ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" червня 2010 р. Справа № 6/9-10
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ляхевич А.А.
суддів: Вечірка І.О
Зарудяної Л.О.
при секретарі Зарицькому М.А. ,
за участю представників сторін:
від позивача: Журавльової В.В. - представника за довіреністю від 25.07.2009 р.,
від відповідача: ОСОБА_3 - підприємця (був присутній у судовому засіданні
25.05.2010 р.),
ОСОБА_4 - представника за довіреністю від 11.05.2010 р. (був
присутній у судовому засіданні 25.05.2010 р.),
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СканТек", м. Київ
на рішення господарського суду Вінницької області
від "08" лютого 2010 р. у справі № 6/9-10 (суддя Говор Н.Д.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СканТек", м.Київ
до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, м.Вінниця
про стягнення 28543,31 грн.
з оголошеною в судовому засіданні перервою з 25.05.2010 р. до 01.06.2010 р. згідно зі ст.ст. 77,99 ГПК України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Вінницької області від 08.02.2010 р. у справі №6/9-10 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СканТек", м.Київ до Суб"єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, м.Вінниця про стягнення 28543,31 грн. задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 9000,00 грн. повернення попередньої оплати, 25,82 грн. річних, 81,00 грн. інфляційних, 7500,00 грн. штрафу, 50,55 грн. пені, 166,57 грн. витрат зі сплати державного мита, 137,72 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене судове рішення в частині відмови у стягненні з відповідача пені у розмірі 206,56 грн., штрафу у розмірі 1575,00 грн., штрафу у розмірі 10000,00 грн., пені у розмірі 87,16 грн., витрат представника позивача на проїзд до місця судового засідання у розмірі 125,30 грн. та прийняти нове рішення, яким задовольнити вказану частину позовних вимог, а також відшкодувати скаржнику витрати на розгляд апеляційної скарги згідно платіжних доручень.
Позивач зазначає в апеляційній скарзі про те, що пеня у розмірі 206,56 грн. нарахована за невчасне повернення коштів за період з 28.10.2009 р. по 01.12.2009 р. відповідно до пункту 104 Статуту автомобільного транспорту, яким керувались сторони відповідно до п.3.5. договору та відповідними положеннями Господарського кодексу України (ст.ст.20, 216, 230, 231 ГКУ) щодо відповідальності за порушення господарських зобов"язань. З тих же підстав позивач вважає неправомірною відмову у задоволенні позову в частині стягнення штрафу 1575 грн.
Заперечує скаржник також висновок місцевого господарського суду про відсутність такого порушення відповідачем як прострочення доставки вантажу, вказуючи, що вантаж не був 12.10.2009 р. доставлений до місця призначення; з 01.10.2009 р. по 21.10.2009 р. перевізник протримав вантаж у себе, чим прострочив доставку вантажу на 10 днів та не довіз вантаж до місця призначення.
Представник позивача в засіданні суду підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає рішення господарського суду Вінницької області від 08.02.2010 р. прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, у зв'язку з чим просить його скасувати в частині відмови у позові та прийняти новий судовий акт, яким позов задовольнити у повному обсязі. Представник позивача зазначила, що відповідно до договору-заявки відповідальність за перевезення вантажу, у тому числі за отримання дозволів на перетин кордону, покладена на перевізника. При цьому, представник зазначила, що на запит ТОВ "Скан Тек" менеджер перевізника повідомив про наявність у відповідача дозволів на перетин кордону. Крім того, представник позивача пояснила, що передплата в розмірі 9000 грн. не була повернута відповідачем, не зважаючи на надіслану ТОВ "Скан Тек" претензію, якою було визначено кінцевий термін повернення вказаних коштів до 28.10.2009 р.
СПД ОСОБА_3, який є відповідачем по справі, у письмовому відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апеляційної скарги заперечив, при цьому, вказуючи про те, що вантаж не був доставлений до місця призначення не з його вини, а у зв"язку з тимчасовою відсутністю дозволів для виїзду транспортних засобів за межі України, про що є відповідні відмітки у накладній. А тому вважає, що застосування до нього відповідальності у вигляді штрафу та пені за відмову від перевезення неправомірним, та що рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову підлягає скасуванню. В частині відмови у позові оскаржене рішення відповідач вважає законним та просить залишити його без змін.
Підприємець та його представник в засіданні суду заперечили проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та пояснили, що в даному випадку, вантаж не міг бути доставлений в пункт призначення - м.Алма–Ата, Казахстан, через відсутність дозволів на здійснення перевезень транзитом через територію Російської Федерації, а також дозволів для здійснення перевезень між Україною та Республікою Казахстан, які безпосередньо видаються на пропускному пункті на кордоні, про що свідчать відмітки Державного підприємства "Служба міжнародних автомобільних перевезень" на міжнародній товарно-транспортній накладній №0173555 від 06.10.2009р. та 20.10.2009р., внаслідок чого завантажений автомобіль не зміг перетнути кордон. Також пояснив, що поломка автомобіля сталась вже після того, як було виявлено відсутність дозволів на перетин кордону.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши у повному обсязі законність та обґрунтованість оскаржуваного судового акту, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.08.2009 р. між сторонами у справі - Товариством з обмеженою відповідальністю "СканТек" (клієнт) та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 (перевізник) укладено договір №19/08/09 перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжміському і міжнародному сполученні, за яким перевізник зобов’язався перевезти вантаж, а клієнт оплатити послуги перевезення на умовах, визначених договором та заявками, які є невід’ємною частиною договору (а.с.15-18,78-81).
Відповідно до договору - заявки №30/09/09 від 30.09.2009 р. перевізник зобов’язався 01.10.2009 р. завантажити автомобіль у м. Бориспіль та доставити його 12.10.2009 р. у м. Алма-Ата згідно СМR (а.с.19-20).
Згідно п.10 договору-заявки №30/09/09 від 30.09.2009 р. вартість перевезення визначена сторонами у сумі 30000 грн. без ПДВ.
За перевезення по маршруту Бориспіль - Гремяч - Алма-Ата відповідач виставив до сплати позивачу рахунок №63 від 14.10.2009 р. на суму 30000 грн. (а.с.86), який був частково оплачений позивачем, а саме у сумі 9000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2242 від 05.10.2009 р. (а.с.21).
Разом з тим, як вбачається з пояснень сторін та матеріалів справи, відповідач зобов’язання за договором №19/08/09 та договором-заявкою №30/09/09 не виконав.
Як стверджує відповідач, завантажившись у м.Борисполі 01.10.2010 р., автомобіль з вантажем прибувши до пункту перепустки на кордоні не зміг виїхати за межі України, оскільки у Державного підприємства "Служба міжнародних автомобільних перевезень" тимчасово були відсутні дозволи на виїзд за межі України. Після чого, стверджує відповідач, згідно домовленості по телефону, автомобіль з вантажем повинен був повернутися в пункт завантаження, проте, зважаючи на певні несправності, автомобіль певний час перебував у ремонті. Після проведення ремонтних робіт автомобіль повторно прибув на кордон в пункт перепустки, проте, дозволи виїзду за межі були відсутні. За таких обставин, автомобіль повернувся в пункт завантаження і вантаж було вивантажено. Вказане не заперечується позивачем.
При цьому, кошти в сумі 9000,00 грн. одержані від позивача в якості передоплати за автотранспортні послуги відповідач не повернув.
Претензія позивача №95-10 від 23.10.2009 р., у якій останній просив повернути одержану передоплату до 28.10.2009 р., відповідач також залишив без виконання.
У відповідності до ст.1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні (п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України).
Згідно ч.2 ст.1214 Цивільного кодексу України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Таким чином, кошти у сумі 9000,00 грн. є безпідставно набутими у розумінні вищезазначених статей та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З врахуванням вказаної норми, оскільки на вимогу позивача до 28.10.2009 р. відповідач не повернув 9000,00 грн., він є таким боржником, що прострочив виконання грошового зобов"язання.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За прострочення грошового зобов"язання щодо повернення 9000,00 грн. з 28.10.2009 р. по 01.12.2009 р. на підставі ст.625 Цивільного кодексу України позивач нарахував до стягнення з відповідача 25,82 грн. 3% річних та 81,00 грн. інфляційних за листопад 2009 р.
Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог у цій частині та їх задоволення.
Крім того, звернувшись до суду з позовом у даній справі, з урахуванням уточнення позову, ТОВ "СканТек" просило стягнути з відповідача 206,56 грн. пені за несвоєчасне повернення суми передоплати; 1575,00 грн. штрафу за несвоєчасне повернення провізної плати, 10000,00 грн. штрафу та 7500,00 грн. штрафу за порушення та невиконання договірних зобов"язань, 137,71 грн. пені та 17,22 грн. 3% річних.
Розглядаючи питання про обґрунтованість вказаних вимог судова колегія враховує наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правовідносини, які виникли між сторонами за своїм характером являються господарськими, виходячи зі змісту ст.ст. 173, 174 ГК України, як такі, що виникли з господарського договору, і відповідно до ст.1 Господарського кодексу України є предметом його регулювання.
Колегія суддів зазначає, що правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 Цивільного кодексу України, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ), вчиненою 19.05.1956 в м. Женеві (Швейцарія).
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов’язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб’єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Згідно ч.1 ст.307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до ч.2 ст.307 Господарського кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Аналогічні приписи містяться в нормах ст.ст.909,919 Цивільного кодексу України.
Статтями 526, 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічне положення містить ст.193 Господарського кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не доставив вантаж позивача у місце призначення, тобто, згідно встановлених обставин справи підтверджується порушення відповідачем своїх зобов"язань за договором №19/08/09 від 19.08.2009 р.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
У відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В даному випадку, сторони у договорі-заявці №30/0909 обумовили забезпечення виконання зобов’язання, а саме:
- ч.1 п.13 договору-заявки: за зрив та відмову від перевезення після підтвердження заявки перевізник сплачує штраф у розмірі 25% від вартості плати за перевезення;
- ч.3 п.13 договору-заявки: у випадку несвоєчасної доставки вантажу перевізник сплачує штраф на користь експедитора у розмірі 1000 грн. за кожні повні сутки такого прострочення;
- ч.5. п.13 договору-заявки: перевізник оплачує штраф згідно п.п.1,2,3, на протязі 5 банківських днів з моменту отримання претензії від експедитора. У випадку прострочення сплати штрафу перевізник сплачує на користь експедитора пеню у розмірі 5% від суми простроченого штрафу за кожний день такого прострочення.
Та обставина, що вантаж не був доставлений до місця призначення правомірно оцінена місцевим господарським судом як факт відмови відповідача від перевезення. При цьому, судовою колегією враховується наступне.
З відміток на товарно-транспортній накладній дійсно вбачається про відсутність станом на 06.10.2009 р. та на 20.10.2009 р. дозволів КZ ун. в Державного підприємства "Служба міжнародних автомобільних перевезень" (а.с.130).
Нормами Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, яка застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін, саме на перевізника покладається тягар ужиття всіх можливих заходів з належного виконання перевезення і відповідальності за їх невиконання.
Так, відповідно до приписів ст.14 КДПВ якщо з будь-якої причини виконання договору на встановлених накладною умовах є або стає неможливим до прибуття вантажу до передбаченого для його передачі місця, перевізник зобов’язаний запросити інструкції в особи, яка має право розпоряджатись вантажем відповідно до ст.12 цієї Конвенції. Якщо обставини дозволяють виконати перевезення на умовах, інших ніж передбачено у накладній, і якщо перевізник не зміг своєчасно отримати інструкції від особи, яка має право розпорядження вантажем згідно ст.12, перевізник повинен здійснити заходи, які він вважає за найбільш прийнятні в інтересах найліпшого виконання перевезення.
Таким чином, беручи на себе зобов"язання забезпечити перевезення та доставку вантажу позивача до пункту призначення у м.Алма-Ата, відповідач, діючи як суб"єкт підприємницької діяльності, усвідомлював необхідність для цього певних умов, зокрема, наявність відповідних дозволів для здійснення перевезення транзитом через територію Російської Федерації та універсального дозволу для доставки вантажу до місця призначення в Республіці Казахстан.
При цьому, судовою колегією враховується, що тимчасова відсутність відповідних дозволів у Державного підприємства "Служба міжнародних автомобільних перевезень" не є непередбачуваною обставиною для перевізника чи підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов"язань.
Стаття 42 Господарського кодексу України визначає господарську комерційну діяльність (підприємництво) як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.
Укладаючи договір перевезення вантажів від 19.08.2009 р. та, зокрема, договір-заявку від 30/09/09, з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, сторони по справі розуміли та враховували ризики при здійсненні господарської діяльності. У даному випадку, ризик зміни обставин (відсутність необхідних дозволів для виїзду за межі України) цілком покладається на перевізника - відповідача та не може бути ризиком іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.
Тому, незабезпечення відповідачем необхідних умов для належного здійснення перевезення за договором з позивачем розцінюється судовою колегією саме як відмова відповідача від перевезення після підтвердження заявки, за що ч.1 п.13 договору-заявки передбачено відповідальність перевізника у вигляді штрафу у розмірі 25% від вартості плати за перевезення.
Таким чином, до відповідача підлягає застосуванню відповідальність у вигляді стягнення штрафу, передбаченого ч.1 п.13 договору-заявки №30/09/09 - 25% від вартості плати за перевезення у розмірі 7500 грн., такий висновок місцевого господарського суду повністю відповідає встановленим обставинам справи.
Крім того, у зв’язку з простроченням сплати 7500,00 грн. штрафу, у відповідності до ч.5 п.13 договору-заявки №30/09/09 з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, нарахована за період з 20.11.2009 р. по 01.12.2009 р. в сумі 50,55 грн.
Судова колегія погоджується також із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення 10000 грн. штрафу на підставі ч.3 п.13 договору заявки №30/09/09, з огляду на те, що відповідачем було допущено невиконання зобов"язання з доставки вантажу, а не його прострочення, що передбачає інший вид відповідальності (ч.1 п.13 договору-заявки). Не передбачені договором між сторонами та безпідставними є також вимоги щодо стягнення пені і штрафу за несвоєчасне повернення передплати за договором, а тому у задоволенні таких вимог правомірно відмовлено судом першої інстанції, як і в частині позову щодо стягнення 17,22 грн. річних, нарахованих за прострочення сплати 1575 грн. штрафу.
З огляду на наведене, суд першої інстанції у порядку виконання припису ст.43 Господарського процесуального кодексу України дав належне юридичне обґрунтування доказам по справі в їх сукупності та прийшов до правильного висновку про часткове задоволення заявленого позову, а саме, в частині стягнення 9000 грн. безпідставно одержаних коштів, 25,82 грн. річних, 81,00 грн. інфляційних, 7500 грн. штрафу, 50,55 грн. пені та відмови в задоволенні решти позовних вимог.
Таким чином, рішення господарського суду Вінницької області від 08.02.2010 р. у справі №6/9-10 відповідає матеріалам справи і вимогам матеріального та процесуального права, тому його слід залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому не є підставою для скасування оскаржуваного судового акту. Апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Вінницької області від 08.02.2010 р. у справі №6/9-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СканТек", м. Київ - без задоволення.
2. Справу №6/9-10 повернути до господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя Ляхевич А.А.
судді:
Вечірко І.О
Зарудяна Л.О.
віддрук.прим.:
1 - до справи
2 - позивачу
3 - відповідачу
4 - в наряд