ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
10.06.10 Справа № 2/72-10.
за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2, м. Суми
до відповідача Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3, м. Суми
про визнання права власності
Суддя СОП‘ЯНЕНКО О.Ю.
При секретарі судового засідання Волоховій Н.В.
Представники сторін:
позивача: ОСОБА_4
відповідача: ОСОБА_3
Суть спору: позивач просить визнати за нею право власності на об‘єкт завершеного будівництва “Розширення Сумського заводу залізобетонних виробів”, що розташований за адресою: 40005, м. Суми, вул. Тополянська, 9.
Відповідач надав відзив від 07.06.2010 р. та пояснення в судовому засідання, що в середині 2000 р. між ним і позивачем був укладений договір про сумісну діяльність щодо завершення будівництва “Розширення Сумського заводу залізобетонних виробів”, після чого позивач набувала право власності на 35 % будівлі, а він – на 65 % будівлі. Будівництво об’єкта завершувала позивач.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши фактичні обставини, вислухавши представника позивача і відповідача, суд встановив:
17.08.2000 р. приватний підприємець ОСОБА_3 (відповідач) придбав на аукціоні у Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області об'єкт незавершеного будівництва — розширення Сумського заводу залізобетонних виробів за адресою: 40005, м. Суми, вул. Тополянська,9.
Пунктом 1.3 договору купівлі-продажу від 17.08.2000 р. сторони узгодили, що право власності на об'єкт незавершеного будівництва переходить до покупця (ОСОБА_3Ю.) з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Договір був посвідчений нотаріусом Першої Сумської державної нотаріальної контори Бирченко Ю.В. 17.07.2000 р.
Акт приймання-передачі відповідачу (покупцю за договором купівлі-продажу) об'єкту незавершеного будівництва був підписаний сторонами 27.09.2000 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР 1963 р. право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Пунктом 5.1 договору купівлі-продажу від 17.08.2000 р. з урахуванням укладеного між сторонами Додаткового договору від 27.07.2005 р. покупець (ОСОБА_3Ю.) зобов'язався завершити будівництво протягом 8-ми років з можливою зміною профілю об'єкта.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про власність» від 07.02.1991 р. (в редакції, що діяла на час придбання майна) власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.
10.08.2000р. між ОСОБА_2 (позивачем) та ОСОБА_3 (відповідачем) був укладений договір про сумісну діяльність, відповідно до якого сторони договору зобов'язувалися шляхом об'єднання зусиль, спільно діяти для досягнення спільної господарської мети — будівництва та введення в експлуатацію будівлі, розташованої за адресою: м. Суми, вул. Тополянська, 9 (об'єкт незавершеного будівництва — розширення Сумського заводу ЗБВ).
Згідно зі ст. 430 ЦК УРСР 1963 р. за договором про сумісну діяльність сторони зобов‘язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети.
Відповідно до ст. 432 ЦК УРСР 1963 р. для досягнення мети, зазначеної у ст. 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю (ч. 1). Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю (ч. 2).
У відповідності з умовами п. 3.1 договору про сумісну діяльність, відповідно до якого позивач зобов'язувалася здійснювати фінансування будівництва будівлі, 10.08.2000 р. відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 5000 доларів США, які зобов'язувався повернути до 01.08.2001 р., та 03.01.2004 р. - 10000 доларів США, які зобов'язувався повернути до 01.01.2006 р. Отримані кошти були використані відповідачем згідно його пояснень на будівництво. Проте, у строки, обумовлені сторонами, відповідачем зазначені кошти не були повернуті позивачу.
В подальшому, відповідач взагалі усунувся від здійснення будівельних робіт. З наданих позивачем доказів (Актів КБ-2в приймання виконаних підрядних робіт) вбачається, що у квітні-вересні 2006 р. вона виступала замовником підрядних робіт щодо ремонту покрівлі, зведення стін, благоустрою території тощо, на які було витрачено 54366 грн.
Також, господарським способом були виконані роботи по встановленню дерев‘яних рам у віконні отвори, за рахунок позивача оплачувалася робота екскаваторів, вантажних машин, оплата праці робітників тощо. Всього згідно пояснень позивач нею на ці роботи було витрачено 60000 грн.
20.10.2006 р. комісією у складі начальника інспекції ДАБК Денищенка А.І. (голова комісії), начальника КПМ № 1 СФ “НДІпроектреконструкція” Пелих В.І., головного спеціаліста СФ “НДІпроектреконструкція” Опацької Т.І., директора ППКФ “Стройімпекс” Загорулі А.Ф. та власника об'єкту ОСОБА_3, був складений Акт підтвердження завершення будівництва об'єкту по вул. Тополянській ,9. В Акті, зокрема, комісією було зазначено, що об'єкт незавершеного будівництва - “Розширення Сумського заводу залізобетонних виробів” перепрофільований під складські приміщення для складання негорючих будматеріалів; будівельно-монтажні роботи по добудові складських приміщень завершено; об'єкт використовується за цільовим призначенням.
Згідно з Висновком № 56/10/1 експертного будівельно-технічного дослідження від 17.05.2010 р, виконаного експертом “Регіонального судово-експертного бюро” ОСОБА_10, конструктивні характеристики та об'ємно-планувальна структура будівлі адміністративно-побутового комплексу та складу для зберігання готових залізобетонних виробів за адресою м. Суми, вул. Тополянська, 9 відповідають вимогами ДБН В.2.2-9-99 “Будинки і споруди. Громадські будинки і споруди. Основні положення”, ДБН А. 3.1-8-96 “Проектування підприємств з виробництва залізобетонних виробів”, ДБН 360-92 “Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень”.
Також, розміщення будівель “Розширення Сумського заводу ЗБВ” відповідно до Висновку Відділення з питань наглядово-профілактичної діяльності Сумського міського відділу ГУ МНС в Сумській області від 13.05.2010 р. № 861 не суперечить вимогам нормативно-правових актів з пожежної безпеки. Санітарно-гігієнічні норми і правила для будівництва, перепланування приміщення складу відсутні (лист Сумської СЕС від 11.05.2010 р. № 02-2/1531).
Відповідач ухиляється від здачі об’єкту завершеного будівництва в експлуатацію та отримання на нього необхідних правоустановчих документів. В судовому засіданні відповідач пояснив, що 05.01.2008 р. він отримав травму – контузію тяжкого ступеня, що підтверджується консультативним висновком спеціаліста № 4988 від 31.03.2008 р., у зв’язку з чим перестав цікавитися і оформляти документи про право власності на об’єкт будівництва.
Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі (ч. 1). Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) (ч. 2).
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У відповідності зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його права власності.
Відповідач в судовому засіданні підтвердив, що будівництво об‘єкту “Розширення Сумського заводу ЗБВ” практично повністю здійснювалося за рахунок коштів позивача, вартість об’єкту після завершення будівництва становить 140000 грн. За таких обставин, відповідач погоджується, що результати сумісної діяльності згідно договору від 10.08.2000 р. повинні бути розподілені шляхом визнання за позивачем права власності на 100% будівлі “Розширення Сумського заводу ЗБВ”.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Позивач надав суду належні докази в обґрунтування своєї позиції по справі, в зв’язку з чим суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо визнання права власності на нерухоме майно обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, –
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати за фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 (40030, АДРЕСА_1; і.н. НОМЕР_1) право власності на об'єкт завершеного будівництва “Розширення Сумського заводу залізобетонних виробів” - будівля літ. А-ІІІ площею 713,6 кв.м., склад літ. Б-І площею 3308,2 кв.м., що розташований за адресою: 40005, м. Суми, вул. Тополянська, 9.
СУДДЯ О.Ю. СОП’ЯНЕНКО
Повний текст рішення підписаний 15.06.2010 р.
Суддя