Справа № 2-1458/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2010 року                                                                                                                 м. Київ

Солом’янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді     Українця В.В.

при секретарі              Клімовських С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна,

в с т а н о в и в:

05 лютого 2010 року ОСОБА_3 звернувся в суд позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Свої вимоги мотивував тим, що з 23 листопада 2002 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 У шлюбі дітей не мають. Сімейне життя не склалося, шлюбні відносини припинені з 2009 року, спільне господарство не ведеться, проте відповідач ухиляється від подання заяви про розірвання шлюбу в органах РАЦС.

11 березня 2010 року позивачем збільшено розмір позовних вимог (а.с. 12-14). Одночасно з вирішенням питання про розірвання шлюбу, ОСОБА_1 просить суд ухвалити рішення, яким поділити спільне майно, набуте в період шлюбу, що є їх спільною сумісною власністю. Зазначив, що таким майном є частина квартири АДРЕСА_1; квартира АДРЕСА_2; земельна ділянка площею 0,100 га для ведення особистого селянського господарства; земельна ділянка площею 0,100 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та жилий будинок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3

Ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 09 червня 2010 року за заявою представника позивача (а.с. 78) залишеного без розгляду позов ОСОБА_3 в частині вимог про поділ земельних ділянок (а.с. 79).

У судовому засіданні представник позивача підтримала заявлений позов про розірвання шлюбу та поділ майна. Пояснила суду, що сторони припинили шлюбні відносини у грудні 2009 року, з січня 2010 року проживають окремо, тому підстави для збереження шлюбу відсутні. Вважає, що набуте під час шлюбу майно підлягає поділу в рівних частках, по 1/2 частині позивачу та відповідачу. У стадії судових дебатів представник позивача зазначила, що лише у судовому засіданні, після витребування судом документів, їй стало відомо, що частина майна не є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідач та її представник у судовому засіданні пред’явлений позов визнали частково. Не заперечували проти розірвання шлюбу, поділу квартири АДРЕСА_2 та будинку по АДРЕСА_3 Проти поділу частини квартири АДРЕСА_1 заперечували, посилаючись на те, що вона не є спільним майном подружжя.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 23 листопада 2002 року, що підтверджується наданою суду копією свідоцтва про реєстрацію шлюбу (а.с. 3).

Дітей у шлюбі не мають. З січня 2010 року проживають окремо, спільного господарства не ведуть.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

У судовому засіданні відповідач та її представник визнали позов у частині розірвання шлюбу. Не заперечували, що з грудня 2009 року сімейні відносини між сторонами припинилися, а з січня 2010 року вони разом не проживають, не мають наміру поновлювати сімейні відносини та на примирення не згодні.

Суд приходить до висновку, що за таких обставин збереження сім’ї буде носити формальний характер.

Позивач також просить суд ухвалити рішення про поділ спільного майна подружжя, яким є: 1/4 частина квартири АДРЕСА_1; квартира АДРЕСА_2 та жилий будинок по АДРЕСА_3 визнавши за кожним з них право власності на 1/2 частину цього майна.

Вимоги про поділ майна підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Позивач просить поділити квартиру АДРЕСА_2 та 1/4 частину квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що вони є спільною сумісною власністю подружжя.

Разом з тим, такі доводи позивача не ґрунтуються на законі.

З відповіді на запит суду Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна від 29 березня 2010 року (а.с. 33) вбачається, що квартира АДРЕСА_2 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого 02 лютого 2002 року.

Зазначене підтверджується і копією наданого суду договору дарування від 02 лютого 2002 року з відповідним реєстраційним написом Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна (а.с. 85).

Вказане свідчить, що квартира набута позивачем до реєстрації шлюбу на підставі договору дарування і відповідно до ч. 1 ст. 24 Кодексу про шлюб та сім’ю України, чинного на час набуття квартири, є власністю позивача та поділу не підлягає.

Суд вважає, що у судовому засіданні посилання відповідача та її представника на те, що зазначена квартира є спільною сумісною власністю сторін у справі не знайшли свого підтвердження.

У судовому засіданні відповідач та її представник зазначили, що сторони почали проживати разом з 2000 року, придбали квартиру АДРЕСА_2, проте оформили її на батька позивача, який потім подарував її сину (позивачу).

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідач та її представник на підтвердження своїх пояснень належних доказів суду не надали.

З тих же правових підстав не є спільною сумісною власністю подружжя і 1/4 частина квартири АДРЕСА_1, оскільки з відповіді на запит суду Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна від 30 березня 2010 року (а.с. 35) вбачається, що зазначена квартира на праві власності зареєстрована за ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 в рівних частках, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 23 травня 1997 року.

Також це підтверджується і копією свідоцтва про право власності на житло від 23 травня 1997 року, що міститься в матеріалах справи (а.с. 93).

За таких обставин, враховуючи, що зазначені позивачем квартири не є набутим в період шлюбу, вони не підлягають розподілу між сторонами, і в задоволені позову в цій частині слід відмовити.

Вимога позивача про визнання за ним та відповідачем права власності за кожним на 1/2 частину будинку, що знаходиться по вул. Гагаріна, 4 в с. Зозулі Васильківського району Київської області підлягає задоволенню.

З наданої суду копії договору купівлі-продажу від 03 квітня 2009 року (а.с. 17) та відповіді Комунального підприємства Київської обласної ради «Васильківське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» від 22 березня 2010 року вбачається, що вказаний будинок зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2

Відповідно до ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідач ОСОБА_2 позов у цій частині визнала та підтвердила, що будинок був придбаний на її ім’я в період їх з позивачем шлюбу за спільні кошти на підстав нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу будинку від 03 квітня 2009 року (а.с. 17).

З огляду на наведене, позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню.

На підставі ст. 88 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позову, стягненню на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_2 підлягає судовий збір в сумі 1700 гривень та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись ст. 24 Кодексу про шлюб та сім’ю України, статтями 60, 61, 63, 69, 70, 105, 110, 112 СК України, статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 174, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 23 листопада 2002 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Солом’янського районного управління юстиції у м. Києві за актовим записом № 1734, розірвати.

Стягнути зі ОСОБА_1 при оформленні свідоцтва про розірвання шлюбу державне мито в розмірі 17 гривень на користь держави.

ОСОБА_2 від сплати державного мита при оформленні свідоцтва про розірвання шлюбу звільнити.

У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_3

У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_3

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1700 гривень та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви протягом десяти днів з дня проголошення рішення або протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: