ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.07.06 р. Справа № 4/227
За згодою сторін, попереднє засідання закінчено і розпочато судове засіданні в цей же день у відповідності з статтею 121 КАС України
У відповідності з ст.150 КАС України оголошена перерва на 28.07.2006року на 8-45годин для отримання належних документів необхідних для вирішення спору, про що повідомлені представники сторін в судовому засіданні.
Господарський суд Донецької області у складі судді - Гринько С.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою:
за позовом: Донецького обласного відділення соціального захисту інвалідів
м. Донецьк
до відповідача : Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю
“Авдіївський” с.Первомайське Ясинуватського району
про стягнення штрафних санкцій в розмірі 8966,46грн. за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за період 2005року та пені в розмірі 219,47грн.
за участю представників сторін:
від позивача – Проценко О.В. - довіреність,
від відповідача – Писаренко Л.П.- довіреність,
в с т а н о в и в:
Позивач заявив позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій в розмірі 8966,46грн. за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за період 2005року та пені в розмірі 219,47грн.
В підтвердження позову позивач посилається на не виконання відповідачем Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та надав в обґрунтування наданий відповідачем до Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005рік, розрахунок штрафу, листи, акт звірки.
Відповідач не погодився з вимогою, яка викладена в позові на тій підставі, що:
а) ним створені робочі місця для працевлаштування інвалідів;
б) центральні виконавчі органи з питань працевлаштування повідомлені про створення робочих місць для інвалідів, які повинні відповідати за працевлаштування інвалідів, не направлено ні одного інваліда на підприємство.
Після проведення аналізу наданих сторонами документів та, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов наступного:
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995року № 314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” затверджено Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі –Положення).
Відповідно до п. 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда у відповідності до пункту 3 Положення.
Разом з тим, статтею 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі – Закон) зазначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів, а не підприємствами.
Зазначені положення Закону про захист інвалідів дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати й працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов’язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону. На підприємство покладено обов’язок по створенню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок підбирати та працевлаштовувати їх на створені місця.
Це підтверджується і змістом абзацу другого пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджений постановою Кабінету міністрів України №1434 від 26 вересня 2002року), згідно з яким завдання Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також підпункту третього пункту четвертого та підпункту третього пункту п’ятого цього Положення, яким Фонду надано право здійснювати контроль за
2
своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Згідно з пунктом 8 Положення о робочім місці інваліда і о порядку працевлаштуванні інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03 травня 1995року № 314, інваліди, які не мають можливості працювати на підприємстві (в тому числі і на спеціалізованих), можуть займатись надомною формою труда у відповідності з рекомендацією МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці і з урахуванням побутових вимог.
Статтею 19 Закону для підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлений норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної численності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з наявного у матеріалах справи Звіту відповідача, яке являється про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі 10-П1 за 2005рік і який здається ним до Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецька вбачається, що
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників (617 осіб) відповідач у 2005 році повинен був створити 6 робочих місць для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2005 році не створено 2 робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Протягом 2005 року відповідач повідомляв органи працевлаштування про наявні вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, що підтверджується звітами та відомостями до Ясинуватського районного центру зайнятості.
Також підтверджено, що на підприємстві була створена комісія по атестації робочого місця для працевлаштування інваліда, яка наказами затвердила та атестувала робоче місце придатне для 2 інвалідів.
Оскільки причиною виникнення спору зі справи стало питання про правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 № 875-ХІІ., тому позивачем повинно бути доведено, що відповідач не виконав умови вказаного Закону.
Частиною першою статті 19 цього Закону для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314, визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення встановлено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
При цьому частиною першою статті 18 Закону № 875 і пунктом 10 Положення передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002 № 49 затверджено форму державної статистичної звітності № 0-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів”, яку відповідач мав щорічно подавати до Відділення.
Такі звіти подавались відповідачем до Ясинуватського центру зайнятості, в яких він повідомляв про вакантні місця на потребу працівника-інваліда.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, здійснення заходів зі створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність вакантних посад для інвалідів.
3
Судом встановлено, що в 2005 році відповідач вживав заходи зі створення робочих місць для інвалідів та повідомляв органи працевлаштування, зазначені в статті 18 Закону № 875, про створення відповідного робочого місця, що унеможливило направлення цими органами до відповідача інвалідів для працевлаштування, тому господарський суд відмовляє в позові.
У відповідності до п. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем – фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
На підставі Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, Постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.1995року № 314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів”, якою затверджено “Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, керуючись п. 3 Розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення”, статтями 94-98, 162-164, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд –
п о с т а н о в и в :
Відмовити в позові Донецького обласного відділення соціального захисту інвалідів м. Донецьк про стягнення з штрафних санкцій в розмірі 8966,46грн за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за період 2005року та пені в розмірі 219,47грн. з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Авдіївський” с.Первомайське Ясинуватського району за недоведеністю вимог.
Суддя Гринько С.Ю.