Справа № 2-109/10

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

18 травня 2010 р. Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі   судді:                   Іванова С.М.

              при секретарі:    Веременко Є.Ю.

     за участю представника позивача: ОСОБА_1

                      представника відповідача: Бершадської Т.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” про стягнення неустойки (пені),

ВСТАНОВИВ:

    Позивач звернулась до суду з вказаним позовом в якому просила стягнути з відповідача пеню за прострочення надання послуг згідно з договором у розмірі 41100 грн. та судові витрати. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю і суду пояснив, що 01.10.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського вкладу                 № SAMDN 18000700228983. Згідно п. 1 вказаного договору сума вкладу складала 11000 грн. на строк 12 місяців по 01.10.2008 року включно. Зазначені кошти повинні надійти на вклад протягом 4-х місяців з дати підписання договору обома сторонами. У випадку ненадходження на вклад обумовленої суми грошових коштів в зазначений термін, вклад вважається розірваним і припиняє свою дію. 01.10.2007 року позивач перевела на виконання п. 1 договору на рахунок Інгулецького відділення ПриватБанку 11000 грн., що підтверджується квитанцією № 5763/7980 від               01.10.2007 року. Згідно п. 5 договору, якщо клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку вкладу, вклад вважається автоматично продовженим ще на один строк. Дія договору була продовжена до 01.10.2009 року. В лютому 2009 року позивач звернулася до банку з заявою про виплату суми вкладу, лист банком отримано 17.02.2009 року, однак позивачу було відмовлено у достроковому розірванні договору з посиланням на Постанову  Правління НБУ від                   04.12.2008 року № 413 „Про окремі питання діяльності банків”. 08.07.2009 року позивач розірвала договір та отримала вклад з відсотками. Вважає, що відмова банку у видачі коштів була незаконною, а тому останній повинен сплатити пеню на користь позивача згідно ч. 5 ст. 10 Закону України „Про захист прав споживачів” у сумі 41100 грн.

    Представник відповідача в судовому засіданні, відносно позовних вимог заперечила, зазначивши, що в діях банку відсутня вина, оскільки в своїй діяльності, останній також керується Постановами  Правління НБУ, до того ж пеня в даному випадку не може бути нарахована, тому як умовами договору, нарахування, останньої, не передбачено, а обставини за яких було невчасно видано вклад можна віднести до форс мажорних.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, суд прийшов до наступного.

    Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

    01.10.2007 року між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк „ПриватБанк” було укладено договір банківського вкладу № SAMDN 18000700228983. Згідно п. 1 вказаного договору сума вкладу складала 11000 грн. на строк 12 місяців по 01.10.2008 року включно. Зазначені кошти повинні надійти на вклад протягом 4-х місяців з дати підписання договору обома сторонами. У випадку ненадходження на вклад обумовленої суми грошових коштів в зазначений термін, вклад вважається розірваним і припиняє свою дію. 01.10.2007 року позивач перевела на виконання п. 1 договору на рахунок Інгулецького відділення ПриватБанку 11000 грн., що підтверджується квитанцією № 5763/7980 від               01.10.2007 року. Згідно п. 5 договору, якщо клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку вкладу, вклад вважається автоматично продовженим ще на один строк. Дія договору була продовжена до 01.10.2009 року. В лютому 2009 року позивач звернулася до банку з заявою про виплату суми вкладу, лист банком отримано 17.02.2009 року, однак позивачу було відмовлено у достроковому розірванні договору з посиланням на Постанову Правління НБУ від                   04.12.2008 року № 413 „Про окремі питання діяльності банків”. 08.07.2009 року позивач розірвала договір та отримала вклад з відсотками.

    Приписами ч. 1 ст. 549, ч. 2 ст. 551 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

    Судом встановлено, що договором від 01.10.2007 року укладеного між сторонами, розмір пені за порушення зобов’язань не встановлено, а відповідно, сума пені повинна встановлюватись актами цивільного законодавства. При цьому судом  при вирішенні спірних правовідносин   не може бути застосовано ч. 5 ст. 10 Закону України „Про захист прав споживачів”, оскільки цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, а сума вкладу згідно договору не є споживчим кредитом, відповідно останній, не поширюється на дані правовідносини.

    Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Судом приймається до уваги, що в своїй діяльності відповідач керується в тому числі, листами та Постановами Правління НБУ, а саме Постановою від 04.12.2008 року             № 413 „Про окремі питання діяльності банків”, яка була доповнена листом НБУ від                  06.12.2008 року № 22-310/946-17250 було заборонено робити дострокове повернення депозитів, отже, суд приходить до висновку, що в діях відповідача щодо несвоєчасного повернення грошових коштів відсутня вина, як у формі умислу так і необережності, а відповідно останній не повинен нести відповідальність за неналежне виконання зобов’язань.

    Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

    Стаття 263 ЦК України непереборну силу трактує, як надзвичайну або невідворотну за даних умов подію. Судом встановлено, що з другого півріччя 2008 року економіка та фінансова система України працює в умовах фінансової кризи. Ці обставини підтверджують і низка нормативних актів, а саме: Закон України „Про першочергові заходи по подоланню негативних наслідків фінансової кризи та внесення змін  в деякі законодавчі акти України”, Закон України „Про внесення змін в деякі закони України відносно мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості”, Закон України „Про запобігання впливу всесвітньої фінансової кризи на розвиток будівельної галузі і житлового будівництва” тощо. З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що своєчасному поверненню коштів позивачу перешкодила всесвітня економічна криза, існування якої є загальновідомим фактом і відповідно до ч. 2 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню, яка вплинула на грошовий обіг та можливість вчасного виконання зобов’язань усіх без виключення суб’єктів господарської діяльності, в тому числі і відповідача по справі, а відповідно, останній звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання.

    Вирішуючи питання про судові витрати, суд виходить з приписів ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 549, 551, 614, 617 ЦК України, ст. 3, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” про стягнення неустойки (пені) - відмовити повністю.

    У зв’язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, останній, віднесено на рахунок держави, в задоволенні стягнення витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи – відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом 10 днів з дня його проголошення. Апеляційну скаргу на рішення може бути подано апеляційному суду Дніпропетровської області через Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу може бути подано без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, після закінчення строку на подачу апеляційної скарги, якщо було подано  апеляційну скаргу, після розгляду скарги апеляційним судом.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до  апеляційного суду Дніпропетровської області.

Суддя(підпис)

З оригіналом згідно

Суддя                                     С. М. Іванов