо відмічено судом першої інстанції, спірні правовідносини виникли до 01.09.2005 року, тобто до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України. Так, враховуючи, що виплата разової щорічної грошової допомоги відбувається до 05 травня відповідного року, позивачка про порушення свого права на отримання такої допомоги за 2004 та 2005 рік дізналася відповідно 06 травня 2004 та 06 травня 2005 року, тобто до набрання чинності КАС України - в період дії норм Цивільного кодексу України, якими встановлено трьохрічний строк позовної давності, в межах якого вона і звернулася до суду за захистом своїх порушених прав. А подання до суду позову про стягнення разової щорічної допомоги за 2006 рік здійснено позивачкою в лютому 2007 року, тобто в межах річного строку позовної давності, встановленого КАС України.
За таких обставин відсутні правові підстави стверджувати про пропущення позивачкою строку позовної давності.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області залишити без задоволення.
Постанову Гайсинського районного суду Вінницької області від 14 березня 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
судді: