ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 червня 2010 р. № 2а-1583/10/1370
Львівський окружний адміністративний суд,
у складі:
головуючого-судді Ланкевича А.З.
при секретарі Гіщинській С.Я.
з участю представників
позивача ОСОБА_1
відповідача Томашівського О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова про скасування податкових повідомлень-рішень, -
встановив :
Позивач звернувся з позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова №0002141720/0/21923/10 від 21 жовтня 2009 року з врахуваням Рішення Державної податкової інспекці м. Львова про результати розгляду повторної скарги №2117/10/25-005/424 від 03 лютого 2010 року та №0002161720/0/21921/10 від 21 жовтня 2009 року з врахуваням Рішення Державної податкової інспекці м. Львова про результати розгляду повторної скарги №2117/10/25-005/424 від 03 лютого 2010 року.
В процесі судового розгляду позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої просить скасувати податкові повідомлення рішення № 0002141720/4 та № 0002161720/4 від 15 лютого 2010 року.
В позовній заяві та додаткових поясненнях посилається на те, що за результатами проведеної відповідачем перевірки позивача з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 року по 31.03.2009 року складено Акт від 28.08.2009 року № 355/17-2/НОМЕР_1, згідно якого встановлено, що позивач допустив порушення ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва» №727/98 від 03.07.1998 року, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 13, п. 14.4 ст.14 Декрету Кабінету міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»№ 13-92 від 26.12.1992 р. Відповідач дійшов до висновку про наявність вказаних порушень на підставі того, що позивач, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, перевищив суму виручки від реалізації продукції за 2006 рік понад 500 000 грн., а відтак повинен був перейти із спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування зі сплатою податку з доходів фізичних осіб за правилами встановленими розділом 4 Декрету Кабінету міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» №13-92 від 26.12.1992 р. та зареєструватися як платник ПДВ і сплатити відповідно податок на додану вартість. Таке перевищення, на думку відповідача, відбулося за рахунок виручки, яка була внесена 10 травня 2006 року на розрахунковий рахунок позивача та не була відображена у книзі обліку доходів і витрат за 2006 рік. На підставі вищенаведеного Акту відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення 0002141720/0/21921/10 та 0002141720/0/21923/10 від 21.09.2009 року, якими донараховано податкове зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб на суму 33 099, 75 грн. та по податку на додану вартість на суму 297 919, 50 грн. За результатами розгляду скарг на вказані повідомлення-рішення, такі скасовані та прийняті нові, якими визначено податкове зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб на суму 30 424, 75 грн. та по податку на додану вартість на суму 123 574, 50 грн. Проте такі вважає протиправними, оскільки висновок відповідача про перевищення позивачем обсягу виручки понад 500 000 грн. є помилковим, оскільки відповідачем не враховано те, що зазначені кошти надійшли на підставі договору комісії, що був укладений 01 квітня 2006 року між позивачем та ТзОВ «Торгівельний Альянс», а відтак не відносяться до виручки від реалізації товарів. Посилається на п.1.31 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутком підприємств»згідно якого, не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову, доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари. Таким чином, кошти, які надійшли на розрахунковий рахунок позивача за вищевказаним договором є транзитними коштами, на які у нього не виникає право власності, оскільки такі є власністю комітента, а відтак виручкою комісіонера є лише кошти, які він отримує як комісійну винагороду за виконання умов договору. Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що він за 2006 рік не перевищив суму виручки поданад 500 000 грн. та не повинен був переходити з спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування.
Від відповідача надійшло заперечення проти позову та згодом додаткові заперечення, в яких такий просить в позові відмовити, посилається на те, що приватний підприємець ОСОБА_3 працюючи на спрощеній системі оподаткування 10 травня 2006 року перевищив обсяг виручки 500 000 грн., чим порушив вимоги ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва». Перевищена сума склала 365 569 грн. Посилався на те, що усі кошти від реалізації продукції за договором комісії, які були зараховані на рахунок позивача були виручкою від реалізації товарів (робіт, послуг) в розумінні положень вищезазначеного Указу Президента України. Відповідно до пп. 4.2.8 п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.3 п. 8.1 ст. 8 та ст. 18 і 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»суб’єкт підприємницької діяльності зобов’язаний включити суму перевищення до складу загального оподатковуваного доходу та сплатити з неї податок.
В судовому засіданні представник позивача уточненні позовні вимоги підтримав повністю, просить їх задоволити, посилається на підстави викладені в позовній заяві та додаткових поясненнях.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, просить відмовити в його задоволенні з підстав викладених в запереченні проти позову та додаткових запереченнях.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
В період з 11 по 25 серпня 2009 року працівниками Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова, згідно Направлення №683 від 11 серпня 2009 року, проведена виїзна планова перевірка Приватного підприємця ОСОБА_3 з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2006 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої виявлено, що позивачем 10 травня 2006 року досягнуто обсяг виручки від реалізації продукції за 2006 рік понад 500 000 грн., що виключає право на застосування спрощеної системи оподаткування, а відтак зобов’язує перейти на загальну систему оподаткування, зі сплатою податку з доходів фізичних осіб за правилами встановленими розділом 4 Декрету Кабінету міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»та зареєструватися як платник ПДВ і сплатити відповідно податок на додану вартість, таким чином позивачем порушено вимоги ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва» №727/98 від 03.07.1998 року, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 13, п. 14.4 ст.14 Декрету Кабінету міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»№ 13-92 від 26.12.1992 р., про що складено відповідний Акт № 355/17-2/НОМЕР_1 від 28 серпня 2009 року.
Відповідач дійшов до висновку про перевищення позивачем 500 тисячного ліміту річної виручки з продажу товарів (робіт, послуг), на підставі внесених 10 травня 2006 року на розрахунковий рахунок позивача транзитних коштів, отриманих згідно Договору комісії, розцінюючи такі кошти, як виручка від продажу товарів в розумінні Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва».
На підставі вищевказаного Акту перевірки відповідачем 21 версня 2009 року винесені податкові повідомлення-рішення № 0002161720/0/21921/10, яким визначено позивачу зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 33 099, 75 грн. та №0002141720/0/21921/10, яким визначено зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 297 919, 50 грн., в томі числі за основним платежем - 198 613 грн. та штрафними санкціями –99 306, 50 грн.
В процесі адміністративного оскарження вищевказаних податкових повідомлень-рішень позивачем, такі були скасовані та винесені повідомлення-рішення № 0002141720/4 від 15 лютого 2010 року, яким визначено зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 123 574, 50 грн., в томі числі за основним платежем –82 383 грн. та штрафними санкціями –41 191, 50 грн. та № 0002161720/4 від 15 лютого 2010 року, яким визначено позивачу зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 30 424, 75 грн.
01 квітня 2006 року між комісіонером Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_3 та комітентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Альянс»укладений Договір комісії № 26к/06, згідно якого комісіонер зобов’язується за дорученням комітента за плату вчинити від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу товарів комітента іншим покупцям за рахунок комітента, а комісіонер отримує від комітента комісійну винагороду в розмірі 1 % від суми проданого товару.
Відповідно до положень ст. 1 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень мають право обрати спрощену систему оподаткування. Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Згідно з ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Частиною першою ст. 1013 Цивільного кодексу України передбачено, що комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.
З вищенаведеного вбачається, що предметом договору комісії виступає діяльність комісіонера, тобто послуга, що ним надається, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера.
Враховуючи те, що договір комісії є різновидом договору про надання послуг, на такий поширюються визначенні в Цивільному кодексі України положення щодо договору про надання послуг.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Статтею 903 вищезазначеного Кодексу встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином, позивачем надавалися згідно Договору комісії № 26к/06 від 01 квітня 2006 року послуги щодо продажу товарів, а враховуючи те, що комісіонер не набуває право власності на кошти від реалізації майна, переданого на комісію, тобто ці кошти є транзитними, оскільки в подальшому підлягають перерахуванню на рахунок комітента, ця сума коштів не відноситься до виручки в розумінні Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», а до виручки відноситься лише комісійна винагорода, що спростовує висновки зазначені в Акті перевірки № 355/17-2/НОМЕР_1 від 28.08.2009 року щодо перевищення позивачем обсягів виручки та свідчить про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень –рішень.
На підставі ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України із урахуванням того, що рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі здійснені позивачем документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації.
Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Позов задоволити в повному обсязі.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова № 0002161720/4 та № 0002141720/4 від 15 лютого 2010 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 сплачену ним суму судового збору в розмірі 3 (три) грн. 40 (сорок) коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, тоді постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Заява про апеляційне оскарження постанови може бути подана протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови виготовлений 18 червня 2010 року.
Головуючий Ланкевич А.З