№ 2-159/2010 рік

РІШЕННЯ

іменем України

24 червня 2010 року                                                                              м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області

в складі :  головуючого судді                 – Нестерцової Н.В.,

     за участю секретаря судового засідання     – Черепахи В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

17 серпня 2009 року Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» (яке згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 646961 було перейменовано у Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» /а.с. 147/) звернулося до суду з позовом, який в подальшому уточнили, до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 251806 доларів США 14 центів, що станом на 6 квітня 2010 року становить 1995790 грн. 29 коп. та заборгованості у розмірі 325169 доларів США 47 центів, що станом на 6 квітня 2010 року становить 2577260 грн. 70 коп., посилаючись на те, що 30 березня 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 014/1800/85/85253, згідно з умовами якого позивач надав відповідачеві кредит у розмірі 232470 доларів США 00 центів на строк до 30 березня 2027 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,5 % річних.

Крім того, 2 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 014/1800/82/98678, згідно з умовами якого позивач надав відповідачеві кредит у розмірі 138210 доларів США 00 центів на строк до 2 квітня 2018 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14 % річних.

Станом на 6 квітня 2010 року загальний борг за кредитним договором № 014/1800/85/85253 від 30 березня 2007 року складає 325169 доларів США 47 центів, що по курсу НБУ становить 2577260 грн. 70 коп., який складається із: загальна сума заборгованості за кредитом – 212129 доларів США 97 центів, що по курсу НБУ становить 1681320 грн. 93 коп.; сума прострочених платежів за кредитом – 15498 доларів США 08 центів, що по курсу НБУ становить 122836 грн. 23 коп.; сума прострочених платежів по відсотках – 36291 долар США 82 центи, що по курсу НБУ становить 287645 грн. 34 коп.; сума пені, нарахована за порушення строку погашення кредиту та відсотків – 60328 доларів США 57 центів, що по курсу НБУ становить 478158 грн. 21 коп.; сума штрафу за порушення строків погашення кредиту та відсотків – 921 долар США 03 центи, що по курсу НБУ становить 7300 грн. 00 коп..

Загальний борг за кредитним договором № 014/1800/82/98678 від 2 квітня 2008 року складає 251806 доларів США 14 центів, що по курсу НБУ становить 1995790 грн. 29 коп., який складається із: загальна сума заборгованості за кредитом – 122768 доларів США 28 центів, що по курсу НБУ становить 973049 грн. 11 коп.; сума прострочених платежів за кредитом – 10995 доларів США 36 центів, що по курсу НБУ становить 87148 грн. 12 коп.; сума прострочених платежів за відсотками – 26469 доларів США 99 центів, що по курсу НБУ становить 209798 грн. 49 коп.; сума пені, нарахована за порушення строку погашення кредиту та відсотків – 91572 долари США 51 цент, що по курсу НБУ становить 725794 грн. 56 коп..

Просили суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та судові витрати по справі.

2

Представник позивача Фірсова Н.В. в судовому засіданні наполягала на задоволенні позовної заяви в повному обсязі з підстав, викладених у ній.

Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не з’являвся, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, про причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував в повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях, в яких вказав, що згідно договору № 014/1800/85/85253 від 30 березня 2007 року кредит надавався ОСОБА_2 на купівлю нерухомого майна, земельних ділянок – п. 2.1 Договору, що само по собі не відповідає здоровому глузду, адже надання долару США не вiдповiдає цільовому використанню цих коштів – придбання майна за національну валюту України – гривню.

Таким чином, надання споживчого кредиту є можливим лише у національній валюті –гривні. Вказане побічно підтверджується і ст. 162 КУпАП, яка передбачає відповідальність за використання валютних цінностей як засобу платежу.

Відповідно до п. 1.1. договорів кредиту Відповідачеві було надано кредит в іноземній валюті - доларах США. Повернення кредитних коштів, нарахування та сплата відсотків за користування ними має відбуватися саме в іноземній валюті – доларах США.

І навіть, якщо припустити, що в договорах кредиту було зазначено суму кредиту, виражену в гривні, але із посиланням на еквівалент в іноземній валюті, то нарахування відсотків у валюті, які є фактично платою за послуги з надання кредиту, прямо заборонено вищенаведеними нормами.

Отже, суттєві умови Договору кредиту прямо суперечать вимогам чинного законодавства, а їх виконання призводить до виникнення у Відповідача прямих збитків, у вигляді курсової різниці, адже Відповідач змушений придбавати на валютному ринку України іноземну валюту за курсом, який значно відрізняється від того, що існував на момент укладення спірних договорів. Так, під час укладення кредитних договорів офіційний курс української гривні до іноземних валют за даними офіційного сайту НБУ станом на 30.03.2007 року та 02.04.2008 року складав 505,00 грн. за 100 доларів США. В той же час, на час звернення до суду станом на 20.07.2009 року офіційний курс української гривні до іноземних валют за даними офіційного сайту НБУ складав: 765,15 грн. за 100 доларів США. Отже, курс Долару США по відношенню до гривні з моменту укладання договорів значно зріс.

Таким чином, Відповідач вважає, що судом не можуть бути задоволені позовні вимоги банку про стягнення заборгованості по кредитним договорам в розмірі 400798,91 доларів США, так як ці вимоги суперечать діючому законодавству України.

Крім того, коливання курсу Долару США по відношенню до гривні, світова фінансова криза та не значні доходи Відповідача призвели до неможливості погашення ОСОБА_2 заборгованості по кредитним договорам. Навіть, якщо припустити, що судом будуть задоволені позовні вимоги банку у повному обсязі, Відповідач не зможе на даний час виконати це рішення суду.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі Закон) споживчим кредитом є договір про надання споживчого кредиту, який укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти або бере на себе зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця, кредитні умови, тип відсоткової ставки, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту і т.і..

Але, перед укладенням кредитних договорів Позивачем не було надано інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зокрема про можливі курсові коливання та відповідно потенційне здорожчання кредиту у національній валюті України, що є порушенням вимог, встановлених у Законі.

Стаття 15 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює право споживача на інформацію про продукцію, зокрема те, що споживач має право на інформацію про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції. Крім того, відповідно до частини 3 вказано

3

статті написи щодо ціни реалізації продукції мають бути чіткими і простими для розуміння. Відповідно до ст. 1 вказаного Закону під продукцією розуміється будь-який товар, робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. Частиною 7 вказано статті передбачено, що у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків. Під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недобросовісною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває. Крім того, відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» частиною 3 підпунктом 10 передбачено, що несправедливими є умови договору про установлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реально можливості ознайомитися перед укладанням договору. Так при укладанні кредитних договорів, Відповідачу пропонували взяти кредит в сумі 232 470,00 доларів США, що дорівнювало еквіваленту 1173973,50   грн. за курсом НБУ на той час (30.03.2007 року) та в сумі 138210,00 дол. США, що дорівнювало еквіваленту за курсом НБУ станом на 02.04.2008 р. – 697960,50 грн., однак після укладання кредитного договору, в порушення ст. 11 Закону «Про захист прав споживачів» розмір кредитів в еквіваленті до гривні становить 1778 744,21 грн. та відповідно по іншій угоді – 1057 513,82 грн. за офіційним курсом НБУ (на 20.07.2009 року), про можливість чого Позивача не повідомили до моменту укладання кредитного договору. Отже, він сподівався на отримання та повернення кредиту в розмірах 1173 973,50 грн. та 697 960,50 грн., а фактично має повернути 1778 744,21 грн. та відповідно по іншій угоді – 1057513,82 грн.. Таким чином, відсутність достовірної і повної інформації про сукупну вартість кредиту призвела до того, що Позивач уклав договір з Відповідачем про надання послуги – кредитування – які не мав потрібних споживачеві властивостей – еквіваленту 1173973,50 грн. та 697960,50 грн..    

    Світова ж практика врегулювання аналогічних ситуацій виходить з того, що ризик негативних наслідків зміни обставин (зокрема курсу національно валюти), з яких виходили сторони при укладенні договору, має брати на себе та зі сторін договору, яка могла краще оцінити ризик їх настання. Так, у договорі між споживачем і суб’єктом господарювання такою стороною вважається останній, оскільки саме в нього є досвід роботи у певній сфер, він залучає до не професіоналів, має більший доступ до інформації, що характеризує тенденції розвитку відносин у сфері його господарської діяльності. Крім того, Позичальником перед укладенням Договорів було надано Банку достовірну й вичерпну інформацію про свої доходи за останні шість місяців, яка свідчили, що всі доходи Позичальник отримує в національній валюті України, а отже Банк міг оцінити ризик надання кредиту в доларі США.

    Крім того, відповідно до п. 2 ст. 19 вказаного Закону, якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг, підприємницька практика є такою, що вводить в оману та є нечесною, якщо під час пропонування продукції споживачу не надасться або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Так Відповідачем було запропоновано укласти кредитну угоду зі сплатою на суму еквівалентну 1173 973,50 грн. та 697960,50 грн. Фактично ж Позивач повинен повернути кредит в розмірах 1778744,21 грн. та відповідно по іншій угоді – 105751382 грн. (при цьому гривневий кредит пропонувався із значно більшою відсотковою ставкою, чим Позивач свідомо спонукав Відповідача до укладення кредиту в іноземній валюті). Згідно пункту 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесно підприємницької практики, с недійсними. Таким чином відповідачем було порушено вимоги вказаних статей ЗУ «Про захист прав споживачів» та приховано інформацію під час укладення кредитного договору стосовно можливої дійсної вартості кредиту /а.с. 131-134/.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступного висновку:

4

Судом встановлено, що між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є позивач, та відповідачем ОСОБА_2 30 березня 2007 року було укладено кредитний договір № 014/1800/85/85253 (далі – Кредитний договір 1), згідно з умовами якого позивач надав відповідачеві кредит у розмірі 232470 доларів США 00 центів на строк до 30 березня 2027 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,5 % річних /а.с. 16-21/.

ОСОБА_2, згідно з ч. 2 ст. 1056 ЦК України, мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця. Окрім того, відповідно до п. 6 ст. 14 Закону України «Про захист прав споживачів» у нього існувала можливість в 14-денний термін відмовитись від кредиту, проте цим правом він не скористався, оскільки заява-анкета позичальника на отримання кредиту відповідачем була подана позивачеві 12 березня 2007 року, а кредитний договір було укладено 30 березня 2007 року.

Отже, оцінюючи всі фінансові ризики, ОСОБА_2 не відмовився від отримання кредитних коштів саме в валюті долари США.

Те, що позичальникові було роз’яснено про фінансові ризики у разі зміни курсу національної валюти по відношенню до долара США також підтверджується п. 8.3 Кредитного договору 1.

Крім того, 2 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 014/1800/82/98678 (далі – кредитний договір 2), згідно з умовами якого позивач надав відповідачеві кредит у розмірі 138210 доларів США 00 центів на строк до 2 квітня 2018 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14 % річних /а.с. 26-32/.

При цьому відповідач також мав можливість оцінити фінансові ризики при отриманні кредиту у доларах США та відмовитися від отримання кредиту у 14-денний термін, однак такою можливістю не скористався.

Згідно з п.п. 1.1. Кредитного договору 1, ОСОБА_2 зобов’язався належним чином використати та повернути Кредитору суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та Тарифів Банку, та виконати всі інші зобов’язання в порядку та строки, визначені Договором.

Пунктом 6.5. Кредитного договору 1 встановлено, що Банк має право вимагати дострокового погашення позичальником заборгованості за кредитом, нарахованих процентів за користування кредитом, неустойки, відшкодування збитків у випадках невиконання Позичальником умов цього договору.

Згідно з п.п. 1.1.1., 1.1.2, 2.1 Кредитного договору 2, ОСОБА_2 зобов’язався отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії згідно умов Договору та Тарифів Кредитора, а також виконати інші обов’язки, визначені цим Договором.

Пунктом 9.1. Кредитного договору 2 встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх зобов’язань за цим Договором Кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту позичальником у повному обсязі разом зі сплатою всіх сум, належних до сплати на дату пред’явлення вимоги, включаючи проценти за Кредитом (в т.ч. прострочені проценти), пеню та штрафи відповідно до цього Договору.

З вищенаведеного вбачається, що між сторонами судового процесу встановились відносини, що регулюються, зокрема, параграфами 1 та 2 Глави 71 ЦК України. Із зазначених норм ЦК України вбачається наступне:

Кредитний договір є особливим різновидом договору позики. Кредитний договір – це угода, за якою одна сторона (кредитодавець – банк або інша фінансова установа) передає другій особі (позичальнику) грошові кошти у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит у встановлений договором строк та сплатити встановлені проценти.

За своєю юридичною природою він є консенсуальним, тобто вступає в силу з моменту досягнення сторонами домовленості щодо всіх істотних умов такого договору ще до реального передання грошових коштів.

5

Умови кредитного договору також урегульовані спеціальними нормативно-правовими актами, насамперед Законом України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-III від 7 грудня 2000 року та Положенням «Про кредитування», затвердженим постановою Правління Національного банку України за № 246 від 28 вересня 1995 року.

Кредитодавець належним чином виконав свої зобов’язання за Кредитним договором 1 та Кредитним договором 2, надавши позичальнику у користування грошові кошти в сумі 232470 доларів США 00 центів та 138210 доларів США 00 центів відповідно, а позичальник отримав зазначені суми, що підтверджується відповідними виписками по особовим рахункам ОСОБА_2 та заявою на видачу готівки від 30 березня 2007 року /а.с. 94-118, 122, 144/.

Як вбачається з довідки про суму заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 014/1800/85/85253 від 30 березня 2007 року, заборгованість перед банком станом на 6 квітня 2010 року становить 325169 доларів США 47 центів, що по курсу НБУ становить 2577260 грн. 70 коп., який складається із: загальна сума заборгованості за кредитом – 212129 доларів США 97 центів, що по курсу НБУ становить 1681320 грн. 93 коп.; сума прострочених платежів за кредитом – 15498 доларів США 08 центів, що по курсу НБУ становить 122836 грн. 23 коп.; сума прострочених платежів по відсотках – 36291 долар США 82 центи, що по курсу НБУ становить 287645 грн. 34 коп.; сума пені, нарахована за порушення строку погашення кредиту та відсотків – 60328 доларів США 57 центів, що по курсу НБУ становить 478158 грн. 21 коп.; сума штрафу за порушення строків погашення кредиту та відсотків – 921 долар США 03 центи, що по курсу НБУ становить 7300 грн. 00 коп. /а.с. 121/.

Як вбачається з довідки про суму заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 014/1800/82/98678 від 2 квітня 2008 року, заборгованість перед банком станом на 6 квітня 2010 року становить 251806 доларів США 14 центів, що по курсу НБУ становить 1995790 грн. 29 коп., який складається із: загальна сума заборгованості за кредитом – 122768 доларів США 28 центів, що по курсу НБУ становить 973049 грн. 11 коп.; сума прострочених платежів за кредитом – 10995 доларів США 36 центів, що по курсу НБУ становить 87148 грн. 12 коп.; сума прострочених платежів за відсотками – 26469 доларів США 99 центів, що по курсу НБУ становить 209798 грн. 49 коп.; сума пені, нарахована за порушення строку погашення кредиту та відсотків – 91572 долари США 51 цент, що по курсу НБУ становить 725794 грн. 56 коп. /а.с. 120/.

При цьому, під час розгляду справи представник відповідача не оспорював умов Кредитного договору 1 та Кредитного договору 2, розміру нарахованих штрафних санкцій та розрахунки заборгованості, надані позивачем.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, при чому зобов’язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Частина 1 ст. 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредити) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому, слід зазначити, що ч. 2 вказаної статті наголошує, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика», якщо інше не встановлено параграфом 2 «Кредит» і не випливає із суті кредитного договору.

Тому, відповідно до вимог ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

6

Одночасно, згідно до ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлено обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Аналогічні положення містяться і в Кредитному договорі.

Таким чином, з умов укладених між позивачем та ОСОБА_2 кредитних договорів, зі змісту наведених правових норм вбачається, що вимоги позивача заявлені у відповідності з чинним законодавством, а отже є обґрунтованими.

За таких підстав, коли встановлено, що з вини відповідача ОСОБА_2 зобов’язання перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не виконано, він в односторонньому порядку відмовився виконувати взяті на себе зобов’язання щодо погашення кредиту та відсотків, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Посилання представника відповідача ОСОБА_4 на те, що укладені між позивачем та відповідачем Кредитний договір 1 та Кредитний договір 2 не відповідають вимогам чинного законодавства через невідповідність умов і порядку погашення кредиту в іноземній валюті та через те, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні не приймається судом до уваги виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб’єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 глави 3 розділу ІІ «Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», затвердженою постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 року за № 281, резиденти мають право купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов’язань (у тому числі власних операцій суб’єктів ринку) за кредитними операціями та платежами за цими операціями (проценти, комісійні винагороди, неустойки тощо) в іноземній валюті на підставі кредитних договорів і т. ін..

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України, грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях, однак ч. 3 цієї статті встановлює, що використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Пункт «г» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93 визначає, що використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, потребує отримання особою індивідуальної ліцензії.

«Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затверджене постановою Правління Національного банку України 14 жовтня 2004 року за № 483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, надає право уповноваженим банкам використовувати іноземну валюту як засіб платежу без отримання індивідуальної ліцензії за умови, що банк є ініціатором або отримувачем за валютною операцією.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банки мають право на підставі банківської ліцензії здійснювати банківські операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. При цьому ст. 2 цього ж Закону встановлено, що терміни «кошти» у цьому Законі вживається у значенні – «гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент». Даний пункт дозволяє банкам на власний ризик, при наявності ліцензії, проводити операції з

7

кредитування, і не зобов’язує банки брати на себе будь-які ризики пов’язані з цим кредитуванням.

Зазначена ліцензія за № 10 від 27 листопада 2009 року отримана ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та надано Дозвіл № 10-5 на право здійснення операцій з валютними цінностями.

Крім того, згідно з листом НБУ від 1 вересня 1994 року № 19013/2124 видавати кредити в іноземній валюті резидентам України може уповноважений банк України, в додатку до генеральної ліцензії якого передбачене таке право. Тому, невід’ємною частиною ліцензії № 10 є Дозвіл № 10-5 від 27 листопада 2009 року з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з валютними цінностями. Зокрема, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» має право здійснювати операції з валютними цінностями шляхом «Залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України» /а.с. 145, 146, 148/.

Таким чином, правових перешкод для того, щоб ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», мав право укладати кредитні договори та видавати кредити в іноземній валюті – немає.

Посилання представника позивача на обов’язкову наявність індивідуальної ліцензії у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» спростовується наведеним вище, а також тим, що на підставі п.п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету «індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі».

Згідно з листом НБУ від 7 грудня 2009 року № 13-210/7871-22612 «Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії».

Отже, відсутнє будь-яке обмеження та необхідність індивідуальної ліцензії, для видачі кредитів в іноземній валюті банками, що мають ліцензію та дозвіл.

Згідно з ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Сума в доларах США, що зазначена в кредитному договорі – є грошовим еквівалентом зобов’язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні.

Згідно з ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Отже, валютою грошового зобов’язання є – гривня.

З цього зрозуміло, що у кредитному договорі, що укладений між сторонами, зазначено еквівалент гривні в доларах США.

Таким чином, посилання представника позивача на відсутність у позивача права на зазначення суми кредиту в іноземній валюті є також необґрунтованим.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В свою чергу, ст. 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

1. Зміст правочинів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особи, які вчиняли правочини, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасників правочинів було вільним і відповідало їх внутрішній волі.

5. Правочини вчинені у формі, встановленій законом, а саме – в письмовій формі.

6. Правочини на момент укладення були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Вищезазначені вимоги були повністю дотримані сторонами під час укладення даного Кредитного договору.

8

Таким чином, можна стверджувати, що Кредитний договір 1 та Кредитний договір 2 підписані сторонами на добровільних засадах та відповідають намірам сторін по безумовному виконанню взятих на себе зобов’язань.

Оскільки суд задовольняє позов в повному обсязі, то з відповідача ОСОБА_2 згідно зі ст. 88 ЦПК України, на користь позивача підлягає стягненню 1700,00 грн. у відшкодування судового збору та 30,00 грн. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 3, 203, 204, 524, 525, 526, 530, 533, 343, 614, 615, 629, 1048, 1050, 1054, 1056 ЦК України, ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про захист прав споживачів», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, Положенням «Про кредитування», Постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року, ст.ст. 3, 10, 60, 88, 114, 203, 209, 212-215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором № 014/1800/85/85253 від 30 березня 2007 року станом на 6 квітня 2010 року – 2577260 (два мільйона п’ятсот сімдесят сім тисяч двісті шістдесят) грн. 70 коп., за кредитним договором № 014/1800/82/98678 від 2 квітня 2008 року станом на 6 квітня 2010 року – 1995790 (один мільйон дев’ятсот дев’яносто п’ять тисяч сімсот дев’яносто) грн. 29 коп., 1700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп. судового збору та 30 (тридцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, а всього 4574780 (чотири мільйони п’ятсот сімдесят чотири тисячі сімсот вісімдесят) грн. 99 коп..

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до апеляційного суду Харківської області через Зміївський районний суд Харківської області.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий: