Справа № 22ц – 2403/2010 Головуючий у 1 інстанції – Логвіна Т.В.
Категорія- цивільна Доповідач – Шевченко В.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2010 року м.Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
головуючого-судді Лакізи Г.П.,
суддів: Шевченка В.М., Коренькової З.Д.,
при секретарі Марченко О.О.,
за участю ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 15 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и в :
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення.
Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 15 квітня 2010 року позов задоволено частково. Визнано поширену у зверненні ОСОБА_1 до начальника управління освіти Чернігівської міської ради від 11.09.2009 року, інформацію: „вихованці ОСОБА_2 відрізняються від інших учнів згаданого тут ліцею аморальною поведінкою”, „ОСОБА_2 взагалі веде аморальний спосіб життя, мета якого заволодіння чужим майном у спосіб зловживання довірою для його привласнення” такою, що не відповідає дійсності та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 Зобов”язано ОСОБА_1 спростувати інформацію: „вихованці ОСОБА_2 відрізняються від інших учнів згаданого тут ліцею аморальною поведінкою”, „ОСОБА_2 взагалі веде аморальний спосіб життя, мета якого заволодіння чужим майном у спосіб зловживання довірою для його привласнення”, шляхом подачі письмового спростування цих відомостей до управління освіти і науки Чернігівської обласної державної адміністрації протягом одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 17 грн. судового збору та 75 грн. витрат на ІТЗ розгляду справи судом, а всього 92 грн. у відшкодування сплачених судових витрат.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду є незаконним, оскільки при ухваленні рішення судом не було взято до уваги положення п.16 Постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 року №1, Постанову ДІМ НВМ ЧМВ УМВС України в Чернігівській області капітана міліції ОСОБА_3 від 03.01.2010 року про відмову в порушенні кримінальної справи. Також судом безпідставно було відхилено клопотання про витребування з архіву ЧМВ УМВС України в Чернігівській області матеріалів №8326-9169/09. Зверненням його (апелянта) мало місце реалізація особою конституційного права на звернення до органів державної влади , передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що у своєму зверненні до начальника управління освіти Чернігівської міської ради від 11.09.2009 року, яке отримано управлінням освіти і науки Чернігівської обласної державної адміністрації, відповідач по справі ОСОБА_1 зазначив, що „вихованці ОСОБА_2 відрізняються від інших учнів згаданого тут ліцею аморальною поведінкою”, „ОСОБА_2 взагалі веде аморальний спосіб життя, мета якого заволодіння чужим майном у спосіб зловживання довірою для його привласнення”.
Відповідно до ст.277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім”ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена на особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
Оцінюючи наведені факти та характер інформації зазначеної у позовній заяві, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку мало місце поширення інформації недостовірної, яка не відповідає дійсності, і завдає шкоди особистим немайновим благам позивача, і яка виходячи із змісту ст.471 Закону „Про інформацію” не є оціночними судженнями.
Оскільки відповідач поширив недостовірну інформацію, яка не відповідає дійсності, тобто містить відомості про події та явища , яких не існувало взагалі, і яка стала доступною третім особам, то суд першої інстанції правильно, виходячи із роз’яснень, викладених в п.п. 15, 24 Постанови Пленуму ВСУ від 27.02.09. року №1„Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи”, задовольняючи позов, зазначив в судовому рішенні, що поширена у зверненні ОСОБА_1 до начальника управління освіти Чернігівської міської ради від 11.09.2009 року інформація є такою, що не відповідає дійсності та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_4, і зазначив спосіб спростування такої недостовірної інформації.
Суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що викладені у зазначеному зверненні висловлювання, що стосуються вчинення позивачем протизаконних дій, його особистих якостей та виховної діяльності, не можна вважати оціночними судженнями, оскільки вони містять фактичні дані, які можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності та які потребують доведення відповідачем. Будь-яких доказів того, що позивач займається протизаконною діяльністю, має неналежний професійний рівень та негативно впливає на своїх учнів, ОСОБА_1 не надав.
Доводи ОСОБА_1 про те, що право на таке звернення передбачено ст.40 Конституції, за якою особа має право особисто звертатися до органів державної влади та їх посадових осіб із заявою, в якій міститься та чи інша інформація і такий компетентний орган повинен перевірити таку інформацію та надати обґрунтовану відповідь у встановлений строк і зазначена обставина є підставою для відмови у позові, є безпідставними; оскільки, відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов”язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Зазначене конституційне положення забезпечує баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
З огляду на зазначене, оскільки інформація розповсюджена відповідачем порушила особисті немайнові права позивача, останній скористався визначеним законом своїм правом на спростування такої інформації.
Висновки суду про те, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, підтверджені наявними в матеріалах справи доказами й обґрунтовані згідно зі ст.213 ЦПК України.
З такими висновками апеляційний суд погоджується повністю, оскільки він грунтується на матеріалах справи та вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, як таке, що прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 15 квітня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді :