ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2010 рокуСправа № 2а-1595/10/0370
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого – судді Костюкевича С.Ф.,
при секретарі судового засідання Кириченко О.О.,
з участю позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Панасюка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинського обласного військового комісаріату про визнання частково недійсним протоколу комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій та зобов’язання встановити статус учасника бойових дій,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Волинського обласного військового комісаріату про визнання частково недійсним протоколу комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій №4/2 від 04.03.2010 року та зобов’язання встановити статус учасника бойових дій.
В обґрунтування заявленого адміністративного позову позивач покликається на те, що з 14.04.2008 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду солдата військової служби за контрактом 2-ї спеціальної роти національного контингенту українського миротворчого контингенту в Косово. Під час військової служби залучався до завдань в зоні бойових дій. З 01.10.2008 року його звільнено з займаної посади за власним бажанням. Вважає, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Указу Президента України від 25.04.2008 року №403/2008 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21.03.2008 року «Про заходи забезпечення безпеки громадян України які беруть участь у міжнародних миротворчих операціях у Косово» має право на встановлення йому статусу учасника бойових дій. У зв’язку з цим, він звернувся із заявою до відповідача про визнання його учасником бойових дій, проте останній відмовив у цьому з посилання на те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року №63 в переліку держав і періодів бойових дій на їх території Косово, Республіка Сербія не значиться. Зазначає, що в названу постанову внесено зміни постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2009 року №197, відповідно до яких в переліку держав і періодів бойових дій на їх території включено Автономний край Косово, Республіка Сербія. Тому відмову відповідача у встановленні йому статусу учасника бойових дій вважає безпідставною.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та дав пояснення, аналогічні його мотивам аналогічним у позові. Підтвердив, що з 14.04.2008 року по 01.10.2008 року проходячи військову службу у військовій частині А3977 направлявся до національного миротворчого контингенту в Косово, Союзна Республіка Югославія. Просить позов задовольнити повністю.
Представник відповідача Панасюк О.В. позов не визнав. По суті пояснив, що заява позивача про надання статусу учасника бойових дій була розглянута комісією з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України Волинського обласного військового комісаріату та йому було відмовлено у наданні цього статусу на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року №63, оскільки у ній в переліку держав вказаний Автономний край Косово, однак періодах бойових дій визначено лише один день – 17 березня 2008 року лише для працівників МВС України, а не міністерств оборони, і з документів наданих позивачем вбачається, що проходив військову службу у військовій частині А3977 (н.п. Соєво, Косово) і в період з 14.04.2008 року по 01.10.2008 року дійсно перебував на території Автономного краю Косово. Крім того, позивач не був військовослужбовцем органів внутрішніх справ та військовослужбовцем внутрішніх військ МВС, як того вимагає постанова Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994 року. Враховуючи наведене просить в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення та доводи осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, повно і всебічно з’ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, суд вважає, що позов до задоволення не підлягає виходячи з наступних підстав.
З дослідженого судом витягу з наказу командира військової частини А3977 від 14.04.2008 року №17 вбачається, що позивач відповідно до Закону України «Про схвалення Указу Президента України «Про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції в Косово, Союзна Республіка Югославія» солдат військової служби за контрактом ОСОБА_1, стрілець-радіотелефоніст 5-го спеціального відділення 1-го взводу 2-ї спеціальної роти національного контингенту українського миротворчого контингенту в Косово вважається таким, що 14.04.2008 року прибув для виконання бойового завдання у складі миротворчих сил КФОР та приступив до прийому справ.
Як вбачається з витягів з бойових розпоряджень про забезпечення безпеки місцевого населення, охорони базових таборів національного контингенту від 27.05.2008 року №148, від 24.06.2008 року №176, 04.07.2008 року №186, від 29.07.2008 року №211, від 07.08.2008 року №220 залучався до виконання завдань за призначенням в зоні відповідальності (бойових дій).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А3977 від 01.10.2008 року №50 позивач ОСОБА_1 звільнений від займаної посади з 01 жовтня 2008 року та вибув для проходження військової служби до військової частини А2331, що в м. Володимир-Волинському Волинської області.
Судом встановлено, що в травні 2010 року позивач звернувся до відповідача з заявою про визнання його учасником бойових дій. Проте, як вбачається з досліджених судом листа Волинського обласного військового комісаріату від 04.03.2010 року за вихідним №116 та витягу з протоколу засідання комісії Волинського ОВК з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій №4/2 від 04.03.2010 року, позивачу відмовлено в задоволенні його заяви з посиланням на те, що в Переліку держав і періодів бойових дій на їх територіях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року №63 Косово, Республіка Сербія не значиться.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Закону України «Про статус …»).
Так, стаття 5 Закону України «Про статус …» передбачає, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Разом з тим, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 6 Закону України «Про статус …» зазначено, що учасниками бойових дій визнаються такі учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Таким рішенням Уряду щодо затвердження Переліку держав і періодів бойових дій на їх території є постанова від 08.12.1994 року №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Перелік).
Судом встановлено, що в період служби з 14.04.2008 року по 01.10.2008 року позивач будучи солдатом військової служби за контрактом стрільцем-радіотелефоністом брав участь у підтриманні миру, забезпеченні безпеки місцевого населення, здійсненні контролю за пересуванням транспортних засобів та людей, надання допомоги міжнародним і місцевим органам влади, недопущенні контрабанди в зоні відповідальності (бойових дій) у н.п. Соєво, що в Косово, Республіка Сербія, яка хоч і є Переліку держав і періоди бойових дій на її території, проте не у період бойових дій на її території – 17 березня 2008 року.
Посилання позивача на внесення змін у постанову Кабінету Міністрів України від 08.12.1994 року №63, а саме, що у Перелік держав і періодів бойових дій на їх території включено Автономний Край Косово, Республіка Сербія, судом до уваги не приймається і спростовується наступним.
У Переліку держав і періодів бойових дій на їх територіях, затверджених вищеназваною постановою Кабінету Міністрів України включено Автономний Край Косово, Республіка Сербія, колишня Югославія, а періодом бойових дій на її території передбачено лише один день - 17 березня 2008 року.
Отже, події, які відбувались у період з 14.04.2008 року по 01.10.2008 року в Косово, Республіка Сербія, як бойові дії не передбачені вказаним Переліком.
Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що у постанові Кабінету Міністрів України від 08.12.1994 року №63 є примітка №8, відповідно до якої служба в Автономному Краю Косово, Республіка Сербія, колишня Югославія поширюється на осіб начальницького складу органів внутрішніх справ та військовослужбовців внутрішніх військ МВС, які перебували 17 березня 2008 року в складі миротворчого персоналу органів внутрішніх справ на території Автономного Краю Косово, Республіка Сербія, колишня Югославія, а не військовослужбовців Міністерства оборони України, яким і був позивач.
Проаналізувавши вищенаведений пункт примітки, суд приходить до висновку, що даний пункт поширюється лише на осіб начальницького складу органів внутрішніх справ та військовослужбовців внутрішніх військ МВС, які перебували 17 березня 2008 року в складі миротворчого персоналу органів внутрішніх справ на території Автономного Краю Косово, Республіка Сербія, колишня Югославія, а не на осіб рядового складу, які направлялися у відрядження наказами органів і підрозділів МВС СРСР для виконання завдань у підтриманні миру, забезпеченні безпеки місцевого населення, здійсненні контролю за пересуванням транспортних засобів та людей, надання допомоги міжнародним і місцевим органам влади, недопущенні контрабанди в зоні відповідальності (бойових дій) у н.п. Соєво, що в Косово, Республіка Сербія.
З матеріалів справи вбачається, що позивач являвся солдатом військової служби за контрактом в у миротворчій операції в Косово, Союзна Республіка Югославія в період з 14.04.2008 року по 01.10.2008 року.
Відповідно до поняття «Органи внутрішніх справ України» – це єдина система органів державної влади, що підпорядковуються Міністру внутрішніх справ України, на які Конституцією України і законами України покладені функції забезпечення правопорядку, громадської безпеки, цивільного захисту населення, охорони державного кордону та контролю за окремими сферами соціальної організації суспільства.
У пункті 1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України», затвердженого Указом Президента України від 17.10.2000 року №1138/2000 визначено, що Міністерство внутрішніх справ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України
Стаття 1 Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» передбачає, що внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони важливих державних об'єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» військовослужбовці та військовозобов'язані поділяються на рядовий склад, сержантський і старшинський склад та офіцерський склад. В частині 2 цієї ж статті передбачено, що військове звання солдат відноситься до рядового складу військовослужбовців.
Посилання позивача на Указ Президента України від 25.04.2008 року, яким було введено в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21.03.2008 року як на підставу для встановлення статусу учасника бойових дій суд не приймає до уваги, оскільки даним рішенням лише було запропоновано Кабінету Міністрів України внести зміни до своїх нормативно-правових актів про надання громадянам України, яких включено до складу українського миротворчого персоналу в Косово статусу учасника бойових дій.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що участь позивача, як солдата військової служби за контрактом у підтриманні миру, забезпеченні безпеки місцевого населення, здійсненні контролю за пересуванням транспортних засобів та людей, надання допомоги міжнародним і місцевим органам влади, недопущенні контрабанди в зоні відповідальності (бойових дій) у н.п. Соєво, що в Косово, Республіка Сербія в період з 14.04.2008 року по 01.10.2008 року, не може бути підставою для надання позивачу статусу учасника бойових дій.
Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Позивач не надав суду доказів, які б підтверджували б його право на встановлення йому статусу учасника бойових дій.
В частині 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з врахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації. Враховуючи вищезазначені обставини по справі, суд вважає, що ці принципи при наданні відмови у встановленні статусу учасника бойових дій були дотримані.
На основі вищевикладеного, суд вважає, що за результатами розгляду заяви позивача відповідачем прийнято правомірне рішення про відмову у визнанні його учасником бойових дій відповідно до діючого законодавства, тому заявлений адміністративний позов до задоволення не підлягає.
Керуючись статтями 11, 17, 71, 158, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі статтей, 5, 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статті 1 Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», статті 5 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», Постанови Кабінету Міністрів України від 8.02.1994 року №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Волинського обласного військового комісаріату про скасування пункту 1 протоколу №4/2 від 04 березня 2010 року комісії з питань розгляду матеріалів про відмову у визнанні учасника бойових дій та зобов’язання встановити статус учасника бойових дій, відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження постанови подається сторонами та їх представниками протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі – 18 червня 2010 року. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий С.Ф. Костюкевич