ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2010 р.           Справа № 6/170(9/267).

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Галсофт-сервіс”, м. Львів

до 1) приватного підприємця ОСОБА_1, м. Чернівці

    2) акціонерного товариства закритого типу “Мушкетівська автобаза”, м. Донецьк

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –закрите акціонерне товариство “Українська страхова компанія “АСКА”

про стягнення збитків у сумі 734473,05 грн.

Суддя       Т.І. Ковальчук

Представники:

Від позивача –Кривий Ю.Р., дов. № 01-04/10 від 01.04.2010 р.

Від відповідачів –не з’явилися

Від третьої особи –не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з позовом до відповідача приватного підприємця ОСОБА_1, третя особа на стороні відповідача АТЗТ “Мушкетівська автобаза”, про стягнення збитків у сумі 422066,31 грн., заподіяних пошкодженням обладнання внаслідок пожару у міжнародному автомобільному перевезенні, у тому числі 369136,23 грн. вартість обладнання (станків), 10971,70 грн. митні збори і платежі, 180 грн. вартість робіт з руйнування металобрухту, 7632,55 грн. комісія банку і відрахування до Пенсійного фонду, 32945,82 грн. збитки від падіння курсу євро та зниженням вартості станків, 1200 грн. плата Львівській  ТПП за проведення оцінки збитків.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що між позивачем і відповідачем було укладено договір транспортної експедиції від 20.01.2005 р. № 15, відповідно до якого останній на виконання заявки позивача від 01.07.2005 р. залучив до перевезення вантажу –обладнання турецьких компаній ДУРМАЗЛЯР МАКІНА САН та БІРЛІК МАКІНА КАЛ: ротаційного координатно-пробивний пресу типу RP 125/30, інструменту  для листозгинального верстату (5 шт.) та трьохвалкової листозгинальної машини КSM 1030х3Ш100 у міжнародному автомобільному сполученні акціонерне товариство закритого типу “Мушкетівська автобаза”, однак під час перевезення внаслідок пожежі автомобіля зазначене обладнання було пошкоджено до такого стану, що не підлягає відновленню, чим позивачеві заподіяно збитків на загальну суму  422066,31 грн., які відповідач повинен відшкодувати  відповідно до прийнятих на себе зобов’язань за договором транспортної експедиції та на підставі ст.ст. 224, 225, 307, 314 Господарського кодексу України, однак,  незважаючи на пред’явлені претензії, ані ОСОБА_1, ані АТЗТ “Мушкетівська автобаза” збитки позивачеві не відшкодували.

10.01.2006 р. позивач звернувся з клопотанням про заміну відповідача  ОСОБА_1 належним відповідачем - АТЗТ “Мушкетівська автобаза”, 11.01.2006 р. подав уточнену позовну заяву про стягнення збитків у сумі 422066,31 грн. з відповідача АТ ЗТ “Мушкетівська автобаза” та клопотання, в якому уточнив, що позовні вимоги заявлені до обох відповідачів –ОСОБА_1 і АТЗТ “Мушкетівська автобаза” (т.с. 1, а.с. 116-117,120,121-131).

Ухвалою від 11.01.2006 р. за клопотанням позивача від 10.01.2006 р. з урахуванням клопотання від 11.01.2006 р. (т.с. 1, а.с. 116-117,120) третю особу АТЗТ “Мушкетівська автобаза” залучено до участі у справі в якості відповідача, до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено закрите акціонерне товариство “Українська страхова компанія “АСКА”.

АТЗТ “Мушкетівська автобаза” надало відзив, у якому позов не визнало з тих підстав, що відповідальність перед позивачем повинен нести приватний підприємець ОСОБА_1 як експедитор у відповідності до ч. 2 ст. 932 ЦК України, вини перевізника АТЗТ “Мушкетівська автобаза” у знищенні вантажу внаслідок пожежі автомобіля немає, що підтверджується  висновком про встановлення причин пожежі від 22.07.2005 р., складеним інженером Першотравневого РВ ГУ МНС України у Миколаївській області, позивач не надав належних доказів збитків, оскільки у пред’явлених на підтвердження придбання валюти для оплати обладнання документах зазначено інші проформи-інвойси, аніж ті, на підставі яких мала проводитися оплата за обладнання, позивачем при визначенні суми збитків також не враховано кошти від продажу обладнання як металобрухту (т.с. 1 а.с. 175).

У подальшому позивач уточнив розмір збитків, зменшивши їх до суми 414873,30 грн., віднявши вартість металобрухту в розмірі 7200,00 грн. (т.с. 2, а.с. 77-79,166).

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 12.07.2006 р. позов задоволено, стягнуто з АТЗТ “Мушкетівська автобаза” на користь позивача 414789,30 грн. збитків та судові витрати.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.01.2007 р. апеляційну скаргу АТЗТ “Мушкетівська автобаза” на рішення господарського суду Чернівецької області від 12.07.2006 р. залишено без задоволення, рішення суду – без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2007 р. частково задоволено касаційну скаргу  АТЗТ “Мушкетівська автобаза”, рішення господарського суду Чернівецької області від 12.07.2006 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.01.2007 р. скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою від 16.05.2007 р. справу передано за виключною підсудністю до господарського суду Донецької області.

Рішенням господарського суду Донецької області від 24.09.2007 р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2007 р. апеляційну скаргу ТОВ “Галсофт-сервіс” на рішення господарського суду Донецької області від 24.09.2007 р. залишено без задоволення, рішення суду –без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.03.2008 р. частково задоволено касаційну скаргу ТОВ “Галсофт-сервіс”, рішення господарського суду Донецької області від 24.09.2007 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від  11.12.2007 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 09.02.2009 р. у задоволенні позову відмовлено, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.07.2009 р. зазначене рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2009 р. частково задоволено касаційну скаргу ТОВ “Галсофт-сервіс”, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.07.2009 р. та рішення господарського суду Чернівецької області від 09.02.2009 р. скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог до АТЗТ “Мушкетівська автобаза”, у цій частині вимог справу передано на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області, у частині відмови у позові до приватного підприємця ОСОБА_1 висновки судів попередніх інстанції визнано правильними.

10.03.2010 р. позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, об’єднання кількох вимог та зміну предмету позову, в якій просить стягнути з АТЗТ “Мушкетівська автобаза” 369136,23 грн. збитків, заподіяних втратою вантажу, згідно з висновком експерта  Львівської торгово-промислової палати Шлапака Ю.П., 9005,91 грн. відшкодування сплачених позивачем митних платежів (зборів) на підставі п. 4 ст. 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 р., 280702,48 грн. інфляційних збитків, нарахованих у відповідності до ст. 625 ЦК України, та 75628,43 грн. 5% річних, передбачених ст. 27 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Зазначена заява позивача не суперечить ст. 22 ГПК України, оплачена державним митом, копія заяви надіслана іншим учасникам спору, відтак заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, об’єднання кількох вимог та зміну предмету позову від 10.03.2010 р. прийнято судом і справу розглянуто в межах змінених позовних вимог.

Відповідач АТЗТ “Мушкетівська автобаза” надав письмові заперечення та додаткові заперечення, в яких вимоги позивача, викладені в заяві про збільшення розміру позовних вимог, об’єднання кількох вимог та зміну предмету позову, не визнав з тих підстав, що чинним законодавством України не передбачено застосування індексу інфляції  до збитків, безпідставним є нарахування 5% річних, оскільки втрата вантажу відбулася не з вини відповідача, знищення вантажу мало місце внаслідок причин та обставин, уникнути яких перевізник не міг, що підтверджується постановою Первомайського РВ УМВС України в Миколаївській області і що згідно Конвенції тягне звільнення перевізника від відповідальності.

Третя особа ЗАТ “Українська страхова компанія “АСКА” пояснень чи відзиву на позов не надала, в матеріалах справи в наявності лист ЗАТ “Українська страхова компанія “АСКА” від 14.12.2005 р. № 11092 на адресу АТ ЗТ “Мушкетівська автобаза”, з якого вбачається, що подія, яка мала місце 11.07.2005 року щодо вантажу, який перевозився автомобілем ДАФ, реєстраційний НОМЕР_1, напівпричеп НОМЕР_2, визнано страховою, та повідомлено про умови виплати страхового відшкодування, однак доказів виплати такого відшкодування у справі немає ( т.2, а.с. 62-69, т.с. 6, а.с. 101).

Під час нового розгляду справи представник позивача позов підтримав, представник відповідача АТ ЗТ “Мушкетівська автобаза” позов не визнав.

Відповідач ОСОБА_1 та представник третьої особи  ЗАТ “Українська страхова компанія “АСКА” у судові засідання не з’являлися.

Ухвалою від  13.05.2010 р. розгляд справи в судовому засіданні відкладено на 01.06.2010 р.

Представники відповідачів і третьої особи в судове засідання 01.06.2010 р. не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи він них не надходило.

Представник позивача проти відкладення розгляду справи з мотивів неявки представника відповідача АТЗТ “Мушкетівська автобаза” заперечував.

Відтак, враховуючи, що в матеріалах справи наявні докази належного повідомлення всіх викликаних до суду осіб (поштові повідомлення та реєстр поштових відправлень), пояснення представника АТЗТ “Мушкетівська автобаза” суд заслухав у судовому засіданні 07.04.2010 р.,  підстав для відкладення розгляду справи в судовому засіданні 01.06.2010 р. суд не вбачає і вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні.

Заслухавши пояснення представників сторін в судових засіданнях, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

Позивачем –товариством з обмеженою відповідальністю “Галсофт-сервіс” (Покупець) було укладено два зовнішньоекономічні договори з турецькими фірмами на поставку обладнання з аксесуарами відповідно до умов поставки EХW (франко-завод) м. Бурса, яке визначається у поставлених рахунках, а саме:

- № 10/03 від 10.03.2004 р. із фірмою ДУРМАЗЛЯР МАКІНА САН. Ве ТІК АТ, м. Бурса Туреччина (Продавець) та

- № 25 від 05.05.2005 р. із фірмою “Birlik Makina Kal. Tur. San. Ve Tic LTD Єti”, м. Бурса Туреччина (Продавець) (т.с. 1, а.с. 18-32)

Згідно вказаних договорів оплата за ними здійснюється в Євро на умовах передоплати по ціні, вказаній у рахунках-проформах.

У ході виконання зазначених договорів Продавцями були виставлені рахунки-проформи (інвойси) № 4247 від 29.03.2005 р. № 1162 від 05.05.2005 р. та рахунки-фактури № 586736 від 04.07.2005 р. № 004969 від 04.07.2005 р. на поставку ротаційного координатно-пробивного пресу типу RP7 125Х30, інструменту для листозгинальної машини (пресу) (5 шт.) на загальну суму 60437,00 Євро та ручної трьохвалкової згинальної машини КSM 1030х3Ш100 вартістю 1125 Євро (т.с. 1, а.с. 69-71, т.с. 2, а.с. 15-23).

Вартість указаного обладнання позивач оплатив платіжними дорученнями в іноземній валюті від 25.04.2005 р. № 45 на суму 116898 Євро та від 01.05.2005 р. № 51 на суму 1125 Євро (т.с. 1, а.с. 109, 110, 112, 114).

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (Експедитор) було укладено договір № 15 транспортної експедиції від 20.01.2005 р., відповідно до якого Замовник доручає, а Експедитор приймає на себе зобов’язання за винагороду та за рахунок Замовника виконати або організувати автотранспортне перевезення вантажу Замовника або виконати інші зобов’язання, пов’язані з перевезенням вантажу, відповідно до договору-заявки на конкретне перевезення вантажу, при цьому Експедитор є розпорядником коштів, перерахованих Замовником на виконання  і організацію перевезення, та здійснює всі розрахунки між Замовником і Перевізником (т.с. 1, а.с. 33-35).

04.07.2005 року між приватним підприємцем ОСОБА_1 (Замовник) і АТЗТ “Мушкетівська автобаза” (Експедитор-Перевізник) було укладено Контракт на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні (т.с. 1, а.с. 36-39).

На умовах зазначеного Контракту відповідач АТЗТ “Мушкетівська автобаза” прийняв на себе організацію перевезень та доставку вантажів за дорученням Замовника. Згідно з п. 1.5 розділу І Контракту перевезення вантажів у міжнародному сполученні виконується у відповідності до конвенцій КДПГ, МДП із застосуванням товарно-транспортної накладної СMR, Сarnet TIR або гарантійного зобов’язання.

Пунктом 4.3 розділу 4 Контракту передбачено, що Експедитор-Перевізник несе матеріальну відповідальність за повну або часткову втрату вантажу та за його пошкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу до перевезення і до моменту його видачі вантажоодержувачеві в розмірі вартості втраченого вантажу, а у випадку пошкодження вантажу – в розмірі тієї суми, на яку знизилася його вартість. Крім того, відшкодуванню підлягають також  плата за перевезення, митні збори і мито, а також інші платежі, пов’язані з перевезенням вантажу, повністю у випадку втрати всього вантажу та в пропорції, що відповідає розміру шкоди при частковій втраті.

Згідно Повідомлення про страхування відповідальність АТЗТ “Мушкетівська автобаза”, пов’язана із здійсненням останнім автомобільних перевезень вантажів,  застрахована згідно з договором, укладеним із ЗАТ “Українська акціонерна страхова компанія “АСКА” № 852216 від 23.01.2005 р., у тому числі й при здійсненні перевезень вантажів на умовах Міжнародної Конвенції СMR 1956 р. з доповненнями та змінами, та при здійсненні перевезень по території Туреччини (т.с. 1, а.с. 40-41).

Як видно з міжнародних товарно-транспортних накладних СМR від 05.07.2005 р. А № 1336/1 від 05.07.2005 р. та А № 1336/2, відповідач АТЗТ “Мушкетівська автобаза” на виконання заявки ТОВ “Галсофт-сервіс” та підприємця ОСОБА_1 від 01.07.2005 р. прийняв до перевезення автомобілем ДАФ НОМЕР_1/НОМЕР_2 вантаж у м. Бурса (Туреччина), а саме ротаційний координатно-пробивний прес для обробки листового металу, запасні частини  до листозгинального пресу  для обробки металу в кількості 5 комплектів та ручну трьохвалкову машину для обробки листового металу, які призначалися для доставки вантажоодержувачеві –ТОВ “Галсофт-сервіс” (м. Львів) відповідно до зовнішньо-економічних договорів № 10/03 від 10.03.2004 р. та № 25 від 05.05.2005 р.   (т.с. 1, а.с. 81-83, 108). Застережень з боку перевізника в накладних  з приводу несправності, пошкодження або недостачі чи особливого характеру вантажу не зроблено.

Після перетину митного кордону України транспортним засобом АТЗТ “Мушкетівська автобаза” із вантажем позивача 13.07.2005 року в процесі перевезення на трасі Первомайськ-Голованівськ у напівпричепі д/н НОМЕР_2  автомобіля ДАФ д/н НОМЕР_1 виникла пожежа, унаслідок якої було пошкоджено напівпричеп та обладнання позивача, яке в ньому знаходилося (т.с. 1, а.с. 42).

22.07.2005 р. Львівською митницею за участю директора позивача, начальника відділу оцінки майна Львівської Торгово-промислової палати начальника відділу досліджень ДВЛ ГУ МНС України у Львівській області, приватного підприємця ОСОБА_1 було складено акт № 15 про проведення ідентифікаційного огляду товарів та інших предметів, яким зафіксовано, що внаслідок виявлених дефектів та пошкоджень від довготривалого термічного впливу при пожежі та пожежегасінні, інструмент та обладнання втратили геометричну форму та функціонально-технологічну придатність і відновленню не підлягають (т.с.1, а.с. 43).

Факт пошкодження вантажу пожежею встановлюється також відомостями в Маніфесті Книжки МДП № 46151336 (Саrnet TIR).

У зв’язку з цими обставинами позивачем була переоформлена митна документація на ввезений товар як на брухт та відходи чорних металів неправильної форми, який був одержаний позивачем 01.08.2005 року та знятий з митного контролю, що підтверджується відмітками у вантажно-митних деклараціях та міжнародній товарно-транспортній накладній СМR.

З метою визначення вартості збитків, завданих вантажу під час пожежі напівпричепа автомобіля ДАФ державний номер НОМЕР_1, що слідував з Туреччини в Україну, на замовлення позивача начальником відділу оцінки майна експертом Львівської Торгово-промислової палати Шлапаком Ю.В. було проведено експертизу про вартість майна, за результатами якої складено висновок від 01.08.2005 р. № 9/180 (т.с. 1, а.с. 45-58).

У зазначеному висновку вказано, що ротаційний координатно-пробивний прес тип RP7 125х30, інструмент для листозгинального верстату (5 шт.) та трохвалкова листозгинальна машина  КSM 1030 х 3Ш100 піддавалися довготривалому термічному впливу внаслідок пожежі, що виникла при перевезенні. З урахуванням виявлених дефектів та пошкоджень від термічного впливу при пожежі та пожежегасінні інструмент та обладнання втратили геометричну форму та функціонально-технологічну придатність, відновленню не підлягають. За результатами експертизи ринкова вартість майна визначена експертом у розмірі 60023 Євро (без ПДВ) (при курсі Євро станом на 13.07.2005 р.).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 193 Господарського кодексу України також передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 909 ЦК України, ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Суб’єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі (ч. 2 ст. 306 ГК України).

Оскільки ані договором № 15 транспортної експедиції від 20.01.2005 р., ані контрактом на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні від 04.07.2005 р. не передбачено, який саме вантаж підлягав міжнародному перевезенню, суд доходить висновку, що ці договори мають загальний характер і безпосередньо не регулюють правовідносини між сторонами спору, які виникли з перевезення ротаційного координатно-пробивного пресу типу RP7 125Х30, інструменту для листозгинальної машини (пресу) (5 шт.) фірми “DURMAZLAR” та ручної трьохвалкової згинальної машини КSM 1030х3Ш100 фірми “BIRLIK”.

На день прийняття відповідачем до перевезення зазначеного вантажу позивача питання міжнародних перевезень автомобільним транспортом в Україні регулювалися розділом IV Закону України “Про автомобільний транспорт”, статтею 64 якого встановлювалося, що міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються між пунктами відправлення та призначення, один з яких або обидва розташовані за межами території України, а організація міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюється перевізниками відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.

Міжнародним документом який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956 р. (далі –Конвенція).

Україна приєдналася до Конвенції згідно з Законом України від 01.08.2006 р. “Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів”.

Однак, Законом України “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10.12.1991 р. встановлювалося, що укладені належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід’ємну частину національного законодавства  і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до ст. 4 ГПК України якщо в міжнародних договорах України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно зі ст. 7 Закону України “Про правонаступництво України” від 12.09.1991 р. Україна є правонаступником прав і обов’язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки. СРСР, у свою чергу, 01.08.1983 року приєднався до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 р.

Окрім цього, згідно постанови Верховної Ради України від 17.09.1992 р. “Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів” Україна приєдналася до Віденської конвенції, якою встановлено, що у випадку якщо частина або частини території держави відокремлюються і утворюють одну або декілька держав, незалежно від того чи продовжує існувати держава-попередниця, будь-який договір, що був у силі в момент правонаступництва держав стосовно всієї території держави-попередниці продовжує бути у силі стосовно до кожної утвореної таким чином держави-наступниці.

Таким чином, суд вважає правомірними доводи позивача, що спірні правовідносини між ним і відповідачем регулюються в тому числі положеннями Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 р., яка має пріоритет у застосуванні.

Так, оскільки міжнародні товарно-транспортні накладні № 1336/1 та № 1336/2 від 05.07.2005 р. містять посилання на СМR, дане перевезення виконувалося згідно з умовами зазначеної Конвенції. У цих же CMR в якості вантажоодержувача зазначено ТОВ “Галсоф-сервіс”, а перевізником –АТЗТ “Мушкетівська автобаза”, відтак, слід констатувати, що між позивачем і відповідачем АТЗТ “Мушкетівська автобаза” укладено договір перевезення вантажу в міжнародному автомобільному сполученні.

Згідно ст. 1 Конценції вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Відповідно до ст.ст. 4, 6 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка, зокрема, містить заяву про те, що перевезення здійснюється згідно положень дійсної Конценції, що мало місце в даній справі. Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Згідно ч. 1 ст. 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Ч. 2 цієї статті передбачено, що перевізник звільняється від відповідальності якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути, причому тягар доказу цих обставин покладається на перевізника (ст. 18 Конвенції).

Перевізник також звільняється від відповідальності, якщо втрата або пошкодження вантажу є наслідком особливого ризику нерозривно пов’язаного, серед іншого, з обробкою навантаженням, складуванням чи вивантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені вантажовідправника або вантажодержувача, або наслідком природних властивостей деяких вантажів. Однак у справі таких обставин не встановлено.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 цієї статті Конценції перевізник не звільняється від відповідальності з причин несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.

Ч. 1 ст. 314 ГК України також передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Досліджуючи матеріали справи, суд встановив, що відповідач АТЗТ “Мушкетівська автобаза” не надав доказів, які доводять відсутність його вини у знищенні вантажу позивача.

Так, вина в господарській діяльності включає дві обставини, які дають підстави для застосування відповідальності, а саме: наявність реальних можливостей для належного виконання зобов’язання і не вжиття всіх заходів для недопущення (запобігання) збиткам. Вина підприємства – це вина його працівника.

У випадку, коли згідно із законодавством при визначенні характеру та розміру відповідальності діє принцип презумпції вини, відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов’язання, тому при встановленні відповідальності АТЗТ “Мушкетівська автобаза” має значення діяльність конкретного працівника, дії чи бездіяльність якого спричинили до виникнення збитків.

Згідно висновку Первомайського РВ ГУ МНС України по встановленню причини виникнення пожежі, яка сталася 13.07.2005 р. у напівпричепі д/н НОМЕР_2 автомобіля ДАФ д/н НОМЕР_1, що належить АТЗТ “Мушкетівська автобаза”, на трасі Первомайськ-Голованівськ, виключені версії про причини виникнення пожежі від самозаймання речовин і матеріалів, в результаті підпалу напівпричепу автомобіля власником з метою одержання страхової винагороди, від дитячих пустощів з вогнем, в результаті технічної несправності автомобіля, внаслідок електротехнічних причин автомобіля чи агрегатів, які перевозились в якості вантажу (т.с. 1, а.с. 176-183).

Версії по причині виникнення пожежі в результаті необережного поводження з вогнем, паління, в результаті занесення джерела запалювання із-зовні визнано основними і такими, що потребують перевірки слідства.

При розгляді матеріалів по факту пожежі, яка мала місце 13.07.2005 р.,  начальником Первомайського РВ УМВС України у Миколаївській області встановлено, що основною версією є необережне подводження з вогнем (паління), недопалок до напівпричепа міг потрапити випадково від зустрічного автомобіля у зв’язку з чим 02.08.2005 року винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи (т.с. 2, а.с. 29).

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських спорах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність  чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідачем АТЗТ “Мушкетівська автобаза” протягом судового розгляду справи не подано доказів, які б доводили що пожежа у його транспортному засобі, внаслідок якої повністю згорів вантаж позивача, виникла  внаслідок дій (бездіяльності) або іншого впливу не пов’язаних з ним осіб, яких уникнути автобаза не могла або наслідки яких не могла відвернути.

За своїми фізичними  та хімічними властивостями обладнання, що перевозилося, не є пожеженебезпечним (т.с. 2, а.с. 115-118, 146-155).

Відповідачем не доведено належними доказами обставини, на які він посилається в своїх запереченнях і за наявності яких АТЗТ “Мушкетівська автобаза” звільнялося б від відповідальності за знищення вантажу.

Посилання АТЗТ “Мушкетівська автобаза” на висновок спеціаліста Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз № 868/20 від 15.03.2006 р. суд до уваги не бере, оскільки у ньому виключені певні причини пожежі та зроблені припущення щодо ймовірних причин виникнення пожежі, однак не встановлено її дійсної причини, у результаті чого неможливо однозначно стверджувати про відсутність вини (у формі умислу чи необережності) з боку відповідача АТЗТ “Мушкетівська автобаза” (т.с. 2, а.с. 30-39).

Оцінюючи наявні у справі висновки експертів щодо причин пожежі, суд не вбачає підстав для призначення судової пожежно-технічної експертизи за клопотанням відповідача “Мушкетівська автобаза” від 09.02.2009 р. (т.с. 5, а.с. 119-120).

Відтак, з огляду на встановлені обставини та законодавчо встановлений принцип презумпції вини перевізника, суд дійшов висновку, що відповідач не довів належними і допустимими доказами відсутність своєї вини у знищенні вантажу позивача, отже, повинен нести передбачену Конвенцією відповідальність за його втрату.

Право позивача на отримання відшкодування збитків від втрати вантажу   обумовлене, зокрема, тим, що вартість вантажу ним оплачена установленому порядку та у визначеному розмірі, про що зазначено вище, а також з урахуванням того, що відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (у даній справі інше не встановлено), переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв’язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов’язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Відповідно до ст. 623 ЦК України, ст. 224 ГК України боржник (учасник господарського зобов’язання), який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного використання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ст. 23 Конвенції якщо перевізник відповідно до умов Конвенції зобов’язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.

Вартість вантажу визначається на підставі біржового котирування чи за відсутності такого, на підставі поточної ринкової ціни, чи, за відсутності біржового котирування або поточної ринкової ціни, на підставі звичайної вартості товару такого ж роду і якості.

Згідно ч. 4 зазначеної статті відшкодуванню підлягають також плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов’язані з перевезенням вантажу, цілком у випадку втрати всього вантажу й у пропорції що відповідає розміру збитку, при частковій втраті; інший збиток відшкодуваню не підлягає.

05.07.1978 р. у Женеві Сторонами Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) було учинено Протокол до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ), відповідно до статті 2 якого стаття 23 Конвенції змінюється таким чином:

1) Пункт 3 замінюється таким текстом:

“3. Однак розмір відшкодування не може перевищувати 8,33 розрахункових одиниць за кілограм відсутньої ваги брутто”.  

2) Наприкінці цієї статті додаються такі пункти 7, 8 та 9:

“7. Розрахунковою одиницею, зазначеною в цій Конвенції, є одиниця спеціальних прав запозичення, визначена Міжнародним валютним фондом. Сума, зазначена в пункті 3 цієї статті, перераховується в національну валюту держави, суд якої розглядає відповідну справу, на підставі вартості цієї валюти станом на дату винесення рішення чи на дату, погоджену Сторонами. Виражена в спеціальних правах запозичення вартість національної валюти держави, яка є членом Міжнародного валютного фонду, розраховується згідно з методом оцінки, що застосовується Міжнародним валютним фондом станом на відповідну дату до своїх операцій та угод. Виражена в спеціальних правах запозичення вартість національної валюти держави, яка не є членом Міжнародного валютного фонду, розраховується за методом, визначеним цією державою.

8. Однак держава, яка не є членом Міжнародного валютного фонду й законодавство якої не дозволяє застосувати положення пункту 7 цієї статті, може під час ратифікації або приєднання до Протоколу до КДПВ чи будь-коли після цього заявити, що передбачена в пункті 3 цієї статті межа відповідальності, яка застосовується на її території, становить 25 розрахункових одиниць. Розрахункова одиниця, зазначена в цьому пункті, відповідає 10/31 г золота 900 проби. Перерахунок зазначеної в цьому пункті суми в національну валюту здійснюється згідно із законодавством відповідної держави.

9. Розрахунок, згаданий в останньому реченні пункту 7 цієї статті, і перерахунок, згаданий у пункті 8 цієї статті, здійснюються таким чином, щоб виразити в національній валюті держави настільки, наскільки це можливо, ту саму реальну вартість, що й та, яку виражено в розрахункових одиницях у пункті 3 цієї статті. Держави повідомляють Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй метод розрахунку, передбачений у пункті 7 цієї статті, або результат перерахунку, передбаченого в пункті 8 цієї статті, залежно від випадку, під час здачі на зберігання документа, зазначеного в пункті 3 Протоколу до КДПВ, та в усіх випадках, коли вносяться зміни до методу розрахунку або перерахунку”.

Згідно ч.ч. 4, 5 статті 3 указаного Протоколу він буде відкритий для підписання в Женеві з 1 вересня 1978 року до 31 серпня 1979 року включно. У подальшому він буде відкритий для приєднання до нього. Цей Протокол підлягає ратифікації після того, як заінтересована держава ратифікувала Конвенцію або приєдналася до неї.

Приєднавшись до Конвенції відповідно до Закону України від 01.08.2006 р. “Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів”, Україна не ратифікувала і не приєдналася до Протоколу від 05.07.1978 р. про внесення змін до Конвенції.

Цей Протокол не був ратифікований і СРСР, який з 01.08.1983 р. приєднався виключно до Конвенції, тому правонаступництво по Протоколу після здобуття незалежності Україною до нею не перейшло.

З урахуванням наведеного суд погоджується з доводами позивача, що розмір заподіяних йому втратою вантажу збитків повинен визначатися у відповідності до вимог ст. 23 Конвенції.

Відповідно до висновку № 9/180 від 01.08.2005 р. експерта Львівської торгово-промислової палати Шлапака Ю.П. розмір заподіяних збитків внаслідок пожежі на транспортному засобі АТЗТ “Мушкетівська автобаза” становить: 60023 Євро, без ПДВ (т.с. 1, а.с. 45-54).

Для такого висновку експерт визначав вартість вантажу за контрактними цінами, які є нижчими від цін пропозицій виробників аналогічного обладнання (зокрема, фірми KNUTH, Німеччина), що відповідає положенням ст. 23 Конвенції стосовно можливості визначення ринкової ціни вантажу на підставі поточної ринкової ціни, а за її відсутності - на підставі звичайної вартості товару такого ж роду і якості (т.с. 2, а.с. 129-132, 143-145).

Оскільки офіційний курс Євро, визначений Національним Банком України станом на 13.07.2005 р. (день, коли трапилася пожежа), становив 6,149913 грн. за 1 Євро, то розмір заподіяних збитків у національній валюті згідно з вищезгаданим висновком експерта Львівської ТПП станом на 13.07.2005 р. становить 369136,23 грн.

З врахуванням норми п. 4 ст. 23 Конвенції позивач має також право на відшкодування мита, плати за перевезення та інших платежів, пов’язаних з перевезенням вантажу.

Оскільки позивач не поніс витрат, пов’язаних безпосередньо з перевезенням вантажу, то він має право на відшкодування митних зборів і платежів, сплачених за період перебування вантажу, що згорів, під митним контролем і оформленням, а також зняття вантажу з-під митного контролю.

Так, позивач поніс наступні витрати зі сплати мита і митних платежів:

- 2258, 91 грн. згідно митної декларації ІМ 40 № 209030004/5/008685 від 22.09.2005 р., аркуш 1 (т.с. 7, а.с. 13);

- 122,21 грн. згідно митної декларації ІМ 40 № 209030004/5/008685 від 22.09.2005 р., аркуш 2 (т.с. 7, а.с. 14);

- 303,00 грн. згідно митної декларації ІМ 76, № 209030004/5/007469 від 06.09.2005 р. (т.с. 7, а.с. 15);

- 83,63 грн. згідно митної декларації ІМ 40, № 209030004/5/008684 від 22.09.2005 p., аркуш 2 (т.с. 7, а.с. 16);

- 114,00 грн. згідно Уніфікованої митної квитанції МД-1 серія НМ, № 323889 від 07.09.2005 р. (т.с. 7, а.с. 18);

- 6124,16 грн. згідно Уніфікованої митної квитанції МД-1 серія НМ, № 323888 від 07.09.2005 р. (т.с. 7, а.с. 17).

Загальна сума митних платежів і мита, пов’язаних з митними процедурами щодо втраченого вантажу позивача, складає 9005,91 грн.

Відповідно до ст. 27 Конвенції позивач також має право вимагати сплати відсотків на компенсацію, що підлягає сплаті, які обраховуються з розрахунку 5 відсотків річних і накопичуються з дня надсилання перевізнику письмової претензії або з дня початку розгляду позову.

За змістом статті 25 Конвенції компенсацією у розумінні Конвенції є сума, що відповідає знеціненню вантажу, яке обчислюється з вартості вантажу, яка встановлена відповідно до пунктів 1, 2 і 4 статті 23, отже, до суми цієї компенсації у даному випадку включаються вартість втраченого вантажу, а також мито та інші платежі, пов’язані з перевезенням вантажу, на які й повинні нараховуватися 5% річних.

Загальна сума збитків, що складається з вартості втраченого вантажу і сплаченого позивачем мита, складає 378142,14 грн. (369136,23 грн. + 9005,91 грн.).

Зазначена сума збитків підлягає зменшенню на 12000 грн., які позивач компенсував за рахунок вартості 12 тон металобрухту (згорівшого обладнання, згідно даних ВМД і висновку експерта Шлапака Ю.П.) відповідно до угоди № 86-Б від 28.07.2005 р. (т.с. 2, а.с. 61, 86-90).

Отже, розмір компенсації, що підлягає відшкодуванню позивачеві за нормами ст. 23 Конвенції, складає:

369136,23 грн. - 12000 грн + 9005,91 грн. = 366142,14 грн.,

а також 5% річних згідно ст. 27 Конвенції за період 4 роки (2006-2009 р.р.) протягом строку розгляду позову в суді:

(366142,14 грн. х 5%) х 4 роки = 73228,43 грн.

Заяву про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення 5% річних за 4 роки в порядку ч. 3 ст. 267 ЦК України відповідач не подавав, тому вимоги про стягнення 5% річних за 2006 рік також підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення інфляційних збитків у сумі 280702,48 грн., то вони є безпідставними.

Стаття 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 509 ЦК України  зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Грошове ж зобов’язання можна дефініціювати як обов’язок однієї сторони (боржника) сплатити належним чином іншій стороні (кредитору) певну суму грошей (як законного засобу платежу) при погашенні такого зобов’язання.

Правовий характер спірних правовідносин полягає в обов’язку відповідача відшкодувати збитки, заподіяні знищенням вантажу під час перевезення, як наслідку неналежного виконання господарського зобов’язання, тому положення ст. 625 ЦК України у даній справі застосуванню не підлягають.

Оцінюючи розмір належних до компенсації збитків на відповідність їх приписам п. 3 ст. 23 Конвенції, суд погоджується з доводами позивача, що їх розмір не перевищує встановлений Конвенцією розмір відповідальності перевізника.

Пунктом 3 ст. 23 Конвенції в редакції Протоколу від 05.07.1978 р. встановлено, що розмір відшкодування не може перевищувати 8,33 розрахункових одиниць за кілограм відсутньої ваги брутто.

Під “вагою брутто” розуміється загальна вага товару, що включає в себе вагу всієї упаковки, за винятком контейнерів та іншого транспортного обладнання (абз. 4 п. 4 розділу 1 Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 р. № 307).

Пунктом 7 ст. 23 Конвенції в редакції Протоколу від 05.07.1978 р. передбачено, що розрахунковою одиницею, зазначеною в цій Конвенції, є одиниця спеціальних прав запозичення, визначена Міжнародним валютним фондом (МВФ).

Капітал МВФ формується за рахунок внесків держав-членів, які проводяться ними по підписці. Кожна країна-учасник має квоту, виражену в спеціальних грошових одиницях, які отримали назву SDR (скорочено  від Special Drawing Right), або української мовою СПЗ (спеціальні права запозичень).

Відповідно до Закону України “Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій”, який було прийнято 03 червня 1992 року, Україна стала членом МВФ. У даний час квота України у Фонді складає 1 млрд. 372 млн. СПЗ (Спеціальні права запозичень - Special Drawing Rights).

Вартість однієї розрахункової одиниці СПЗ МВФ, вираженої у Євро, станом на 02.03.2010 р. складає 0,8862300000 Євро, з вантажно-митних декларацій і СМR видно, що вага брутто знищеного пожежею вантажу складає 11835 кг (т.с. 1, а.с. 78-83).

Отже, виходячи з ваги втраченого вантажу 11835 кг граничний розмір відповідальності відповідача АТЗТ “Мушкетівська автобаза” не може перевищувати:

8,33 розрах. одиниці х 0,8862300000 Євро х 11835,00 кг = 87369,47 Євро, що по курсу до гривні станом на 02.03.2010 р. складає 944463,97 грн. (1 Євро = 10,81 грн.) і що не більше розміру компенсації і 5% річних на загальну суму 439370,57 грн., які належать до стягнення на користь позивача (366142,14 грн. + 73228,43 грн.) (т.с. 7, а.с. 73-75).

Таким чином, за результатами судового розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача АТЗТ “Мушкетівська автобаза” збитків підлягають задоволенню частково на суму 357136,23 грн. компенсації вартості втраченого вантажу, 9005,91 грн. компенсація мита та 73228,43 грн. 5 % річних.

Доводи відповідача АТЗТ “Мушкетівська автобаза”, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з тих причин, що вини відповідача у знищенні вантажу немає,  а позивач не довів своє право власності на вантаж, суд відхиляє, оскільки вони спростовуються дослідженими у справі доказами, про що описано вище. Інших обставин, які б звільняли перевізника АТЗТ “Мушкетівська автобаза” від відповідальності перед позивачем, у ході вирішення спору не встановлено.

Судові витрати належить стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 12, 49, 82, 84, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з акціонерного товариства закритого типу “Мушкетівська автобаза” (м. Донецьк, вул. Краснооктябрьска, 111, розрахункові рахунки № 2600701151438 у філії ВАТ “Укрексімбанк” м. Донецька, № 26003301590051 у філії Пролетарське відділення ПІБ м. Донецька, код ЄДРПОУ 01235975) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Галсофт-сервіс” (м. Львів, вул. Князя Романа, 16/17, р/р 260010100671 в АТ “ПроКредит-Банк”, код ЄДРПОУ 20830755) 357136,23 грн. компенсації вартості втраченого вантажу, 9005,91 грн. компенсація мита, 73228,43 грн. 5 % річних, 2493,71 грн. державного мита та 70,59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

З набранням судовим рішенням законної сили видати наказ.

За згодою представника позивача в судовому засіданні 01.06.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Оформлене у відповідності до вимог ст. 84 ГПК України рішення підписане 04.06.2010 р.

Суддя                                                                                         Т.І.Ковальчук