Справа № 2-777/10

                                               Р І Ш Е Н Н Я

                                             Іменем  України

25 червня 2010 року. Дзержинський районний суд міста Харкова

у складі: головуючого – судді Федосенко В.В.

               при секретарі – Прядко Н.І.

               за участю прокурора – Іщенко К.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом

прокурора Дзержинського району міста Харкова в інтересах ОСОБА_1 до Харківського професійного ліцею будівництва про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

                                               В С Т А Н О В И В:

13 травня 2009 року прокурор Дзержинського району міста Харкова звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до Харківського професійного ліцею будівництва про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що ОСОБА_1  була звільнена з посади викладача спецдисциплін з 27 серпня 2008 року в період перебування  у відпустці.

В судовому засіданні прокурор та позивач ОСОБА_1 підтримали позов та просили його задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав та просив в його задоволенні відмовити, посилаючись на те що позивачем  пропущений встановлений законом місячний  строк для  звернення до суду.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1976 року працювала у відповідача на посаді викладача спецдисциплін, що підтверджується випискою з наказу № 21 від 14 січня 1976 року (а.с.5).

Наказом директора Харківського професійного ліцею будівництва № 106-к від 26 серпня 2008 року ОСОБА_1 була звільнена з посади викладача спецдисциплін 27 серпня 2008 року за скороченням штату, що підтверджується копією цього наказу (а.с.12).

Як видно з копії Наказу директора Харківського професійного ліцею будівництва

№ 105-К від 20 серпня 2008 року за сімейними обставинами ОСОБА_1 була надана відпустка без збереження заробітної плати на 27 серпня 2008 року  (а.с.8).

Таким чином, судом встановлено, що в день звільнення ОСОБА_1 знаходилась у відпустці без збереження заробітної плати.

Відповідно до ч.3 ст.40 КЗпП України - не допускається звільнення працівника з  ініціативи  власника або   уповноваженого   ним   органу   в   період  його  тимчасової
непрацездатності (крім звільнення за пунктом  5  цієї  статті),  а також  у період перебування працівника у відпустці.  Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації  підприємства,  установи, організації.

У відповідності до п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» - правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч.3 ст.40 КЗпП стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 була звільнена без законної підстави.

Відповідно до ч.1,ч.2 ст.235 КЗпП України - у разі  звільнення  без  законної  підстави  або  незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен  бути  поновлений  на
попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
     

При винесенні рішення про поновлення на  роботі  орган,  який розглядає  трудовий  спір,  одночасно  приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час  вимушеного  прогулу  або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи,  але не більш як за один рік.  Якщо  заява  про  поновлення  на  роботі розглядається більше одного року, не  з  вини  працівника,  орган, який  розглядає  трудовий  спір,  виносить  рішення  про   виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином ОСОБА_1 підлягає поновленню на попередній  роботі та на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме 30 648 гривень 64 копійки, оскільки середній заробіток у позивача складав 1 393 гривні 12 копійок (а.с.28), а вимушений прогул складає 22 місяці.

Посилання представника відповідача на те, що позивачем був пропущений встановлений законом строк звернення до суду без поважних причин судом не приймаються з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України - працівник може звернутися з заявою  про  вирішення  трудового спору  безпосередньо  до районного, районного у місті, міського чи
міськрайонного  суду  в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або  повинен  був дізнатися про порушення свого права, а у справах про  звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У відповідності до п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» -   встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.  

У кожному випадку суд зобов’язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Як видно з пояснень прокурора Бакеєва Л.Г. звернулась за захистом споїх порушених прав до прокурора Дзержинського району міста Харкова 25 вересня  2008 года і прокурором в межах своїх провноважень  виносив протест у грудні 2008 року.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 після звільнення зверталась до суду із позовною заявою, але заява бува повернута позивачу у звязку з невиконанням ухвали судді про залишення позову без руху.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що є підстави для поновлення строку, оскільки позивачем в межах місячного строку вчинялись дії направленя на захист своїх прав.

У відповідності до ст.88 ЦПК України – судові витрати підлягають стягненнню з відповідача.

На підставі ст.ст.40, 233,235 КЗпП України та керуючись ст.ст. 10,11,60,88, 209,212,214,215, 367  ЦПК України, суд –

                                              ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на посаді викладача спецдисциплін у Харківському професійному ліцеї будівництва.

Стягнути з Харківського  професійного  ліцею  будівництва на користь ОСОБА_1  середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі  30 648 гривень 64 копійки.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 1 393 гривні 12 копійок – підлягає негайному виконанню.

Стягнути з Харківського  професійного  ліцею  будівництва на користь держави судові витрати у розмірі 426 гривень 48 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд міста Харкова шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя: