ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2010 р. Справа № 2-а-1130/10/0270 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича,
Суддів: Чудак Олесі Миколаївни
Аліменко Володимира Олександровича
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_2
до: Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України, Апеляційного суду Вінницької області
про: визнання дій протиправними, стягнення заборгованості по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню працюючих суддів, стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 (далі – позивач) до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України, Апеляційного суду Вінницької області (далі – відповідачі) про визнання дій протиправними, стягнення заборгованості по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню працюючих суддів, стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання.
Позовні вимоги позивача, який з лютого 1985 року працює суддею Апеляційного суду Вінницької області, мотивовані тим, що в порушення ст. 130 Конституції України відповідачами протиправно допущено заборгованість по заробітній платі за період з 01.07.2008 року по день звернення до суду та по щомісячному грошовому утриманню за період з 01.01.2006 року по день звернення до суду. Як зазначив позивач, посадовий оклад, починаючи з вказаного періоду неправомірно обрахувався виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в сумі 332 грн., що встановлено Постановою КМУ України № 865 від 03.09.2005 року. Пункт 4-1 даної Постанови, яким передбачався розмір мінімальної заробітної плати для обчислення посадових окладів суддів, суперечить діючому законодавству, зокрема Конституції України та Закону України "Про судоустрій України", а тому був скасований постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, яка набрала законної сили.
У відповідності до заявлених позовних вимог та згідно із заявою про визначення розміру позовних вимог (вх.№9707 від 13.05.2010 р.) позивач просить визнати протиправними дії суб’єктів владних повноважень - Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України, Апеляційного суду Вінницької області щодо допущення ними заборгованості по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню з урахуванням індексації та компенсації втрати частини заробітної плати і щомісячного грошового утримання; стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість по заробітній платі з урахуванням індексації та компенсації за втрату частини заробітної плати за період з 01.07.2008 року по березень 2010 року в сумі 158009,93 грн.; стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість по щомісячному грошовому утриманню працюючих суддів з урахуванням індексації та компенсації за втрату частини щомісячного грошового утримання за період з 01.01.2006 року по березень 2010 року в загальній сумі 262891 грн.
В судове засідання позивач не з’явився, проте надав заяву, в якій просить розгляд справи провести без його участі.
Представник Міністерства фінансів України в судове засідання не з’явився, однак надав суду письмові заперечення на позовну заяву від 01.04.2010 року (вх.№7106 від 09.04.2010 р.), згідно з якими позов не визнав та заперечив проти його задоволення. Зазначив, що відповідно до Закону України "Про оплату праці", надбавки, доплати, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій, є додатковою заробітною платою і носять необов’язковий характер, оскільки встановлювати її розмір являється пріоритетом керівників установ у межах фонду заробітної плати, затвердженого для бюджетних установ у кошторисах на відповідний бюджетний період. Крім того, відповідач стверджує, що видатки, передбачені в Державному бюджеті України на 2006-2009 pоки, на оплату праці суддів були фактично здійснені Державним казначейством України на 100% від плану. Відповідач зауважив, що з 01 січня 2003 року головним розпорядником коштів, передбачених в Державному бюджеті України на утримання судів загальної юрисдикції, на оплату праці суддів судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка здійснює подальший розподіл вказаних коштів між розпорядниками нижчого рівня, і хоча матеріальне забезпечення суддів знаходиться на неналежному рівні, проте вирішувати вказане питання з порушенням чинного законодавства є неприпустимим. В зв’язку з цим даний відповідач просить суд відмовити в заявленому позові та розглянути справу без участі його представника.
Представник Державної судової адміністрації України в судове засідання не з’явилась, проте надала суду заяву від 15.06.2010 року, в якій просила провести розгляд справи без її участі (вх.№12589 від 16.06.2010 р.). Також в наданих суду письмових запереченнях представник ДСУ України зазначила, що посадові оклади суддів можуть бути визначені лише виключно постановою Кабінету Міністрів України, а відтак у Державної судової адміністрації України відсутні правові підстави щодо донарахування позивачу заробітної плати та грошового утримання в зазначений період. Як стверджує відповідач, асигнування для збільшення окладів не були передбачені в Державних бюджетах України на 2006-2009 роки, а відтак не були передбачені і у кошторисах видатків відповідних бюджетних установ. Крім того даний відповідач зазначає, що оскільки ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 року було скасовано додаткову постанову Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2008 року, якою, в свою чергу, допущено поворот виконання постанови КМУ №865 від 03.09.2005 року, а тому і бездіяльність Державної судової адміністрації України не може бути визнана протиправною та кошти не можуть бути стягнуті. Враховуючи викладене, представник відповідача просила суд у задоволенні позовних вимог до Державної судової адміністрації України відмовити в повному обсязі.
Головне управління Державного казначейства України свого представника в судове засідання не направило, надавши суду письмові заперечення з проханням розглянути справу без його участі та відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог (вх.№7014 від 08.04.2010р.). Із заперечень Головного управління Державного казначейства України слідує, що для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. В даному випадку, як зазначає відповідач, функції головного розпорядника бюджетних коштів Державного бюджету України щодо матеріального забезпечення діяльності судів, фінансового забезпечення суддів виконує ДСА України. ДСА України є головним розпорядником цих коштів та здійснює їх розподіл самостійно. Відповідно до зазначеного, Державне казначейство України не має права розпоряджатися коштами, які призначені для фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції.
Від Апеляційного суду Вінницької області на адресу суду надійшла заява №8-п від 08.06.2010 року (вх.№12008 від 09.06.2010 р.), в якій даний відповідач просив розглянути справу без участі його повноважного представника.
Беручи до уваги те, що всі сторони скористались власним правом, передбаченим ч. 3 ст. 122 КАС України та клопотали суд про розгляд справи за їх відсутності, судовий розгляд справи в такому разі здійснено в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Постановою Верховної Ради України від 19.06.1997 року № 383-97-ВР ОСОБА_2 обрано суддею Апеляційного суду Вінницької області безстроково, де він і працює по даний час заступником голови суду.
Посадовий оклад заступника голови Апеляційного суду Вінницької області встановлено в розмірі 3320 грн.
Розмір вказаного посадового окладу визначено схемою посадових окладів керівників та суддів апеляційних судів, відповідно до додатку 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" в розрахунку 10 мінімальних заробітних плат. При цьому розмір посадових окладів встановлено виходячи із 332 грн. мінімальної заробітної плати.
Відповідно до ст. 95 Кодексу законів про працю України, мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).
Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до ст. ст. 9 і 10 Закону України "Про оплату праці".
Згідно із ст. 9 Закону України "Про оплату праці", яка визначає умови визначення розміру мінімальної заробітної плати, розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров’я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості.
Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 10 цього ж закону встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та переглядається залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Законами України "Про державний бюджет України" на 2006, 2007, 2008, 2009 роки, а також Законом України "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати" встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: у 2006 році: з 01.01. - 350 грн., з 01.07. - 375 грн., з 01.12. - 400 грн.; у 2007 році: з 01.01. - 420 грн., з 01.12. - 450 грн.; у 2008 році: з 01.01. - 515 грн., з 01.04. - 525 грн., з 01.10. - 545 грн., з 01.12. - 605 грн.; у 2009 році: з 01.01. - 605 грн., з 01.04. - 625 грн., з 01.07. - 630 грн., з 01.10. - 650 грн., з 01.11. - 744 грн.; у 2010 році: з 01.01. - 869 грн., з 01.04. - 884 грн., з 01.07. - 888 грн.
Як вбачається з позовної заяви та наданих письмових заперечень проти позову, сторони не оспорюють наявності обставин, встановлених у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року. Представник ДСА України також не заперечує того, що відповідні перерахунки розміру заробітної плати, з урахуванням вказаних розмірів мінімальної заробітної плати, проведені не були.
Відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України, згідно з якою обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Щодо розміру заявлених позовних вимог суд дослідив подані позивачем розрахунки сум заборгованості заробітної плати та щомісячного грошового утримання. Судом також досліджене рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 грудня 1998 року, довідка Апеляційного суду Вінницької області про право ОСОБА_2 на 40%-ву щомісячну надбавку, Указ Президента України про відзначення ОСОБА_2 державною нагородою «Заслужений юрист України», довідки про величини індексів інфляції за 2008, 2009, 2010 роки, розрахункові листи позивача за 2008, 2009, 2010 роки.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідачів та наданих у справу доказів суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У державному бюджеті для реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів та оплату праці суддів. Організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладено на Державну судову адміністрацію України та її територіальні управління.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про статус суддів" та рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року у справі № 1-1/2004, про офіційне тлумачення положень ч. 1 та ч. 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 3 Закону України "Про статус суддів", гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, не можуть бути скасовані або занижені без відповідної компенсації. По своїй суті пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Надання суддям таких пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 "Про оплату праці суддів" затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих Спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів, згідно з додатку 1-6. Посадові оклади, передбачені цією постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 доповнено Постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року пунктом 4-1 такого змісту: "Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться."
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, що набула законної сили згідно ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року у справі за позовом ОСОБА_3 до держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного Казначейства України, Державної судової адміністрації України, про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року визнано протиправною та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 р. згадані судові рішення залишені без змін.
Таким чином, суд вважає, що вказаними рішеннями в повному обсязі відновлено положення Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" у співвідношенні посадових окладів до розміру мінімальної заробітної плати, яка набрала чинності з 01.01.2006 року. Тобто, розмір посадового окладу суддів повинен встановлюватись виходячи з розміру мінімальної заробітної плати помноженому на відповідний коефіцієнт та змінюватись відповідно зі зміною розміру заробітної плати.
В рішенні Конституційного Суду України від 24.06.1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів зазначено, що видатки державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про статус суддів" гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів гарантується державою.
В рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, справа № 1-15/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), положення ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 Конституції України у взаємозв’язку із положеннями ст. 11, 44 Закону України "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна врахувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.
Статтею 123 Закону України "Про судоустрій України" визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
З викладеного вбачається, що норми, які регулюють матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно ст. ст. 44, 45 Закону України "Про статус суддів", не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.
При цьому судом з’ясовано, що нарахування заробітної плати позивачеві проводилось без врахування відповідних положень, тобто не на підставі, що передбачено Конституцією та законами України, у зв’язку з чим утворилась відповідна заборгованість за період з 01.07.2008 року по березень 2010 року.
Статтею 34 Закону України "Про оплату праці" передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати. Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року № 1427, компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 01.01.1998 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" встановлено, що починаючи з березня 2003 року індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Таким чином за втрату частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати позивач має право на компенсацію та індексацію.
Відповідно до проведених розрахунків Апеляційного суду Вінницької області, сума заборгованості по заробітній платі разом з компенсацією за втрату частини зарплати за період з 01.07.2008 року по березень 2010 року, яка підлягає виплаті позивачу, становить 158009,93 грн., з них 144504,93 грн. – заборгованість по заробітній платі, 13505 грн. - компенсація втрати частини заробітної плати.
Крім того, судом встановлено, що позивач одержує щомісячне грошове утримання працюючого судді, яке передбачене статтею 44 Закону України "Про статус суддів", з 2000 року.
Оскільки щомісячне грошове утримання працюючим суддям нараховується із сум щомісячної заробітної плати, яка з 01.01.2006 р. по даний час не відповідала вимогам постанови КМ України № 865 від 03.09.2005 р., то і по щомісячному грошовому утримання позивачу допущена заборгованість.
З матеріалів справи вбачається, що загальна сума заборгованості по щомісячному грошовому утриманню разом з компенсацією за втрату частини грошового утримання за період з 01.01.2006 р. по березень 2010 року включно становить 262891 грн.
Суд вважає, що причиною невиплати вказаних коштів є бездіяльність Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України.
Так, згідно ст. 126 Закону України "Про судоустрій України" Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Відповідно ч. 2 п. 1 до Указу Президента України "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" від 03.03.2003 року на Державну судову адміністрацію України покладено обов’язок щодо організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи, а ч. 4 п. 3 даного Указу передбачає, що основним завданням ДСА України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників судів.
Крім того, п. 4 Положення встановлено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: готує матеріали для формування пропозицій до державного бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування; виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Так як Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, тому несе відповідальність за фінансове забезпечення кожного суду. А оскільки остання не виконала в повному обсязі вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року щодо нарахування та виплати заробітної плати та щомісячного грошового утримання позивачу, в її діях вбачаються очевидні ознаки бездіяльності, яка виходячи з обставин справи є протиправною.
Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. №1837, Міністерство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням.
Згідно з даним Положенням Міністерство фінансів України, зокрема, забезпечує підготовку проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; розроблення в установленому порядку проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, прогнозних показників зведеного бюджету України, організацію роботи, пов’язаної із складенням та виконанням Державного бюджету України, координацію діяльності учасників бюджетного процесу.
Відповідно до положень ст. 32 Бюджетного кодексу України проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів України. Міністр фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів, згідно ст. 35 Бюджетного кодексу України організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України.
Міністерство фінансів України, відповідно до покладених на нього завдань і повноважень, на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України, проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабміну.
Міністерству фінансів України, як державному органу, був відомий зміст постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів", а відтак при аналізі бюджетних запитів розпорядника бюджетних коштів - ДСА України, мало б бути перевірено їх відповідність вимогам зазначеної постанови та здійснено відповідне коригування.
Згідно ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, про захист яких вони просять.
Оскільки невиплата позивачу заробітної плати та щомісячного грошового утримання пов’язана із бездіяльністю Міністерства фінансів України, яким при формуванні проектів Державних бюджетів на 2008-2009 роки не було враховано відповідність бюджетних запитів ДСА України вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 р. з врахуванням постанови Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 р., суд, з метою захисту прав, свобод та інтересів позивача вважає за необхідним вийти за межі заявлених позовних вимог та визнати таку бездіяльність протиправною.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб’єкти владних повноважень зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що права та інтереси позивача підлягають захисту шляхом визнання протиправною відповідної бездіяльності Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України, а також стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню працюючого судді з урахуванням індексації та компенсації втрати частини заробітної плати і щомісячного грошового утримання в зв’язку з порушенням термінів їх виплати в сумах, визначених наявними у справі розрахунками.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Однак, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а в матеріалах справи відсутні докази понесених ним судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для такої компенсації.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не нарахування та не виплати заробітної плати та щомісячного грошового утримання судді ОСОБА_2.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо не врахування при розробленні проектів Державного бюджету України на 2008 - 2009 роки вимог постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 р. "Про оплату праці суддів".
Стягнути з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації України для виплати ОСОБА_2 по заробітній платі за період з 01.07.2008 р. по березень 2010 року включно з урахуванням індексації та сум компенсації за втрату частини заробітної плати кошти в сумі 158009,93 (сто п'ятдесят вісім тисяч дев'ять) грн. 93 коп.
Стягнути з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації України для виплати ОСОБА_2 по щомісячному грошовому утриманню за період з 01.01.2006 р. по березень 2010 року включно з урахуванням індексації та сум компенсації за втрату частини щомісячного грошового утримання кошти в сумі 262891 (двісті шістдесят дві тисячі вісімсот дев'яносто одна) грн.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Головуючий суддя Вільчинський Олександр Ванадійович
Судді Чудак Олеся Миколаївна
Аліменко Володимир Олександрович