Справа № 2-202/10

    РІШЕННЯ

                                      І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И  

21 червня 2010 року                                                                                        м.Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Чепурнова В.О.,

при секретарі — Багара Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Перечин цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Перечинському районі про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та зобов'язання нарахувати і виплатити щомісячну державну соціальну допомогу як «Дитині війни» за 2007-2010 роки в сумі 3477 грн. 90 коп., -

        ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася з позовом до суду, в якому просить поновити їй пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2007 року до 31.03.2010 року та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Перечинському районі нарахувати їй щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни за 2007 - 2010 роки у сумі 3477 грн. 90 коп. Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18 листопада 2004 року за № 2195-ІV вона належить до соціальної категорії “Дитина війни”. Згідно ст.6 цього Закону вона має право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. У 2007-2010 роках така допомога їй не виплачувалася, при цьому, що рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року були визнані такими, що не відповідають Конституції України окремі положення Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, якими було зупинено норми Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, а тому така щомісячна державна соціальна допомога мала їй виплачуватися.

Позивачка в судове засідання не з'явилася, однак подала до канцелярії суду письмову заяву, в якій просить розглянути справу у її відсутності по суті заявлених вимог.

Представник відповідача – Управління Пенсійного фонду України в Перечинському районі, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, надавши суду письмові заперечення проти позову, в яких просив розглядати справу без участі представника управління, а також зазначив, що Законом України ?ро Державний бюджет України на 2007 рік” була передбачена виплата надбавки, як дітям війни, лише особам, які визнані інвалідами. Позивачка інвалідом не визнана, тому їй така надбавка у 2007 році не нараховувалась і не виплачувалась. Починаючи з 2008 року щомісячна надбавка позивачці, як дитині війни, нараховується і виплачується у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до Закону України ?ро Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Рішенням Конституційного Суду України від 9.07.2007р. визнано неконституційними положення п. 12 ст. 71, ст. 111 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” та ці положення втратили чинність. Законом України “Про державний бюджет України на 2007 рік” не передбачені виплати відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Крім того, законодавчим органом не прийнято жодного нормативного акту на виконання вказаних вимог Закону, не визначено на законодавчому рівні які органи повинні виплачувати підвищення пенсії, за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір. Тож підстав вважати, що саме органи Пенсійного фонду України повинні виплачувати таке підвищення, не має. Просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.  

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з таких підстав.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, а отже на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років.  

Згідно ст. 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18 листопада 2004 року №  2195-ІV, дитиною війни визнається особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років. У відповідності до ст.ст. 6, 7 вказаного Закону дітям війни пенсії підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Враховуючи викладене суд вважає, що позивачка є дитиною війни, а тому має право на пільги, передбачені Законом України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року № 2195-ІV.

Пунктом 12 статті 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року № 489-V, дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року № 2195-ІV на 2007 рік було зупинено.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) положення, зокрема, пункту 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, яким було зупинено дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим для виконання.

Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.  

Враховуючи те, що рішення Конституційного Суду України зворотної дії в часі не має, а отже відповідач в строк з 01 січня 2007 року по 08 липня 2007 року не зобов'язаний був виплачувати позивачці пільги, передбачені ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, тому у задоволенні позовних вимог в цій частині суд відмовляє.

Разом з цим, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року (включно) позивачка мала правові підстави для нарахування підвищеної пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, а тому в цій частині позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема, пункту 41 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік”, а оскільки дане рішення зворотної дії в часі не має, тому за період з 01 січня 2008 року по 22 травня 2008 року у задоволенні позовних вимог в цій частині суд відмовляє, а решту позову вважає обгрунтованою.

         Статтею 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2009 рік” Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах в межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Відповідно, дія цієї норми не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір соціальних виплат згідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” залежить від розміру мінімальної пенсії за віком. Отже, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здйснюватися відповідно до норм Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Оскільки Законом України "Про державний бюджет на 2009 рік" соціальні пільги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком «Дітям війни» не скасовані, тому вимоги позивачки про виплату підвищення за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року підлягають задоволенню.    

Доводи представника відповідача щодо відсутності законодавчого регламентування механізму нарахування вищевказаного підвищення до пенсії суд не бере до уваги, оскільки це не може бути підставою для невиконання державою взятих на себе зобов'язань, згідно ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Вирішуючи питання про те, яку норму закону, що визначає розмір мінімальної пенсії за віком слід застосувати для визначення підвищення до пенсії Дітям війни суд виходить з наступного.

Так, ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу, який встановлено в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. При цьому, ч. 3 ст. 28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Разом з цим, ч.2 ст.5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Отже, з урахуванням того, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є єдиним законодавчим актом, що визначає розмір мінімальної пенсії за віком, суд вважає, що саме цю норму слід застосувати для визначення підвищення до пенсії Дітям війни.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що цивільний позов може бути подано в межах строку звернення до суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно ст.257 ЦК України передбачено, що для звернення до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу особи встановлюється трьохрічний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Для захисту прав свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У Рішенні в Справі "Кечко проти України" (Заява N 63134/00) від 8 листопада 2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу N 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу N 1 (рішення у справі Broniowski v.Poland , N 31443/96, пар. 98).

У преамбулі Закону України від 18.11.2004 року № 2195-ІУ "Про соціальний захист дітей війни" зазначено, що цей Закон визначає основи соціального захисту цієї категорії громадян та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Статтею 1 цього Закону встановлено, що державна соціальна гарантія - встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни. Згідно ст. 6 цього Закону держава взяла на себе зобов'язання підвищити дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державну соціальну допомогу, що виплачується замість пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Як зазначено в п. 3.2. Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, № 6-рп/2007, утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою Конституційного права на соціальний захист, а тому відповідно до ч.2 ст.6, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однакою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Отже, громадянин у відповідності до чинного законодавства очікує на отримання від держави гарантованого матеріального забезпечення, складовою якого є встановлене ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" підвищення пенсії, тобто має “законні сподівання “ на отримання майна.  

Таким чином, оскільки позивачка має право на матеріальний інтерес, невиплата передбаченого Законом підвищення пенсії становить порушення її майнових прав відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист і основних свобод людини, яка передбачає, що кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених Законом, або загальними принципами міжнародного права.

Крім цього, згідно ч. 2 ст. 87 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05листопада 1991 року суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження строком. Частиною 2 статті 46 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.    

Враховуючи те, що законом не передбачено подання заяви пенсіонером або іншої форми його волевиявлення для отримання підвищення до пенсії, тому обов'язок виплати покладається на органи Пенсійного фонду України.

Разом з цим, суд беручи до уваги те, що порушення прав позивачки тривало з 09 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року та з 01 січня 2010 року по 31 березня 2010 року, а також те, що вік позивачки є похилим, такі відносяться до вразливих верств населення, які обмежені у засобах користування офіційними урядовими виданнями засобів масової інформації, що перешкоджає своєчасній правовій їх обізнаності, з огляду на обмежені фінансові можливості доступу до правової допомоги, приходить до висновку, що позивачкою не пропущено строк звернення до суду.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що з Управління Пенсійного фонду в Перечинському районі слід стягнути на користь позивачки недоплачену їй, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за періоди з 09 липня 2007 року (з дня ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом України) до 31 грудня 2007 року (до кінця бюджетного періоду), з 22 травня 2008 року (з дня ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом України) по 31 грудня 2008 року (кінець бюджетного періоду), з 01 січня 2009 року (початок бюджетного періоду) по 31 грудня 2009 року (кінець бюджетного періоду) та з 01 січня 2010 року по 31 березня 2010 року з підвищенням пенсії на 30 відсотків з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням фактично виплачених сум.    

         Питання про розподіл судових витрат вирішити в порядку ст. 88 ЦПК України.

      Керуючись ч. 2 ст. 152 Конституції України, рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та 22.05.2008 року, ст. ст.  1, 6, 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року, ст. 58, п. 12 ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України” на 2007 рік” від 19.12.2006 року, п. 41 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року, ст. 52 розділу VI Закону України “Про державний бюджет України на 2010 рік” від 27.04.2010 року, ст.ст. 88, 209, 213-215, 218 ЦПК України, суд, -    

                                                                                ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Перечинському районі нарахувати та виплатити ОСОБА_2 підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 березня 2010 року, виходячи з мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України ?ро загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ”, з урахуванням фактично виплачених сум.  

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 25 (двадцять п'ять) грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 60 (шістдесят) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляці йне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Закарпатської області через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

                        Головуючий:                                                               Чепурнов В.О.