КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 02.06.2010                                                                                           № 27/91

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Смірнової  Л.Г.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 8-3593 від 18.12.2009 р.)

від відповідача   - не з’явився

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІК"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 06.04.2010

 у справі № 27/91 ( .....)

 за позовом                               Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІК"

 про                                                   стягнення 17219,37 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Фізична особа – підприємець ОСОБА_2 (далі – позивач) звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІК» (далі – відповідач) про стягнення з останнього 14700,00 грн. основного боргу, 1602,89 грн. пені, 304,47 грн. 3 % річних, 612,01 грн. інфляційних втрат.

В процесі розгляду справи судом першої інстанції позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 14700,00 грн. основного боргу, 801,43 грн. пені, 408,37 грн. 3 % річних, 1326,73 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.04.2010 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача             14700,00 грн. основного боргу, 408,37 грн. 3 % річних, 1323,00 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позову відмовлено.  

Рішення мотивовано тим, що відповідач неналежним чином виконав зобов’язання, передбачені договором безпроцентної позики № 1П від 22.09.2008 р., грошові кошти позикодавцеві (позивачу) не повернув, отже, з останнього підлягає стягненню 14700,00 грн. основного боргу, 408,37 грн. 3 % річних, 1323,00 грн. інфляційних втрат. В задоволенні вимоги про стягнення пені, відмовлено, у зв’язку з тим, що між сторонами по справі не було укладено письмову угоду відносно забезпечення виконання зобов’язання.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що договір безпроцентної позики № 1П від 22.09.2008 р. від імені відповідача підписано неуповноваженою особою, отже, відповідач вважає, що вказаний договір не створює прав та обов’язків для нього.  

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

22.09.2008 р. між сторонами по справі укладено договір безпроцентної позики № 1П (далі – Договір), за умовами якого позикодавець (позивач)  передає у власність (в оперативне управління) позичальнику (відповідачу) грошові кошти в розмірі, установленому Договором, а Позичальник зобов’язується повернути таку ж суму грошей Позикодавцю (п. 1.1. Договору).

Сума позики за Договором становить 19100,00 грн. (п. 2.1. Договору).

Згідно п. 3.1. Договору позикодавець перераховує суму позики в безготівковому порядку на поточний рахунок позичальника.

Відповідно до п. 3.2. Договору днем отримання позики вважається день зарахування суми позики на поточний рахунок позичальника.

В силу п. 4.1. Договору строк повернення позики становить шість календарних місяців з моменту надання суми позики.

Можливе часткове повернення позики позичальником, але не пізніше 23.03.2009 р. (п. 4.2. Договору).

Відповідно до п. 6.1. Договору, останній вступає в силу з моменту надання позикодавцем суми позики позичальнику та діє до повного виконання позичальником своїх зобов’язань за Договором.

На виконання умов договору позивач перерахував на рахунок відповідача 19100,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями           № 142 від 26.09.2008 р. та № 138 від 24.09.2008 р., а також довідкою № 416 від 20.11.2009 р., копії яких містяться в матеріалах справи.

Проте, відповідач у строк, передбачений Договором, позику повернув частково, а саме 4400,00 грн. Отже, сума заборгованості відповідача становить 14700,00 грн.

Доказів повернення відповідачем позики у повному обсязі суду не надано.

Отже, суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що розмір основного боргу відповідача на дату подання позову становить                     14700,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договорои та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В силу ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.    

Як вбачається з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін (строк).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідач належним чином своїх обов’язків не виконав, суму основного боргу не сплатив.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 14700,00 грн.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 801,43 грн. пені, 408,37 грн. 3 % річних, 1326,73 грн. інфляційних втрат.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок суду першої інстанції, погоджується з останнім та вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 408,37 грн. 3 % річних, 1323,00 грн. інфляційних втрат.

Розглянувши вимоги позивача щодо стягнення пені, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

 Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов’язання.

 Як встановлено ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним   

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки між сторонами по справі не було укладено письмову угоду відносно забезпечення виконання зобов’язання, то позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач в порушення зазначеної норми належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.

Тому колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 06.04.2010 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв’язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

          Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІК» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 06.04.2010 р. у справі              № 27/91 залишити без змін.

Справу № 27/91 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 07.06.10 (відправлено)