ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2010 р.                                                            Справа № 49/33-10

вх. № 3618/3-49

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

 відповідача - ОСОБА_1, дор. б/н від 07.05.2010 року

розглянувши справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, с. Безлюдівка  

до  Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків  

про стягнення  109198,11 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в який просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за надані послуги з перевезення згідно договору № ФЛ-0000014 від 14.01.2006 року, укладеного між сторонами. Згідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума боргу становить 109198,11 грн., з яких 64806,00 грн. - сума основного боргу, 39207,63 грн. - інфляційні витрати та 5184,48 грн. - три відсотки річних. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не сплачує заборгованість у добровільному порядку.

Представник позивача в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступне.

17.01.2006 року між позивачем ФОП ОСОБА_2 (перевізник) та відповідачем - ФОП ОСОБА_3 (Експедитор)  був укладений договір № ФЛ-0000014 на транспортне-експедиційне обслуговування та організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом на території України та в міжнародному сполученні.

Відповідно до  зазначеного договору перевізник зобов'язувався виконати організацію перевезення вантажів, ввірених йому експедитором відповідно до умов та правил  зазначених у заявці. Згідно договору експедитор зобов'язувався здійснити оплату наданих перевізником послуг оплату перевізника на протязі 10 банківських днів з моменту отримання документів, визначених в п. 6.2 договору (оригінал накладної CMR, завіреного отримувачем вантажу та акту виконаних робіт), якщо інше не передбачено заявкою.

Згідно ч. 1 ст. 307 ГК України та ч. 1 ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій  на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Як свідчать матеріали справи, позивач в період з 26.07.2006 року по 14.09.2006 надавав відповідачу послуги з перевезення на загальну суму 64806 грн., про що свідчить товарно-транспортні накладні та акти здачі-приймання фактично виконаних робіт підписані обома сторонами, копії яких додані до матеріалів справи.

Згідно  ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного  кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких обставин суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 64806 грн. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

У відповідності із ст. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання зобов’язання, за вимогою кредитора повинен сплатити суму боргу з  урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми боргу. Тому суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 39207,63 грн. інфляційних витрат та 5184,48 грн. 3% річних.

В договорі № ФЛ-0000014 на транспортне-експедиційне обслуговування та організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом на території України та в міжнародному сполученні, укладеному між сторонами, узгоджені умови щодо зобов’язань позивача як перевізника та відповідача як експедитора перевезення.

Аналіз умов спірного договору свідчить про те, що експедитор зобов’язується діяти в інтересах відправника вантажу. Домовленість сторін про пред’явлення експедитором вантажу для перевозки та оплата ним платежів за виконання перевозки доводить делегування відправником власних повноважень експедитору. Отже, за умовами договору експедитору належать власні зобов’язання з організацій перевозки та зобов’язання відправника передати вантаж для перевозки і оплатити послуги з перевозки.

Згідно з ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України передбачено застосування  транспортних кодексів, статутів та інших нормативно-правових актів, щодо умов перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також щодо відповідальності суб’єктів господарювання за цими перевезеннями, зокрема Статуту автомобільного транспорту Української РСР затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР   від 27 червня 1969 року N 401 та чинного на теперішній час. Відповідно до ст.168 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, позови  автотранспортних   підприємств  і організацій вантажовідправникам, вантажоодержувачам і пасажирам, що випливають з  цього Статуту, можуть бути пред'явлені відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності в арбітраж або суд протягом 6 місяців. При цьому вказаний шестимісячний строк обчислюється з дня настання події, що стала підставою для пред'явлення позову.

Згідно договору експедитор зобов'язувався здійснити оплату наданих перевізником послуг на протязі 10 банківських днів з моменту отримання документів, визначених в п. 6.2 договору (оригінал накладної CMR, завіреного отримувачем вантажу та акту виконаних робіт). Останній акт виконаних робіт був підписаний відповідачем 14.09.2006 року. Після спливу 10 банківських днів позивач довідався про порушення свого права, що стало підставою звернення позивача з позовом до суду. Отже, з цієї дати почався перебіг встановленого строку позовної давності. Позивач звернувся з позовом до суду лише 19.04.2010 р. тобто після спливу 6-місячного строку позовної давності.

У відповідності до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідачем у відзиві на позов заявлено про застосування позовної давності як до основної вимоги позивача так і до усіх додаткових вимог позивача.

Таким чином, враховуючи, що позивачем позов подано до суду 19.04.2010 року, тобто після закінчення шестимісячного строку, доказів поважних причин пропуску строку позовної давності суду не подано, вимог про відновлення пропущеного строку позивачем  не заявлено, доказів на підтвердження вчинення ФОП ОСОБА_3 дій, які б свідчили про визнання ним свого боргу, та відповідно, переривання строку позовної давності, не надано, суд вважає, що в задоволенні позову  необхідно відмовити за пропуском строку позовної давності.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47 - 49, 82 - 85, Господарського процесуального кодексу України; -   

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Суддя                                                                                                            

           Повний текст рішення підписаний 21.06.2010 року.