ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" травня 2010 р. Справа № 61/34-10
вх. № 667/4-61
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, за довіреністю №48 від 11.03.2010р.; особисто ОСОБА_2
відповідача –не з’явився ;
третьої особи –Леонова Ю.О., довіреність № 01-22/04 від 11.01.2010р.(після перерви не з’явилась);
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Харківської області справу
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків
до Малого колективного багатопрофільного підприємства "Зевс", с.Сподобівка, Шевченківського району Харківської області
третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Шевченківська районна державна адміністрація Харківської області, смт.Шевченкове Харківської області
про визнання недійсним акту
ВСТАНОВИВ:
Позивач - ФОП ОСОБА_2, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Малого колективного багатопрофільного підприємства "Зевс" про визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії Б №074182 1993р. з моменту його видачі, а також про визнання факту відсутності права постійного користування Малого колективного багатопрофільного підприємства "Зевс" на земельну ділянку на території Сподобівської сільської ради за межами населеного пункту площею 309,23 га.
Також представник позивача разом з позовною заявою звернувся до суду з клопотанням про забезпечення позову, шляхом накладення заборони на вчинення будь - яких дій з боку будь - яких осіб щодо земельної ділянки загальною площею 309,23 га , яка знаходиться на території Сподобівської сільської ради Шевченківського району Харківської області за межами населеного пункту, відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії В №074182.
Оскільки клопотання позивача належним чином не обґрунтовано, суд в зазначав, що воно буде розглянуто після надання позивачем додаткового письмового обґрунтування доцільності вжиття заходів до забезпечення позову, про що було зазначено в ухвалі від 13.04.2010р.
В судовому засіданні 18 травня 2010 року позивач та його представник додаткового письмового обґрунтування доцільності вжиття заходів до забезпечення позову не надали.
Розглянувши клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, суд відмовляє у його задоволенні з наступних підстав.
Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776, суд, при вирішенні питання про забезпечення позову має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Ретельно дослідивши підстави, викладені в обґрунтування заяви позивача про забезпечення позову, зважаючи не те, що позивачем на виконання ухвали суду від 13.04.10р. письмових правових обґрунтувань необхідності вжиття таких заходів забезпечення позову та можливості утруднення чи неможливості виконання рішення суду надано не було, суд дійшов висновку про те, що заява позивача не обґрунтована належними доказами та позивачем не доведено, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
В судовому засіданні 18.05.2010р. позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 18.05.2010р. не з’явився, причин нез’явлення суду не повідомив.
Представник третьої особи в судовому засіданні 18.05.2010р. позовні вимоги позивача підтримав в повному обсязі, надав документи для долучення до матеріалів справи, які долучені судом до справи.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою суду від 13.04.10р. сторони було повідомлено , що у разі неявки їх представників у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами без участі представника відповідача.
В судовому засіданні 18 травня 2010 року оголошено перерву до 11 години 30 хвилин 20 травня 2010 року для виготовлення повного тексту рішення.
З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи 11.02.1992р. рішенням Виконавчого комітету Сподобівської сільської ради народних депутатів (арк.спр.83) було вирішено подати клопотання до Шевченківської районної ради про виділення відповідачу 286 га сільськогосподарських угідь.
Рішенням VІІІ сесії Шевченківської районної ради народних депутатів ХХІ скликання від 31.03.1992р. вирішено надати відповідачу земельну ділянку 303 га із земель запасу на території Сподобівської сільської ради у постійне користування для виробництва сільськогосподарської продукції (арк.спр.82).
На підставі вказаного рішення відповідачу в 1993 році було видано державний акт на право користування земельною ділянкою 309,23 га серії Б № 074182, який було зареєстровано в книзі записів державних актів за № 15 (арк.спр. 15-19) та встановлено межі земельної ділянки в натурі (арк.спр. 20), про що складено відповідний акт.
Розпорядженням Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області від 17.06.2002р. №106 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою МКБП “Зевс”", припинено право постійного користування земельною ділянкою МКБП "Зевс" загальною площею 310,8 га; земельну ділянку передано до земель запасу Сподобівської сільської ради (арк.спр. 98).
З матеріалів справи вбачається, що на момент прийняття даного рішення вищевказане розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області від 17.06.2002р. №106 є дійсним, оскільки постановою Вищого господарського суду України залишено без змін рішення господарського суду Харківської області від 12.08.09р. у справі № 59/79-09 за позовом малого колективного багатопрофільного підприємства "Зевс" до Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області, (треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:1) Сподобівська сільська рада Харківської області, 2) ТОВ "Сподобівське", 3) фізична особа-підприємець ОСОБА_4, 4) фізична особа-підприємець ОСОБА_2, про визнання недійсним розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області від 17.06.2002р. №106 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою МКБП “Зевс”", яким в позові відмовлено.
З наявних у справі матеріалів , а саме з відомостей Шевченківського районного відділу Харківської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» ( арк. спр. 40 та 58) вбачається, що державний акт на право постійного користування на земельну ділянку загальною площею 309,2 га серії Б № 074182 , реєстраційний № 15 анульований на підставі розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області від 17.06.2002р. №106.
До того ж, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до п.1 ст.12 ГПК України, господарським судом підвідомчі справи у спорах про визнання недійсними актів з підстав зазначених у законодавстві.
В розумінні норм діючого законодавства, акти – це юридична форма рішень, офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язків характер для суб’єктів цих відносин. Однак, у даних правових відносинах основним документом, що породжує права та обов’язки є рішення зборів, а спірний протокол є похідним документом.
Частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України як спосіб захисту прав суб'єктів господарювання передбачено визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів.
Отже, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у тому числі, актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.
Оспорюваний державний акт на право постійного користування земельною ділянкою , який було видано відповідачу , не містить ознак акту органу державної влади чи місцевого самоврядування, що породжує певні права та обов’язки, оскільки вказаний акт є виключно посвідчу вальним документом в розумінні статті 126 Земельного кодексу України, автоматично виданим на підставі та на виконання рішення Шевченківської районної ради народних депутатів від 31.03.1992р. Отже, відповідно до ч.1 статті 123 Земельного кодексу України вищевказане рішення Шевченківської районної ради народних депутатів є актом органу місцевого самоврядування , що породжує набуття відповідачем прав та обов’язків землекористувача, і тому саме визнання недійсним зазначеного рішення може бути предметом господарського спору, а не визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, який має похідний характер від рішення компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування.
Суд враховує інформаційний лист Вищого господарського суду України від 18.03.2008 року № 01-8/164 , в якому дається роз’яснення про те, що документи, які посвідчують право на земельну ділянку (право власності або право користування), не можуть виступати предметом спору, оскільки не мають статусу актів державного чи іншого органу, а видаються на підставі та на виконання рішень уповноважених на це органів про надання земельних ділянок відповідно у власність або у постійне користування.
Крім того, відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів, а саме, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до положень статті 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду мають особи за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Проте, позивач не наводить в позові які саме його права порушені, доказів такого порушення суду не надає.
З урахуванням всього вищевказаного, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог в частині визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії Б №074182 1993р. з моменту його видачі.
Щодо позовних вимог про визнання факту відсутності права постійного користування Малого колективного багатопрофільного підприємства "Зевс" на земельну ділянку на території Сподобівської сільської ради за межами населеного пункту площею 309,23 га, суд зазначає наступне.
По-перше, як вже зазначено вище, відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів; стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів, а саме, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до положень статті 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду мають особи за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Проте, позивач не наводить в позові які саме його права порушені, доказів такого порушення суду не надає.
По-друге, відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі;відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Згідно ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна право відношення; 7) припинення право відношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
У відповідності до ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України способи захисту права по своїй суті – це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного суб’єктивного права. Натомість спосіб обраний позивачем до такого результату (відновлення права) привести не спроможний, оскільки позивач не наводить доказів того, які саме його права потребують відновлення та були порушені. Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки не відповідає завданням суду визначеним ст.2 Закону України «Про судоустрій» (Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави).
Висновок суду про неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права узгоджується з позицією ВГСУ, викладеною в п.3 Інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229, а також із правовою позицією ВСУ викладеною в його постановах від 13.07.2004 у справі №10/732 та від 14.12.2004 у справі №6/11.
На підставі вказаного, суд приходить до висновку про відмову в позові про визнання факту відсутності права постійного користування Малого колективного багатопрофільного підприємства "Зевс" на земельну ділянку на території Сподобівської сільської ради за межами населеного пункту площею 309,23 га,
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
З урахуванням викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 203 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, статті 123, 126 Земельного кодексу України та керуючись ст.ст. 1, 4, 4-3, 12, 22, 33, 43, 49, 66, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ВИРІШИВ:
В задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.
В задоволенні позову відмовити.
Суддя
Повний текст рішення оголошено в судовому засіданні 20 травня 2010 року.
Справа № 61/34-10.