Справа № 2-65/2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04. 06. 2010 р.                         м. Кам’янка-Дніпровська

    Кам’янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області в складі:

головуючого             судді     Петрова В.В.

при секретарі             Крук О. В.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні  цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до начальника залізничного вокзалу «Запоріжжя-1» ОСОБА_2, ДП «Придніпровська залізниця» про захист прав споживача,   стягнення  матеріальної  та моральної  шкоди

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в позові зазначає, що 13. 08. 2008 року  він  як пасажир знаходився в вагоні № 18 поїзда № 241 Харків - Євпаторія, де провідники вагону ОСОБА_6 та  чоловік на ім’я ОСОБА_7  грубо  вимагали  від нього сплатити 10 гривень за білизну, за яку  він  сплатив у касу і про що є відмітка в проїзному білеті. ОСОБА_1 це виконав та сплатив 10 гривень. Але після цього ОСОБА_6з ОСОБА_7 продовжили всіляко грубити йому,  приказували особисто здати постіль. Після таких принижень ОСОБА_1  відмовився виконувати  їх  розпорядження, у відповідь провідники відмовились повернути проїзний білет та не відчиняли двері вагону,  чим заважали покинути вагон на стоянці поїзда на станції Запоріжжя-1", викликати начальника поїзда та міліцію провідники  відмовилися. Коли  поїзд рушив, провідники повернули ОСОБА_1 проїзний квиток, відчинили двері вагону, опустили сходи вагону і змусили його стрибати з вагону на ходу. ОСОБА_1 вистрибнув  і під час приземлення на перон  травмував ногу.

ОСОБА_1 також вказує, що 04.01.2010 року придбав квиток на електропоїзд і о 14 годині 35 хвилин, прямуючи на посадку в загальному потоці пасажирів,  посковзнувся і упав на пандусі в підземному тунелі-переході до платформ поїздів станції "Запоріжжя-1". Погано почуваючи себе, ОСОБА_1 звернувся за медичною допомогою в медчастину, яка знаходилась на пероні вокзалу. Начальник вокзалу ОСОБА_2 два чергових по вокзалу, оперативний працівник міліції ОСОБА_4, свідки оглянули місце падіння - пандус в підземному переході. Начальник станції в усній формі зробив висновок, що ОСОБА_1 впав з  власної  необережності". Позивач не погодився з  цим висновком,  звернув увагу комісії, що  пандус не відповідає правилам безпеки, так як пандус не має поручнів з внутрішньої сторони, облицьований полірованою гранітною плиткою,  на  якій він  посковзнувся, освітлення підземного переходу в цьому місці недостатнє,  відсутні попереджувальні  таблички з надписами про сходи, напрямки руху, пандус,  все це позбавило його можливості своєчасно виявити приховану небезпеку для життя. Позивач зазначає, що  відповідач ОСОБА_2 порушила вимоги ст.. 25 Закону України "Про основи містобудування" а саме:

- прийняла в експлуатацію об'єкт – пандус, зведений з порушенням законодавства, державних стандартів, норм і правил,

- допустила будівельні та реставраційні роботи пандуса в підземному тунелі переході до платформ поїздів вокзалу без дозволу та затвердженому у встановленому порядку проекту,

- самовільно змінила архітектурний вигляд тунелю переходу,

- не проконтролювала виконання правил безпеки при розміщенні та будівництві пандуса, обладнання пандусу освітленням, необхідними табличками.

- відповідач в порушення статуту залізниці не склала акт про отриману ОСОБА_1  травму на пандусі в тунелі - переході вокзалу, не вручила копію цього акту.

- відповідач в порушення своїх посадових обов'язків та присяги державного службовця грубила йому, принижувала при своїх підлеглих та свідках, покинула  його травмованого та не надала допомоги в транспортуванні до місця проживання.

ОСОБА_1  вказує, що  від падіння отримав тілесні ушкодження  у вигляді  гематом та спадин,  морально травмований незаконними діями відповідача.

Позивач вказує, що спричинена йому матеріальна шкода складається з наступного:

- від падіння  розколовся його мобільний телефон – «Самсунг С-3600»  вартістю 2000 грн.

- від удару  вийшов з  ладу  годинник  в позолоченому корпусі вартістю 1500 грн.

- пошкоджена куртка вартістю 800 грн.

- 04. 01. 2010 року він поніс витрати  на  таксі в сумі 1000 грн.

ОСОБА_1 просить суд стягнути  з відповідачів на його користь матеріальну шкоду в розмірі 10 000 грн. та моральну шкоду в розмірі  100 000 грн.

В судове засідання позивач ОСОБА_1, не зважаючи на те, що  його явка була визнана судом обов’язковою,  не з’явився,   надіслав заяву,  в  якій  позов підтримав, просить суд  розглядати справу у його відсутність.

Відповідач ОСОБА_2  до судового  засідання не з’явилася,  надіслала заперечення, в яких  позов ОСОБА_1 не визнає в повному обсязі, просить суд розглядати  справу без її участі.

Представник  відповідача – ДП «Придніпровська  залізниця»  до судового засідання не з’явився, до суду надійшли заперечення, в яких  представник  позов ОСОБА_1 не визнає в повному обсязі, просить суд розглядати  справу без участі представника.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного:

Т ягар  доказування обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог законодавство покладається на неї, про що зазначає ст. 60 ЦПК України.   Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.  Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.  Суд не обмежував сторони  в наданні ними  доказів по справі. Позивач ОСОБА_1 самоусунувся  від надання  суду доказів, намагався  покласти  обов’язок по  наданню доказів на суд, не надавши  доказів того, що він не міг самостійно  витребувати докази.

Згідно  п. 14 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 12. 06. 2009 року “Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду” неподання чи  несвоєчасне подання  доказів без  поважних причин, що направлено на затягування процесу може бути судом розцінено як  зловживання процесуальними правами.

По  першому пункту позовних вимог  позивачем в порушення   положень  ст.. 10,  60 ЦПК України   не надані  наступні докази:

Позивачем не наданий документ,  який може підтвердити, що він  дійсно  13. 08. 2008 року  знаходився в якості пасажиру в вагоні № 18 поїзду Харків-Євпаторія.  Наданий білет (а.с. 19)  не містить відомостей про особу пасажиру.  

ОСОБА_1 не вказані  особи провідників вагону, їх  адреси,  що позбавляє суд    можливості допитати їх  в якості свідків.

Не надані докази отримання  ОСОБА_1 травми саме внаслідок стрибка з  вагону № 18 поїзду Харків-Євпаторія   через неправомірні дії  провідників вагону.  Згідно довідки № 251 від  26. 02. 2010  року,  ОСОБА_1  в період з  13. 08. 2010 року до  14. 08. 2010 року за медичною допомогою  в медпункт вокзалу «Запоріжжя-1»  не звертався. Висновків  судово-медичної експертизи, які б підтвердили   локалізацію, ступінь тяжкості, механізм виникнення тілесних  ушкоджень у Доненко суду не було надано.

Судом встановлено, що поїзд № 241 «Харків-Євпаторія» належить Південній залізниці, суду незрозуміло,  чому ОСОБА_1 в якості відповідачів   зазначає  Придніпровську залізницю та начальника вокзалу «Запоріжжі-1»

Стаття 1187 ЦК України регламентує, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.  Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно ст.. 16 ч. 3 Закону України «Про  транспорт» частини території підприємств, вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеродромів і шляхів сполучення, де здійснюється рух транспортних засобів, проводяться маневрові та вантажно-розвантажувальні роботи, є зонами підвищеної небезпеки. Перебування громадян у цих зонах забороняється. Правила перебування в зоні підвищеної небезпеки і виконання в ній робіт встановлюються центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту з урахуванням пропозицій заінтересованих організацій та за погодженням з місцевими органами влади і самоврядування.  Підземний тунель не відноситься до  зон підвищеної небезпеки. він спеціально пристосований для  переміщення  людей до залізничних колій. Тому ствердження ОСОБА_1 про те, що  перехід є зоною підвищеної небезпеки суд  до уваги не приймає.

Посилання  позивача на ст.. 120  статуту залізниць України є  нікчемними, оскільки дана стаття передбачає відповідальність лише за  наслідки затримки  вагонів та контейнерів.

Відповідно довідки від 02. 03. 2010 року (а.с. 74)  комісією в складі  начальника вокзалу «Запоріжжя-1» ОСОБА_2, зам. Начальника  управління  ОСОБА_4, головного спеціаліста ОСОБА_5  було оглянуте місце пригоди та встановлено, що на вокзалі маються  піктограми для пересування інвалідів, на спусках в підземний перехід мається інформація  про правила користування з’їздами для багажу, де зазначено, що  інвалідам користуватися з’їздом заборонено. Пандус для інвалідів на вокзалі відсутній.

ОСОБА_1 в позові посилається на те, що  впав  в підземному переході залізничного  вокзалу станції «Запоріжжя-1»  на пандусі для  спуску інвалідів. Згідно відповіді головного архітектора  м. Запоріжжя ОСОБА_6  від 12. 04. 2010 року (а.с. 76), існуючі з’їзди для ручних візків та багажу, які влаштовані на сходах підземного тунелю для  проходу пасажирів  на платформи 3, 5, 6 колії  залізничного  вокзалу станції «Запоріжжя-1»  Придніпровської залізниці не є  пандусами  для пересування  маломобільних груп населення.

Згідно акту  обстеження тунелю вокзалу «Запоріжжя-1» від 04. 01. 2010 року,  тунель  для пасажирів перебуває  в задовільному стані,  освітлення  забезпечене,  перегорілих ламп немає. Підлога в тунелі суха,   предметів, що перешкоджають нормальному руху пасажирів  немає. Сходи оснащені металевими  поручнями  з обох сторін, маються таблички з зазначенням напрямку руху пасажирів.  На сходах маються  з’їзди для багажу та ручних візків, які ОСОБА_1, з його слів,  використовував  для спуску, що заборонено розділом 8 технологічного процесу. Причин,  які  могли  викликати падіння  ОСОБА_1  не встановлено.  Комісія  в складі  начальнику вокзалу,  в.о.  чергового  помічника начальнику вокзалу,  оперуповноваженого  ЛВ станції «Запоріжжя-1» прийшла до висновку,  що ОСОБА_1 порушив правила особистої безпеки. (а.с.78)

Постановою  № 4  від  05. 01. 200 року  було  відмовлено  в порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_1 і  встановлено, що  в підземному переході на станції «Запоріжжя-1»  мається освітлення,  маються перила,  таким чином,   ОСОБА_1  по власній необережності  спіткнувся і впав, при цьому отримавши травму голови. Відомостей  про скасування даної постанови в суду немає.

Згідно   витягу  з журналу  прийому   хворих по медичному пункту  вокзалу станції «Запоріжжя-1»04. 01. 2010 року за № 84 зареєстровано звернення  ОСОБА_1 Зі слів ОСОБА_1, він  спускався  сходами підземного переходу,  посковзнувся та впав. Вдарився головою. Діагноз  - забиття  м’яких  тканин теменної частини голови.  Гематома теменної частини голови. Висновків  судово-медичної експертизи, які б підтвердили   локалізацію, ступінь тяжкості, механізм виникнення тілесних  ушкоджень у Доненко суду не було надано. Крім того, ОСОБА_1 не  надав суду  об’єктивних доказів того, що  травмувався саме в підземному переході на залізничній станції «Запоріжжя-1».  Наявність в нього перерахованих вище  тілесних ушкоджень  не може слугувати  беззаперечним доказом отримання їх  саме в місці, зазначеному позивачем.

Відповідно статті 1166 ЦК України м айнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.  Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Стаття 1167 ЦК України вказує, що м оральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно   Постанови   Верховн ого  Суд у  України « Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди » N 4  від  31.03.1995  року ,  п ід моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.   Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.  У  позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.   Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Позивачем ОСОБА_1 не   зазначено, якими саме протиправними діями відповідачів  йому спричинена шкода, не доведена наявність  причинного зв’язку  між шкодою та  протиправними діями  відповідачів, вини відповідачів в заподіянні шкоди.  Не вказано,  в чому  полягає  нанесена  йому моральна шкода, з  яких  міркувань він виходив, обчислюючи  вартість спричиненої йому моральної та матеріальної  шкоди.

Надана  позивачем  копія  паспорту  мобільного телефону(а.с. 55)   не  може слугувати  доказом його виходу з ладу    під час падіння ОСОБА_1 в тунелі  на залізничній станції «Запоріжжя-1». Відсутній висновок спеціаліста про  механічну несправність телефону та причину поломки.  

Позивачем не надані документальні докази того, що   він має  годинник  в позолоченому корпусі, докази вартості  годинника,  докази його виходу  з ладу. Не встановлені причини поломки. Не надані аналогічні докази стосовно  куртки, що вказана  в його позові. Не надані докази  користування    послугами таксі 04. 01. 2010 року, не надано обґрунтування  суми, витраченої на  таксі в розмірі 1000 грн.  

Фотографії, що  виконані  ОСОБА_1  та маються в матеріалах справи, суд до уваги не приймає, оскільки   вони   поганої якості,   неможливо встановити, що на них зображено та де проведено фотознімки.

Тому суд вважає, що   наявність вини відповідачів  в заподіянні ОСОБА_1 тілесних  ушкоджень відсутня,  тому позовні  вимоги  ОСОБА_1  слід залишити без задоволення у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 15, 57, 58, 59 ч. 2, 60, 88, 222-224 ЦПК України, 1166, 1167, 1187 ЦК України, Постановою  Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N 4 від  31.03.1995 року, ст.. 16 ч. 3 Закону України «Про  транспорт», суд, -

ВИРІШІИВ:

    В задоволенні позовних вимогОСОБА_1 -  відмовити у  повному обсязі.

Заяву про апеляційне оскарження  рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                           підпис

З оригіналом згідно:

Суддя                          В.В.Петров