КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.05.2010 № 47/36
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - ОСОБА_1;
від відповідача: Пиш’єв І.М. – дов. вих.№17/09 від 18.12.2009р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Ферум Фрахт-Україна"
на рішення Господарського суду м.Києва від 03.02.2010
у справі № 47/36 ( .....)
за позовом ФОП ОСОБА_1
до ТОВ "Ферум Фрахт-Україна"
про стягнення 3890,30 грн.
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ферум Фрахт-Україна” (далі – відповідач) заборгованості за Договором про надання транспортно-експедиційних послуг №12 від 18.11.2008р. у розмірі 3 890,30 грн. (з них: 2 100,50 грн. - основний борг, 1 789,80 грн. – пеня), мотивуючи це тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині повної та своєчасної сплати вартості наданих позивачем послуг.
Відповідач просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на наступні обставини:
- позивачем надано суду до позовної заяви рахунок № СФ-0000057 від 02.12.2008р., зміст якого не відповідає змісту рахунку, який направлявся відповідачу;
- позивач просить стягнути з відповідача суму простою автомобіля, однак така сума не була зазначена в рахунку та не виставлялась відповідачу належним чином. До того ж, заявка на перевезення не містить фактичних даних про місце простою;
- транспортно-експедиційні послуги, надані позивачем, були сплачені відповідачем в повному обсязі, визначеному заявкою на перевезення від 18.11.2008р. та актом виконаних робіт від 02.12.2008р.;
- нарахування позивачем пені за несвоєчасну оплату за простій автомобіля не передбачено чинним законодавством України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2010р. у справі №47/36 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 100,00 грн. основного боргу, 1 068,47 грн. пені, 83,07 грн. державного мита та 192,21 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2010р. у справі №47/36 скасувати в частині задоволення позовних вимог, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовано тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до розгляду та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.05.2010р.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2010р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Мартюк А.І., Зубець Л.П.
В судовому засіданні 18.05.2010р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив суд скаргу задовольнити та скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2010р. у справі №47/36, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Представник позивача у судовому засіданні 18.05.2010р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають суттєве значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
18.11.2008р. між позивачем (далі – Експедитор-2) та відповідачем (далі - Експедитор-1) було укладено договір на здійснення транспортно-експедиторських послуг №12 (далі – Договір).
У відповідності до умов Договору (п.п.1.1, 3.1), Експедитор-1 від свого імені та за рахунок замовника замовляє, а Експедитор–2, діючи від свого імені та за рахунок Експедитора-1, забезпечує здійснення послуг по організації та доставці вантажів у міжнародному та міжміському сполученнях, з наданням транспортних послуг перевізником, довіреною особою якого він являється. Експедитор-1 надсилає Експедитору-2 не пізніше п’яти днів до початку завантаження заявку на перевезення вантажу.
В п.п.6.1-6.3 Договору передбачено, що оплата за перевезення проводиться Експедитором-1 платіжним дорученням на розрахунковий рахунок Експедитора-2 протягом десяти банківських днів з дня отримання рахунку Експедитора-2 з доданим оригіналом акта виконаних робіт, податкової накладної, CMR накладної чи товарно-транспортної накладної, яка підтверджена печатками, штампами одержувача. За кожну добу прострочення сплати рахунків Експедитор-1 сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості. Якщо прострочення в погашенні заборгованості перевищує 90 календарних днів з дня виставлення рахунку на сплату послуг, то Експедитор-1 додатково сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення. Вартість кожного перевезення узгоджується сторонами додатково у кожному окремому випадку та вказується у заявці на перевезення яка є невід’ємною частиною договору.
На підставі заявки б/н від 18.11.2008р. до спірного Договору, позивач надав транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу по маршруту: Німеччина - Україна одержувачу – Закритому акціонерному товариству “Трикотажна фабрика “Роза”. Вартість фрахту становила 26 400,00 грн.
Факт надання позивачем вищезгаданих послуг з перевезення вантажу підтверджується CMR, які містять підпис уповноваженої особи та відбиток печатки вантажоодержувача із зазначенням дати отримання вантажу - 02.12.2008р.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що 06.12.2008р. він виставив відповідачу для сплати рахунок №СФ-0000057 від 02.12.2008р. на загальну суму 26 400,00 грн. та надав акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000057 від 02.12.2008р. на суму 26 400,00 грн.
Відповідач отримав перелічені документи 09.12.2008р., про що свідчать відповідні відмітки на поштовому повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення за №509762 від 06.12.2008р. та підписав акт здачі-приймання виконаних робіт від 02.12.2008р. на суму 26 400,00 грн.
В період з 18.12.2008р. по 27.02.2009р. відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти за надані транспортно-експедиторські послуги у розмірі 24 300,00 грн. (копії платіжних доручень наявні в матеріалах справи). Решта суми відповідачем сплачена не була.
25.03.2009р. позивач звернувся до відповідача з претензією вих.№07 від 24.03.2009р., в якій вимагав сплатити заборгованість за Договором №12 від 18.11.2008р. та заявкою б/н від 18.11.2008р. у сумі 2 870,69 грн.
Однак, дане звернення позивача було залишене відповідачем без належного реагування.
Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання грошового зобов’язання.
Місцевий господарський суд взнав позовні вимоги обґрунтованими, однак задовольнив позов частково, зазначивши про невірний розрахунок позивачем суми пені.
Не погоджуючись із Рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд Рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2010р. у справі №47/36 скасувати, прийнявши нове, яким в позові відмовити повністю, з підстав ідентичних тим, які були наведені під час розгляду справи у місцевому господарському суді.
Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги, з наступних підстав.
У відповідності до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.
В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.
За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов’язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов’язань, пов’язаних із перевезенням (ст. 929 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно зі ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В ст. 193 Господарського кодексу України визначені загальні умови виконання господарських зобов’язань, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
В ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У ст. 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до приписів ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
В ході судового розгляду було встановлено, що позивач на підставі Договору №12 від 18.11.2008р. та заявки відповідача б/н від 18.11.2008р. надав відповідачу транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу за маршрутом Німеччина-Україна, що підтверджується актом здачі-приймання робіт (наданих послуг) №ОУ-0000057 від 02.12.2008р., який було підписано сторонами (позивачем і відповідачем) та скріплено їх печатками, а також CMR накладними з відмітками вантажоодержувача
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач звертався до позивача із зауваженнями або запереченнями відносно наданих послуг суду надані не були.
Таким чином, позивач належним чином виконав свої договірні зобов’язання, тоді як відповідач здійснив лише часткову оплату вартості наданих послуг, що призвело до виникнення заборгованості.
Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що заборгованість, про стягнення якої позивачем заявлено вимоги, є заборгованістю за простій автомобіля і дана сума не оформлювалась належним чином до сплати, не виставлявся відповідний рахунок за простій автомобілю, а тому вона не підлягає оплаті, не може бути прийнята судом до уваги, оскільки, як уже зазначалось вище, відповідач підписав без жодних зауважень та/або заперечень наданий позивачем акт виконаних робіт №ОУ-0000057 від 02.12.2008р. на суму 26 400,00 грн., до складу якої включено штраф за понаднормативний простій автомобіля у розмірі 2 100,00 грн.
Оскільки відповідач здійснив лише часткову оплату вартості наданих позивачем послуг, а саме у сумі 24 300,00 грн., апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем в розмірі 2 100,00 грн.
Доказів сплати заборгованості ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду відповідач не надав.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
В ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п.6.2 спірного Договору, у разі якщо прострочення в погашенні заборгованості перевищує 90 календарних днів з дня виставлення рахунку на сплату послуг, то Експедитор-1 додатково сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення
Відповідно до п.6 ст. 231, ст. 232 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”).
Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання, апеляційний суд вважає правомірним нарахування пені на суму основного боргу та погоджується з розрахунком пені, здійсненим судом першої інстанції.
У відповідності до ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов’язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Однак, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених в позовній заяві.
За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Ферум Фрахт-Україна” залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2010р. у справі №47/36 – без змін.
2. Матеріали справи №47/36 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді
25.05.10 (відправлено)