СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
27 серпня 2007 року | Справа № 2-9/3733-2007 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Щепанської О.А.,
суддів Горошко Н.П.,
Гонтаря В.І.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився, товариства з обмеженою відповідальністю Агро-промислове підприємство "Вереск";
відповідача: Крицького Бориса Олександровича (повноваження перевірені) директора товариства з обмеженою відповідальністю "Біотехсервіс";
3-ої особи: не з'явився, Державної виконавчої служби у Красногвардійському районі Автономної Республіки Крим;
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агро-промислове підприємство "Вереск" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Пєтухова Н.С.) від 26.06.2007 року у справі № 2-9/3733-2007,
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Агро-промислове підприємство "Вереск" (вул. Севастопольська, 4, Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95011, вул. Київська, 131, Сімферополь, 95000)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Біотехсервіс" (вул. Чехова, 25-5, Сімферополь, 95000)
3-тя особа Державна виконавча служба у Красногвардійському районі Автономної Республіки Крим (вул. Чкалова, 8, Красногвардійське, 97000)
про стягнення 145680,91 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.06.2007 року у справі №2-9/3733-2007 (суддя Пєтухова Н.С.) відмовлено у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю Агро-промислове підприємство "Вереск" до товариства з обмеженою відповідальністю "Біотехсервіс", 3-тя особа Державна виконавча служба в Красногвардійському районі про стягнення 145680,91грн.
Позивач, не погодившись з рішенням господарського суду, звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення місцевого господарського суду, позов задовольнити.
Сторона посилається на те, що господарським судом при прийнятті рішення, було невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Позивач вказує на те, що місцевий господарський суд Автономної Республіки Крим безпідставно застосував статтю 257, частину 3, частину 4 статті 267 Цивільного кодексу України, так як вважає, що строк позовної давності сплив в зв'язку з закінченням дії договору схову 30.10.2001, на який посилався відповідач. А згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
А позивачу стало відомо про порушення його майнового права щодо повернення майна з боку відділу державної виконавчої служби Красногвардійського районного управління юстиції 12.10.2004 в день винесення рішення місцевим судом Красногвардійського району у справі № 2-2137-2004.
Про те, що саме цим рішенням суду встановлено факт порушення порядку повернення майна власнику від зберігача в зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Позивач також посилається, на те, що відділ державної виконавчої служби Красногвардійського районного управління юстиції не виконав зазначене рішення місцевого суду Красногвардійського району, то позивач звернувся 04.08.2006 (претензія за №31) безпосередньо до зберігача майна - підприємства "Біотехсервіс" з вимогою про повернення йому майна визначеного судом в рішенні.
У зв'язку з неповерненням майна у встановлений Законом строк (частина 1 статті 7 Господарського процесуального кодексу України) порушено право власності позивача з боку зберігача-підприємства "Біотехсервіс". Таким чином, позивач користуючись правом, яке передбачено пунктом 8 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, абзацом 7 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, на захист свого права і законних інтересів, звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою з вимогою про стягнення майнової шкоди в розмірі 175526,11грн., що складає вартість не повернутого майна з урахуванням ринкових цін.
Виходячи з наведеного, позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що строк позовної давності щодо вимоги про відшкодування майнової шкоди відповідачем - зберігачем арештованого майна не сплив.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.08.2007 року у складі судової колегії було здійснено заміну судді Сотула В.В., у зв'язку з відпусткою, на суддю Горошко Н.П.
За клопотанням представника відповідача, судочинство здійснювалось на російській мові у відсутності представника позивача та 3-ої особи, яких було належним чином повідомлено про час та місце розгляду апеляційної скарги, які не надали суду доказів поважних підстав своєї відсутності та які не скористались своїм процесуальним правом участі в судовому засіданні.
Судова колегія, порадившись на місці, ухвалила можливим розглянути справу по суті у відсутності представника позивача та 3-ої особи з представлених доказів в матеріалах справи, оскільки стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.
На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія повторно розглянувши матеріали справи, встановила наступне.
Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Агро - промислового підприємства "Вереск" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Біотехсервіс" про стягнення 145680,91грн. збитків. (а. с. 2-5).
Позивач свої вимоги позовні вимоги обґрунтує тим, що відповідно до акту опису й арешту майна Серія АА №164019 від 26.03.2002 (а. с. 7-10) відділу Державної виконавчої служби Красногвардійського районного управління юстиції, який складено при примусовому виконанні виконавчого напису від 04.03.2002 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислове підприємство "Вереск" на користь відкритого акціонерного товариства "Міжнародний комерційний банк" боргу в сумі 119221,64грн., передано на відповідальне зберігання описане майно боржника підприємству "Біотехсервіс" - відповідачу у даній справі. В Акті опису й арешту майна зазначено, що описане майно прийняв на відповідальне зберігання, копію акту опису й арешту майна отримав директор підприємства "Біотехсервіс" Крицький Б.О., який попереджений про кримінальну або матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну описаного майна.
Місцевий суд Красногвардійського району Автономної Республіки Крим рішенням від 12.10.2004 у справі №2-2137-2004 зобов'язав державного виконавця відділу державної виконавчої служби Красногвардійського районного управління юстиції передати арбітражному керуючому товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислове підприємство "Вереск" майно за актом АА 164019 від 26.03.2002 бутилка "Євро" - 42000 штук, банки 0,5 літра б/в - 2660 штук, кришки СКО -1358 штук, кришки Євро - 1150 штук, лавровий лист 141 кг, лимонна кислота -1268 кг, сіль харчова 4153 кг, оцтова кислота 1006 літрів, контейнери дерев'яні - 384 штуки, автомат розливочний - 1, гомогенізатор - 1, машина завінчуваюча - 1, машина упаковочна- 1.
Незважаючи на рішення суду вказане майно не повернуто. Цими діями щодо невиконання рішення суду спричинено збитки.
Відповідно до частини 1 статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно з частиною 3 статті 225 Господарського кодексу України, при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
Позивач відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України збільшив розмір позивних вимог та просив стягнути з відповідача майнову шкоду у розміру 175526,11грн. (а. с. 78-79).
Відповідач посилається на те, що 01.10.2001 між товариством з обмеженою відповідальністю "Біотехсервіс" та товариством з обмеженою відповідальністю Агро - промислового підприємства "Вереск" було укладено договір схову означеного майна. Відповідно до пункту 1.1. договору, Замовник передає на схов на платній основі, а Охоронець приймає на схов на платній основі обладнання, продукти харчування, тару, ГСМ та матеріали відповідно до Додатку №1 до договору. Строк схову було встановлено с 01.10.2001 до 30.11.2003 включно, тобто 791 доби.
Строк дії вказаного договору схову закінчився 30.11.2003. Позивачу, як стороні у договорі, були відомі усі умови договору схову та усі вищенаведені обставини.
Ураховуючи вищенаведене, суд першої інстанції вказав про сплив строку позовної давності.
Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позови
Як вбачається з матеріалів справи, до участі у справі було залучено у якості 3-ої особі що не заявляє самостійних вимог - Державну виконавчу службу в Красногвардійському районі. (а. с. 136).
Судова колегія розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення представника відповідача, дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої вимоги мотивує тим, що відповідно до Акту опису й арешту майна Серія АА №164019 від 26.03.2002 (а. с. 7-10) відділу Державної виконавчої служби Красногвардійського районного управління юстиції, який складено при примусовому виконанні виконавчого напису від 04.03.2002 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Агро-промислове підприємство "Вереск" на користь відкритого акціонерного товариства "Міжнародний комерційний банк" боргу в сумі 119221,64грн., передано на відповідальне зберігання описане майно боржника підприємству "Біотехсервіс" - відповідачу у даній справі. В Акті опису й арешту майна зазначено, що описане майно прийняло на відповідальне зберігання, копію акту опису й арешту майна отримав директор підприємства "Біотехсервіс" Крицький Б.О., який попереджений про кримінальну або матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну описаного майна.
На думку судової колегії, суд першої інстанції вірно визнав, що позивачем не доказано, що відповідач порушив господарські зобов'язання, виходячи з наступного.
Особа, що порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його провини, якщо інше не встановлене договором або законом, особа є невинною, якщо доведе, що прийняло всі залежні від нього заходи по належному виконанню зобов'язання, відсутність своєї провини доводить особа, що порушила зобов'язання (стаття 614 Господарського кодексу України).
Боржник, що порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові заподіяні збитки, розмір збитків, заподіяних порушенням зобов'язання, доводиться кредитором (стаття 623 Господарського кодексу України).
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту , права або законні інтереси якого порушено, під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною (стаття 224 Господарського кодексу України).
Відповідальність є наслідком правопорушення, склад якого утворюють суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна сторона, об'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник, об'єктом правопорушення є зобов'язальні правовідносини, в які вступили кредитор і боржник. Суб'єктивну сторону цивільного правопорушення утворює провина. Об'єктивну сторону правопорушення утворюють наявність збитків, протиправність поведінки боржника, що виразилося в невиконанні або неналежного виконання узятого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками.
Нормами статті 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; одержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно з статтею 218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
За таких обставин, підставою для настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої статтею 224 Господарського кодексу України, є правопорушення, що включає в себе певні елементи: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не можуть бути прийнятими до уваги посилання позивача на рішення місцевого суду Красногвардійського району Автономної Республіки Крим від 12.10.2004 у справі №2-2137-2004 (а. с. 11), що воно безпідставно, так як указане рішення прийнято відносно держвиконавців відділу державної виконавчої служби Красногвардійського району, а не до товариства з обмеженою відповідальністю "Біотехсервіс".
Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2001 між товариством з обмеженою відповідальністю "Біотехсервіс" та товариством з обмеженою відповідальністю Агро-промислове підприємство "Вереск" було укладено договір схову означеного майна. (а. с. 48-49). Відповідно до пункту 1.1. договору, Замовник передає на схов на платній основі, а Охоронець приймає на схов на платній основі обладнання, продукти харчування, тару, ГСМ та матеріали відповідно до Додатку №1 до договору. Строк схову було встановлено с 01.10.2001 до 30.11.2003 включно, тобто 791 доби. Згідно з пунктом 4.1 договору, розмір винагороди зберігачу встановлено 0,25 грн. за кв.м. фактично зайнятої під майном площі на добу. Відповідно до пункту 3.4. договору, загальна площа приміщення, на якій розташоване передане на схов майно, на дату складання договору - 406 кв.м. Отже, винагорода за схов майна протягом місяця складала 101,50 гривень на добу. Як визначено пунктом 4.3. договору, винагорода зберігачу повинна була виплачуватись в строк не пізніше 5 числа наступного місяця шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок товариства з обмеженою відповідальністю "Біотехсервіс", а також будь-якими іншими засобами платежів, що не суперечать діючому законодавству. Відповідно до пункту 7.1.договору, у разі несплати винагороди за охорону майна у встановленому пунктом 4.3. договору строку, охоронець з ціллю отримання винагороди мав право реалізувати частину переданого на схов майна за ринковими цінами, діючими на момент продажу. Згідно з пунктом 7.2. договору, у разі, якщо Замовник не забере передане для схову майно протягом строку, вказаного в пунктах 1.1. та 2.1.3. договору, Охоронець мав право реалізувати означене майно за ринковими цінами, діючими на момент продажу. Грошові кошти, виручені від продажу майна мали бути повернутими стороні, що передавала майно на схов, за відрахуванням сум, належних охоронцеві. У період дії договору та виконування товариством з обмеженою відповідальністю "Біотехсервіс" обов'язків охоронця, товариство з обмеженою відповідальністю Агро-промислове підприємство "Вереск" винагороду за схов майна не сплачувало. На дату закінчення строку схову 30.11.2003, заборгованість товариства з обмеженою відповідальністю Агро-промислове підприємство "Вереск" перед товариством з обмеженою відповідальністю "Біотехсервіс" по винагороді за схов складала 51286,50 гривень. В строк до 30.11.2003 включно Замовник передане для схову майно не забрав. На пропозицію директора підприємства "Біотехсервіс" забрати майно, ліквідатор пояснив, що у зв'язку з тим, що майно в період с 26.03.2002 по 16.10.2003 було під арештом, майно ліквідатору повинен передати державний виконавець. Після закінчення строку схову, відповідно до пункту 7.2. договору схову товариство з обмеженою відповідальністю "Біотехсервіс" продало передане на схов майно за ринковими цінами, діючими на момент продажу, за винятком списаних продуктів харчування. При продажу обладнання товариство з обмеженою відповідальністю "Біотехсервіс" керувалось висновком експерта №0-23/1 від 22.04.2002, виконаним Регіональним підприємством торгово-промислової палати Криму на замовлення відділу державної виконавчої служби Красногвардійського районного управління юстиції. Загальна сума виручених від продажу коштів склала 53711,00 гривень і була зарахована як винагорода охоронцю за охорону та компенсація затрат по демонтажу, вантаженню, вивозу, утилізації зіпсованої продукції відповідно до пункту 7.4. договору. Строк дії договору закінчився 30.11.2003.
01.01.2004 набрав чинності Цивільний кодекс України. Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно з статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Отже, відповідачем заявлено про пропущення позивачем строку позовної давності.
Проте, відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, закінчення терміну позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі є підставою для відмови в позові.
Статтями 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень тими засобами доказування, якими мають бути підтверджені певні факти.
Приймаючи до уваги те, що позивач не обґрунтував свої вимоги належними доказами, на думку судової колегії, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Отже, судова колегія не може прийняти до уваги посилання позивача, які було викладено в апеляційній скарзі, оскільки вони суперечать нормам чинного законодавства та спростовуються доказами наданими в матеріалах справи.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення було прийнято відповідно до норм матеріального та процесуального права та підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.06.2007 року у справі № 2-9/3733-2007 залишити без змін.
2.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агро-промислове підприємство "Вереск" залишити без задоволення.
Головуючий суддя О.А. Щепанська
Судді Н.П. Горошко
В.І. Гонтар