Справа № 2А-201/2010 р.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 травня 2010 року Южноукраїнський міський суд Миколаївської області
у складі головуючого судді - Франчук О.Д.
при секретарі - Коршак О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Южноукраїнську Миколаївської області справу в порядку адміністративного судочинства за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Южноукраїнську Миколаївської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» за 2008-2009 роки,
В С Т А Н О В И В :
02 березня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м. Южноукраїнську Миколаївської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» за 2008-2009 роки.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є дитиною війни. Згідно ст. 6 зазначеного Закону, з 1 січня 2006 року їй мало виплачуватись щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Але у 2008 та 2009 роках виплачувалось у значно меншому розмірі. Вважає, що такі дії Пенсійного Фонду України в м. Южноукраїнську Миколаївської області є неправомірними та такими, що суперечать Конституції та Законам України, оскільки рішенням Конституційного суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, вищезазначені положення Законів України "Про Державний бюджет на 2008 рік." визнані неконституційними. Відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суми пенсії, не одержані з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком. Тому вважає, що термін позовної давності в її випадку не застосовується. Просить суд визнати дії Управління Пенсійного фонду України в м. Южноукраїнську Миколаївської області неправомірними та стягнути з відповідача на її користь недоплачену їй як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2009 року у сумі 3530 грн. 70 коп. та зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Южноукраїнську Миколаївської області надалі виплачувати їй як дитині війни державну соціальну допомогу відповідно до вимог чинного Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі.
Відповідач направив до суду заперечення в якому зазначив, що позов не визнає, просить справу слухати в його відсутність.
Заперечуючи проти позову відповідач посилається на те, що хоча ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» й передбачає підвищення пенсії позивача на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, але протягом 2006-2007 років, щомісячне підвищення до пенсії дітям війни, Управлінням Пенсійного фонду України в м. Южноукраїнську не нараховувалась і не виплачувалась, на підставі Законів України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено. Пенсія за віком виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України, які використовувати на інші цілі забороняється цим же Законом. В той же час, Законом України "Про соціальний захист дітей війни" передбачається фінансування встановлених ним державних соціальних гарантій за рахунок коштів Державного бюджету України, до якого кошти Пенсійного фонду України не включаються. Крім цього вважає, що не має під собою підґрунтя застосовувати Закон України N 1058-IV від 9 липня 2003 року “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ” при визначенні цього підвищення, оскільки ч. 3 ст.28 вказаного Закону встановлює, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Починаючи із 22 травня 2008 року нарахування соціальної допомоги дітям війни проводиться відповідно до п.8) Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» №530. Дана постанова діє у 2009-2010 роках. І саме в такому розмірі передбачено державне фінансування. Вважає, що позивачем пропущено строк для звернення до суду за захистом своїх прав та просить відмовити в задоволенні її позову.
Суд вислухавши пояснення позивачки, об’єктивно дослідивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», останнім, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-IV від 18 листопада 2004 року, ОСОБА_1 має статус дитини війни, а тому, згідно ч. 3 ст. 72 КАС України, ця обставина не підлягає доказуванню в суді. Відповідно до ст. 6 зазначеного Закону позивачка має право на підвищення мінімальної пенсії за віком на 30 %.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які мають статус дитини війни, на їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни».
Згідно з п. 41 розділу II Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актiв України” вiд 28.12.2007, який набрав чинності з 01.01.2008 року, ч. 1 ст. 6 Закону України „Про соцiальний захист дiтей вiйни”, викладена в новiй редакції, визначено, що дiтям вiйни (крiм тих, на яких поширюється дiя Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантiї їх соцiального захисту”) до пенсiї або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соцiальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Частиною 4 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р № 3551-Х11 визначено, що учасникам війни пенсії підвищуються на 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Розмір мінімальної пенсії за віком встановлено ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-У1 від 09.07.2003 року, відповідно до якого за наявності достатнього страхового стажу мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
22 травня 2008 року Конституційним Судом України прийнято рішення №10-рп/2008, згідно якого положення п. 36-100 роздiлу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актів України” визнані неконституційними, дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відновлено.
Отже, позивачка відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на підвищення пенсії за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Підлягають задоволенню вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача в 2009 р. нараховувати та виплачувати їй соціальну допомогу – підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дію якої не було зупинено.
Згідно ст. 71 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати.
Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Отже, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії повинні здійснюватися відповідно до норм ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивачка звернулася до суду з позовом 02 березня 2010 року.
Враховуючи положення ст. 99 КАС України, позивачкою було порушено строк для звернення до суду за захистом порушених прав.
Доводи щодо необізнаності не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому Кодексом.
За таких обставин суд приходить до висновку, що права позивачки підлягають захисту з 02 березня 2009 року.
Доводи відповідача про невизначеність законодавства з питання, яким саме органом (Пенсійним фондом або іншим органом), за рахунок яких коштів і джерел та в якому процедурному порядку здійснюється призначення і виплата підвищення до пенсії дітям війни, суд вважає необґрунтованими, оскільки Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Суд не бере до уваги посилання відповідача в запереченні на те, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується «дітей війни» відповідно до ст. 6 Закону, оскільки вони є безпідставними та необґрунтованими. Положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком , оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч. 1 вказаної статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Згідно абз. 8 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком. Абз. 1 ч. 1 ст. 28 цього Закону визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Частина 3 цієї ж статті встановлює, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Враховуючи викладене, суд вважає доводи відповідача про те, що порядок визначення розміру мінімальної пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не може застосовуватися до визначення розміру підвищення пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», безпідставними, оскільки пенсію позивачу вже призначено згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а ст. 6 передбачає не призначення нової, а підвищення раніше призначеної пенсії. З викладеного слідує, що абз. 1 ч. 1 ст. 28 та ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не конкурують між собою і для визначення підвищення пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має застосовуватися абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції “Кожна фізична...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права”. Розглядаючи борги у сенсі поняття “власності”, яке міститься у ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції і яке не обмежене лише власністю на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатися як “майнові права” і, таким чином, як “власність”.
Виходячи з цього, при розгляді справи “Кечко проти України” (заява №63134/00) Європейський суд з прав людини зауважив, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам із державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство, однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих випадках, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення суду).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів – закону України, відповідно якому встановлено надбавки з бюджету і які є діючими, та Закону України “Про державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як lex specialis.
Також, суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26 рішення суду).
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково, а саме за період з 02 березня 2009 року по 31 грудня 2009 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9-12, 15, 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В :
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Южноукраїнську Миколаївської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» за 2008-2009 роки – задовольнити частково.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Южноукраїнську Миколаївської області нарахувати та виплатити підвищення до пенсії ОСОБА_1 у розмірі 30 % мінімального розміру пенсії за віком з розрахунку за період з 02 березня 2009 року до 31 грудня 2009 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Южноукраїнський міський суд Миколаївської області шляхом подачі в десятиденний строк, з дня проголошення постанови, заяви про апеляційне оскарження і подачею після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до Одеського апеляційного адміністративного суду або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Суддя Южноукраїнського
міського суду О.Д. Франчук