АПЕЛЯЦІЙНИЙ   СУД   ЗАПОРІЗЬКОЇ   ОБЛАСТІ

Справа № 22 – 3309 / 10                                                     Головуючий у 1-й інстанції:                                                                                                                                                                Нікітенко Н.П..

                                                       Суддя-доповідач:  Сапун О.А.

 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

30 червня 2010 року                         м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого:                               Пільщик Л.В.

Суддів:                                         Сапун О.А.,

                                                      Краснокутської О.М.,

При секретарі:                       Петровій О.Б.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3  на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання дій неправомірними в частині збільшення процентної ставки, а також визнання п.п.2.3.1. п.2.3. та ч.1 абзац 1 п.п.2.3.3. п.2.3 Кредитної угоди № 19/ЦРБ від 11.01.2008 року нікчемними, -

В С Т А Н О В И Л А :

В липні 2009 року ОСОБА_3   звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання дій неправомірними в частині збільшення процентної ставки, а також визнання п.п.2.3.1. п.2.3. та ч.1 абзац 1 п.п.2.3.3. п.2.3 Кредитної угоди № 19/ЦРБ від 11.01.2008 року нікчемними.

Зазначала, що 11 січня 2008 року між нею та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитну угоду №19/ЦРБ.

За договором банк зобов'язався надати їй кошти у розмірі 110 000 доларів США на споживчі потреби, а вона взяла на себе зобов’язання здійснювати погашення кредиту, відсотків в розмірі 14 % річних та винагороди в порядку і терміни згідно Графіку.

 З 01 лютого 2009 року ВАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на пп. 2.3.1 п. 2.3 і ч. 1 абзацу 1 пп. 2.3.3 п. 2.3 кредитної угоди від 11 січня 2008 року, в односторонньому порядку, без її згоди, збільшив процентну ставку за користування кредитом з 14% річних до 24% річних..

Вважає дії відповідача такими, що не відповідають вимогам закону. Просила визнати їх неправомірними. Також просила визнати нікчемними пп. 2.3.1 п. 2.3 та ч. 1 абзацу 1 пп. 2.3.3 п. 2.3 Кредитної угоди № 19/ЦРБ від 11 січня 2008 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду наданим доказам, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2010 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

 Заслухавши суддю–доповідача, вислухавши доводи апелянта та її представника, заперечення представника ПАТ  КБ «Приватбанк», розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 3,4 частини 1 статті 309 ЦПК України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог у разі невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення або неправильного застосування норм матеріального права.

Судом з’ясовано,   що 11 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційного банку «ПриватБанк» (далі Банком) та ОСОБА_3 (далі Позичальником) була укладена кредитна угода №19/ЦРБ, згідно якої Банк надає окремими частками – Траншами кредиту - 110 000 доларів США, а Позичальник зобов’язується повертати отриманий кредит, сплачувати відсотки і винагороду в термін і на умовах, передбачених у даній Угоді, а також у договорах про видачу Траншу. Термін повернення кредиту не пізніше 11 січня 2018 року. Пунктом 4.1 Угоди передбачено, що за користування кредитними коштами в період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення Траншу кредиту Позичальник сплачує відсотки в розмірі 14 % річних ( а. с. 8-11 ).

Листом від 08 січня 2009 року ВАТ КБ «ПриватБанк» повідомило ОСОБА_3 про те, що з 01 лютого 2009 року відсоткова ставка за кредитним договором № 19/ЦРБ складає 24 % річних, з цього ж часу відповідач став нараховувати проценти за користування кредитними коштами за підвищеною ставкою.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на той факт, що вказані дії не відповідають вимогам закону, а умови пп. 2.3.1 п. 2.3, ч. 1 абз. 1 пп. 2.3.3 п. 2.3 кредитного договору № 19/ЦРБ від 11 січня 2008 року, на підставі яких відповідач в односторонньому порядку підвищив розмір процентної ставки за користування кредитом, є нікчемними.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що кредитна угода між сторонами укладалася до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року, зворотної дії в часі вказаний закон не має, тому відповідач в односторонньому порядку мав право, як передбачено угодою, збільшити відсоткову ставку за користування кредитними коштами і підстави для визнання нікчемними спірних пунктів угоди відсутні.

Між тим, цей висновок не відповідає дійсним обставинам справи та суперечить нормам матеріального права.

Так, стаття 215 Цивільного кодексу України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.           

В статті 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позивач у позовній заяві вказує, що окремі умови укладеного з відповідачем договору не відповідають вимогам чинного законодавства України, а тому просить визнати їх нікчемними. Так, пп. 2.3.1 п. 2.3, ч. 1 абз. 1 пп. 2.3.3 п 2.3 кредитної угоди передбачено, що Банк має право збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом при  зміні кон’юнктури ринку грошових ресурсів в Україні. При цьому, Банк за 20 днів до вступу в силу зміненої відсоткової ставки направляє Позичальнику письмове повідомлення про зміну відсоткової ставки, що містить Графіки погашення кредиту, відсотків і винагороди, розрахований з урахуванням нової відсоткової ставки. При неотриманні від Позичальника згоди на зміну відсоткової ставки за користування кредитом до дати вступу в силу зміненої відсоткової ставки Банк має право вимагати від Позичальника дострокового повернення кредиту

Крім того, слід зазначити, що підвищення банком процентної ставки за кредитним договором - це одностороння зміна істотної умови договору, з огляду на наступне.

Так, ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.        

Відповідно до статті 6 вказаного Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1 ст. 628 того ж Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними , та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Виходячи з аналізу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України однією з істотних умов договору є розмір процентів за користування кредитним коштами.   

Отже, у випадку, якщо право на односторонню зміну умов договору передбачено законом або договором, Банк, який вирішив в односторонньому порядку змінити процентну ставку, повинний був сповістити про це Позичальника за кредитним договором і тільки з моменту отримання погодження відповідача на такі зміни вони могли набути чинності.

Між тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо належного повідомлення позивачки про зміну процентної ставки.

До того ж згідно ст. 651 ЦК України зміна договору в односторонньому порядку не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит - будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Частиною 4 статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

09 січня 2009 року ( тобто до моменту збільшення Банком в односторонньому порядку розміру відсотків з 12 % річних  до 24 % відсотків річних ) набрав чинності Закон України № 661-У1 від 12 грудня 2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку». Зазначеним Законом ЦК України доповнено статтею 1056-1 «Проценти за кредитним договором», відповідно до частин другої та третьої якої встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.  Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Отже, з огляду на вказані положення законодавства, умови спірних пунктів кредитного договору, на підставі яких Банк в односторонньому порядку змінив розмір процентів за кредитом, є нікчемними. Частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається .При цьому недійсний правочин не створює наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).         

Оскільки вказані норми передбачають, що встановлений  договором  розмір  процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а відповідачем процентна ставка збільшена без згоди позичальника саме з 01 лютого 2009 року, хоча на цей час була чинною стаття 1056-1 ЦК України про заборону таких дій, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, так як суперечить вимогам закону.

Враховуючи, що фактичні обставини судом визначені правильно і відсутні підстави для передачі спору на новий розгляд, колегія суддів вважає, що по спору слід ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Керуючись ст. ст.  307,309,313,316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

              Апеляційну скаргу ОСОБА_3  задовольнити частково.      

              Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2010 року скасувати.

    Визнати неправомірними дії  Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» щодо збільшення з 01 лютого 2009 року в односторонньому порядку відсоткової ставки з 14% річних до 24% річних за користування кредитом за кредитною угодою № 19/ЦРБ від 11 січня 2008 року. Визнати нікчемними підпункт 2.3.1 пункту 2.3 та частину 1 абзацу 1 підпункту 2.3.3 пункту 2.3 кредитної угоди № 19/ЦРБ від 11 січня 2008 року, яка укладена між ВАТ КБ «ПриваБанк» та ОСОБА_3.

    Стягнути з публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 13 грн. 75 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 157 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий:  
                                                         

  Судді: