2-2411/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

29 червня 2010 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А., при секретарі Данковській С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 1978, Міністерства оборони України про стягнення грошової компенсації замість речового майна, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2010 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому зазначає, що він проходив військову службу у військовій частині А 1498, правонаступником якої є військова частина А 1978, та знаходився на фінансовому, продовольчому та речовому забезпеченні.

08.09.2005 року його було звільнено з лав Збройних сил, проте при звільненні з ним не було проведено розрахунок з речового забезпечення.

Посилаючись на те, що відповідачем з ним не проведено розрахунок з речового забезпечення, а право на отримання грошової компенсації замість речового майна він має, просить суд стягнути з відповідача – В/Ч А 1978 суму невиплаченої грошової компенсації замість речового майна в розмірі 3 851 грн. 84 коп., зобов’язати відповідача – Міністерство Оборони України виділити кошти В/Ч А 1978 для погашення заборгованості за речове майно в розмірі 3 851 грн. 84 коп.

У судове засідання позивач не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, на задоволенні позову наполягав.

В судовому засіданні представник відповідача – військової частини А 1978 – проти задоволення позовних вимог заперечував з тих підстав, що грошова компенсація замість речового майна підлягає виплаті за бажанням військовослужбовця, проте з відповідними заявами з часу звільнення позивач не звертався. Крім того, просив в задоволенні позову відмовити з причини пропуску позивачем трирічного строку позовної давності.

Відповідач – Міністерство Оборони України, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явилась з невідомої суду причини. На підставі ст. 169 ЦПК України справу розглянуто без участі відповідача.

Дослідивши надані письмові докази, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, суд дійшов висновку, що вимоги позивача необґрунтовані, не підтверджені доказами та не підлягають задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Як встановлено судом, відповідач проходив військову службу у військовій частині А 1392, правонаступником якої є військова частина А 1978, та знаходився на фінансовому, продовольчому та речовому забезпеченні. 08.09.2005 року звільнено в запас з військової служби, про що надано копію наказу № 251 від 08.09.2005 року.

Як передбачено ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України» (в редакції, що діяла на час звільнення позивача)  д ержава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України та осіб, звільнених у запас або у відставку, членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних миротворчих операціях. Військовослужбовцям гарантується одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з довідки на одержання грошової компенсації замість речового майна, при звільненні ОСОБА_1 підлягала до отримання грошова компенсація замість речового майна на суму 3 851 грн. 84 коп.

Як передбачено ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Як передбачено п. 20 Постанови Кабінету Міністрів « Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час» о фіцерам, прапорщикам і мічманам за їх бажанням дозволяється (з дати виникнення права на отримання речового майна) замість одних предметів речового майна, передбачених нормами забезпечення, видавати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або виплачувати за них грошову компенсацію. П. 27 тієї ж постанови встановлено, що військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Як пояснив в судовому засіданні представник відповідача, з заявами про бажання отримати грошову компенсацію замість речового майна позивач до відповідача не звертався, а тому суд доходить, що його права жодними діями відповідача – в/ч А 1978 не порушені.

При вирішенні позовних вимог в частині зобов’язання відповідача – Міністерство Оборони України виділити кошти В/Ч А 1978 для погашення заборгованості за речове майно в розмірі 1002 грн. 01 коп., суд виходить з того, що під час розгляду справи судом було встановлено, що позивач проходив службу у військовій частині А 1978, а тому заявлені позивачем позовні мають бути до військової частини, де проходив службу позивач. Визначення позивачем у якості відповідачів Міністерства оборони України є необґрунтованим та безпідставним, оскільки саме підприємство, організація (військова частина, що має статус юридичної особи) несе відповідальність перед фізичною особою, яка проходила публічну службу.

Як передбачено ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено судом, відповідач звільнений в запас на підставі наказу НГШ-ЗСУ від 06.08.2005 року № 294, в довідці про отримання грошової компенсації замість речового майна, яка датована 08.09.2005 року, зазначені дати настання права на отримання предметів речового забезпечення, тобто право на звернення до суду у позивача виникло після 08.09.2005 року.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовуються судом  лише за заявою сторони в спорі, зробленому до винесення рішення.

Враховуючи, що відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, позивачем жодних доказів про поважність причин пропуску строку позовної давності не надано, суд доходить висновку про необхідність застосування строку позовної давності та відмови в задоволенні позову.

Як передбачено ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. У разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

При зверненні до суду з позовом позивачем не сплачено суму судових витрат, що підлягають сплаті і розмірі 51 грн – судового збору та 120 грн – витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом з посиланням на те, що від сплати судових витрат він звільнений на підставі п. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

Як встановлено судом, п. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від сплати державного мита звільняються позивачі - робітники та службовці - за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин; члени колективних сільськогосподарських підприємств, працівники фермерських господарств - за позовами до колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств про оплату праці та за іншими вимогами, пов'язаними з трудовою діяльністю.

До жодної з зазначених категорій осіб позивач не відноситься, а тому, враховуючи, що його позов залишено без задоволення з позивача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом в розмірі 120 грн.

На підставі ст. ст. 3, 10, 88, 169, 212, 213-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 259, 261, 267 ЦК України, Закону України «Про збройні сили України», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час»  суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом в розмірі 120 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або шляхом подання апеляційної скарги без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційну скаргу не буде подано у встановлений строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                                       Ю.А.Галущенко